"Момент розплати близько": інтерв'ю з ексречником НАТО про раптові зміни у Росії і дивні дії Путіна

Паралельно з наступальними діями в Україні, Володимир Путін може готувати і план вторгнення у країни Балтії. Втім усередині Росії дедалі збільшується невдоволення через політику диктатора, яке не просто може стати на заваді агресивному задуму Путіна, але й становити безпосередню загрозу для його влади.

В ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу ексречник НАТО Джеймі Ши розповів, що Путін справді міг припуститися помилки, яка може коштувати йому занадто дорого. Більше про пріоритети диктатора, можливості бунтів та політичного перевороту у Росії – читайте у матеріалі далі.

Чи може Росія напасти на країни Балтії?

ЗМІ опублікували карту, де зображений потенційний наступ Росії на країни Балтії, зокрема на естонську Нарву. Наскільки реальною зараз є загроза такого російського вторгнення?

Як ви знаєте, військові організації завжди багато планують за різними сценаріями, тому я не здивований. Наприклад, Варшавський договір, поки він існував до кінця холодної війни, мав усі можливі плани нападу на НАТО, включно з раннім застосуванням ядерної зброї, як ми тепер знаємо з розсекречених документів.

Мене не дивує, що в нинішньому психологічному стані російські військові мають багато планів нападу на НАТО, особливо на ті точки, які вони вважають географічно вразливими – наприклад, країни Балтії. Як інструмент вони хочуть використати російськомовні меншини в Естонії, Литві та Латвії.

Звісно, ця ідея є потенційно приваблива для росіян. Не обов'язково сприймати такі плани буквально, тому що вони є у всіх військових організацій. Деякі, безумовно, реалістичніші за інші.

А проте, це показує, якщо й не безпосередній намір, то принаймні настрій, менталітет і світогляд російських військових зараз. Вони ворожо дивляться не лише на Україну, а на Захід загалом, і розглядають його як ворога, як противника, якого треба послабити. Тому тут немає нічого дивного, але це все одно пригнічує.

Повне інтерв'ю з Джеймі Ши: дивіться відео

Як скоротити залежність Європи від енергоносіїв Росії?

Зі зростанням цін на енергоносії, Росія знову просуває наратив про те, що Європа повинна купувати російський газ та нафту. Чи можна назвати це спробою Москва відновити вплив на Європу через енергетичну залежність?

Так, безумовно. Росіяни сподіваються, що нинішній енергетичний шок змусить окремі європейські уряди лобіювати в ЄС зміну політики, особливо зараз, коли Євросоюз обговорює 20-й пакет санкцій проти Росії, щоб послабити деякі обмеження.

Наприклад, не продовжувати заборону на імпорт скрапленого газу з Росії. Так, у 19-му пакеті санкцій ЄС вказали, що припинення імпорту російської нафти і залишків постачання газу відбудеться у 2027 році. Ці строки вже переносили, і тепер у ЄС знайдуться ті, хто говоритиме, що повне припинення постачання російських енергоносіїв треба відсунути ще далі.

Зокрема, прем'єр-міністр Бельгії Барт де Вевер приєднався до таких людей, як Віктор Орбан в Угорщині чи Роберт Фіцо у Словаччині, які стверджують, що Європейський Союз надто поспішно намагається зупинити імпорт російських енергоносіїв.

Я сподіваюся, що ЄС і надалі виступатиме єдиним фронтом, особливо зараз, щоб показати свою підтримку Україні в цей складний момент, коли увага світу дуже сильно змістилася на Близький Схід.

Є й інші рішення. Наприклад, у Європейському Союзі все ще є багато власних невикористаних запасів газу і нафти. У Великій Британії є родовища у Північному морі, які через податкові причини і через "зелений перехід" зараз використовують не повною мірою. Ми також можемо імпортувати більше газу з Норвегії. Тобто в нас є не лише російський варіант, а й інші.

Я б сказав, що ця проблема полягає у тому, що ми продовжуємо покладатися на викопне паливо. ООН опублікувала тривожний звіт про те, що останні 15 років на Землі були найспекотнішими за останні 2 мільйони років.

Висновок у тому, що ми маємо продовжувати відмовлятися від викопного палива не лише через Росію, Іран чи Ормуз, а й заради власного виживання як людей. Ми маємо припинити нагрівати довкілля і більше використовувати відновлювані джерела енергії.

Нещодавно багато європейських країн уклали нову угоду щодо розвитку вітрових електростанцій у Балтійському і Північному морях. Ми також недостатньо використовуємо сонячну енергію і багато іншого.

