"Більше не можуть приховувати": які плани Путіна провалилися і що буде далі – інтерв'ю полковника Британії

У Росії забили на сполох через українські безпілотники. Колишній міністр оборони Росії заявив, що жоден російський регіон більше не буде в безпеці через розвиток українського виробництва дронів. Така заява є вкрай важливою, адже означає, що справи Росії на оперативному рівні кепські, й вони не можуть більше це приховувати. Тож, по суті, соратник Володимира Путіна відверто "злив" провали Росії.

Полковник армії Великої Британії у відставці Філіп Інгрем в інтерв'ю 24 Каналу проаналізував ситуацію в Росії, коли війна вийшла з-під контролю Путіна та що буде далі.

Які два провали Путіна "злив" Шойгу?

Колишній міністр оборони та секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу попередив, що розширення та розвиток українського виробництва безпілотників означає, що жоден російський регіон більше не буде у безпеці. Імовірно, саме розвиток виробництва дронів в Україні став одним із наслідків рішення Путіна розпочати повномасштабну війну у лютому 2022 року. Чи не здається вам, що він досяг протилежного результату?

Насправді Володимир Путін провалив свої стратегічні цілі. Він мав дві основні мети. Перша полягала в тому, щоб захопити Україну максимально безкровно, повалити уряд Володимира Зеленського, встановити маріонетковий та перетворити країну на державу на зразок Білорусі. Йому це не вдалося, тому він перейшов до другорядної цілі – взяти Донбас на сході.

Друга його мета полягала в тому, щоб зупинити розширення НАТО. Але до Альянсу доєдналися дві нові країни, тож тут він зазнав невдачі. Тобто, зі стратегічного погляду, Путін програв.

Потім він спробував перевести війну на оперативний рівень, завдаючи ударів по критичній та енергетичній інфраструктурі України, намагаючись зламати волю українського народу. Але цілком очевидно, що він не розуміє українців, бо, атакуючи й створюючи такі серйозні проблеми, він лише зміцнив рішучість українського народу домогтися поразки Путіна.

Тобто, і на оперативному рівні він програв та не зміг завадити Україні розвивати власні програми виробництва озброєнь, а отже, підтримувати те, що відбувається на лінії фронту.

Якщо подивитися на тактичну ситуацію на фронті, то наше розуміння того, що таке лінія фронту, вже змінилося. Тепер це вже не просто лінія, яка формується радіусом дії зброї прямого вогню під прикриттям артилерії. Нині це зона, контрольована FPV-дронами на глибину від 15 до 20 кілометрів, де, по суті, сили сторін, що воюють, можуть перетинатися на різних її ділянках. І саме дрони та пов'язані з ними технології домінують на цій лінії фронту.

Тому заява Шойгу справді важлива з кількох причин. На мою думку, це визнання здатності України виробляти озброєння, яке реально переносить війну на територію Росії. Це те, що Росія більше не може приховувати, і тому їй доводиться виносити це в публічний простір.

І це також визнання того, що на оперативному рівні справи кепські, адже Україна завдавала ударів по критичній нафтовій інфраструктурі Росії, ліквідувала генералів у Москві, атакувала аеродроми зухвалими операціями, як-от "Павутина". Україна знищувала Чорноморський флот та обмежувала його дії через порти, завдавала ударів по логістичних базах, центрах командування та управління, інших військових об'єктах по всій території Росії.

Повне інтерв'ю з полковником Великої Британії: дивіться відео

Росіяни не можуть зупинити це, тому, на мою думку, це величезний плюс для України. І мене дивує, що Шойгу взагалі виступив із такою заявою, беручи до уваги те, скільки зусиль Путін та його режим вклали у те, аби тримати війну якомога далі від звичайних росіян, а особливо від жителів Москви та Санкт-Петербурга. Це визнання дуже значуще, і я здивований, що воно не викликало ширшого резонансу та обговорення, але на тлі війни в Ірані багато просто втрачається в інформаційному потоці.

Багато російських прокремлівських військових блогерів вже розкритикували Шойгу за його слова. Що ця заява означає у глобальному контексті та всередині Росії? Адже Шойгу – людина з найближчого оточення Володимира Путіна.

