Україна сформувала нову модель ведення війни, - генерал Раян

Близькосхідний великий плацдарм має властивість розширятися. Безвідносно до того, чи американський президент Дональд Трамп розпочне перемовини чи не розпочне, динаміка там колосальна. І ми розуміємо, що державі Ізраїль та Сполученим Штатам не вдалося знищити весь запас балістичних ракет і не тільки балістичних ракет Ірану. Як ви бачите, наскільки глобальною може стати ця війна?

На жаль, загальна ситуація нині ще більш невизначена. Сполучені Штати підтвердили, що знищили лише близько третини іранських балістичних ракет. І досі не до кінця зрозуміло, якої мети Америка прагне досягти. Державний секретар говорить про знищення військових спроможностей Ірану, інші — про зміну режиму або навіть заявляють, що вона вже відбулася.

І це вже відбивається на всьому світі: зростають ціни на пальне та інші товари. 

Тож майбутнє війни в Ірані залишається невизначеним. Америці буде непросто вийти з цього конфлікту, і він уже має відчутний вплив на війну в Україні.

У будь-якому разі ми бачимо не лише війну на близькому ми бачимо прелюдію пролог, можливо, і початок Третьої світової війни. І на користь цієї версії говорить те, що тривають бої на двох фронтах. І в тих боях беруть участь представники двох коаліцій.

Одна коаліція - це західні країни, безвідносно до того, як себе поводить Америка, а друга коаліція - це Росія і її союзник Іран і, можливо, Китай. І Я хотів би розпитати ваше передчуття. Так, справді, оті от два фронти можуть з'єднатися в один, чи все-таки є якийсь шанс розвести подібне?

Росія, Іран, Китай і Північна Корея вже певний час співпрацюють, як відомо, у контексті війни в Україні. Північнокорейські солдати воюють проти українських, а також постачають боєприпаси, ракети, міномети та інші засоби для російських військових дій. Китай також підтримує Росію. Отже, ця нова війна в Ірані — це ще один фронт. І в певному сенсі, якби я був істориком майбутнього, який аналізує нинішню ситуацію, я, ймовірно, розцінив би це як початок глобального конфлікту.

Ми спостерігаємо активні бойові дії у Східній Європі. Ми бачимо диверсії в Європі з боку Росії. Ми спостерігаємо конфлікти по всьому Близькому Сходу — не лише в Ірані, а й в Ізраїлі та Лівані. І водночас бачимо дуже агресивну військову поведінку Китаю, що може призвести до військових дій з його боку вже протягом наступного року чи двох.

У будь-якому разі ми бачимо зміну глобального порядку денного в економіці. Ми розуміємо, що зараз все рухається ще за певною інерцією, але вже є надзвичайно серйозні попередження, зокрема з боку представників Європейської комісії. І ми бачимо, що робиться на світових нафтових ринках.

Є окрема історія, це про добрива і це може мати інші наслідки, тому що зараз ми всі будемо переживати посівну. Ну, якщо не буде добрив, якщо буде величезна проблема з нафтопродуктами, це матиме свій дуже конкретний вияв у тому, що називається можливість глобального голоду. Але це, так би мовити, економічна цивілізаційна частина.

Є частина не менш важлива - це військова частина. Ми побачили, що стратегія війни зазнала колосальних зрушень. Розуміємо, що лише авіаційна компонента чи лише ракетна компонента не може вирішити всього, що хотіли би вирішити генерали. І входять в дійстві і різні системи радіоелектронної боротьби і безпілотних літальних систем.

Я думаю, що те, що ми бачимо на Близькому Сході, — це дві країни, які ведуть дві принципово різні війни. Американці ведуть військовий конфлікт, зосереджений на знищенні військових спроможностей Ірану. Іран, натомість, не веде класичної військової війни — він веде економічну, і, схоже, робить це доволі ефективно.