Тобто це аргумент одразу на користь двох змін. Прагматично, у короткій перспективі, треба більше використовувати наші власні європейські запаси нафти й газу, які існують, змінювати податковий режим і стимулювати компанії до їхнього видобутку.

Водночас треба рухатися вперед, бо ми не хочемо, щоб нас шантажували: ні Трамп щодо експорту СПГ, ні Путін щодо нафти чи газу, ні Іран через Ормузьку протоку, ні Саудівська Аравія через дешеву нафту. Ми хочемо власної енергетичної незалежності.

А це означає, що ми будемо менше покладатися на викопне паливо. Я сподіваюся, що європейці дійдуть такого висновку і так само не підуть на поступки Росії. Це було б найгіршим рішенням саме зараз.

До того ж, як ми сподіваємося, війна з Іраном скоро закінчиться. Принаймні Трамп каже, що саме цього хоче, і ціни на нафту повернуться до попереднього рівня, якщо не одразу, то протягом найближчих кількох місяців.

До чого готуються росіяни на фронті?

Чи може Росія знову активізувати наступ цієї весни або влітку?

Путін спробує це зробити. Його тактика полягає в тому, щоб затягувати час і уникати переговорів. Він хоче захопити більше територій, поставити український уряд у слабше становище, знищити промисловість і енергетичну інфраструктуру України та покращити свої позиції до моменту, коли переговори нарешті почнуться.

Адміністрація Трампа зараз зайнята Близьким Сходом і європейцями. І, ймовірно, Путін вважає, що переговорів поки не буде. Тому він може використати цей час, щоб спробувати захопити нові території.

Та це правда, що українці досягли значних успіхів у боротьбі, особливо поблизу Херсона і Запоріжжя. Це хороші новини. Але, звісно, росіяни тиснуть на Суми і Харків на півночі, тому картина виглядає неоднозначною.

Можна очікувати, що влітку Путін справді щось робитиме. Головне, щоб українці змогли дуже швидко зупинити будь-яке російське просування. А це, звісно, означає більше безпілотників, більше важкої броні, більше далекобійної артилерії, більше можливостей для ударів по російських постачаннях, підкріпленнях, логістиці і транспортних маршрутах.

Треба зробити ціну цього наступу настільки високою з погляду російських втрат, які останнім часом і без того дуже великі, щоб будь-яке просування дуже швидко закінчувалося. Це також означає, що українські лінії мають бути повністю укріплені і добре захищені по всій лінії фронту, залежно від того, де саме росіяни атакуватимуть.

У Путіна немає невичерпних запасів живої сили. Вони платять великі гроші за вербування людей, як от нігерійців, які не хочуть воювати. У довгостроковій перспективі це не виграшна тактика. Росія почне відчувати кадрові та фінансові проблеми.

Тому, на мій погляд, цей наступ – остання спроба Путіна досягти чогось справді значного. Саме тому українцям вкрай необхідно його зупинити. Якщо вони зможуть зупинити російське просування зараз, то, думаю, імовірність того, що такі наступи повторюватимуться в майбутньому, буде значно меншою, з огляду на ті обмеження, з якими Росія вже зіштовхується.

Чому Путін панікує і що на нього чекає?

В середині Росії відбувається цікава ситуація. Доступ до мобільного інтернету почали обмежувати не лише у віддалених регіонах, але й великих містах, серед яких Москва і Санкт-Петербург. Про що свідчать такі обмеження з боку Кремля?

Звісно, якщо Путіну доведеться піти на поступки в Україні, то наратив, який він вибудовуватиме для цивільного населення, буде таким: це перемога, навіть якщо ніхто її так не бачить. Цей імператив для нього буде дуже сильним.

Але ця історія є дуже показовою. Кілька тижнів тому Кремль запровадив жорсткі обмеження проти Telegram, який досі широко використовують в Росії. Його заснував росіянин Павло Дуров, і ця платформа залишається більш-менш відкритою порівняно з деякими американськими соцмережами.

Наслідком цих обмежень стало те, що вони завадили російським військовим операціям в Україні, бо ті теж використовували Telegram. Але Путін вирішив, що шкода для власної армії в Україні – це та ціна, яку він готовий заплатити, аби перекрити своєму населенню доступ до інформації.

Це дуже багато говорить про його пріоритети. У нього, безумовно, є амбіції в Україні, але головне для нього – це його власне політичне виживання, виживання його сім'ї, його найближчого оточення, його ділових партнерів і його здатність контролювати Росію.

Якщо перед ним буде вибір між невдачами в Україні і контролем над країною, він завжди вибере контроль над країною.

Чи може на це відреагувати російське населення? Адже обмеження матимуть серйозні економічні наслідки для бізнесу, особливо в Москві.

