Іспанська хвиля знесла Динамо Київ, а претенденти на виліт рубаються яскравіше за фаворитів. Підсумки 22-го туру УПЛ

Тур після завершення міжнародної перерви завжди мав свою особливу специфіку, і тим паче в ситуації, коли йдеться про вирішальний етап сезону. У команд не було можливості низького старту, і оскільки минулими вихідними було чимало очних протистоянь поміж сусідами в турнірній таблиці, боротьба вийшла максимально жвавою. Як і мало б бути на тлі фіаско національної збірної.

Жарти та кпини на адресу нового тренера Карпат закінчились

Обіграти й навіть розгромити такі команди української Прем’єр-ліги, як СК Полтава та Оболонь (двічі по 4:0), не є якимось недосяжним здобутком навіть за мірками нашої далеко не найбільш видовищної ліги. Тож настрій у львівських Карпат під орудою Франсіско Фернандеса ці результати справді покращили, а от чи вивели вони "левів" із стану невизначеності, який супроводжував перші матчі на чолі з новим іспанським тренером — на це питання мала відповісти максимально статусна гра проти київського Динамо в столиці.

І коли ми в підсумку побачили Карпати на полі стадіону ім. В. Лобановського, які з перших хвилин акцентовано закривають суперників на чужій половині та прагнуть забити швидкий м’яч, уже тоді з’явилось передчуття великої інтриги в цій грі. Очікування ці дійсно справдились у підсумку, адже гості свого досягли зусиллями Бабукара Фаала вже на шостій хвилині, після чого прагнули й другий гол одразу оформити, але це було б уже занадто, тож довелось відходити.

Далі ж питання поставало вже іншого характеру — чи доніс Фернандес до своїх підопічних правильні налаштування щодо гри в захисті, адже Динамо зрештою все одно мало б прокинутись у цій грі, нехай і з великою затримкою. І таки так, дійсно, Карпати знайшли спосіб стримувати атакувальний потенціал киян таким чином, що ті в першому таймі не надто наближались до взяття чужих воріт.

Після перерви акценти львів’ян також були прогнозованими — результат треба було тримати з останніх сил, і тут без прямого втручання воротаря Назара Домчака, який насправді цілком справедливо має вважатись найкращим гравцем цього матчу в складі обох команд, не обійшлось. Моментів у Динамо було небагато високого рівня загрози, але й ті, що мали місце, у підсумку завершувались або на воротарі суперників, або призводили до хиб повз ворота, як у ситуації з ударом головою від Андрія Ярмоленка.

Або ж завершувались м’ячем у сітці воріт Карпат, як це сталось у контексті найбільш суперечливого епізоду в цій грі. На 80 хвилині Домчак перед собою відбив удар у падінні від Редушка з лівого кута воротарського, після чого намагався забрати відскок, але Пономаренко вступив у боротьбу, проштовхнув м’яч, після чого вразив порожні ворота. Матвій навіть устиг цей гол відсвяткувати, але…

Але втрутився VAR, а головний арбітр зустрічі Дмитро Панчишин із Харкова після перегляду повторів скасував узяття воріт. Як було помітно на трансляції, рефері потім пояснив футболістам, що був фол із боку нападника, із чим представники Динамо, зрозуміло, не погоджувались докорінно. Хоча насправді мало акцентів нам робили на ймовірній грі рукою від того-таки Пономаренка під час відскоку в боротьбі, і цікаво, чи робились ці акценти під час роботи VAR, бо, знаєте, були в нас прецеденти в грі Шахтар — Металіст 1925 відносно нещодавно.

І в підсумку кияни поступились, і тепер знову з’явилось відставання від Полісся в два очки, а від першої-другої сходинок узагалі — дев’ять. Ще й без Пономаренка грати наступний надзвичайно складний матч, бо Матвій трохи погарячкував у боротьбі з Бабоглом в компенсований час. Хоча воно й не дивно — ані серії голів, ані переможної серії в команди Костюка загалом тепер немає. Треба починати все спочатку.

Кривбас із тріском провалився в центральному матчі туру

Так, навіть за наявності в розкладі такої афіші, як Динамо — Карпати, усе одно був матч, у якому розігрувалось насправді набагато більше, аніж просто три очки. Це вже історія про амбіції розгорталась у Кривому Розі, і насправді вони вийшла трохи не такою, на яку можна було очікувати.

Почалось усе з, на жаль, традиційної тривоги в рідному для "червоно-білих" місті, ще й у роковини жахливих трагічних подій. А потім був перший тайм, за який обидві команди радше виникало бажання пожурити, бо відверто цікавого там майже нічого не було.

