Європа готується. А цивільні?

Примітка редакції. В Україні 2021-го більшість не бажала помічати загрозу вздовж кордонів, поки та щодня збільшувалась. Здається, Європа пішла тим самим шляхом.

Європа готується до війни, але не до захисту цивільних. Поспіх із розширенням арсеналу і самих армій ризикує залишити поза увагою цей критично важливий пріоритет.

На нещодавньому щорічному саміті НАТО президент США Дональд Трамп тиснув на держави-члени, щоб ті збільшили оборонні витрати. У підсумку альянс ухвалив мету — довести видатки на оборону до 5% ВВП протягом десяти років.

Хоча це виглядає як зміна політики, насправді це продовження тренду. Він триває з 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Однак поспіх із нарощуванням військової потужності Європи ризикує залишити поза увагою її готовність захищати цивільне населення у разі бойових дій на своїй території.

Війна Кремля проти України спричинила масштабний перегляд безпекових загроз і рівня готовності серед європейських держав. ЄС запустив план ReArm Europe/Readiness 2030, виділивши понад 800 мільярдів євро на зміцнення оборони від потенційної російської агресії.

Німеччина оголосила історичний перелом уже через три дні після вторгнення, створивши спеціальний оборонний фонд у розмірі майже 100 мільярдів доларів. Польща збільшила оборонні витрати з 2,7% ВВП у 2022 році до 4,2% у 2024-му і планує досягти 5% у 2026-му. Це значно швидше за десятирічну мету НАТО.

Інші країни, включно з Естонією, Латвією, Литвою та Фінляндією, також суттєво наростили свої військові бюджети.

Непослідовна позиція Трампа щодо підтримки України, а також його прохолодне ставлення до НАТО лише посилили прагнення Європи зміцнювати власні військові можливості. Останній саміт НАТО фактично дав новий імпульс цим процесам.

Упродовж десятиліть НАТО та європейські країни, беручи участь у контртерористичних операціях, поступово усвідомили стратегічну і правову необхідність захисту цивільних та мінімізації шкоди, закріпивши ці принципи у своїх доктринах і навчанні. Проте ці інструменти так і не були ефективно адаптовані до масштабних війн між державами.

Системи відстеження шкоди цивільному населенню, які допомагають військовим планувальникам зменшувати ризики під час операцій, продемонстрували певну ефективність у царині контртероризму, але досі не інтегровані в умови високої інтенсивності бойових дій.

Україна тестувала подібну систему у 2019 році, але фактично відмовилася від неї у 2022-му через перевантаження ресурсів під час повномасштабної війни. Наявні інструменти, як-от списки заборонених цілей чи оцінка бойових уражень, залишаються недостатніми, щоб повноцінно враховувати ризики для цивільних у густонаселених районах.

Підготовка також вимагає реалістичних тренувань. У навчаннях НАТО захист цивільних часто розглядається як другорядне завдання, а не як ключовий елемент операцій. Війна в Україні засвідчила, що це необхідно змінити.

Із 2015 року Збройні сили України активно впроваджують натівську доктрину цивільно-військової взаємодії. Підрозділи CIMIC (цивільно-військової співпраці. — Прим. пер.) сприяли зростанню довіри між армією та населенням, що підвищило стійкість суспільства.

У багатьох європейських країнах цивільні мають значно менше контактів із військовими, тому можуть менш охоче виконувати їхні рекомендації у кризових ситуаціях. В Україні ж офіцери CIMIC допомагають військовим краще розуміти цивільне населення і реагувати на його потреби.

З початку вторгнення було підтверджено понад 46 тисяч загиблих і поранених цивільних. Реальні цифри значно більші. Переважна частина жертв стали наслідком обстрілів міст. Системи ППО, укриття та евакуації відіграли ключову роль у порятунку людей.

Водночас перед вторгненням українська влада оцінювала готовність укриттів і евакуації як достатню — але на практиці вони виявилися недостатніми. Згодом ситуацію вдалося поліпшити завдяки спільним зусиллям держави, армії, громадянського суспільства та міжнародних партнерів.

Примітка редакції. Станом на 24 лютого 2022 року ворог не мав іранських дронів Shahed, якими зараз повально здійснює більшість ударів. Це автори забули врахувати під час критики армійського оцінювання обстановки. Не треба так.

Доступ до достовірної інформації став критично важливим для населення. Водночас дезінформація, особливо щодо евакуації, становила пряму загрозу для цивільних. Високий рівень довіри до української армії дав можливість ефективно протидіяти цим кампаніям.

Цивільні також активно самоорганізувалися, створюючи додатки для попередження про авіаудари та пересування російських військ. Хоча це допомогло і військовим, воно також підвищило ризики для самих цивільних, роблячи їх потенційними цілями.

Багато європейських оборонних планів сформовані на основі припущення, що цивільні підтримуватимуть армію. Але при цьому необхідно чітко пояснювати ризики, які вони на себе беруть відповідно до міжнародного гуманітарного права.

Країни НАТО повинні забезпечити, щоб інвестиції в оборону включали захист цивільних як ключовий елемент готовності. Це потребує узгодження різних підходів до захисту, розробки спільних інструментів і чітких механізмів відповідальності. Якщо цивільним відведена активна роль у обороні, мають бути передбачені заходи для зниження ризиків для них.

Розвиток і професіоналізація CIMIC можуть покращити взаємодію між військовими, цивільними і владою, забезпечуючи глибше розуміння середовища. Так само боротьба з дезінформацією має охоплювати не лише стратегічний рівень, а й локальні спільноти.

Щоб ефективно захищати цивільних, урядовці повинні вже зараз інвестувати в укриття, системи оповіщення та плани евакуації, регулярно відпрацьовуючи їх у реалістичних умовах. Військові навчання мають враховувати, що значна частина населення може залишатися в зоні бойових дій. Тому захист цивільних повинен бути інтегрований у всі аспекти оперативного планування.

У міру зростання оборонних витрат це також ключовий момент для створення ефективних систем відстеження шкоди цивільним у масштабних конфліктах. Без цього ризики для населення в майбутніх війнах у Європі будуть надто високими, з потенційно катастрофічними наслідками і тривалими стражданнями.