Правильно. І як секретар Радбезу він відповідає за безпеку на всій території Росії, але не може забезпечити її. Він визнав, що не здатний виконувати свою роботу. Наступним логічним кроком буде те, що він почне "мити вікна" і впаде з дев'ятого поверху якогось хмарочоса, забувши, що не можна мити відчинене вікно. З людьми, які роблять подібні заяви, інколи таке трапляється, але Шойгу чомусь захищений від цього.

Це значний крок в інформаційній сфері, тому що Путін та його найближче оточення витратили величезну кількість часу та зусиль на контроль інформпростору. Думаю, найближчими днями й тижнями, мабуть, побачимо нові заяви, які намагатимуться навіяти, ніби за всіма атаками стоїть НАТО, ніби Альянс надає цільові вказівки по території Росії. І цим посилюватиметься риторика про те, що ця війна вже не проти України, а проти НАТО, проти його розширення та за виживання Росії.

Це типовий набір тез, із якими зазвичай виступає російська еліта. Але особисто я думаю, що це визнання того, що Росія опинилася у скрутному становищі. Якщо подивитися на те, що Україна зробила за останній рік чи два на стратегічному рівні, на міжнародні переговори та інше, – там утворився своєрідний глухий кут. Зрештою, все впирається в настрої Дональда Трампа.

Ми пройшли шляхи від крайнощів, на кшталт засідки на президента Зеленського в Овальному кабінеті понад рік тому, до того, що тепер Дональд Трамп фактично мовчазно визнає, що американська оборонна промисловість продаватиме зброю Європі для передачі Україні, а також продовжуватиме надавати підтримку у сфері розвідданих та всього іншого.

На борту літака він заявив, що Росія передає Ірану розвіддані, що призвело до загибелі американських військовослужбовців внаслідок іранських ракетних ударів. Він сказав, що вони дають іранцям інформацію, а США дають інформацію українцям, адже це одне й те саме. Мовляв, це однаково щодо одне одного. Для мене це було вкрай несподівано. Але це визнання того, що підтримка України продовжиться і вона нікуди не зникла.

Отже, на цьому стратегічному рівні ми майже в безвиході, поки Росія не вирішить чим-небудь поступитися. На оперативному рівні Україна дуже впливає на Росію. Накладення санкцій на російську нафтогазову інфраструктуру шляхом знищення – це дуже ефективна тактика. Вона давала потужний ефект. Він був лише пом'якшений у короткостроковій перспективі тим, що санкції проти російської нафти були зняті на незначний період, орієнтовно на 11 тижнів. Але це лише короткострокове пом'якшення.

Ініціатива залишається за Україною, і саме вона задає темп того, що відбувається на цьому рівні. А Росія реагує спробами атакувати цивільні цілі в Україні. На тактичному рівні у нас, по суті, утворилася безвихідь. Росія просувалась на кілька сотень метрів на місяць ціною тисяч і тисяч солдатів, які гинули у штурмах. Але, здається, Україна не просто зупинила цю динаміку, а й змінила її. І тепер просувається на різних напрямках, хоч і не надто швидко.

Тож я б сказав, що на тактичній лінії фронту все ще зберігається якийсь глухий кут, проте є ознаки того, що Україна дезорганізує росіян і володіє ініціативою. Вона не дає росіянам зосередити ті сили, які вони, можливо, планували використати для весняного чи літнього наступу. А отже, якщо росіяни перебувають в обороні й на оперативному рівні, й на тактичному, це неминуче вплине на рішення Путіна у разі, якщо стратегічні переговори знову відновляться.

Коли війна вийшла з-під контролю Путіна?

Повернімося до перших років повномасштабного вторгнення в Україну – коли ця війна вийшла із-під контролю Володимира Путіна?

Думаю, війна вийшла з-під контролю Путіна у перший же день. План Путіна та його військових полягав у захопленні країни.

