Плани Росії, відповідь України, ризики: чого чекати від російського наступу-2026?

Армія РФ, ймовірно, розпочала свій очікуваний весняно-літній наступ на пояс фортець Сил оборони в Донецькій області, повідомив американський Інститут вивчення війни (ISW) у звіті за 21 березня. Напередодні Росія здійснила незвичну, як для нинішніх часів панування дронів на полі бою, масштабну механізовану атаку на позиції ЗСУ на Лимансько-Борівському напрямку, залучивши більш ніж пів тисячі піхотинців, 28 одиниць бронетехніки та більше від сотні багі та мотоциклів. Також новини про появу «броні» та наполегливі мотоштурми на полі бою почали з'являтися чи не з усіх ділянок фронту – від Запорізького до Покровського.

Утім, за словами опитаних нами експертів, справжнього наступу варто очікувати наприкінці весни – на початку літа, коли розквітнуть дерева у лісосмугах на сході та півдні України, за якими матимуть змогу ховатися російські штурмовики.

Що тоді відбувається на полі бою зараз? Які цілі ставить перед собою РФ цьогоріч? Як Україні вже зараз відповідає армії Росії на фронті? Та які ризики стоять перед Києвом у контексті цьогорічного наступу? Про це – у матеріалі «Донбас Реалії» (проєкту «Радіо Свобода»).

Плани Росії

Російська армія готується до нової наступальної кампанії із метою захопити рештки Донбасу та якомога більшої кількості інших територій, щоби зміцнити позиції Москви на перемовинах. Про це 1 квітня написав Bloomberg, посилаючись на анонімні джерела, знайомі з обговореннями в Кремлі.

Тоді ж «РБК-Україна» із посиланням на джерела в українських військових колах повідомило про часові рамки, які поставив собі Кремль для захоплення Слов'янська, Краматорська, Дружківки, Костянтинівки і решти міст, селищ і сіл Донецької області, – до кінця 2026 року.

Ось як, на думку експертів, Росія планує це зробити:

Захопити Костянтинівку – найпівденніше місто «поясу фортець» Донбасу. За рік виснажливих боїв російські війська таки підійшли до неї впритул із південного сходу, півдня та південного заходу, фактично захопивши навколишні села. Увесь цей час Росії знадобився для того, аби «дотиснути» Торецьк та обійти Клебан-Бицьке водосховище, яке прикривало міста з півдня.

Тут, на думку військового оглядача групи «Інформаційний спротив» Костянтина Машовця, Росія планувала застосувати свій улюблений метод обходу міста із флангів, який не спрацював – просування з боку Часового Яру та Русиного Яру (на північний захід та південний схід від міста) застопорилося.

Тому армії РФ, вважає оглядач, нічого не лишається, як зав'язати «запеклі бої» у промзоні на півдні Костянтинівки, повторивши таким чином «покровський сценарій»: масове проникнення малих піхотних груп під прикриттям «зеленки».

«[Росія] не може й надалі відкладати взяття Костянтинівки та Дружківки в контексті майбутніх «великих боїв» за Краматорськ і Слов'янськ», – зазначає оглядач, тому битва за місто, на його думку, є невідворотною цієї весни та влітку.

Машовець припускає, що у разі невдачі міських боїв для армії РФ агресор спробує прорватися із Русиного Яру та Софіївки аж на Дружківку за Костянтинівкою, сподіваючись відрізати місто від логістики ЗСУ.

«Вони (армія РФ – ред.) хотіли би забезпечити для себе більш ефективну логістику між Бахмутом і Покровськом. Зокрема, Костянтинівка для цього теж потрібна, тому що одна з логістичних артерій, яка пролягає через Костянтинівку, дозволила би росіянам бути більш мобільними і ефективними», – описує в ефірі Радіо Донбас Реалії значення міста для РФ майор ЗСУ і політолог Андрій Ткачук.

