Плагіатори в чашці Петрі. Як в Україні будують академічні кар'єри на чужих текстах

Якщо поскролити новини Міністерства освіти України за 2026-ий рік, можна натрапити на наказ про позбавлення наукових ступенів докторки технічних наук Юлії Коваленко і кандидатки медичних наук Наталії Волошинович.

Це останній з подібних документів, оприлюднених на сайті.

Таке рішення МОН ухвалило після розгляду скарг на їхні праці й виявлення академічного плагіату.

Скаржився кандидат біологічних наук Олег Смірнов: за його підрахунками, запозичення охоплювали відповідно 73% та 74% сторінок основного тексту.

У своєму рішенні МОН спирався на постанову Кабміну, в якій говориться, що дисертація має містити результати, одержані безпосередньо її автором, та свідчити про його особистий внесок у науку.

Іншими словами – навіть якщо це не сформульовано прямо – вона не має містити плагіат.

Утім, вже найближчим часом МОН зможе керуватися в своїх рішеннях й іншою нормою.

31 липня набуде чинності закон "Про академічну доброчесність", який був ухвалений парламентом і підписаний президентом торік.

У ньому академічному плагіату та самоплагіату присвячені окремі статті.

"Шлях у п'ять років.

Саме стільки колеги-депутати та секретаріат Комітету працювали над цим законопроєктом.

Тепер Закон прямо визначатиме перелік порушень: від академічного плагіату, фабрикації й фальсифікації результатів до написання робіт на замовлення, маніпуляцій під час оцінювання та неправомірного впливу в академічній діяльності", – писав у своєму телеграм-каналі глава парламентського освітнього комітету Сергій Бабак.

Виходить, що робота над законопроєктом розпочалася невдовзі після того, як сам Бабак опинився в центрі скандалу: в 2019-му в його докторській дисертації виявили текстові запозичення.

Група науковців "Дисергейт" присудила йому звання "Плагіатор року".

Згодом Бабак відмовився від ступеня доктора технічних наук через те, що експерти, до яких він сам звернувся, знайшли часткові збіги тексту з іншими роботами.

"Хоча їх всі можна пояснити, формально це є порушенням", – пояснював Бабак.

Нові норми законодавства мають посилити боротьбу з академічною недоброчесністю, проте на заваді може стати технологічний прогрес.

Викривачі плагіату здебільшого покладаються на буквальне порівняння фрагментів нових наукових робіт із тими, що з'явилися раніше.

Проте штучний інтелект дозволяє легко змінювати текст, залишаючи закладений у нього сенс.

Це може допомогти плагіаторам замаскувати вкрадені фрагменти робіт так, щоб вони не збігалися з оригіналом дослівно.

Що тоді залишається мисливцям на плагіат? Як наукова спільнота реагує на викриття? Навіщо далекі від науки люди прагнуть отримати наукові ступені? Відповіді на ці запитання "Українська правда" шукала разом із координаторкою антиплагіатної ініціативи "Дисергейт", кандидаткою економічних наук Світланою Благодєтєлєвою-Вовк.

Світлана Благодєтєлєва-Вовк.

Плагіатор проти плагіату.

Українські науковці об'єдналися і створили "Дисергейт" у 2016-му році.

Проте передумови для його появи Благодєтєлєва-Вовк відносить до часів Революції гідності, коли вона, професорка Українського державного університету імені Драгоманова, спостерігаючи в кабінетах власного вишу світлини Януковича, замислилася: чи здатна пересічна людина змінити систему?.

Після перемоги революції їй здавалося, що може.

Благодєтєлєва-Вовк почала боротися на власній кафедрі з тим, що вважала неправильним.

Але звернення по вертикалі – від керівництва навчального закладу до міністра освіти – не дали очікуваного результату.

"Дисергейт" став другою її спробою змінити наявний стан речей.

"Гіпотеза була така, що еліта має жити за правилами і законами.