Я трохи з іронією вказую у себе в соціальних мережах, що спеціалізуюсь на захопленні країн. За свою військову кар'єру я робив це лише двічі й обидва рази успішно. Причому в обидві країни тепер можна поїхати з сім'єю у відпустку і чудово провести час. Тож я б назвав це успішним захопленням країн. І все це відбувалося у межах міжнародно-правових мандатів.

Але якщо говорити по суті, то в межах підготовчих операцій варто запровадити до столиці розвідувальні служби та сили спеціальних операцій, щоб виявити ключових політичних та військових лідерів та спробувати їх захопити. Потім перекинути повітряно-десантні сили, щоб взяти аеродром поряд зі столицею та закріпитися на місцевості, створивши плацдарм. Далі дуже швидко посилити цей успіх у повітряно-наземній та повітряно-десантній операції за допомогою авіації.

Потім сухопутним силам потрібно забезпечити військову форму для параду перемоги. Це теж із тієї ж логіки. Але є той факт, що Україна була готова захищатися, а сили спеціальних операцій та розвідка не знайшли президента Зеленського та нікого із ключових керівників у Києві. Також в аеропорту "Гостомель" чинили опір і російські спецпідрозділи та їхні повітряно-десантні сили фактично були стримані в цьому районі.

Варто брати до уваги й той факт, що підрозділи повітряно-десантних сил зупинялися, коли збивали кілька транспортних літаків з першою хвилею десанту, і всім іншим доводилося відступати. А потім і те, що наземну операцію, прив'язану до 1 – 2 доріг, які йдуть з півночі на південь, зупинили мобільними українськими силами. Це був справжній шедевр як із військового, так і з військово-політичного погляду.

Це показало, як можна розгромити операцію, яка теоретично виглядала дуже добре, але була надзвичайно погано спланована та ще гірше виконана, тому що на папері росіяни мали вміти робити такі речі дуже добре, але на практиці вони їх ніколи не відпрацьовували.

Усе, що вони роблять з погляду підготовки, проходить за заздалегідь прописаним сценарієм: три танки їдуть з точки А до точки Б, на півдорозі двічі стріляють по цілі, влучають по ній і все – навчання завершено. Вони показали, що вміють вести комбінований бій, бо зверху пролетів вертоліт та літак. Війна так не працює. І це було підтверджено, коли вони провалилися.

Це викликало колосальне зрушення у мисленні росіян, бо вони втратили стратегічну мету, ініціативу, а український опір, навпаки, посилився і став завдавати ударів по дуже слабко зосереджених російських силах на решті території України. Не стільки на сході, тому що він завжди був окремою проблемою, але українська армія була змушена зосередитись на головному російському напрямі удару та розгромити його – що вона й зробила дуже успішно, а потім уже займатися довгостроковою проблемою, якою був схід.

І якщо потім подивитися на контратаки в Харківській та Херсонській областях, де росіян відтіснили назад, це були дуже значущі операції, але це були останні справді великі маневри, які Україна могла здійснити з тією конфігурацією сил, яка тоді була. Після цього росіяни встигли закріпитися на сході та розгорнути ту саму бійню, яку вони ведуть зараз. З військового погляду, якщо відкинути вбік людські жертви, це приголомшливо; якщо зважити на них, то це жахливо.

На ваш погляд, якою була найбільша помилка Володимира Путіна в цій кампанії?

Його найбільшою помилкою було те, що він недооцінив волю українського народу та прислухався до своїх розвідувальних служб. Йому дали погані поради. Він вирішив, що знає краще, і взагалі ніколи не повинен був навіть розглядати те, що зробив. Тож коли він ухвалив рішення забезпечити війська запасами крові перед наступом і віддав наказ про вторгнення, саме тоді й була допущена помилка. А все, що сталося потім, було вже неминучим.

Що війна в Ірані змінила для України?

Поговорімо про поточну ситуацію на місцях в Україні та про ширшу картину – війну Сполучених Штатів та Ізраїлю проти Ірану. Як це впливає на війну в Україні, на позиції президента Зеленського й України за кордоном і всередині?

Війна в Ірані дуже цікава і серйозно вплине на бойові дії в Україні на кількох рівнях. Насамперед, якщо подивитися на президента Трампа, то зараз його фокус на Ірані. Про Україну він, по суті, забув. Вона йому не цікава. Будь-яке питання щодо України, щодо якого йому доведеться ухвалювати рішення, дратуватиме Трампа.