Прорватися на Добропілля із Покровська та Мирнограда. Після невдалого для себе «прориву на Добропілля» зі сходу, який Сили оборони успішно ліквідували, армія РФ переключилась на спроби дістатися міста із заходу. Для цього їм треба «дозахопити» Покровськ та Мирноград, а також остаточно «зламати» український опір у Родинському та Гришиному. Битва за останнє – село з довоєнним населенням у дві тисячі людей – стала чи не найгарячішою на початку весни і показовою, на думку експертів, для розуміння російського наступу.

«[Армія Росії намагається дотиснути Покровськ і Мирноград] для того, щоб пізніше спробувати з Добропілля тиснути в бік населеного пункту Райське та далі на Дружківку, щоб спробувати сформувати такі собі потенційні клешні навколо Краматорської агломерації, загалом для тиску на Слов'янсько-Краматорську агломерацію», – вважає Андрій Ткачук.

«Там терикони, шахти, це також місцевість, яка буде дозволяти контролювати досить великі радіогоризонти. У сучасній війні вони мають ключове значення», – зауважує полковник та командир бригади ЗСУ у 2022-23 роках Олександр Саєнко в ефірі Радіо «Донбас Реалії».

Змагання за панівні висоти на чи не найбільш урбанізованій території України – що являє собою Слов'янсько-Краматорська агломерація – буде домінуючою, кажуть експерти. І одна із ключових битв за них розгорнулася вже на початку весни.

• Наблизитися до Слов'янська та Краматорська зі сходу. Після швидкого падіння Сіверська наприкінці 2025 року агресор почав стрімко наближатися до Слов'янська зі сходу. Наразі це, за даними проєкту DeepState, чи не найбільш нестабільна ділянка фронту. Зараз відстань до Слов'янська від передових позицій армії РФ у Никифорівці та Федорівці Другій, згідно з мапою DeepState, становить 13-14 кілометрів.

«Тут нашій стороні грає перш за все географія, тому що Слов'янськ і Краматорськ розташовані в низині і оточені висотами, і подекуди там перепади доволі значні, – каже військовий аналітик Михайло Жирохов у коментарі Донбас Реалії. – Тому противнику не потрібно буде брати Слов'янськ, Краматорськ, Дружківку. Основна боротьба буде за навколишні висоти, тому що саме ці висоти дають можливість росіянам захопити ці населені пункти без вуличних боїв, в яких вони не дуже вдало себе показали під час нинішньої війни».

Никифорівка і Федорівка Друга, де зараз точаться бої, лежать якраз перед різким підвищенням висот західніше – в районі Рай-Олександрівки (різниця сягає майже 100 метрів).

У разі виходу на цей рубіж агресор зможе діставати до найбільших міст вільного Донбасу артилерією, а також встановити свої ретранслятори для роботи дронами малої та середньої дальності, отримавши панування у «малому» та «середньому» небі.

Саме це, за словами українських військових, трапилося після захоплення Вугледара на початку жовтня 2024 року, в якому вціліли багатоповерхівки, що стояли посеред голого степу на десятки кілометрів навкруги. Росія тоді отримала перевагу в дронах і почала стрімке просування на захід – дійшовши аж до Гуляйполя у Запорізькій області.

• Захопити Лиман. Окупація цих «північних воріт» Слов'янсько-Краматорської агломерації, за словами експертів, є так само необхідною для створення «кліщів» навколо неї – цього разу з північно-східного напрямку. Можливо, через це саме тут, зокрема, трапився той самий перший відносно великий механізований штурм 2026 року, в якому агресор задіяв 28 одиниць «броні» та понад сотню мотоциклів.

«Я розцінюю це як таку собі розвідку боєм, тобто перед весняно-літньою кампанією зараз вище керівництво військове російської армії на рівні Генерального штабу оцінюють спроможність, часові показники і якими силами українські Збройні сили відбивають ті чи інші напрямки», – характеризує нинішній етап наступу Росії Олександр Саєнко. – Характер дій противника свідчить про те, що він накопичує зараз резерви, щоб спробувати прорвати на тих чи інших ділянках фронт нашої оборони».