І подивимося, чи можуть наші інститути й інституції сприяти відновленню справедливості.

Як з'ясувалося – ні", – каже науковиця.

Еліта, про яку вона згадує – це, приміром, Катерина Кириленко – дружина колишнього віцепрем'єр-міністра з гуманітарних питань (2014–2019) В'ячеслава Кириленка.

У жовтні 2015-го вона захистила дисертацію і стала докторкою педагогічних наук.

А в січні 2016-го науковиця Тетяна Пархоменко випустила на УП колонку з розбором цієї наукової роботи.

"Ознайомившись із її змістом, я виявила в дисертації масштабний плагіат: близько третини із 396 сторінок не мають посилань на використані джерела.

Вони складаються з текстів, що належать іншим авторам, посилання на яких відсутні або є сфальсифікованими", – йдеться в її дослідженні.

Сама Кириленко відкинула звинувачення і назвала їх "частиною брудної політичної кампанії" проти її чоловіка.

"Разом з тим, дякувати Богові, на вулиці не 1937 рік, а на чолі країни – не Йосип Сталін.

А цькування, бруд та інсинуації ніколи не були знаряддям пошуку наукової істини", – написала вона.

Відтоді відбулося кілька експертиз, які заперечували чи знаходили плагіат у роботі Кириленко.

В 2020 році Комітет з питань етики Національного агентства забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) підтвердив у її дисертаційному дослідженні "відтворення опублікованих раніше текстів інших авторів без зазначення авторства".

Комітет рекомендував НАЗЯВО скасувати присудження Кириленко наукового ступеня.

Та своєю чергою намагалася оскаржити рішення в судовому порядку, але програла.

Проте на цьому історія стала на паузу.

На головній сторінці кафедри філософії та педагогіки Київського національного університету культури і мистецтв відвідувачів і далі зустрічає широкою посмішкою завідувачка кафедри – докторка педагогічних наук Катерина Кириленко.

Катерина Кириленко: "Я готова до будь-якої публічної дискусії із будь-якими науковими опонентами.

Втім, якщо вони дійсно науковці, а не засліплені ненавистю знаряддя політичної розправи".

Хоча викриття не вплинули на академічну кар'єру Кириленко, вони стали поштовхом для створення антиплагіатної ініціативи – на хвилі цього скандалу вона і з'явилася.

Але крім головного результату – виявлення плагіату, "Дисергейт" почав приносити й неочікуваний – реакцію інституцій, політиків і чиновників на подібні кейси.

"Ми використовуємо ці всі інституційні моменти, щоб показати, як еліта реагує на подібні речі.

Як вона захищає один одного.

Як вона винаходить якісь цікаві інструменти і створює законодавчі прецеденти.

Наприклад, як була ситуація з Бабаком і Лісовим (міністром освіти Оксеном Лісовим – УП).

Коли їх викрили, Бабак і Лісовий звернулися до своїх колег і продавили в Кабінеті міністрів можливість введення в відповідну нормативну базу пункту про те, що людина може відмовитися від наукового ступеня.

І нічого за це (відповідальності за неналежне отримання ступеня – УП) їй не буде", – каже Благодєтєлєва-Вовк.

Справді, в березні 2023-го в мережі з'явилися звинувачення на адресу Оксена Лісового в плагіаті.

А у травні того ж року Кабмін ухвалив постанову, яка дозволяє добровільно відмовлятися від наукового ступеня.

Після цього міністр став першим, хто відмовився від ступеня кандидата наук.

Гроші, авторитет і парашут.

А що змушує гнатися за науковими ступенями людей, які насправді не займаються ані наукою, ані освітою? Світлана Благодєтєлєва-Вовк називає три мотиви: гроші, авторитет і страховка.

Гроші – це насамперед про доплати за ступінь.

Приміром, нещодавно видання NGL.

media виявило, що майже 20% українських суддів мають науковий ступінь.

Кандидатська дисертація додає їм 15% до зарплати щомісяця, а докторська – 20%.