До певного часу складалось враження, що колектив Патріка ван Леувена принаймні має розуміння, як нічого не давати створювати суперникам у атаці, що загалом не так уже й мало в контексті зустрічей проти команди Віталія Пономарьова. Однак усе це обірвалось у моменті на 55 хвилині, коли Вілівальд подарував м’яч Кравчуку перед власним штрафний майданчиком, і форвард, на якого раніше розраховували хіба що в якості гравця ротації, вивів свою команду вперед.

І все. Кривбас на цьому просто розчинився на полі. За 11 хвилин прийшло фірмове закидання з глибини від ЛНЗ за авторством Дідика, яке залишило Кравчука перед воротарем суперників — це дубль, і наприкінці гри Вілівальд знову начудив у захисті, після чого Кузик оформив гольовий простріл із лівого флангу на Нонікашвілі. І щоб так розвалювалась команда, яка начебто на щось претендувала в контексті боротьби за єврокубки, це вже симптом. А решту потенційно можуть зробити фінансові проблеми в клубі, про які вже не пошепки починають говорити в ЗМІ.

"Вовче" дербі залишило без зубів команду Ротаня

У рівненського Вереса знову проблеми з другою частиною сезону, але такий принциповий матч, як зустріч на полі житомирського Полісся, команда Олега Шандрука просто не мала права проігнорувати. Але для "червоно-чорних" ця гра виявилась насправді дуже важкою, бо суперники тотально володіли ініціативою, створювали гольові моменти та зрештою зуміли забити наприкінці першого тайму.

Однак історії про те, що Полісся після цього буде знову впевнено йти до перемоги, знову не вийшло. Можливо тому, що це була знову домашня гра для житомирян, і вони вчергове засмутили власних уболівальників. Бо майже одразу Вересу вдалось відігратись розкішним ударом Владислава Шарая суто на індивідуальній майстерності.

А потім команда Ротаня ледь не весь другий тайм провела на чужій половині, проте проти неї продовжував феєрити на лінії воріт Валентин Горох — виходить, що головний герой Вереса в цьому дербі за дуже несприятливим для "червоно-чорних" сценарієм.

Шахтар знову спокійно розгромив Рух і ледь не з тим самим рахунком

Узагалі-то матчі проти львів’ян для "гірників" історично складались доволі важко, і лише в першому колі цього сезону стався той самий розгром із рахунком 4:0, який помітно виділяється серед результатів поєдинків у цій парі команд. Але цьому є цілком логічне пояснення у вигляді синергії львівського футболу, у якій колектив Івана Федика поступово стирається в нуль.

Цілком імовірно, що "жовто-чорні" уникнуть прямого вильоту за підсумками поточної кампанії, але наразі повірити в те, що їм ще й перехідні матчі вдасться оминути, майже неможливо. Хоча й складний етап сезону із потужними суперникам вже потрохи залишається позаду.

Після матчу проти Шахтаря Рух продовжує залишитись з одним голом у офіційних поєдинках 2026 року з купою конкурентних протистоянь попереду, у яких навряд чи хтось буде вважати фаворитом команду Федика. Що ж до самого матчу на Арені Львів, то інтригою там слугувало лише те, коли колектив Арди Турана зможе відкрити рахунок, і наскільки далеко після цього зможе зайти.

Перший гол Егіналду в підсумку стався ще до перерви, хоча моментів і до цього в донеччан було вдосталь, тож у другій половині гри завданням було просто не відпустити цей матч та розвинути успіх, чим Шахтар і займався. Турану все одно не подобалось ставлення його команди до справ у фінальній третині атаки, але при цьому "гірники" застосували ротацію, що перед першим матчем проти нідерландського АЗ було цілком доцільно, і можливостей для чого точно не буде перед грою у відповідь. Проте зупинились лише на трьох голах через нереалізований пенальті вже в компенсований час.

Одразу дві гри завершилось із нетиповими для УПЛ великими рахунками

Цього разу йдеться про нічиї 3:3, яких у двадцять другому турі було одразу дві. При цьому поміж собою зустрічались команди, якім було, що доводити один одному.

Тур починався з начебто не надто цікавої для глядачів дуелі аутсайдерів поміж СК Полтава та Олександрією за право вважатись найгіршою командою ліги станом на зараз. А ще це була перша гра Володимира Шарана після повернення на керівну посаду в розташуванні "поліграфів".