У короткій перспективі, росіяни, ймовірно, не надто реагуватимуть. Ми знаємо, що Путін відгородив російське населення від війни. Він широко використовував іноземних найманців, щоб обмежити потребу в мобілізації російських громадян, за винятком сільського населення.

Дуже показово, що дві третини всіх втрат у російській армії припадають на Центральну Азію, Далекий Схід, Сибір, на сільські громади, які були спустошені. Він намагався зробити так, щоб ці новини не доходили до великих міст.

Але падіння російської економіки зрештою викличе протест. Настане момент, коли протести справді почнуться, коли люди наберуться сміливості й вийдуть на вулиці. Цьому також сприятимуть розбіжності в російській еліті, особливо в діловій спільноті.

Українські удари по російських енергетичних об'єктах і нафтопереробних заводах означають, що росіяни дедалі більше розуміють, що йде війна, і відчувають її наслідки. Зокрема, через зростання цін на бензин і обмеження російських доходів від продажу нафти.

Тож так, навіть у найбільш тоталітарного режиму настає момент, коли все навколо починає занепадати і руйнуватися. Я не пророк і не можу передбачити точний момент, коли це станеться в Росії. Путін, звісно, зробить усе можливе, щоб максимально його відтягнути, продовжуючи репресивні заходи.

Зверніть увагу! На тлі обмеження інтернету у кількох містах Росії відбулися протестиу кількох містах. У Москві, наприклад, мітинги закінчилися затриманням 12 людей, серед яких були й неповнолітні. До слова, одного росіянина арештували за плакат "Нет войне".

Але Путін не міг приховувати втрати навіть початку. А зараз втрати, яких зараз зазнає російська армія – подібні до тих, що були в Афганістані наприкінці 20 століття, неможливо приховувати занадто довго.

Я жив у часи холодної війни і ніколи б не повірив, що тоталітарні режими у Східній Європі впадуть. Східна Німеччина розпалася. Тоді вони теж здавалися дуже сильними.

Ми схильні дивитися тільки на фактори сили. Те саме ми робимо з Росією сьогодні. Ми бачимо лише те, що виглядає як сила, і Путін дуже добре вміє це показати. Але ми набагато менше знаємо про цілком реальні фактори вразливості і слабкості, а вони все одно починають проявлятися.

Раптом виявляється, що навіть режими, які ми вважали вічними у Східній Європі, можуть дуже швидко впасти, щойно спрацює спусковий механізм. Передбачити цей момент неможливо. Але досвід Східної Європи в 1999 році все одно змушує мене з часткою оптимізму дивитися на Росію зараз.

Колишній міністр оборони, а сьогодні секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу розкритикував оборону Росії. Він заявив, що через стрімкий розвиток українських безпілотників та ракет дальнього радіуса дії, жоден російський регіон не може бути у безпеці. Чи є слова Шойгу ознакою внутрішньої тривоги в Росії?

Це чудове запитання, і на нього нелегко відповісти. В Англії, звідки я родом, кажуть: дві ластівки не роблять літа. Приємно чути, як російські керівники на кшталт Шойгу критикують власне військове відомство за нездатність впоратися з українськими безпілотниками і ракетною загрозою, але важко сказати, наскільки це справді значуще.

За однією з інтерпретацій, він намагається попередити населення до того, що російський уряд вже не зможе приховувати реальність війни. Бо неможливо сховати тисячі українських безпілотників і ракет, які вражають російські об'єкти.

З іншого боку, коли армія виконує своїх обов'язків, починається гра у звинувачення. Ніхто не хоче виглядати некомпетентним. Кожен хоче звинуватити когось іншого, щоб урятувати себе, і закликати до реформ. Ніхто не хоче стати жертвою очевидної некомпетентності.

Тому серед військового керівництва часто починаються подібні взаємні звинувачення, коли вони розуміють, що момент розплати вже близько.

Я не знаю напевно. Але, як я вже казав, щойно еліта почне справжню дискусію про російську стратегію і тактику, медіа і громадянському суспільству буде легше підхопити цю хвилю.

У Росії зміни навряд чи прийдуть "знизу", як, наприклад, Трамп хотів би бачити в Ірані, через народні демонстрації, вуличний тиск чи повстання. Але коли еліта почне тріщати, а я думаю, що це може початися саме через перекладання провини, бо вони вже бачать, що країна йде не туди, тоді цей розлам дійде і до широкого загалу. Тоді й можуть початися політичні зміни в Росії.

Потрібно спостерігати далі. Хотілося б бачити більше сигналів, які показують реальний стан речей, а не намагаються його приховати від російського населення.