На додачу до створення передумов для окупації всього Донбасу, Росія цієї весни-літа, на думку експертів, спробує виконати ще два завдання: просунутися до Оріхова чи навіть Запоріжжя, а також створити буферну зону на кордоні з Україною.

Крім політичних причин – «включення» всієї Запорізької області до складу РФ у вересні 2022 року та заяв президента Росії Володимира Путіна про необхідність створення «буферної зони» на кордоні із Україною у травні 2024-го, – для цього аналітики бачать і суто воєнні.

«З військової точки зору, не можна зібрати всі сили навколо Донбасу. Українці зберуть там само сили, на цій вузькій ділянці фронту, і з принципових, символічних міркувань воюватимуть. Це не є доцільним. Війна – це перетискання на різних ділянках, перетягування каната та гра в резерви», – каже в ефірі Радіо «Донбас Реалії» ізраїльський військовий аналітик Давид Шарп.

Але Україна цьогоріч, за даними експертів та незалежних спостерігачів, не просто спостерігала за підготуванням агресора до чергового наступу.

Відповідь України

• Вибивання угруповання РФ в Україні

«Я отримав бачення МІ-6 (Служби зовнішньої розвідки Великої Британії – ред.) щодо ситуації у нас на фронті, а саме – зараз найкраща для України ситуація за останні 10 місяців», – сказав президент України Володимир Зеленський журналістам 3 квітня.

Це стало далеко не першою гучною заявою українських посадовців за 2026 рік, пов'язаних із покращенням становища України на полі бою.

Вже на початку року головком ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що у грудні 2025-го підрозділи безпілотних систем Сил оборони вперше знешкодили приблизно стільки ж російських солдатів, скільки Росія змогла завербувати – близько 33 тисяч.

За даними командувача Сил безпілотних систем Роберта «Мадяра» Бровді, позитивна динаміка продовжилася – у січні Україна знешкодила 30 618 російських солдатів на тлі 22 тисяч мобілізованих.

90% втрат Росії на фронті спричиняють дрони, заявив Володимир Зеленський 17 березня. Подібні цифри навів і СЕО воєнного кластера Iron Володимир Чернюк в інтерв'ю Kyiv Post, що було оприлюднене на початку квітня. За його словами, понад 90% втрат особового складу армії РФ на полі бою спричинені дронами, в інших випадках безпілотники теж відіграють роль майже завжди – щонайменше допоміжну.

У квітні міністр оборони Михайло Федоров відзвітував про більш ніж 35 300 ліквідованих і важкопоранених російських солдатів, що втретє, за його словами, перевищило темп рекрутингу до лав армії РФ.

«Знищувати більше окупантів, ніж мобілізує Росія, – одне з ключових стратегічних завдань для досягнення цілей війни», – зазначив він.

Російські військові блогери, НАТО, а також незалежні спостерігачі також фіксують зростання втрат агресора на полі бою. Наприклад, у лютому генсекретар НАТО Марк Рютте заявив про те, що РФ втратила близько 65 тисяч солдатів за два останні місяці. А американський Інститут вивчення війни у середині березня припустив, що Росія втратила уже близько 1 мільйона солдатів важкопораненими та вбитими – що дає оцінку у 30-45 тисяч російських втрат щомісяця.

На початку квітня 7-й корпус ДШВ ЗСУ повідомив, що, попри інформацію DeepState про часткову окупацію села, він тримає агресора на підступах до нього. Також десантники повідомили про знищення в районі села офіцера ротного рівня, що «спричинило дезорганізацію у ворожих підрозділах та знизило бойові можливості».

«Здавалося, ми обговорюємо, що це важливо тут для Росії просунутися і таке інше. А йдеться про бої дуже локального рівня, в яких задіяно мало сил, – каже ізраїльський військовий аналітик Давид Шарп. – Ось офіцер ротного рівня загинув, повідомляється. Це й внесло дезорганізацію. Про що це свідчить? За великим рахунком, йдеться про, мабуть, лічених військовослужбовців російської армії. Рота – це десятки людей, які діють у напівхаотичному режимі, стикаючись із серйозними проблемами. Якби вдалося цю пропорцію ще покращити, тобто чисельність українських військових зросла б, а російських залишалася колишньою або зменшилася внаслідок збільшення втрат, ситуація могла б змінитися кардинально, і російський наступ міг би опинитися в патовій ситуації взагалі, а не просто в ситуації, коли вони повільно продавлюють».

