Москва стала стратегічним інтендантом Тегерана

Російське супутникове угруповання здійснило три серії детальних знімків авіабази Принца Султана - 20, 23 та 25 березня 2026 року, що підтверджує виявлену Україною закономірність: перший знімок означає підготовку, другий — симуляцію, а третій свідчить про напад протягом наступних 24–48 годин. Хоча редакція NBC News зазначила, що не змогла самостійно верифікувати ці дані, події 26–27 березня, коли Іран завдав удару 6 балістичними ракетами та 29 БпЛА, стали жорстким підтвердженням прогнозу. Внаслідок атаки було пошкоджено літак АВАКС E-3 Sentry, кілька заправників KC-135 та поранено до 15 американських військовослужбовців, що дозволило Зеленському оцінити рівень російської допомоги Тегерану в цій операції як стовідсотковий.

Москва фактично перетворилася на стратегічного інтенданта Тегерана, забезпечивши його критичним озброєнням ще до початку активної фази війни 28 лютого 2026 року. 

Основним елементом цієї підтримки став контракт на постачання 48 винищувачів Су-35, причому перші борти надійшли до Ірану ще наприкінці 2024 року, а основні постачання тривають паралельно з бойовими діями. Окрім цього, з 2024 року було поставлено щонайменше одну ескадрилью навчально-бойових літаків Як-130, а до січня 2026 року Іран отримав до шести ударних гелікоптерів Мі-28. Особливу увагу привертає швидкість реакції російського ВПК: 22 лютого 2026 року, всього за шість днів до початку великої війни, було підписано угоду на постачання ПЗРК "Верба" вартістю 500 мільйонів євро, а на озброєнні підрозділів КВІР зафіксовано російські снайперські гвинтівки Orsis T-5000M.

Читайте також: Іран: дозована ескалація

Російська стратегія базується на отриманні максимальної вигоди за мінімальних ризиків без прямого вступу у війну. На розвідувальному рівні це надання супутникових знімків у режимі реального часу, на технологічному — присутність російських експертів для вдосконалення іранських дронів, а на дипломатичному — забезпечення "парасольки" в ООН через утримання під час голосувань за резолюції, що засуджують агресію Ірану. Логістичний рівень забезпечується через канали постачання під виглядом гуманітарних вантажів — зокрема зафіксований канал постачання 30 тонн медикаментів та таджицький конвой вагою 3 610 тонн, імовірно пов'язаний з іранським заводом з виробництва дронів Абабіл-2 у Душанбе. Британський міністр оборони Джон Хілі 12 березня офіційно назвав таку діяльність РФ "прихованою рукою" конфлікту.

Завдяки чотирирічному досвіду протидії російсько-іранським технологіям, Україна стала єдиним суб'єктом, здатним надати дієву контрзброю монархіям Затоки. Підписані Зеленським угоди із Саудівською Аравією, ОАЕ та Катаром базуються на реальній ефективності українських FPV-перехоплювачів, які демонструють 70-відсоткову успішність у знищенні модернізованих Росією "Шахедів". Україна володіє картами руху російських супутників та алгоритмами іранських БПЛА, що робить її незамінним партнером у захисті нафтової інфраструктури регіону. 

Для Кремля ж війна на Близькому Сході — це засіб виживання власної економіки, де тривалий конфлікт гарантує високі ціни на нафту та можливість обходу санкцій в Індійському океані. Росія намагається керувати хаосом, залишаючись у затінку, проте суб'єктність України зміцнилася: вона більше не є лише реципієнтом допомоги, а виступає постачальником перевірених рішень для захисту регіону Затоки.

Джерело

Про автора. Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.