"Секс-скандал Бугрова": чиновники стали на сторону ректора, а не студентів?

1 квітня Київський національний університет імені Тараса Шевченка опинився в центрі безпрецедентного студентського протесту. Перед стінами Червоного корпусу відбулася одна з наймасовіших акцій останнього часу, під час якої студенти відкрито вимагали відсторонення ректора Володимира Бугрова та розслідування оприлюднених щодо нього обставин і звинувачень. Масштаб акції засвідчив, що йдеться вже не про локальний конфлікт чи епізодичне обурення, а про глибоку кризу довіри всередині самого університету.

Про це пише портал Акценти.

Студентський парламент Університету також звернувся до Міністерства освіти і науки України. МОН було змушене частково відреагувати на суспільний резонанс і створити комісію, яка має перевірити діяльність ректора Бугрова. Уже сам факт створення такої комісії означає, що ситуація вийшла на загальнодержавний рівень і більше не може розглядатися як внутрішня справа окремого закладу вищої освіти.

Однак найбільше вражає навіть не сам скандал, а поведінка системи одразу після вибуху студентського обурення. Уже наступного дня до Червоного корпусу прибув голова НАЗЯВО Андрій Бутенко і взяв участь у заході, який очолював саме Бугров, — конференції, присвяченій імплементації Закону України «Про академічну доброчесність». Поруч із ним перебував і заступник голови НАЗЯВО Іван Назаров, який не просто є публічним юристом, а й претендує на посаду члена Вищої ради правосуддя. Саме тому його демонстративна присутність у президії поруч із Бугровим має особливо тривожний вигляд.

Це виглядало так, ніби не сталося взагалі нічого. Ніби не було рішення суду першої інстанції, яким Бугрова визнано винним у вчиненні корупційного правопорушення. Ніби не було оприлюдненого інтимного відео з 105 аудиторії та повідомлень про знайдений там студентами фалоімітатор (https://t.me/spu_knu/3696?single). Ніби не було масового протесту студентів Університету Шевченка з гаслами, що стали публічним вироком моральному стану управління в КНУ.

Саме тому участь у такому заході Андрія Бутенка та особливо Івана Назарова виглядає не як нейтральна протокольна присутність, а як демонстративний жест інституційної толерантності до скандалу. І тут постає вже не лише моральне, а й публічно-правове питання: чи може претендувати на членство у Вищій раді правосуддя юрист, який публічно сидить у президії поруч із ректором, довкола якого одночасно існують масовий студентський протест, перевірка МОН, гучний суспільний скандал і рішення суду першої інстанції? Чи відповідає високому статусу члена ВРП така поведінка, яка виглядає як толерування не лише очевидної репутаційної кризи, а й оприлюднених фактів, що суспільство сприймає як прояви протиправної та аморальної діяльності ректора?

Не менш показовим є й те, що в цьому заході взяла участь помічниця ректора з правових питань, скандально відома академік Національної академії правових наук України Наталія Кузнєцова. Саме Наталія Кузнєцова впродовж усього періоду корупційних і аморальних скандалів навколо Володимира Бугрова фактично виконує роль його правового та апаратного прикриття, допомагаючи йому вкотре намагатися вийти “сухим” із цієї історії. Втім, попри всі ці зусилля, зробити це дедалі важче, оскільки масштаб суспільного резонансу, студентського протесту, репутаційних втрат і публічних викриттів уже вийшов далеко за межі звичного для університетської адміністрації кулуарного самозахисту.

За таких умов конференція про доброчесність, у якій поруч із Бугровим сидять Андрій Бутенко, Іван Назаров і Наталія Кузнєцова, виглядає не просто недоречно, а відверто цинічно. Адже доброчесність не може бути декорацією для збереження посадового статусу. Вона не може зводитися до правильних слів на трибуні, якщо сама постать головуючого стала символом публічного скандалу, судового рішення та студентського бунту. У такому контексті розмови про академічну доброчесність перетворюються на фарс.

Після останнього сексуального скандалу та початку розслідування з боку МОН від Бугрова вже почали відгороджуватися ті, хто бодай мінімально усвідомлює неприйнятність аморальної поведінки ректора закладу вищої освіти. Але саме студенти виявилися єдиною силою, яка не просто висловила невдоволення, а відкрито підняла питання про моральну межу, за якою університет перестає бути простором освіти, науки та гідності.