На жаль, він, видно, більше на боці Путіна, ніж Зеленського, і тому, якщо він розсердиться, найімовірніше, ухвалить рішення на користь того, що пропонує команда Путіна. Саме тому ми зараз бачимо стільки активностей та коментарів Пєскова, Путіна, Лаврова та інших, які намагаються зобразити себе прихильниками мирних переговорів, миру тощо.

Дональд Трамп, як і раніше, цілком задоволений тим, що технології американського виробництва продаються Європі, і вона за це платить. Гроші йдуть в економіку США, а потім все це передається Україні. Видно, його, як і раніше, влаштовує, що американська розвідувальна інформація передається Україні. Це дуже важливо.

Наступним наслідком буде те, що багато високотехнологічного обладнання, зокрема ракет для систем ППО Patriot, які є єдиними ракетами, здатними по-справжньому захищати від російських балістичних та гіперзвукових ракет, вкрай не вистачатиме. Тому малоймовірно, що Україна отримає збільшення постачання цих систем, а, можливо, постачання взагалі повністю припинять. Значить, потрібно щось, що дуже швидко це замінить. І це вплине на Україну.

До речі, Сполучені Штати планують використати майже весь запас важливих далекобійних ракет JASSM-ER у війні проти Ірану. Після цього у світі залишиться лише близько 425 таких ракет із довоєнних 2300. Відновлення запасів може зайняти роки, що може вплинути на готовність США до інших можливих конфліктів, зокрема із Китаєм.

З політичного погляду я повернувся б до ситуації в Овальному кабінеті, коли Дональд Трамп сказав президенту Зеленському, що у нього немає карт. Тож якщо говорити про те, що сталося на Близькому Сході й особливо про досвід України у протидії загрозі дронів "Шахед", то в Зеленського не просто є карти – він дістав з внутрішньої кишені цілий фулхаус і виклав його на стіл.

Це дратує Дональда Трампа, бо американці запросили українську допомогу у боротьбі із загрозою від "Шахедів" та у захисті своїх союзників на Близькому Сході. Президент Зеленський відреагував дуже швидко, направивши команди фахівців для консультацій, а також продемонструвавши безпілотники для боротьби з дронами, які Україна зараз виробляє, показавши, як вони можуть працювати, щоб не використати ракету вартістю мільйон доларів для знищення дрона за 30 тисяч.

І хоча американці спочатку самі просили про це, Дональд Трамп, явно відчувши приниження, потім різко заявив, що це їм більше не потрібно. Але, як то кажуть, таємне вже стало явним. Тому багато країн Близького Сходу та компанії, зокрема велика нафтова компанія Saudi Aramco, вже побачили той досвід, який приносить Україна, а також її технологічні досягнення та компетенцію.

А це означає, що з українськими компаніями укладуть величезну кількість оборонних контрактів, а від країн Близького Сходу буде й значна політична підтримка. Тому що тепер вони розуміють, що Україна займає справді корисну позицію з погляду міжнародної військової перспективи, і, ймовірно, зараз має найдосвідченішу військово-промислову базу у світі. Якщо цей досвід використовуватиметься для допомоги в інших конфліктних сценаріях, це може піти лише на користь.

Це добрий політичний капітал для президента Зеленського та для України. І я думаю, що це допоможе потім повернути підтримку не лише з Близького Сходу, а й посилити підтримку Європи та інших партнерів. Тож у цьому є реальний позитив. Війна з Іраном у чомусь негативна, у чомусь позитивна. Але ще один її мінус полягає в тому, що вона відволікає світову увагу від того, що в Україні, як і раніше, триває страшна війна.

Чому Трамп недолюблює Зеленського?

Президент Трамп каже, що йому не потрібна підтримка Зеленського і союзників НАТО. Чи він ненавидить президента Зеленського? І чи Трамп є російським активом?