• Контратаки Сил оборони

На початку лютого Z-блогери та військові оглядачі почали повідомляти про контрнаступальні дії Сил оборони на стику Донецької, Дніпропетровської областей та Запорізької областей – за визначенням Генштабу ЗСУ, це Олександрівський напрямок. Згодом це стало фактом, про який говорили і військові з напрямку, і українські посадові особи.

Станом на початок квітня від них і незалежних організацій лунали різні оцінки масштабу звільнених територій – від 460 квадратних кілометрів, за версією Володимира Зеленського, до усього 79 квадратних кілометрів, за версією DeepState.

Утім, незважаючи на масштаби контрнаступальних дій, вони стали переломними у символічному сенсі: головком ЗСУ Сирський повідомив, що у лютому Сили оборони звільнили більше територій, аніж Росія змогла окупувати.

За даними проєкту Black Bird Group, у лютому агресор втратив на 37 квадратних кілометрів української території більше, ніж зміг окупувати, що стало першим таким випадком із листопада 2023 року та найгіршим «сальдо» для РФ із серпня 2023-го (часів українського контрнаступу на півдні).

Інститут вивчення війни своєю чергою підрахував, що армія РФ просувалася у середньому на 5,5 квадратних кілометрів на день протягом перших трьох місяців 2026 року – порівняно з 11,06 квадратного кілометра на день у перші три місяці 2025 року.

За даними оглядача групи «Інформаційний спротив» Костянтина Машовця, для відбиття українських атак російське командування перекинуло на Олександрівський напрямок оперативні резерви угруповання військ «Восток» (які, вочевидь, готувалися для наступу, а не підтримки фронту), а також підрозділів 40-ї окремої бригади морської піхоти та 120-ї дивізії морської піхоти (яких несподівано «зірвали» з відновлення боєздатності після боїв за Костянтинівку).

«ЗСУ мають реальні шанси дістатися дороги Гуляйполе – Велика Новосілка на ділянці Темирівка – Успенівка (Нововасильєвське). Наразі передові штурмові групи ЗСУ вже перебувають менш ніж за 2 км від цієї рокадної дороги. Тому вони практично вже мають можливість заблокувати маневр противника значними силами та засобами по ній», – зазначив у середині березня оглядач.

На його думку, «перерізання» важливої для агресора логістичної артерії може суттєво вплинути на його наступальну кампанію.

«Українські контратаки на півдні України мали каскадний вплив на інші ділянки фронту, змушуючи російські війська вибирати між захистом від українських контратак та розподілом живої сили та матеріалів для наступальних операцій в інших місцях на лінії фронту», – зазначили вже наприкінці місяця аналітики Інституту вивчення війни.

Важливо також зауважити, як саме Силам оборони вдається контратакувати. За даними британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI), Україна не просто кидає штурмовиків в атаку, а перед цим ретельно збирає дані про поле бою, після чого ізолює логістику російських підрозділів в радіусі 15–45 кілометрів від лінії фронту за допомогою FPV-дронів, знищує ключові цілі в обраному секторі, запускає НРК для спостереження та ведення вогню і вмикає РЕБ.

Це нова тактика українського війська, продемонстрована, зокрема, в операції із зачистки Куп'янська. На руку українським військам і «пористіть» лінії фронту – вочевидь, у російської армії вже не вистачає сил для повноцінного закріплення на нещодавно окупованій території.

«Російські війська… останнім часом зазнають труднощів із закріпленням своїх інфільтраційних сил, що частково сприяло українським контратакам на півдні України в лютому 2026 року», – зазначають аналітики Інституту вивчення війни.

