Скільки коштує свобода. Роздуми про роздуми Тімоті Снайдера

Здавалося б, трохи запізніла реакція як для рецензії, тим більше, що це не зовсім рецензія. Є пом’якшувальна обставина: за інформацією чотирьох найбільших мереж книгорозповсюдження, «Про свободу» (On Freedom) Тімоті Снайдера («Човен», здавалося б, не найпотужніше українське видавництво в сенсі можливостей індустріальної розкрутки) понад рік тримається серед лідерів продажу, успішно конкуруючи з художньою літературою, а це вже феномен. Як із точки зору авторського успіху, так і з точки зору попиту вітчизняної авдиторії на складні сенси, довгі роздуми (багатолітер), у якомусь сенсі моралізаторство, на яке в пострадянської людини мала би зберігатися стійка алергія.

Насправді, повторюю, рецензії не буде, будуть роздуми про роздуми, усвідомлення усвідомлення. Книга Тімоті Снайдера — це не просто історичне дослідження, це філософський маніфест. І дивна річ, відомий на весь світ історик, письменник, публіцист приїздить із вільного світу в Україну, щоби остаточно з’ясувати повне значення поняття, на якому західна цивілізація постала й на якому за великим рахунком досі тримається.

Коли хтось років дванадцять тому передбачав, що невдовзі ми станемо головною країною Європи й будемо постачати їй сенси, на таку людину дивилися зі співчуттям, як на міського божевільного. Зараз, з одного боку, до нашого спротиву прикуті погляди цілого світу, з другого, в місцях, які доти ніяк не можна було запідозрити в браку демократії й, головне, браку потенціалу демократії, політична й ідеологічна влада переходить до відверто антидемократичних сил, і частина населення сприймає це як належне.

Певний час правопопулістські партії та лідери (а це важливо, бо в таких рухах постать лідера, його погляди й декларації часто-густо мають вирішальне значення) перебували на маргінесі. Шоком для західних демократій став загальнонаціональний успіх серед французів Жана-Марі Ле Пена, шоком виявилася тріумфальна поява «Альтернативи для Німеччини», нині впливові відверто або приховано фашистські сили посіли стабільне місце в політичному пейзажі практично всіх європейських держав.

Донедавна деякі очільники деяких країн робили спроби бодай не афішувати свої мужицькі звички, тепер це мейнстрим. Навіщо згадувати якихось Орбана чи Фіцо, якщо президент багатосотлітньої цитаделі свободи не соромиться (втім, сором як одне з базових відчуттів йому загалом не властивий) плекати культ власної особи й дозволяє собі відверто авторитарні рішення.

Разом із тим, саме «перший світ» нещодавно зіткнувся з таким феноменом як терор лівацтва. Якщо раніше ти міг бути підданий бойкоту в окремих чітко окреслених середовищах за певні некоректні (з точки зору середовища) висловлювання: припустімо, ти дозволяв собі сумніви стосовно деяких проявів радикального фемінізму, антиколоніального порядку денного, крайніх екологічних вимог, — ти оголошувався нерукоподаваним гендерним шовіністом, расистом, імперіалістом тощо. Сьогодні якщо ти демонструєш навіть не підтримку держави Ізраїль, а приналежність до юдаїзму, ба навіть просто якщо ти єврей, тебе звинувачують у геноциді палестинців.

Не я першим помітив, що якби юні створіння, які скандують у комфортних нью-йоркських скверах гасло «Палестина від ріки до моря», потрапили на об’єкт свого захисту, вони з високою ймовірністю були б побиті камінням за ходіння без хустинки або демонстрацію належності до сексуальних меншин. Або просто викрадені з метою подальшого викупу.