"Минулого року надбавки за наукові ступені суддів обійшлися українському бюджету щонайменше в 123 мільйони гривень, а за останні чотири роки загальна сума сягнула майже 490 мільйонів гривень", – зазначає видання.

Вовк нагадує, що взагалі система доплат за науковий ступінь виникла ще за часів Сталіна та збереглася лише в країнах пострадянського простору.

Є ще один цікавий нюанс.

Якщо людина – з власної ініціативи чи ні – втрачає науковий ступінь, хто компенсує державі доплати, які вона за цей ступінь виплачувала? Ані новий закон про академічну доброчесність, ані вищезгадана урядова постанова не зобов'язують людину повертати вже виплачені гроші.

"Юридичного механізму немає.

Плюс – закон не матиме зворотної сили.

Коли буде юридичний механізм, ми будемо вживати заходів", – визнавав в інтерв'ю УП Оксен Лісовий.

Оксен Лісовий: "Сьогодні наша так звана "остепененність" перетворилась у карго-культ.

Ступінь чомусь прагнуть набути багато людей, чим би вони не займалися і де б вони не працювали, попри те, що не мають ніякого стосунку до науки і досліджень".

Фото Дмитра Ларіна.

На думку Благодєтєлєвої-Вовк, змінити ситуацію з плагіатом у науці можна простим рішенням: скасувати ці доплати.

І тоді значна частина людей поза академічним середовищем втратить мотивацію гнатися за ступенями.

Втім, річ не тільки в грошах.

Для частини майбутніх кандидатів і докторів (переважно йдеться про чиновників і політиків) науковий ступінь – це такий собі парашут.

"Дуже це модно в місцевої влади (мати ступінь – УП), вони захищаються при перебуванні на своїх посадах.

Після того, як закінчиться їхня політична кар'єра, маючи ці корочки, вони можуть влаштуватися в університет і спокійно валяти дурака далі.

Чому? Тому що робота викладача, якщо ти не пов'язаний з освітою та наукою, глибоко необтяжлива.

Просто взяв чийсь чужий конспект лекції чи якийсь підручник-посібник, зайшов в аудиторію і прочитав лекцію.

Десь так", – вважає Світлана Благодєтєлєва-Вовк.

І фактор третій – престиж наукового ступеня в суспільстві та в бізнесі.

І він також конвертується в гроші: гонорар у лікаря чи юриста, який є доктором наук, зазвичай буде вище, ніж у його менш титулованого конкурента.

"Тому що це статус у суспільстві.

Це можливість бути наставником, авторитетом.

Хоча тебе й призначають авторитетом на основі якогось формального папірця, який ти міг отримати не зовсім чесним шляхом.

Це доступ для того, щоб самореалізовуватися в інтелектуальній сфері.

Це престижно і буде завжди престижно".

64 науковці й один плагіат.

Інформація про наявність чи відсутність академічного плагіату має міститися у відгуку опонента, її може встановити вчена рада або знайти в своїй експертизі МОН.

Проте на практиці головними викривачами стають окремі активісти.

"Існують автор, його науковий керівник, наукова школа, в межах якої він здійснює діяльність, вчена рада наукового закладу, яка приймає, затверджує наукову тему, і якій періодично звітується автор.

Тобто, за великим рахунком, за умови ефективного функціонування цієї системи, жодних перевірок на плагіат і не треба", – каже Благодєтєлєва-Вовк.

Але система працює іншим чином.

Приміром, коли учасники "Дисергейту" вивчали дисертацію Катерини Кириленко, вони підрахували, що до її кейсу причетні 64 науковці.

Це люди, що брали участь у засіданні вченої ради, в написанні відгуків та інших документів, у перевірці її роботи.

Для продукування фейкових наукових робіт сформувалися цілі мережі.

Їхній розвиток Світлана Благодєтєлєва-Вовк порівнює з тим, як мікроби колонізують чашку Петрі.