Я не знаю, що саме впливає на взаємини між Трампом та Зеленським. Щиро кажучи, я ніяк не можу цього зрозуміти. Я запитував багатьох експертів, які особисто знають Трампа, добре знають президента Зеленського та гарно розуміють геополітику, і ніхто не може вибудувати виразну логіку цих відносин. Є кілька моментів, які можна припустити з огляду на розвиток подій.

Перший момент. Президент Трамп на особистому рівні роздратований тим, що президент Зеленський підтримував Джо Байдена і не допомагав у переслідуванні його сина Хантера Байдена. Через це він, видно, зберігає особисту образу. Другий момент, ймовірно, походить від Стіва Віткоффа, спеціального радника президента Трампа, який їздив до Москви на переговори, хоча сам не є дипломатом.

Він – близький друг Володимира Путіна, людина, яка сприймає все як комерційну угоду та угоду з нерухомістю, а Путін це чудово розуміє. Він дуже досвідчений, хитрий, старий офіцер розвідки, і він пропонуватиме Віткоффу та Джареду Кушнеру, зятю Трампа, все, що тільки можна, з погляду бізнесу, і всім їхнім друзям також.

У голові Дональда Трампа, якщо відкласти убік саме президентство, вимальовуються великі угоди з нерухомістю, бізнес-угоди на майбутнє, вигідні домовленості для себе, для своїх близьких друзів і для всіх інших, безліч послуг один одному, які в перспективі принесуть інвестиції в США та податкові надходження для американців. Тобто він засліплений мистецтвом правочину, а не геополітичними наслідками того, що робить.

Чи має Путін компромат на Трампа?

Чи є він активом? Це важко визначити. Думаю, якби на Дональда Трампа зараз існував якийсь справді компрометуючий матеріал, Путін уже давно оприлюднив би його. Ми перебуваємо на п'ятому році повномасштабного конфлікту, а війна триває з 2014 року. Хоча насправді все почалося ще у 2003 році, коли Путін вперше запустив інформаційну кампанію проти України. А отже, він вибудовував умови протягом усього першого президентського терміну Трампа і далі.

Я б здивувався, якби у нього взагалі нічого не було, враховуючи ширші бізнес-інтереси Дональда Трампа в Росії, а також той факт, що він проводив конкурси краси в Москві та інших містах, тож, можливо, є щось, що Путін теоретично міг би спробувати використати. Чи є це саме компроматом, чи ні, я не знаю.

Зверніть увагу! Експерт Скотт Лукас вважає, що Трамп дійсно фанатіє від Путіна, а мрію про бізнес в Росії виношував ще з 1990-х років. У 2013 році Трамп доклав чималих зусиль, щоб особисто зустрітися з Путіним, хоча план провалився. Як Кремлю вдалося втягнути Трампа у свій план – читайте в інтерв'ю експерта.

Хвилювався б Трамп через це? Його не надто турбували всі інші серйозні звинувачення проти нього. Наче він покритий тим самим антипригарним матеріалом, який використовують у кухонному посуді – тефлоном. Здається, що він має імунітет до пліток і компромату. Тому я не думаю, що Путін щось робитиме. Чи має він компромат – сказати важко.

Що відбувається з мирними переговорами?

Ми були свідками безлічі переговорів щодо війни в Україні, але зараз за столом переговорів – тиша. Росія вдавала, що готова до миру, і затягувала процес. І тепер, на тлі війни в Ірані, на якому етапі переговорного процесу ми перебуваємо?

Переговори фактично зайшли в глухий кут. Американці, як і раніше, спілкуються з росіянами та українцями. Президент Зеленський ще до інавгурації Дональда Трампа запропонував мирний план або принаймні шлях до нього. І це був досить сміливий та амбітний підхід, який виходив із визнання того, що Україна не зможе повернути всю свою територію на Сході виключно військовим шляхом.

Йдеться також про те, що це питання, можливо, доведеться відкласти до дипломатичного рішення в майбутньому, яке може бути досягнуте лише через десятиліття. Зеленський на кожному етапі переговорів пропонував нові поступки, щоразу, як цього вимагав Трамп, причому так, щоб не підірвати власну позицію і не зрадити український народ. Зеленський веде дуже складну дипломатію і політику, і вона показує реальну глибину мислення його команди.