На жаль, закриття Ормузької протоки фактично перекрило понад 20% світового постачання нафти, а також природного газу, гелію та сечовини — критично важливого компонента для виробництва добрив у великих аграрних економіках, таких як Україна та моя країна, Австралія. Думаю, Китай уважно це вивчатиме і навчиться ще ефективніше використовувати економічні інструменти для тиску на країни Тихоокеанського регіону та світу, які стоять на його шляху. Ваша думка про трансформацію війни є дуже влучною.

Я вважаю, що Україна стала лідером у виробництві дешевих дронів масового застосування, а також систем протидії дронам, і фактично сформувала нову модель ведення війни — поєднання високотехнологічних систем із великою кількістю простіших і дешевших рішень. 

Такий підхід значно доступніший для середніх держав, як-от Україна, Австралія та інші, ніж дорогі платформи на кшталт бомбардувальників B-21 чи винищувачів-невидимок, які використовують США.

Ну, що в теперішній ситуації мене також надзвичайно сильно хвилює, це те, що поставлено під сумнів дієвість п'ятої статті Євроатлантичного договору. Надзвичайно дивна американська поведінка, відсутність консультацій із союзниками по НАТО перед початком великої війни в Ірані, зараз має наслідком того, що Дональд Трамп висловлює претензії, зокрема, до європейців.

І ми розуміємо, що це може поставити під загрозу дієвість безпекового параметру, який формувався після Другої світової війни, коли кожна держава має виділяти належну кількість ресурсів для того, щоб підтримати іншу державу в разі неспровокованої агресії. І от, як ви зараз оцінюєте зміну безпекової парадигми загалом у світі, тому що це може мати дуже серйозні наслідки. Європейська безпека завжди базувалася на тому, що Сполучені Штати будуть готові допомогти. Зараз є дуже серйозні питання. 

З початку другого терміну адміністрації Трампа він, його віце-президент та інші відкрито демонструють скептицизм щодо європейської культури та внеску Європи в оборонні бюджети НАТО.

Водночас, якщо бути справедливими, Європа все ж відреагувала: більшість країн або збільшують оборонні видатки, або вже їх підвищили. Європейські члени НАТО також істотно наростили підтримку України саме тоді, коли США її різко скоротили.

Війну в Ірані було розпочато без належної координації із союзниками по НАТО.

І тепер, коли ситуація для Дональда Трампа складається невдало, він, схоже, намагається перекласти провину на союзників, а не на себе — за відсутність стратегії та слабкі результати цієї війни. Це не віщує нічого доброго ні для союзників по НАТО, ні для відносин США з іншими країнами, зокрема в Тихоокеанському регіоні, а також для підтримки таких держав, як Україна.

Більше того, на днях Дональд Трамп знову пригрозив вивести Сполучені Штати з НАТО. На мою думку, такого в історії альянсу ще не було. Хочеться вірити, що ситуація покращиться, але попереду ще два з половиною роки його президентства, і сценарії можуть бути дуже несприятливими.

Як ви оцінюєте ситуацію пов'язаною з можливою військовою інтервенцією Китайської Народної Республіки на острів Тайвань в теперішній ситуації. Тому що Китай досі не проявляв себе у військовому плані безпосередньо. Тобто Китайська Народна Республіка не відправляла своїх військовослужбовців на війну росіян проти України. Китайська Народна Республіка не висувала своїх військових контингентів на Близький Схід поки що. Але питання Тайваню загострюється буквально щотижня.

По-перше, що стосується України, то хоча Китай і не надає військ, він безперечно забезпечує значну підтримку цій війні. НАТО назвало Китай ключовим чинником, що сприяє війні Росії, зокрема через постачання великих обсягів компонентів подвійного призначення, які використовуються в багатьох системах озброєння.

Китай також закуповує російську нафту та допомагає підвищувати ефективність російських підприємств оборонної промисловості, зокрема тих, що виробляють «Шахеди» або «Герань». Таким чином, Китай є одним із головних партнерів Росії у війні проти України. Ми також можемо бути майже впевнені, що Китай уважно спостерігає за цією війною і вчиться на досвіді України, яка фактично формує підходи до ведення війни у XXI столітті.