«На деяких відтинках, я знаю, деякі [українські] підрозділи використовують практику інфільтрації малих піхотних груп, доволі ефективно і успішно. Тому насправді тут питання у тому, хто буде випереджати ворога в цих тактично-оперативних рішеннях, і в тому числі технологічному розвитку», – каже майор ЗСУ Андрій Ткачук.

• Дронове домінування

«На напрямку Мирнограда зашкалює активність FPV. Машини палять у товарних кількостях уже кілька днів. Доїхати з Новогродівки до Мирнограда – велика удача».

«На нашому напрямку знову зріс FPV-терор. Українці пішли на нові частоти, розвивають всепогодність. А наші РЕБ застигли в першій половині минулого року».

«Назріває лютий пис*ц. Логістика в 15-кілометровій зоні навіть ногами померла. Якщо так і далі буде, чекає нас ремейк осені 2022 року».

Ці цитати з постів російських військових блогерів – чи не єдине джерело інформації з РФ, яке може відображати реальний стан військ агресора. На початку березня Z-воєнкори почали масово жалітися на перевагу Сил оборони у «малому небі», тобто зоні дії БПЛА.

«Вдалося подолати відставання від Росії за безпілотними літальними апаратами як тактичного призначення – так звані FPV-дрони, – так і за безпілотниками далекого радіусу дії, – каже військовий аналітик Юрій Федоров. – Перевага у повітрі зараз у так званому «малому небі» вже на боці України. Плюс з'явилися повідомлення про широке застосування дронів-перехоплювачів, у тому числі тактичного рівня».

Повідомлення російських воєнкорів стосувалися «ізоляції» поля бою, тобто здатності України ускладнити логістику армії РФ у прифронтовій зоні. А з середини березня усі побачили наявні можливості дронів Сил оборони у відбитті масованих бронештурмів із долученням мототехніки: спочатку на Костянтинівку, потім – на Борову і Лиман.

«Тут не можна сказати, що 10 або 20 дронів ми витратимо на один танк або на одну БМП (бойову машину піхоти – ред.). Тут так ніхто не рахує. Скільки потрібно буде, стільки будемо довбати, поки не зупинимо [штурм]», – так командир підрозділу Kurt&Company 28-ї ОМБр із позивним «Курт» охарактеризував ставлення своїх бійців до FPV-дронів, з чого можна зробити висновок про достатню їхню кількість.

«Зараз із сучасними технологіями, сучасним підходом воно так не працює, – так в ефірі Радіо Донбас Реалії підсумував провальний для РФ бронештурм на півночі Донбасу спікер 3-го армійського корпусу Олександр Бородін. – Ця «кілзона» дуже довга, і ми можемо вражати [їх] тривалий час. Тобто поки вони їдуть, – навіть враховуючи багі, навіть те, що вони максимально оперативно розвернули бойові порядки і все таке інше, – все одно ми достатньо далеко бачимо [їх], достатньо далеко вражаємо».

Ця перша спроба масштабного прориву 2026 року під прикриттям туману закінчилась для армії Росії, за словами командувача СБС Роберта Бровді, «900+» вбитими та пораненими солдатами на відтинку фронту в 100 кілометрів від Родинського біля Покровська до Гуляйполя.

Також навесні 2026 року почала кидатися в очі кампанія Сил оборони зі знищення російських систем ППО та РЛС.

«Суттєво збільшились результати в знищенні також систем ППО Росії, а саме 274 такі системи уражено тільки за березень. Є відчутні результати і в знищенні російських складів та військової логістики», – зазначив 3 квітня президент Володимир Зеленський.

OSINT-аналітик «Гарбуз» (Дніпро-OSINT) у березні нарахував 365 уражень за рік дронами «мідлстрайк» дальністю від 50 до 250 км – лише тих відео, які військові вважали за доречне опублікувати. З цих уражень понад третина була зроблена за перші три місяці 2026 року, що свідчить про масштабування ударів цими дронами, а майже половина із усіх ударів припадала на російські системи ППО.