Водночас Путін лише посилив свої вимоги й ні в чому не пішов на компроміс. Якщо звернутися до психології, він, як і раніше, вважає, що може перемогти. І коли Путін бачить, як Трамп змінює позицію, вагається щодо санкцій проти російської нафти, і навіть на 11 тижнів знімає їх, то вважає, що знайде спосіб продовжити це – зателефонує Стіву Віткоффу і якось усе владнає. Тобто Путін вважає, що контролює ситуацію, тому не хоче вести переговори.

Путін усвідомлює: якщо не повернеться з перемогою, а також без плану реінтеграції величезної кількості людей, яких він втягнув до армії, назад у суспільство, то це може стати для нього кінцем. І, ймовірно, цей кінець буде дуже жорстоким. Але такого плану в нього немає, тому припинення війни не в інтересах Путіна – йому вигідно продовжувати.

Доки він може закидати свою вудку, грати з Трампом і затягувати всі процеси в міжнародній спільноті, – він відчуває, що зберігає контроль. Невелика тріщина в цій конструкції – заява Шойгу.

Чи боїться Володимир Путін можливого припинення вогню або мирної угоди?

Думаю, Путін панічно боїться мирної угоди, якщо вона не означатиме його перемоги. Він розуміє, що якщо війна закінчиться, то виникне загроза його становищу та системі влади. Отже, під загрозою опиниться і його найближче оточення, яке зараз заробляє мільйони або навіть мільярди доларів на корупційних схемах всередині армії та на всьому, що пов'язано з підтриманням конфлікту, налагодженні відносин з Китаєм, Індією, раніше ще й з Іраном та Венесуелою.

Усе це оточення, як і раніше, заробляє величезні гроші на війні. Тому вони теж хочуть, щоб війна тривала, бо розуміють, що повернутися до якоїсь нормальності за їхнього життя буде вже надзвичайно важко. І знову ж таки, останнє, чого вони хочуть, – щоб сотні тисяч навчених або напівнавчених вбивць, людей з військовим досвідом, з важкими психологічними травмами та без будь-яких перспектив, повернулися назад у суспільство і почали створювати колосальні проблеми.

З їхнього погляду, набагато зручніше тримати цих людей на фронті та дозволяти їм гинути масово, аби тільки вони не поверталися до своїх міст, селищ і сіл і не створювали реальних проблем всередині країни. Путін приносить російський народ у жертву, тому що не може дозволити йому повернутися хоча б до якогось ступеня нормального життя.

За 4 роки війни в Україні ми стали свідками маршу Пригожина на Москву. Ймовірно, це була найсерйозніша загроза режиму Путіна з початку повномасштабної війни. Які шанси на ще одну подібну революцію в Росії?

Марш Пригожина на Москву був показовим. Усе це сягає корінням в історію навколо Бахмута, адже Пригожин разом із ПВК "Вагнер" зосередив свою увагу саме на цьому напрямку. І внутрішня політика, і динаміка відносин між Пригожиним, військовим керівництвом та політичним керівництвом того часу чітко показували, що олігархи боролися за контроль, за більший "шматок пирога" або за більший вплив на тій ділянці, яка у них уже була.

У Пригожина були тісні стосунки з Путіним, і він вважав, що ця близькість дозволить йому отримати більший контроль. Думаю, його засмутив наказ вивести сили "Вагнера" з Бахмута, після того, як він фактично 2 роки не міг взяти це місто, яке обороняли дуже хоробрі українці, які там перебували. І коли він вивів свої війська, він втратив авторитет серед вагнерівців і відчув, що повинен щось з цим зробити.

У нього були найближчі прибічники, генерал Суровікін та інші, і вони, по суті, виношували план. Не думаю, що він намагався влаштувати повноцінний переворот. Думаю, він просто хотів послати сигнал Путіну, якого вважав своїм товаришем, а після цього сигналу Путін нібито дозволив би йому повернутися і знову взяти під контроль щось ще на лінії фронту, не втративши обличчя.

