Пастка для Трампа та «донбаський фантом»: Портников - про реальні цілі Путіна

На тлі активізації розмов про завершення війни в Україні дипломатичне поле наповнюється суперечливими заявами, що дедалі більше нагадують "гру в імітацію". Публічний обмін репліками між Києвом та Вашингтоном щодо територіальних поступок оголює ключову проблему: глибоку прірву між політичними ілюзіями та суворою реальністю ресурсного виснаження агресора. Відомий публіцист та аналітик Віталій Портников розбирає природу цих "фантомних" домовленостей та пояснює, чому дипломатичні компроміси не здатні зупинити експансію Кремля без підриву його економічного базису. Докладніше про пастки переговорного процесу - у матеріалі.

Президент України Володимир Зеленський та державний секретар США Марко Рубіо обмінялися заявами щодо продовження переговорного процесу між Росією, Україною та Сполученими Штатами. Український президент стверджує, що американські учасники перемовин тиснуть на своїх українських колег, вимагаючи поступитися неокупованою частиною Донбасу в обмін на американські гарантії безпеки після завершення бойових дій. Державний секретар США натомість назвав ці твердження неправдою і підкреслив, що Вашингтон не нав’язував Україні жодних рішень, а лише наголошував: саме Київ має визначитися зі своєю відповіддю на російські умови. Водночас американські гарантії безпеки, за словами Рубіо, можуть набути чинності лише після завершення бойових дій між російською та українською арміями. Зеленський відповідає, що це лише верхівка айсберга і що оцінка ситуації значною мірою залежить від інтерпретацій, але наполягає: у США дійсно говорили про здачу Донбасу.

Усе це можна було б назвати справжнім дипломатичним скандалом, якби сторони не оперували речами абсолютно абстрактними. Насправді жодних повноцінних українсько-американсько-російських переговорів зараз немає. А ті, що відбувалися, більше нагадували затягування часу, необхідного Путіну для продовження війни проти України і водночас — для утримання Сполучених Штатів від посилення санкцій проти Москви. Ця російська вистава для одного глядача – Дональда Трампа – завершується відразу, щойно Путін розуміє, що може спілкуватися з ним і без жодних переговорів і що нових санкцій не буде. І нині для російського президента якраз сприятливий момент, адже американському лідеру потрібна російська нафта, щоб хоча б якось утримати енергетичний баланс у світі, що палає.

Немає і чіткого розуміння того, що таке американські гарантії безпеки. За Трампа США рішуче виступають проти вступу України до НАТО, та й за президентства Байдена великого ентузіазму щодо цього у Вашингтоні не спостерігалося. Причина очевидна: Сполучені Штати намагаються уникнути ситуації, за якої їм доведеться вступати у прямий конфлікт із Російською Федерацією. А це неминуче станеться, якщо Україна стане членом НАТО і Росія знову на неї нападе. Але якщо американці категорично виключають можливість війни з Росією, побоюючись ядерного зіткнення, то який зміст можуть мати будь-які гарантії? Тим більше сьогодні, коли ми бачимо, як союзники США у Перській затоці – там, де розміщені реальні американські бази і перебуває американський флот – повною мірою відчули власну беззахисність, спостерігаючи за атаками на американські військові об’єкти і обстрілами американських військових. У світі нової війни американські гарантії – це фантом. Але, схоже, ані Рубіо, ані Зеленський не готові собі в цьому зізнатися.

Та й умова припинення війни через виведення українських військ із Донбасу виглядає таким самим фантомом. Адже тоді доведеться визнати, що Путін чотири роки поспіль вів війну, кинув у м’ясорубку сотні тисяч своїх співвітчизників і витратив колосальні ресурси лише для того, щоб отримати контроль над Краматорськом і Слов’янськом. Сама вимога про відведення українських військ із Донбасу – це лише частина ширшої операції з поглинання всієї України. І відхід українських військ з будь-якого міста не зупинить війну – він лише її продовжить.

Таким чином, ми маємо справу з абсолютно новою формою дипломатичного скандалу – такою, що відповідає сучасній реальності. Коли сторони сперечаються не про можливі політичні кроки, а про формулювання, які існують лише в уяві учасників політичного процесу. У американців свої ілюзії: що війну в Україні можна завершити за рахунок українських поступок і після цього відновити взаємовигідні економічні відносини з Росією. У українців – інші: що США забезпечать гарантії безпеки, які унеможливлять нову агресію. І те, і інше не має нічого спільного з реальністю. Але це не означає, що виходу немає. Він є.

І пов’язаний він насамперед із підривом економічного потенціалу Росії та ударами по її військово-промисловому комплексу. Якщо у Росії не буде ресурсів для війни – не буде й самої війни. Так, взаємовигідне економічне співробітництво з нею в такому разі стане неможливим. Але натомість з’явиться шанс підготуватися до нової війни, яка може розпочатися знову – тоді, коли Росія відновить свій економічний потенціал і буде готова до нового стрибка.

Джерело