Мешканці «столиці лелек» під Києвом: Стовпів для гнізд на всіх не вистачає, от і б'ються

Село Підгірці за 14 км від Києва давно набуло слави царства лелек. Тут цих птахів сила-силенна. Як розповідають місцеві, раніше у селі було багато жаб, які й привабили лелек. А що, далеко за їжею літати не треба... У результаті птахи звили гнізда на кожному стовпі. Жаб, звичайно, майже не залишилося, але мисливці за ними відлітати з насиджених місць відмовилися. Все одно, кажуть місцеві, десь в окрузі знаходять величезних жаб – їхні польоти зі здобиччю люди помічають неозброєним поглядом. І, як запевняють екологи, поки джерело харчування не вичерпається – навряд чи лелеки вирушать шукати собі новий притулок. А місцеві і раді – впевнені, цей птах приносить щастя. Більше переживають, коли якесь із гнізд залишається порожнім. Тоді так і знай - чекай біди.

Не емігрують, а розширюють житлову площу

День лелеки в Україні відзначається 19 або 23 березня – є два варіанти. Символізує це свято прихід весни, початок нового життя та удачу. Лелеки з Підгірців давно обрали датою свого повернення з півдня 23 березня. Втім, цього року спізнилися на день – перші пасажири пташиного рейсу приземлилися у селі 24 березня.

- Один прилетів, сам-самісінький кілька днів сидів, - розповідає Коротко про мешканка села Підгірці Ніна Остапенко. – А за чотири дні, 28-го числа, прилетів другий. Нині вони вдвох будують гніздо. Добудовують, точніше – розширюють квартиру. З кожним разом гніздо все ширше і ширше. Вже всі гнізда, які я можу бачити зі свого двору – їх аж п'ять, - заселені.

Ніна Тихонівна живе у Підгірцях понад 30 років. Каже: лелеки й тоді були. Але порівняно з масовою навалою птахів, яка почалася років сім-вісім тому, це були одиниці.

- На кожному стовпі – гніздо. І за них у лелек розгортаються справжні війни! – наголошують місцеві жителі. – Житлової площі для всіх не вистачає – не так у нас і багато цих стовпів.

Птахів тут не ганяють, навпаки – допомагають їм. Коли одне лелеченя випало з гнізда, селянам довелося його «усиновити». Літати воно не змогло через травму. Хоча сподівалися, що все уладнається, навіть "аварійку" з підйомним краном викликали, щоб підсадили його назад у гніздо. Але не змогло злетіти. Прихистили в курнику на зиму, назвали Бусею. Потім передали орнітологам.

Пташині битви за гнізда

Лелеки не особливо бояться людей: як господарі, ходять по двору, п'ють воду з відер, висмикують черв'ячків на грядках.

- Це, скоріше, ми в них у гостях, а не вони в нас, - сміються в селі.

Але близько не підходять.

- Прилетів до «моїх» лелек якийсь прибулець – ви б бачили, яка бійка почалася! Вигнали «мої» його, – зазначає Ніна Тихонівна.

Тоді, за словами місцевих, такий шум був, що селянам довелося буквально втихомирювати птахів.

- Неможливо було – такий пташиний бій розпочався! – розповідають мешканці села.

Напередодні одного з найгучніших обстрілів останніх днів на Київщині лелеки почали зніматися зі своїх місць та відлітати. Десь, кажуть місцеві, переночували - і повернулися. Чи відчували щось?

– Вже знову на місці, далі «ліплять» гніздо, – зазначає Ніна Тихоновна. – Воно вже й так здоровенне. Не знаю, ті ж це лелеки, чи ні… Були б окольцьовані – можна було б визначити. І нові гнізда, бачу, теж будують.

Гніздо навпроти її дверей, за словами Ніни Тихонівни, «двоярусне». Коли воно опустилося донизу, зверху «господарі» зробили надбудову. А нижній рівень дістався горобцям.

- Ось так і співмешкають: зверху – лелеки, внизу – горобці, – зазначає наша співрозмовниця. - Не сваряться, все чинно-мирно. То ж мені тепер на кухні не тільки клекіт лелек з самого ранку чути, а й цвірінькання горобців.

Незважаючи на регулярні пташині битви, місцеві особливо на лелек не нарікають. Вважають, що вони приносять удачу. І селяни мають підтвердження.

- Коли до сусіда одного року не прилетіли лелеки, у нього зять загинув на війні, - зазначають.

Може, збіг, але місцеві вірять: лелеки приносять щастя. Тому не сваряться, коли ті по засадженому городу тупцюють у пошуках черв'ячків.

А ось на сирени та вибухи крилаті вже не звертають уваги. До війни звикають навіть птахи. Місцеві кажуть: якщо раніше вони лякалися вибухів та починали кружляти над селом, то зараз навіть дзьоба не піднімають.