Недоброчесні освітяни вибудовують зв'язки, підтримують одне одного та просувають учасників своєї мережі на доступні посади.

Врешті-решт ці люди можуть навіть очолити освітні заклади.

За оцінками "Дисергейту", орієнтовно 60 українських ректорів – плагіатори.

І навіть резонансні викриття не здатні збити їх з посад.

Кілька гучних історій.

У серпні 2023-го Вінницький окружний адмінсуд заборонив НАЗЯВО розглядати наявність академічного плагіату в докторській дисертації народної артистки України, в.

ректорки Вінницького медуніверситету Вікторії Петрушенко.

Згодом інший суд виніс схожу заборону щодо докторської дисертації доньки покійного Євгена Кушнарьова, ректорки Харківського національного університету імені Каразіна Тетяни Кагановської.

А в 2025 році ректором Тернопільського національного педуніверситету імені Гнатюка переобрали Богдана Буяка, якого до того звинувачували в плагіаті.

"Система (академічне середовище – УП) всередині налаштована на максимальну лояльність до проявів академічної недоброчесності, тому що вона має продукувати потік захистів (дисертацій).

Вона його просто забезпечує.

Якщо ви займаєте якусь високу посаду, то, скоріше за все, не ви, а до вас звернуться з відповідних університетів і запропонують: а давайте будемо співробітничати, розвивати науку.

А давайте напишемо якусь статтю спільну.

А може, ви подумаєте зробити дисертацію, а ми вам допоможемо?" – пояснює Благодєтєлєва-Вовк.

Але, можливо, в умовах браку фінансування науки, написання дисертацій під замовлення стає для науковців способом заробити і так продовжувати займатися улюбленою справою? Можливо, українська наука обрала такий спосіб виживати?.

"Academic integrity (тобто академічна доброчесність) – це цілісність.

Якщо ти кажеш: "Заплатить мені гроші, я вам зроблю дисертацію, щоб я міг займатися наукою", то це, вибачте, відсутність цілісності.

І ніколи прирощення нормального наукового знання не буде" – впевнена Благодєтєлєва-Вовк.

150 тисяч кандидатів і докторів наук.

Як найефективніше довести плагіат? Знайти буквальні збіги фрагментів у роботах різних авторів.

Так активісти "Дисергейту" діяли весь цей час.

Але з розвитком штучного інтелекту, який дозволяє плагіаторам краще маскувати свої крадіжки, активісти опинилися в складних умовах.

Утім, Світлана Благодєтєлєва-Вовк не засмучується.

"Ми не можемо контролювати якість наукового продукту, який почав створюватися умовно з 2025-го року (коли штучний інтелект став звичним інструментом інтернет-користувачів – УП), – визнає вона.

– Але до 25-го року ми можемо це робити.

І треба розуміти, що за останні 30 років у нас захистилося близько 150 тисяч носіїв наукових ступенів.

Тобто якщо з 2025-го року складно перевіряти, ми можемо перевірити ці 150 тисяч і подивитися, хто, що і як.

А значить, у нас ще стільки роботи!".

Один із підходів, які вона пропонує – виводити на чисту воду не тільки окремого плагіатора, а й мережу, частиною якої він став.

Наприклад, виявивши плагіат у дисертації Кириленко, перевірити наукові роботи тих, хто був залучений до її захисту.

Подивитися, з якими дисертаціями ці люди ще мали справу.

А для системної перевірки, вважає дослідниця, варто було б створити спеціальний відділ при Міністерстві освіти.

"Викриття плагіату буде досить проблематичним.

Але в цій ситуації єдине правильне рішення, яке може прийняти народ України, це повністю скасувати доплати за наукові ступені, вчені звання і так далі, – повторює Благодєтєлєва-Вовк свою думку.

– Всьо, рєбята.

Якщо ми не можемо вас проконтролювати, то чому ми маємо за це доплачувати?".

Рустем Халілов, УП.