Китай дуже вміло аналізує чужі війни, і, ймовірно, можна очікувати, що він намагатиметься адаптувати або відтворити багато рішень і підходів, які Україна напрацювала під час цієї війни. 

Щодо Тайваню, вважаю, що китайське керівництво уважно спостерігало за діями президента Трампа протягом останніх 12 місяців. Вони зважають на його непередбачуваність, а також на те, як Сполучені Штати витратили значні обсяги боєприпасів, які могли б бути використані для підтримки Тайваню у разі нападу Китаю. Тож, складається враження, що китайське керівництво нині почувається доволі впевнено щодо свого становища у світі, особливо якщо Трамп наважиться підірвати єдність НАТО.

Ну, китайці завжди намагались наслідувати чужий досвід. Чи ми говоримо про стратегію війни, чи ми говоримо про виготовлення тих чи інших високотехнологічних рішень. Китайці дуже швидко робили ті чи інші репліки.

І зараз я впевнений, що вони проводять розвідувальну активність і на Близькому Сході, і на фронті російсько-української війни. Вони зараз допрацьовують свою систему супутникового стеження і обробки інформації. Розуміємо, що зараз китайські генерали активно працюють із системами штучного інтелекту. І незабаром, можливо, вони почнуть діяти. Можливо, ні.

Я не наполягаю на цьому, але вони вивчають досвід. І росіяни до чогось готуються. І от, шановний пане генерале Райан, як ви оцінюєте рівень військових комунікації між Тегераном, Пекіном, Москвою і чи ми можемо говорити про те, що вони можуть синхронізувати певні речі?

Усе залежатиме від того, які кроки президент Трамп зробить після цієї війни.

Якщо він вирішить ще більше дистанціювати США від міжнародної системи, це, безсумнівно, підштовхне лідерів Росії, Ірану та Китаю до більшої агресивності — посилення тиску на сусідів і ширшого застосування економічного та військового примусу. На жаль, наразі тенденція виглядає саме так.

Багато прихильників руху MAGA не хочуть, щоб Америка втручалася в закордонні війни. Я думаю, що війна в Ірані може відштовхнути частину цих виборців. І якщо республіканці прагнуть успіху на проміжних, а також на наступних президентських виборах, ми можемо побачити подальше віддалення США від своїх безпекових партнерств у світі.

Але це не віщує нічого доброго для демократій — ні в Європі, ні в Азії, ні деінде. На жаль, схоже, саме в такому світі ми зараз живемо, і нам доведеться діяти разом — із США чи без них — щоб захистити добробут і безпеку наших демократичних систем.

Ну, я сподіваюся що представники урядів демократичних держав усвідомлюють всі можливі небезпеки. Але якщо говорити про такий незвичайно важливий, хоча можливо і невирішальний момент, як обмін розвідувальними даними. Тому що Китайська Народна Республіка в космосі працює значно активніше, ніж росіяни. Вони мають свої системи супутникового стеження, моніторингу і китайці володіють великим об'ємом різнопланових розвідувальних даних.

Росіяни немовби консультували Іран, надаючи їм розвідувальні дані. Якщо говорити про китайців, наскільки вони активні і наскільки вони добре моніторять все, що відбувається у країнах демократичного табору?

За останнє десятиліття Китай вивів на орбіту більше супутників, ніж будь-яка інша країна, за винятком Сполучених Штатів.

Наразі він має сотні військових супутників, які забезпечують розвідку, електронну підтримку, а також зв’язок, точну навігацію та синхронізацію — подібно до американської системи GPS. Китай співпрацює з Росією: його космічна програма спочатку базувалася на російських ракетах, однак згодом китайці їх відтворили й удосконалили. Тож певний рівень співпраці тут безперечно існує.

Наскільки глибокою є ця співпраця, ми достеменно не знаємо, але є вагомі підстави вважати, що сторони обмінюються розвідданими, коли це відповідає їхнім взаємним інтересам. У контексті конкуренції зі Сполученими Штатами цілком імовірно, що вони діляться різними видами розвідувальної інформації про те, як протидіяти американцям — в економічній, військовій та інформаційній сферах, а також в інших напрямках.