«Росіяни змушені перетягувати зенітно-ракетні комплекси та радіолокаційні станції з інших місць. Це послаблює їхню протиповітряну оборону та спрощує роботу українських deep strike дронів (далекобійні дрони; за даними РНБО, їхня дальність польоту перевищує 2000 км – ред.) і ракет уже під час атак на великі об'єкти енергетики та оборонно-промислового комплексу ворога», – зазначив «Гарбуз».

У березні, за підрахунками каналу UA War Infographics, російське Міноборони відзвітувало про збиття 7,5 тисяч українських дронів, що стало рекордним показником. Результатом став, за даними того ж каналу, удар по 31 стратегічному об'єкту на території Росії – серед яких військова інфраструктура, заводи та порти.

«7,5 тисяч [українських] дронів далекої дії були перехоплені [російською ППО]. Скільки не перехоплені – невідомо, але я думаю, що десь, якщо користуватись тією статистикою, яку має Україна, перехоплюється десь відсотків 80-85 безпілотників. Отже, 10% від 7,5 тисяч – це 750, а 20% – це 1,5 тисячі, – припускає Юрій Федоров. – А Росія запустила в Україні у березні місяці десь близько 5 тисяч дронів. Тобто Україна обігнала Росію, причому обігнала дуже серйозно за цим ключовим видом озброєнь. Це означає, що в Україні було вирішено проблему масштабування тих озброєнь, які розробляються в Україні конструкторськими бюро: як державними, так і приватними».

Вочевидь, завдяки «вибиттю» ППО та «виснаженню» його дронами Україна почала успішно вражати цілі в Росії ракетами. Зокрема, 10 березня стало відомо про ураження одного із цехів заводу «Кремній Ел» у Брянську, який спеціалізувався на виробленні чипів для російських ракет, зокрема, для ОТРК «Іскандер».

За даними видання Defence Express, роботу заводу було фактично паралізовано. А вже 3 квітня один із російських воєнкорів повідомив, що, за його даними, ракети «Іскандер» вже не можна вважати високоточною зброєю.

«Радіус «недольоту» може бути до кілометра. Причини писати поки не буду», – зазначив він.

«Це змінює ситуацію на користь України і, відповідно, ставить під сумнів ті плани, які має російський Генштаб, і ставить під сумнів виконання рішень або наказів, які Путін постійно дає своїм генералам», – вважає Юрій Федоров.

Ризики для України

«Російські війська навряд чи захоплять український фортечний пояс у 2026 році, особливо якщо багато сил, задіяних у такій операції, загрузнуть в українській обороні», – зазначив наприкінці березня Інститут вивчення війни.

Ставить під сумнів намір РФ окупувати Донбас цьогоріч і проєкт DeepState – за його підрахунками, за наявних на перші три місяці року темпів просування РФ зможе «дотиснути» Донецьку область у грудні 2029 року.

Утім, російська армія все одно, за словами експертів, піде у наступ і зможе претендувати на захоплення окремих сіл і навіть міст. Україні, за словами аналітиків, треба звернути увагу на наступні ризики, які можуть пришвидшити її просування.

• Російський мідлстрайк

В середині березня головком ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що до 1 квітня армія РФ планує наростити чисельність своїх сил безпілотних систем до 101 тисячі військовослужбовців – це близько 15 відсотків від усього угруповання в Україні. А загалом до кінця року, говорив головком на початку лютого з посиланням на дані ГУР Міноборони України, – до 165 тисяч.

Україна ж, як планував командувач СБС Роберт Бровді наприкінці минулого року, планувала досягнути показника в 5 відсотків від загальної кількості Сил оборони.

«Вони розуміють, що є питання сьогодні безпосередньо піхотних штурмових протискань, це стає важче і важче. Тому очевидно, що вони будуть намагатися нарощувати саме спроби тиску за допомогою дронів і намагатися вибивати цю нашу логістику, наші склади, наші накопичення особового складу», – каже майор ЗСУ Андрій Ткачук.