І коли Олександрія почала зустріч із трьох голів у ворота суперників ще в першому таймі, то здавалось, що ми перебуваємо на межі феноменального старту роботи їхнього тренера. Полтава при цьому виглядала відверто ніяково й не подавала ознак того, що в підсумку сталось у цій грі.

Однак не тільки в Олександрії цього п’ятничного дня залітало у ворота все, що тільки могло залітати. Дорошенко ще наприкінці першого тайму позначив, що нікуди його команда з поля йти не збирається після трьох пропущених, а другій половині "малиново-жовті" видали якісний старт та не просто ще більше наблизились до своїх опонентів, а й узагалі відіграли відставання повністю. Розсип красивих м’ячів подарував нам цей поєдинок, от тільки від підсумкової нічиєї 3:3 жодній із сторін особливої користі немає. Порятунок для обох тепер видається ще більш малоймовірним.

Інша зустріч з яскравим підсумком на табло відбулась у Києві, але сценарій її був усе ж таки геть інакшим. Бо луганська Зоря лише частково на початку першого тайму й ще трохи наприкінці другої половини гри виявляла перевагу на м’ячі над київською Оболонню, але при цьому реалізація команди Віктора Скрипника була на високому рівні, тож їй удавалось витиснути максимум із мінімуму небезпечних моментів.

"Пивовари" в плані контролю над грою продемонстрували значно більше за суперників, але через сукупність обставин постійно перебували в ролі наздоганяючої сторони й аж тричі змогли відіграти відставання за рахунком. Щоправда, останній гол команди Олександра Антоненка також викликав чимало дискусій через імовірне порушення правил проти Пердути під час закидання Приймака з власної половини на лівий фланг чужого штрафного для габаритного Тараса Ляха. Утім, VAR не відреагував на цей епізод.

Новачки влаштували шоу наприкінці туру

Дуель кам’янець-подільського Епіцентру та Кудрівки ще в першому колі викликала інтерес із боку вболівальників, бо ми банально ще продовжуємо знайомитись із командами Сергія Нагорняка та Василя Баранова. Але те, що насправді тішить, так це фанатська підтримка, яку вони змогли притягнути за собою навіть на трибуни столичного стадіону Лівий Берег. Це викликало чи не найбільшу емоцію в той вечір понеділка.

А інший привід надав Карлос Умберто Рохас — один із легіонерів Епіцентру, який став абсолютним господарем суддівського протоколу після гри. Бо примудритись забити переможний для команди м’яч, після чого одразу отримати другу жовту за зняту футболку ще треба вміти. Проте контроль над грою від останнього Епіцентр не втратив. Та й "яструби" цього разу явно недопрацювали в атаці, тож вийшов не просто реванш, а вихід команди Нагорняка із зони перехідних матчів, тоді як Кудрівка навпаки туди опустилась.

Рано чи пізно Металіст 1925 має замислитись над майбутнім Бартуловича

Матч проти ковалівського Колоса в цьому турі для харківського Металіст 1925 мав стати й у підсумку став важким випробуванням. Бо команда Руслана Костишина до цього відзначалась недоречними втратами очок, хоча й хоче надалі претендувати на боротьбу за зону єврокубків. І одним із прямих конкурентів "колосків" при цьому є саме "жовто-сині", тож кращої нагоди за очну зустріч для того, щоб продемонструвати власні амбіції, годі було й шукати.

Що ж, можемо достеменно стверджувати, що Колос принаймні спробував дійти до успіху в цій грі, тоді як суперники провели черговий важкий матч у контексті дій у атакувальній фазі проти суперника, який дійсно може нав’язувати серйозну боротьбу. І завершилось усе це вилученням для Івана Калюжного, без якого уявити цей Металіст 1925 загалом неможливо. Тим паче, перед ключовим матчем для команди Бартуловича в наступному турі.

Із іншого боку, від "сухого" футболу за ходом сезону ми очікували побачити відхід набагато раніше від харків’ян, але тепер навряд чи вже побачимо. А там і зміни курсу влітку, можливо, стануть у нагоді, бо амбітний проєкт із можливостями якось не злітає.

Гол туру

Матеус Амарал (Олександрія/другий м’яч)

Арсентій Дорошенко (СК Полтава)

Дмитро Плахтир (СК Полтава)

Владислав Шарай (Верес)

Карлос Умберто Рохас Москера (Епіцентр)

Найкращий гравець туру — Валентин Горох (Верес).

Найкращий тренер туру — Фран Фернандес (Карпати).