Якщо говорити про найбільші небезпеки конкретно для України в теперішній в новій ситуації, ну, коли людство стоїть на порозі Третьої світової війни. Надзвичайно важлива історія - це ресурси, військові ресурси, які Сполучені Штати витрачають на Близькому Сході. І ми не знаємо, як і коли завершиться війна на Близькому Сході. Але ми в Україні значною мірою залежали від постачання не лише розвідувальної інформації, але й від конкретних матеріально-військово-технічних засобів.

І от, якщо говорити про теперішню ситуацію і готовність росіян продовжувати війну так довго, доки вони не досягнуть своїх злочинних військових цілей. Які ви бачите зараз найбільші загрози і небезпеки для України?

Ключовою потребою залишаються боєприпаси для перехоплення російських крилатих і балістичних ракет високого рівня. Україна знайшла надзвичайно ефективні рішення проти шахедів, дронів Герань та інших малих дронів, однак більш складні російські системи потребують таких засобів, як Patriot, IRS-T та аналогічних спроможностей.

Так само очевидно, що українські далекобійні удари значною мірою спираються на американську розвідку, і вкрай важливо, щоб ця підтримка зберігалася. Водночас критичною є й роль США у підтримці санкційного режиму проти Росії: попри те, що до нього приєдналися не всі країни, він уже завдав Росії відчутних втрат.

Ми не можемо допустити, щоб Сполучені Штати згортали ці санкції, як це вже відбувалося щодо експорту російської нафти. 

Водночас критично важливою залишається роль США в координації іншої допомоги Україні — зокрема навчання та постачання додаткових систем. Тому вкрай небажано, щоб Америка відмовлялася від підтримки України.

Хоча США не надають значних обсягів прямої військової допомоги, велика частина озброєння для України закуповується іншими країнами, і цей процес не повинен зупинятися.

Україна є справжнім оплотом демократії в Європі, і ми маємо підтримувати її боротьбу — не лише для захисту самої країни, а й для збереження демократії в ширшому європейському просторі.

Ми знаємо, що радянська і зараз теперішня російська військова доктрина не надто вибаглива, свого часу вона була сформульована в такому реченні: "Проведення наступальних дій до закінчення наступального імпульсу”. Якщо це розшифрувати з мови радянських чи російських генералів: поки не завершаться наявні людські і технічні ресурси. Тоді наступальний імпульс росіян падає.

Ну от в теперішній ситуації ми розуміємо, що вони володіють високим рівнем мобілізаційних резервів і вони обкатали свою військово-технічну базу. Коли ми говоримо про виготовлення тих самих шахедів, які вони називають Геранями і так далі, і так далі. Тобто вони зараз доволі стабільні. 

І от якщо говорити, як ви відчуваєте, які реальні військові цілі може поставити Путін перед своїми генералами? Ми розуміємо, що російська економіка може не витримати. Наші військові завдають росіянам надзвичайно болючих ударів. Ну, але з іншого боку, ми не маємо права недооцінювати нашого противника.

Ми не можемо недооцінювати потенціал Росії. Ця країна продемонструвала свою стійкість, попри значні втрати за останні чотири з половиною роки.

Очевидно, що цього року Путін має кілька ключових цілей. Найважливіша — переконати адміністрацію Трампа чинити тиск на Україну з метою укладення мирної угоди, вигідної для Росії. Я вважаю, що це його головний пріоритет. І досягти цього він намагається, демонструючи нібито непереможність російських військ на полі бою. Однак наразі йому це не вдається.

Наразі, за останні чотири роки, йому не вдалося цього досягти. Зокрема, початок весняного наступу цього року виявився для росіян невдалим: вони більше втрачали позиції, ніж просувалися вперед. Водночас Збройні сили України демонструють вищу ефективність у наземних операціях.

