Який насправді Сем Альтман — велике розслідування The New Yorker

Медіа The New Yorker опублікувало розслідування, що аналізує суперечливу постать Сема Альтмана та його роль у керівництві компанією OpenAI. Текст насичений деталями про внутрішні конфлікти. Розповідаємо головні тейки.

Що сталося

Журналісти The New Yorker готували це розслідування 18 місяців, поспілкувавшись з низкою співробітників та наближених до Альтмана. Якщо коротко, не можна сказати, що матеріал викрив якісь неочікувані речі: багато з викладеного вже було так чи інакше висвітлено у низці розслідувань та фічерів. Проте, матеріал є доволі повним та цікавим портретом людини, яка стоїть на чолі АІ-ери. Нижче наведемо ключові тейки з матеріалу.

• Однією з головних думок статті є твердження (від багатьох колег Альтмана) про його нібито фундаментальну ненадійність. Ілля Суцкевер, співзасновник OpenAI, вважає, що Альтман — не та людина, яка повинна тримати «палець на кнопці» такої потужної технології. У секретних записках стверджується, що Альтман демонструє постійну звичку брехати та вводити в оману керівництво й раду директорів щодо протоколів безпеки.
• Його здатність маніпулювати людьми та переконувати їх описують як «трюки розуму джедаїв».
• Один із технокерівників порівняв те, як Альтман переграв раду директорів під час свого звільнення, з класичним сценарієм досліджень безпеки — «як ніби AGI вирвався з коробки».
• В офісі OpenAI є анімована цифрова картина з Аланом Тюрінгом, чиї очі стежать за кожним кроком відвідувачів. Звук на картині довелося вимкнути, тому що вона постійно підслуховувала розмови співробітників і «встрягала» в них.
• Згідно з дослідженням 2025 року, ChatGPT почав проходити тест Тюрінга надійніше, ніж люди.
• Коли Альтмана звільнили у 2023 році, він облаштував у своєму маєтку за $27 млн справжній штаб («уряд у вигнанні»). Попри кризу, щовечора о 18:00 він переривав роботу «військової кімнати» коктейлями Негроні, закликаючи всіх «розслабитися».
• Альтман хвалився колегам, що був чемпіоном штату Міссурі з пінг-понгу серед школярів, проте на практиці виявився чи не найгіршим гравцем в офісі.
• Щоб побороти «втому від прийняття рішень», Альтман щодня носить однаковий одяг. Проте він зізнався, що навіть вибір одного з кількох ідентичних сірих светрів у шафі став для нього джерелом стресу.
• Стратегія Альтмана полягає в тому, що він став «найкращим продавцем свого покоління», використовуючи апокаліптичну риторику для власного посилення. На відміну від інших техно-оптимістів, Альтман публічно визнає, що ШІ може знищити людство. Але його висновок полягає в тому, що саме тому саме він повинен його будувати, щоб зробити це «безпечно». Памʼятаєте його порівняння розробки ШІ з «Манхеттенським проєктом»? Так от, це воно.
• Хоча OpenAI засновувалась як некомерційна організація, де безпека людства стоїть вище успіху компанії, джерела вказують на системне ігнорування цих принципів заради прибутку. Пригадайте, Ілон Маск неодноразово звинувачував і навіть позивався через це.
• Команді superalignment, яка мала гарантувати безпеку надрозумного ШІ, обіцяли 20% обчислювальних потужностей компанії. Насправді ж вони отримали лише 1-2%, причому на застарілому обладнанні, тоді як найкращі ресурси йшли на комерційні продукти
• Багатьох (зокрема спецслужби США) з опитаних непокоїть те, що Альтман будує глобальну інфраструктуру ШІ, залучаючи трильйони доларів від авторитарних режимів.
• Після перемоги Дональда Трампа Альтман швидко став одним із його ключових союзників у техсекторі, домігшись скасування регуляторних актів адміністрації Байдена та отримавши прямий доступ до президента.

Якщо ви дочитали аж сюди, то можемо підсумувати, що головний висновок статті зовсім не в тому, чи є ШІ небезпечним, а в тому, чи може людство довірити контроль над цією технологією людині, яку найближчі соратники вважають «необмеженою правдою» та «соціопатично нечутливою до наслідків своєї децепції».

Цікаво, що OpenAI має угоду з Condé Nast, власником The New Yorker, яка дозволяє OpenAI відображати його контент у результатах пошуку на обмежений термін. Про це згадується і в самому матеріалі. Це не вплинуло на упередженість матеріалу — показовий приклад журналістики.