Саме тому категорія свободи знову актуальна, й існує потреба в її уважній ревізії, якщо не реконструкції. У першому наближенні можна обійтися прийомом апофатичного богослов’я — була така традиція в середньовіччя: якщо сутність Бога не піддається пізнанню, можна спробувати його зрозуміти, окресливши те, чим він не є. Отже, свобода — це відсутність несвободи. Відсутність обмежень, регламентів, утисків, загрози життю й здоров’ю тощо. І тут слово Снайдеру: «Я замислююся про свободу. Можна сказати, що село [Посад-Покровське на Херсонщині, яке автор відвідав 2023 року] звільнили. Але чи його жителі є вільними?...» А далі висновок, який може служити вичерпним резюме цілої книжки: «Свобода — це не тільки відсутність зла, а й наявність добра».

Варто визнати, що такий погляд практикував ще Ісая Берлін понад пів століття тому. Він теж виділяв «негативну свободу» (тобто свободу «від») і «позитивну свободу» (свободу «для») — можливість обирати кожному майбутнє, маючи для цього ресурс, здатність людини творити себе. Снайдер іде далі: «Свобода — це не просто відсутність зла, це присутність добра. Бути вільним — означає мати можливість бачити світ таким, яким він міг би бути, і діяти, щоб зробити його таким». А це вже, даруйте, соціальний оптимізм, який мало не скомпрометував себе в різних спробах різних марксистів забезпечити людству щастя, не надто цікавлячись його, людства, думкою з цього приводу.

Україна сьогодні на практиці поєднує ці два види свободи, захищаючи свій простір від загарбника (негативна) та водночас будуючи нове громадянське суспільство (позитивна). Виявляється, автор тут по факту надихається Україною, вірячи в її потенціал і в здатність із розумом ним розпорядитися. А також у її позитивний приклад, отакої! «Українці сьогодні нагадують світу, що свобода — це не те, що ви маєте, а те, що ви робите. Це постійний акт опору тиранії та акт творення майбутнього».

Звісно, я не переказуватиму зміст книжки хоча б тому, що для цього довелося би її зацитувати цілком. Просто перерахую глави:

1. Суверенність.

2. Непередбачуваність.

3. Мобільність.

4. Фактичність.

5. Солідарність.

Маю враження, що вже це має викликати цікавість у кожного, хто взагалі схильний замислюватися про сенс життя і свободу волі. Додам лише одну думку, яка підказує мету боротьби України за свою самість: «Авторитаризм живиться цинізмом — переконанням, що правди не існує, а свобода — це лише ілюзія. Коли ми кажемо “нічого не змінити”, ми власноруч будуємо свою тюрму». Це як стосовно «пропозиції», з якою до нас прийшов агресор, так і про деякі тенденції всередині країни, які є спокуса виправдати воєнним станом, мовляв, «не на часі». Завжди на часі.

Ще одна тема, яку медійникові гріх обминути: свобода преси. Це, щоправда, з однієї з попередніх книжок Тімоті Снайдера, але є актуальним саме в цьому контексті: «Відмовитися від фактів — значить відмовитися від свободи. Якщо ніщо не є правдою, то ніхто не може критикувати владу, бо для цього немає підстав». Не хочеться примазуватися, але я весь час із настирливістю навіженого повторюю: правда існує, факти не «відносні», твердження «не все так однозначно» — інтелектуальне сміття, «постправда» — погано прочитане передбачення, але не вирок. І пошлюся на колегу Тетяну Трощинську: «Завдання журналістики – шукати не баланс, а правду».

Комусь, хто не звик читати подібні дослідження, може здатися, що це набір усім відомих загальних місць. Не усім і не загальних, а, враховуючи наш як історичний, так і сучасний досвід, цілком собі конкретних. Зрештою, перепрошую багато разів за порівняння, але Христос жив дві тисячі років тому, і це не заважає нам замислюватися над Його спостереженнями та порадами.

Ну й нарешті: якщо хтось вважає, що в моїх нотатках бракує інформаційного приводу, то ось: нещодавно книга «Про свободу» з’явилася у вигляді електронної версії (Електронна книга «Про Свободу», Тімоті Снайдер — читати онлайн в інтернет-магазині «Наш Формат»). Недешево, але хто сказав, що свобода — дешеве задоволення?