Але коли він розпочав свій марш на Москву, то сподівався пройти 5 чи 10 кілометрів, після чого Путін зателефонує йому й скаже: "Друже мій, припини це й повертайся назад", але дзвінка не було. І коли не знайшлося сил, які б зупинили просування, він дійшов до околиць Москви, зупинився і зрозумів, що не знає, що робити далі, і, по суті, усвідомив, що не хоче заходити до Москви.

Він не хотів, щоб це перетворилося на повноцінний переворот. Він вирішив зупинитися і домовлятися, сподіваючись врятувати своє життя. І Путін йому сказав: "мій друже, дякую, що зупинився, я все розумію. Не хвилюйся, ми збережемо вам життя. Просто сідайте в літак, прилітайте сюди, трохи відпочинете"... А потім його літак зник у небі типовим путінським способом. Думаю, це був випадковий путч, і Пригожин заплатив за нього життям.

Що чекає на Росію після завершення війни?

На вашу думку, що не дає Путіну спати ночами в контексті цієї війни проти України та глобальної ситуації?

Не думаю, що щось справді не дає йому спати, бо він перебуває в дуже ізольованій бульбашці. Йому подають саме ту інформацію, яку він хоче чути. Думаю, безсонні ночі є у багатьох з тих, хто йому доповідає, тому що вони розуміють: якщо правда колись вийде назовні й Путін дізнається, що вони йому брехали, то вони просто зникнуть.

Але сам Путін думає, що контролює ситуацію і в цілому задоволений. Хоча тут важливо уточнити, він задоволений у своїй маленькій бульбашці, де ізольований і захищений від того, що насправді відбувається зовні. Але чи є у нього канали, за якими він слухає західні новини та інформацію? Звичайно, так.

Але в його сприйнятті це виглядатиме як пропаганда, спрямована особисто проти нього, а отже, лише зміцнюватиме його уявлення про те, що відбувається. І поки тривають такі речі, як послаблення санкцій, а Трамп перемикається на Іран, Путін, як і раніше, вважає, що контролює ситуацію.

Чи може він закінчити війну, не втративши влади, і чи є у нього якісь можливі варіанти так званого безпечного фіналу?

Не думаю, що у нього є такий варіант, і саме в цьому проблема. Якщо він завершить війну, його найближче оточення й олігархи втратять значну частину тих бізнес-структур, які були перебудовані під потреби криміналізованих схем, зосереджених на війні. Щоб вони знову зосередилися на чомусь, що було у них раніше в суспільстві за нормальної економіки, потрібні були б нормальні відносини з міжнародною спільнотою.

Навіть якби Путін завтра припинив би війну, то знадобилося б 2,5 або 10 років, щоб хоч трохи наблизитися до чогось, що нагадує нормальність. Отже, у них не буде можливості заробляти ті гроші, які вони хотіли б. До того ж потрібно додати питання: якщо війна зупиниться, що він робитиме з усіма цими людьми на передовій? Це не професійні військові, але тепер вони мають бойовий досвід, вміють поводитися зі зброєю та вибухівкою. Вони озлоблені. Над ними знущалися. Їх катували власні командири.

Варте уваги! Володимир Путін останнім часом майже не з'являється на публіці. Його неабияк налякала ліквідація лідера Ірану Алі Хаменеї. Подібна поведінка диктатора була й після вбивства Євгенія Пригожина. Політолог Ігор Рейтерович зауважив, що з віком Путін стає ще більш параноїдальним і всюди бачить змову. На думку політолога, ліквідацією Путіна можна фактично завершити війну, адже в Росії немає чіткого наступника.

Коли вони повернуться назад у суспільство, у них не буде перспектив працевлаштування. Вони не отримають тих грошей, які їм обіцяли, і ця злість знову виплеснеться назовні. Путін і його найближче оточення прекрасно розуміють, що не можуть цього допустити.

Саме в цей момент може з'явитися хоч якась скоординована опозиція або принаймні зародження такої опозиції, яка б реально турбувала Путіна. Поки що в російському суспільстві нічого подібного не видно, і йому вдалося взяти під контроль наратив та інформаційний простір настільки, що середньостатистичний росіянин або підтримує війну, або мовчазно з нею погоджується, вважаючи, що це війна за виживання Росії у світі, а отже, Путін правий. Поки це триває, Путін цілком задоволений.

