Трамп vs Іран. Тільки Бог знає, на скільки це затягнеться
Звернення Дональда Трампа до нації чомусь дуже нагадало пояснення Путіна про те, чому не вийшло взяти "Київ за два-три дні". Ті самі інтонації. Та сама спроба перекласти відповідальність за власні прорахунки на обставини
Виглядає, що Сполучені Штати зайшли в історію з Іраном без серйозної підготовки та розрахунків. І це вже не припущення (яке я робив раніше), а доконаний факт. Вся річ у тому, що від самого початку все йшло не те що не за планом (бо тактика і стратегія вже мінялась по ходу), а лише збільшувало виклики.
Нагадаю, що спочатку Трамп говорив, що треба назавжди закрити іранську ядерну програму, а в голові тримав намір контролювати 20% світового ринку нафти. І якщо намір і публічне пояснення не збігається — маємо результат, який маємо. Реальність, як завжди, складніша — немає зміни іранського режиму, немає контролю за Омузькою протокою і найголовніше — ніхто зі світових не хоче вляпуватись в цю авантюру. За винятком Ізраїлю (але там своя екзистенційна логіка).
До речі, а що там із "Радою миру" імені Трампа? Де вона? Де підтримка лідерів, які туди зібралися? Чи вже тихо ця Рада почила в Бозі, не встигнувши навіть продемонструвати свою місію?
Істерія навколо можливого виходу з НАТО — це взагалі окремий сигнал. Не сили. Навпаки — тактичної слабкості Білого Дому. Європейці просто багатозначно мовчать, чекаючи, поки Трамп збере всі граблі, на які можна наступити. Він здатен це зробити, я в це вірю!
Деякі медіа чекали, що Трамп цієї ночі оголосить про завершення своєї "СВО". Але ні — операцію протягують ще на два-три тижні. Але один тільки Бог знає, на скільки це затягнеться.
Читайте також: Принцип задоволення
Підсумовуючи: Путін і далі банкуватиме на нафті. Європейці серйозно задумуються про власний оборонний союз (з функціоналом на кшталт НАТО). А Білий дім замість концентрації на внутрішній політиці дедалі глибше занурюється в проблеми, які сам і створив (колись уже писав, що війну почати значно легше, ніж її закінчити…). Трамп і далі занурюється у створену ситуацію. І, на жаль, шукатиме, на кому зірватися.
Інтуїція підказує — ми знову можемо опинитися серед "зручних" мішеней.
Що це означає для нас? Як мінімум — не ловити інфаркт від кожної заяви Трампа. І намагатися за жодних умов не підкидати снаряди у багаття. Спокійно кивати й займатися своїм. Тим, що справді має значення. Армія. Мова. Віра. Вибачте за сарказм.
Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.