Перші тривожні дзвінки для логістики Сил оборони пролунали наприкінці січня 2026 року, коли російські БПЛА «Молнія», оснащені терміналами Starlink і перетворені таким чином на потужні і далекобійні FPV-дрони, атакували трасу Павлоград – Покровськ. Після блокування Starlink армія РФ продовжила ставити на ті ж самі дешеві «Молнії» MESH-модеми, через що ті стають невразливими для РЕБу. Такі дрони РФ запускає тисячами.

На розбитих дорогах Донбасу тепер небезпечно пересуватися всюди – як на тій самій трасі Павлоград – Покровськ, так і на інших, зокрема Слов'янськ – Ізюм, і ключовій для оборони агломерації – Слов'янськ – Костянтинівка.

«Щодо того, які виклики стоять перед українським військом, то, зрозуміло, це виснаження нашої інфраструктури, – зазначає військовий аналітик Михайло Жирохов. – Достатньо подивитися, в якому стані перебуває більшість доріг на прифронтових територіях, якими здійснюється логістика. І це розуміють росіяни, тому, думаю, вони підсилять мідлстрайк і використання оцих FPV-дронів-ждунів».

На початку квітня міністр оборони Михайло Федоров повідомив, що Україна створює окремі бойові юніти, які матимуть знищувати пілотів БПЛА російської армії. Більше того – вони тепер вважаються пріоритетною ціллю, за яку бійці отримуватимуть вдвічі більше електронних балів («єБалів»). Експерти вважають, що таку саму практику перейме і Росія.

«Зараз вони будуть намагатися завдавати певних втрат нашим безпілотникам, тому що вони зрозуміли, що наша безпілотна авіація починає переважати на полі бою. Тому почнеться полювання, полювання на екіпажі БПЛА, і вони, очевидно, стануть пріоритетною мішенню, – каже Михайло Жирохов. – Вони вже використовували таку тактику ізоляції поля бою, і тому, думаю, вони її продовжать і навіть збільшать».

• Інфільтрація

На графіці DeepState видно, що і кількість штурмів армії РФ, і площа окупованої нею території залежать від пори року. Коли теплішає, з'являються листя на деревах, за якими від дронів можуть ховатися російські штурмовики, а земля м'якшає для риття окопів і достатньо твердішає для проїзду техніки – російська армія починає активніше тиснути та просуватися.

Минулого року армія РФ остаточно перейшла на фронті до інфільтрації як головної тактики для просувань. Користуючись «пористістю» фронту, зумовленого нестачею особового складу у Сил оборони, невеликі групи російських штурмовиків по 2-3 людини намагаються пройти лінію бойового зіткнення, ховаючись за деревами чи будинками, і дістатися до якогось підвалу чи власноруч викопати «нору» для сховку.

Потім туди ж відправляються наступні групи, які, накопичившись, прагнуть іти іще далі, інколи навіть не намагаючись вступити у бій із Силами оборони.

«Коли «зеленка» заполонить посадки, тоді ми знову відчуємо відновлення роботи малих піхотних груп, які росіяни точно будуть використовувати для інфільтрації. Минулий рік показав те, що насправді ця тактика виявлялася ефективною для ворога», – вважає Андрій Ткачук.

Особливо тактика просочування ефективна, як засвідчив минулий рік, у міській забудові – таким чином Росії вдалося майже повністю окупувати Покровськ і Мирноград, а також раніше захопити Сіверськ.

Зараз армії РФ вдалося «зачепитися» за забудову у південній частині Костянтинівки, звідки вона, на думку Костянтина Машовця, піде малими групами на північ під прикриттям «зеленки» після накопичення «достатньої кількості штурмової піхоти».

Як показують цифри, що їх оприлюднює Генштаб ЗСУ, тактика «інфільтрації» є чи не більш затратною для російської армії, з точки зору втрат особового складу, аніж попередні «м'ясні штурми». Утім, на думку експертів, російське командування у цьому наразі не вбачає проблеми.

«Путін [у січні] видав указ щодо постійного призову на строкову службу громадян Росії. Тобто минуло якраз три місяці, вони пройшли курс молодого бійця, вони пройшли підготовку, – каже Олександр Саєнко. – За цей час ті люди, які були призвані на строкову службу, дуже багато попідписували контракти, тому що ми бачимо, як примушують підписувати контракти для того, щоб відправити на лінію фронту».