Кремль втратив союзників в Сирії та Венесуелі. Російські нафтові танкери були захоплені військово-морськими силами США, ще один удар по режиму Путіна завдав Іран…

Путіна турбує його широкий вплив. І ті країни, які ви згадали, особливо Іран і Сирія, по суті, є опорними точками для того, що відбувається в Африці. Путін стурбований китайською експансією в Африці, втратою російського впливу та всім іншим. Я думаю, він забуде про це. Він говоритиме, що це невелика проблема. Але це не так – він втрачає глобальний контроль.

Знову ж таки, погляньте на те, що робить Трамп. З одного боку, його дуже легко критикувати, бо здається, ніби він підтримує Путіна і постійно критикує президента Зеленського. Але якщо подивитися на його дії з глобальної позиції, то усунення Ніколаса Мадуро у Венесуелі, витіснення Башара Асада з Сирії, те, що він робить в Ірані, – усе це насправді скорочує ширшу російську підтримку і дедалі сильніше ізолює Росію.

А тепер ще й удари по російському тіньовому флоту, стимулювання ЄС до таких дій, і спонукання членів НАТО реально збільшувати оборонні бюджети та ставати більш стійкими. Це ще більше посилює тиск на Росію ззовні. Тож, можливо, Трамп діє дуже хитро і веде гру проти Путіна, кажучи йому на особистому рівні про підтримку, але водночас зовні він руйнує цей ширший вплив.

І це матиме на Росію набагато серйозніший довгостроковий вплив. Особливо після закінчення війни, коли Росія спробує відновити вплив у світі. Вона буде значною мірою зосереджена на собі. Це означає, що, зосереджуючись на внутрішніх питаннях, Росія фактично дедалі більше залежить від Китаю, Індії та інших країн, залучаючи їхні ресурси та підтримку для фінансування війни проти України.

Коли конфлікт закінчиться, Китай та Індія вимагатимуть повернути боргові зобов'язання, і Росія не зможе собі цього дозволити. Думаю, якщо ми захочемо побачити в діях Трампа щось позитивне, хоча майже напевно він сам так це не формулює, то те, що він робить, має набагато сильніший довгостроковий вплив на здатність Росії відновитися після своєї незаконної війни проти України, ніж це було б у разі надання всієї тактичної підтримки Україні заради швидшого завершення війни.

Можливо, наступним кроком стане те, що в міру посилення тиску та різкого скорочення російського впливу з'явиться підтримка України, яка забезпечить тактичну перемогу та дозволить витіснити росіян. І неважливо, чи прийде вона зі Сполучених Штатів, від ширшої міжнародної спільноти чи з Європи, головне, щоб Україна отримала необхідні можливості.

І тут є ще один важливий момент: Україна посилюється. Якщо повернутися до 2022 року, Україна виробляла приблизно від 20 до 40% власного озброєння. Зараз вже близько 80%. Це яскраво демонструють сучасні далекобійні види озброєння, зокрема, крилаті ракети FP-9 та "Фламінго", балістична ракета FP-7.

Україна тепер виробляє крилату ракету зі значно більшою дальністю та набагато потужнішою боєголовкою, ніж Storm Shadow або Tomahawk. І в Росії немає таких систем ППО, які могли б ефективно з нею впоратися. Балістична ракета, яку виробляє Україна, має більшу дальність, ніж ATACMS. І я впевнений, що виробляються й ще більш далекобійні балістичні ракети.

Коли йдеться про протидію загрозі дронів, Україна лідирує у світі, бо має безпілотники, безпілотні наземні транспортні засоби, безпілотні морські апарати, надводні або підводні системи. Україна, не маючи власного флоту, знищила третину російського. Думаю, світ починає визнавати становище України. Тож Україна йде вгору. Росія затискається міжнародним тиском. А Путін сидить і наївно думає, що все контролює. Ні, це не так.

Продовження інтерв'ю з полковником армії Великої Британії Філіпом Інгремом – дивіться у відео 24 Каналу!