Ймовірно, Путін зосередить значні зусилля на тому, щоб переконати президента Трампа залишатися на його боці та тиснути на Україну з метою укладення невигідної мирної угоди.

Якщо говорити про конкретні російські військові цілі. Пару місяців тому генерал-командувач Веслі Кларк у розмові зі мною сказав, що росіяни далі будуть намагатися захопити південь України. І генерал Веслі Кларк, зокрема, називав місто Одеса. Ми не знаємо, наскільки потужними є російські підготовчі дії до того.

Ми впевнені в тому, що наше командування знає, що робити, але в будь-якому разі росіяни намагаються розбудовувати свою військову логістику. І це є певним конкретним показником. З іншого боку, ми знаємо, що росіяни проводили підготовку у Ленінградському військовому окрузі.

Зокрема, у місті Санкт-Петербург вони проводили перевірку станції метрополітену для того, щоб вони могли би бути потенційними бомбосховищами. Росіяни регулярно відключають інтернет. 

І от, якщо говорити про комплекс цих заходів, про що це може свідчити? Росіяни хочуть підняти ще трошки вище рівень своєї готовності до ведення війни не лише з Україною, можливо, з країнами Балтії?

Чи просто в Росії відбувається зміна і коригування їхньої військової тактики в тому, що називається захист їхнього неба? Ну і оновлення протоколів роботи систем протиповітряної оборони.

Я вважаю, що оперативні цілі Росії й надалі зосереджені передусім на закріпленні контролю над Донбасом. Це вже кілька років залишається їхнім головним напрямом. Я не бачу жодних ознак відходу від цього пріоритету. Водночас це не виключає проведення допоміжних дій у районах Харкова, Дніпра чи Запоріжжя.

Втім, спроба захоплення Одеси, на мою думку, суттєво перевищує нинішні можливості російських збройних сил, з огляду на масштабні зусилля України зі створення глибоко ешелонованої оборони на півдні та сході.

Щодо закриття Телеграму та інших каналів комунікації в Росії, це навряд чи свідчить про впевненість Путіна у перемозі. Радше навпаки — це ознака серйозного занепокоєння тим, як для Росії розгортається ця війна. Його непокоїть, що ціною приблизно в мільйон 300 тисяч загиблих і поранених досягнуто вкрай обмежених результатів для російського суспільства. Тому посилення контролю над інформацією, яку можуть бачити громадяни, швидше вказує на невдалий перебіг війни для Росії і на те, що Путін це добре усвідомлює.

Іноді, шановний пане генерале Райан, в мене є відчуття, що європейські політики не до кінця розуміють і усвідомлюють всіх перспектив. Путін демонструє свою готовність вести довгу війну, довгу криваву війну і відкривати нові ділянки фронту, не обов'язково у війні проти України. Питання ресурсів ми з вами обговорювали, але є ще питання злочинної політичної волі.

Ну і ключове, щоби наші європейські партнери почали масштабувати виробництво і почали готувати своїх громадян до ведення нової, принципово нової війни, із застосуванням нових тактик, із застосуванням нових засобів та із застосуванням додаткових людських ресурсів. Наразі, напревеликий жаль, я цього не бачу.

Лише у Польщі, у Фінляндії, в Литві, в Латвії та Естонії ведуться відповідні підготовчі дії. Я не знаю, що собою являє Бундесвер чи французька армія, але Франція і Німеччина не мислять в тих категоріях, що, можливо, їм доведеться вести війну.

І от, якщо говорити про проєктування досвіду російсько-української війни на країни Європи і масштабування виробництва, відповідного. Як ви бачите темпи підготовки до відбиття можливої російської агресії проти тої чи іншої країни? Чи це була би Естонія, чи це би була Фінляндія, чи це би була Польща? 

На жаль, у Європі багато що визначається близькістю до Росії. Країни, що знаходяться найближче — скандинавські, Балтія та Польща — активно нарощують оборонні бюджети та надають значну підтримку Україні. Очевидно, що вони чітко усвідомлюють загрозу і роблять усе можливе для її стримування.