Впертість політичного керівництва РФ

31 березня президент Володимир Зеленський повідомив, що Росія вимагає від України протягом двох місяців залишити вільну частину Донбасу.

«І війна закінчиться. А якщо Україна не вийде, то Росія захопить Донбас і потім будуть інші умови», – озвучив він умови Кремля.

Це підтвердив і спікер Путіна Дмитро Пєсков, заявивши, що Сили оборони мали б піти з Донецької області «уже сьогодні». На думку аналітиків Інституту вивчення війни, це свідчить про те, що у Кремлі розуміють: захопити Донбас силою цьогоріч не вдасться. І тому роблять ставку на тиск на партнерів України на Заході, щоби ті змусили Зеленського дати наказ про вихід військ із регіону.

«Зараз вони змінили напрямок головного удару на Запорізьку область, але, очевидно, від Донбасу вони не відмовляться. Але, зважаючи на те, що з 2014 року це доволі таки потужний вузол [оборони] і добре прикритий різними фортифікаціями, то це завдання вони би воліли вирішити дипломатичним шляхом, тобто щоб цю територію їм передали без бою», – вважає Михайло Жирохов.

На думку експертів, навіть принципова позиція Києва про неприпустимість розміну іще не завойованих РФ територій на мир не гарантує, що Росія полишить спроби захопити Донбас силою.

«Захоплення Донбасу – це не тільки для внутрішньої аудиторії лозунг такий пропагандистський, але [має] і стратегічне значення, тому що отримавши Донбас, вони будуть мати можливості для розвитку наступу далі», – каже Жирохов.

«На більш глобальному рівні важливо розуміти, що Росія грає в довгу, – вважає Давид Шарп. – Тобто вони намагаються вирішити завдання із захоплення Донецької області у довгостроковій перспективі. Той самий весняно-літній наступ, який насправді є продовженням більш-менш постійних наступальних дій з осені 2023 року, він не закінчився. Він продовжиться, і продовжиться досить інтенсивний тиск на всіх ділянках фронту, вони продовжать шукати слабкі місця».

Захоплення усього Донбасу – чи не єдина політична ціль війни проти України, озвучена Путіним публічно, нагадують експерти. І без її реалізації йому важко буде закінчити чи заморозити війну без відчутних іміджевих втрат всередині країни та за її межами.

«Якісь інші території бажані, але спочатку він (Путін – ред.) взагалі хотів демонтувати українську державність та захопити багато чого, потім довелося плани переписувати, відповідно, він танцює від того, що виглядає реальним», – каже Шарп.

На шляху продовження опору агресії для України з'являється чимало ризиків: відсутність грошей на стабілізацію власної економіки через неузгодженість 90-мільярдного кредиту від ЄС, ризик призупинення постачать озброєнь із США, послаблення санкцій проти Росії і поповнення її військового бюджету, власні проблеми із мобілізацією, політичні кризи, що можуть дестабілізувати суспільство, можлива криза в енергетиці чи водопостачанні через російські удари.

Натомість Росія продовжує намагатися консолідувати суспільство та посилити свої позиції на міжнародній арені, обмежуючи роботу соціальних мереж та ведучи прямі перемовини із США. На цьому тлі знову стали актуальними розмови про мобілізацію у Росії як фактор, який міг би змінити баланс сил на користь Кремля.

«Ідею мобілізації теоретично Путін може реалізувати, якщо він відчує один із двох моментів. Або він відчує, що є можливість досягти якогось величезного успіху тут і зараз, і зробить цей крок, незважаючи на його серйозну внутрішньоекономічну проблематичність, внутрішньополітичну та іншу, – каже Давид Шарп. – Або він відчує, що все, втрати великі, сил немає, але Донецьку область ми повинні захопити за всяку ціну. І тоді він може піти на цей крок. Це в нього залишається у резерві».

Денис Тимошенко, «Донбас.Реалії»