Студенти прямо заявили ректору, що зі студентськими парламентами факультетів уже відмовляються співпрацювати навіть спонсори та приватні організації, аби їхні назви не асоціювалися з Університетом, який очолює Бугров. І це вже не репутаційний натяк, а реальна практична деградація довіри до інституції. Скандал починає бити не лише по персональній репутації ректора, а по студентах, викладачах, факультетах, інститутах, партнерствах і по самому бренду КНУ.

Але Бугров, схоже, готовий триматися за крісло до останнього, незалежно від того, якою ціною це обходиться університету. І тут неможливо не поставити пряме питання: де ще він зможе знайти посаду з найбільшою зарплатою серед керівників українських ЗВО, з окремим фінансуванням з державного бюджету незалежно від реальних результатів діяльності, із квартальними преміями в сотні тисяч гривень, які особисто погоджує його друг — заступник міністра освіти Трофименко?

Навколо Бугрова досі залишаються люди, які намагаються виправдовувати або применшувати неприйнятність інтимних стосунків ректора зі студентками. Вони переводять усе в побутову площину: мовляв, “усі ми люди”, “у всіх буває”, “а з ким не було”. Але саме така логіка і є одним із найгірших симптомів морального розкладу. Бо вона намагається нормалізувати поведінку, яка для керівника національного університету має бути абсолютно несумісною з посадою, статусом і самою ідеєю академічної відповідальності.

Особливо моторошно усвідомлювати, що частина цих людей — не просто адміністративний персонал, а викладачі, які навчають і “виховують” студентів. Люди, котрі мали б бути носіями етичного стандарту, фактично транслюють готовність миритися з приниженням інституції, девальвацією академічних норм і атмосферою вседозволеності. І це вже питання не лише до однієї особи, а до всієї внутрішньої культури закладу.

Що саме сталося з кузнею найкращих синів і дочок України, чому один із головних університетів держави дійшов до такого рівня публічного приниження і чому скандал навколо ректора перетворився на загальнонаціональну ганьбу — це питання вже не лише до самого Бугрова. Це питання безпосередньо до Міністерства освіти і науки України, яке зобов’язане не просто “взяти до уваги”, а дати чітку управлінську, правову і моральну оцінку тому, що відбувається.

Студенти вийшли з гаслом «КНУ не бордель». І в цій фразі — не просто емоція вулиці, а страшно точний діагноз стану речей. Такого неможливо уявити в будь-якому європейському університеті, з якими Бугров так любить підписувати меморандуми. У європейській академічній традиції ректор, який опинився б у центрі такого скандалу, уже в перший день пішов би з посади, щоб не тягнути університет у прірву. Але це — не про Бугрова.

Здавалося б, Бугров, який називає себе галичанином, мав би сповідувати європейські цінності, повагу до честі, репутації, меж пристойності та інституційної відповідальності.

Але на практиці він демонструє зовсім іншу модель поведінки — архаїчну, цинічну й глибоко антиакадемічну.

І найнебезпечніше тут навіть не це. Найнебезпечніше те, що система, замість того щоб відмежуватися, продовжує сидіти поруч із ним у президії. Бо тепер питання вже не лише в самому Бугрові. Питання в тому, чому Андрій Бутенко як голова НАЗЯВО, Іван Назаров як його заступник і претендент на членство у ВРП, а також Наталія Кузнєцова як правова помічниця ректора не побачили очевидного репутаційного, етичного і публічного конфлікту в такій поведінці.

Бо якщо юрист, який прагне увійти до Вищої ради правосуддя, не демонструє загостреного відчуття межі між правом, етикою і публічною відповідальністю саме в таких ситуаціях, виникає цілком закономірний сумнів: чи може членом ВРП бути людина, яка толерує протиправну та аморальну діяльність ректора, навколо якого вибухнув настільки масштабний скандал? І якщо Наталія Кузнєцова роками допомагає Бугрову намагатися вийти “сухим” із цієї історії, але поки що безуспішно, то це лише додатково підкреслює глибину моральної та інституційної деградації, у яку втягнуто університет.

Студентське гасло «КНУ не бордель» після цього звучить уже не просто як емоційний крик протесту. Воно звучить як вирок не лише Бугрову, а всій системі кругової поруки, у якій скандал, судове рішення, публічні викриття, репутаційний обвал і відкритий бунт студентів виявляються недостатніми для того, щоб освітня й правнича номенклатура бодай на крок відійшла від фігури одіозного ректора Володимира Бугрова.