Натомість країни Центральної Європи, зокрема Німеччина, лише поступово доходять до цього розуміння і діють недостатньо швидко, зважаючи на те, що Путін уже кілька років відкрито демонструє: він розглядає себе у стані війни не лише з Україною, а й із НАТО.

Натомість країни Західної Європи, такі як Іспанія та інші, на мою думку, помітно відстають. Вони займають надто самозаспокійливу позицію щодо власної оборони та підтримки України, і їх справді потрібно вивести з цієї інерції.

Можливо, потенційний вихід Трампа з НАТО міг би стати для них сигналом до пробудження. Але, на жаль, розраховувати на це не варто.

А якщо говорити про масштабування виробництва. Зокрема, росіяни зробили ставку на кілька безпілотних моделей. Тобто це шахеди і ще плюс кілька. Розуміємо, що виробництво не є надто складне і розуміємо, що вони отримують додаткові запасні частини і вони налагодили виробництво своїх.

Ну і от, відповідно, якщо говорити, ми повинні шукати, якщо говоримо про оптимальну модель, ми повинні шукати і знаходити нові додаткові рішення, чи треба просто зараз нарощувати масштабування виробництва простих, обкатаних, зокрема і в Україні, моделей. Ну і не даремно президент України Володимир Зеленський активно попрацював із країнами Близького Сходу. Вони не були готові.

Ні Саудівська Аравія, ні Катар, ні Емірати, вони не були готові до нових моделей війни. А Іран показав, що вони також вчилися і зробили певні висновки з російсько-української війни.

Щодо промислового виробництва, більш ефективною зазвичай є модель, коли випускається менше типів продукції, але у більших обсягах.

Росія, схоже, діє саме так — обмежена номенклатура, зате великі серії. Україна ж виробляє значні обсяги, але водночас широкий спектр моделей. Це не завжди оптимально, проте відображає поточний етап розвитку її оборонної промисловості. Водночас у перспективі планується оптимізація виробництва та підвищення ефективності створення дронів з боку командування Сил безпілотних систем.

У 2026 році Україна планує виготовити до 7 мільйонів дронів. Для порівняння, у 2019 році їх було близько 5 тисяч. Жодна інша країна не планує таких масштабів виробництва. Йдеться про весь спектр — від малих тактичних до далекобійних ударних, а також морських і наземних дронів.

Те, що зробила Україна, справді вражає. Але найцікавіше — не лише обсяги, а швидкість навчання і вдосконалення. Дрони постійно оновлюються на основі бойового досвіду — це процес, що триває щодня або щотижня, тоді як більшості західних армій для подібного циклу потрібні роки.

У цьому є багато уроків — не лише щодо самих дронів і протидронових технологій, а й щодо темпів: як швидко Україна проводить дослідження, розробку і впроваджує нові рішення.

А якщо говорити про захист великих російських центрів. Йдеться про Москву та Санкт-Петербург. Йдеться, звісно, від масованих ударів дронами. Це гіпотетичне припущення, але розуміємо, що російська військово-технічна парадигма була трішки застарілою, і вони її почали оновлювати властиво під час російсько-української війни. І от, якщо говорити про системи насичення російської протиповітряної оборони. Вона теж має свою межу і ми розуміємо, що вони також це мають враховувати. Як ви гадаєте, що у росіян із засобами ППО?

Очевидно, що українські збройні сили системно уражають різні елементи російської протиповітряної оборони — радари, пускові установки та вузли управління в різних регіонах — із метою поступово послабити ці системи. У результаті українські дрони та ракети мають більше шансів досягати цілей — нафтопереробних заводів, підприємств оборонної промисловості та складів — ускладнюючи Росії ведення війни. 

На початку війни Росія мала дуже щільну та технологічно розвинену систему ППО. Значну її частину вона втратила, хоча і намагається відновлювати окремі компоненти.

Втім, Україна досягла помітного прогресу в поступовому виснаженні та руйнуванні цих систем, і, ймовірно, продовжить цю стратегію протягом усього 2026 року.