Коновалець замість Бандери?

Примітка редакції. Чому ікона має бути тільки одна? Чому люди так ведуться на одну чарівну назву, але забувають, хто її взагалі створив?

Він народився 1891 року в невеличкому селі на Львівщині. Вчився на юридичному, щоб юристом так і не стати. Доля мала інші плани на Євгена Коновальця.

Далі були Перша світова, австрійська армія і російський полон. А потім Українська революція. Так Коновалець почав будувати ту біографію, якою тепер насправді важко не захоплюватись.

У найслабшій з усіх можливих формацій УНР він примудрився опинитися саме там, де йому й належало бути: на чолі Корпусу Січових Стрільців, одного з найбоєздатніших з'єднань республіки.

Якби Коновалець був одним зі слабких діячів на кшталт Винниченка або інших його однодумців, я сьогодні не писав би про нього. Мабуть, тоді зробив би вибір на користь Міхновського.

Після поразки на Євгена Михайловича чекала еміграція. Але не капітуляція. Знову ж, поки деякі екс-колеги писали про «історію, яку неможливо читати без брому», насправді доклавши руки до саме такої важкої історії. Натомість Коновалець діяв. Так, навіть в еміграції. Не шмарклі розмазував у листах, як деякі.

1920 року він засновує Українську військову організацію. У 1929-му прибуває до Відня і створює знайому вам у майбутньому організацію ОУН. Будує структуру, налагоджує міжнародні зв'язки, утримує рух живим навіть тоді, коли здається, що все втрачено.

На жаль, ця історія обірвалася 1938 року в Роттердамі. Там його вбив радянський агент, підклавши вибуховий пристрій до коробки цукерок. Сталін особисто санкціонував операцію.

І саме тут я хотів би зупинитися, щоб гарно обдумати цей індикатор. Просто так диктатори людей не вбивають. Порівняйте з Михайлом Грушевським — істориком, інтелектуалом, начебто також учасником УНР.

Грушевський не був ворогом. Йому дали дожити на території СРСР. Якби не найкраща у світі радянська медицина, жив би довше і краще, але факт є факт — йому ніхто ніяку бомбу нікуди не підкладав.

Я не натякаю, що Грушевський був зрадником. Але він жив у СРСР. Чому? Тому що Кремль просто не бачив у ньому небезпеки. А Коновальця — так, бачив саме у такій якості. Це, мабуть, найкраща характеристика.

Тепер про те, що мене в цій персоні особливо цікавить, — лідерські якості. Коновалець не був звичайним радикалом, який запалює натовп гаслами. Він був будівничим. Людиною, яка збирала докупи еміграцію — не дуже вмотивовану, скажімо так, групу населення.

Він вів переговори з німцями, литовцями, іншими національними рухами Європи. Утримував єдність організації, де кожен другий мав власну думку щодо всього. Це вимагає не базарної харизми крикуна. Тут не матимеш успіху без стратегічного мислення, дипломатії і, якщо завгодно, дорослості.

До речі, ОУН за нього ще не розколювалась. І це теж про персону Коновальця говорить дуже багато.

То скажіть чесно: людина з таким масштабом — чи не заслуговує вона на роль символу, на який ми можемо спертися? Не пам'ятника на площі заради пам'ятника, а живого образу. Того, до якого звертаються, коли говорять про те, якою має бути українська державницька думка?

Мені здається, що Коновалець на це дійсно більш ніж заслуговує.

Тут хтось неодмінно скаже, що я уникаю згадок Бандери. Так, це правда. Раптом що, я точно не вважаю його якимось демоном. Але давайте будемо відверті щодо одного: значною частиною своєї популярності він завдячує російській пропаганді.

Москва довго і старанно зводила образ України саме до Бандери, щоб потім разом із ним нас знецінити і поховати. Тавро «бандерівців» мало бути уніфікованим символом: ось вони, нащадки нацистів, про яку державність може йтися?

Іронія в тому, що ця стратегія частково спрацювала у зворотний бік. Бандера став для багатьох символом спротиву саме тому, що його так демонізували. Добре, це зрозуміло. Але це реакція на пропаганду, а не самостійний вибір.

Одну ікону ми збудували в піку ворогу. Пора б зробити і більш обдуманий вибір. Ніхто Бандеру у вас не забере, просто хочеться бачити й більш заслужених персонажів.

Хтось любить Степана Андрійовича — о’кей, я справді не проти. Кожен має право на своїх героїв. Лише намагаюся зробити свій вибір свідомо. Дивлюся на людські якості, на реальний внесок, на те, який образ мені ближчий як зрілій людині.

Якщо зовсім чесно, заслуг у Коновальця не менше. Просто про нього говорять тихіше. Але тихо — не означає менш вагомо. Те, що багатьом хочеться підкреслити в біографії Бандери, створив саме Коновалець. То будьмо послідовними.

Наприклад, цих людей об'єднує не лише ОУН. Одну з характерних ознак я уже згадував вище: їх обох убила радянська влада. Цілеспрямовано, як ворогів. Це не збіг. Такий вирок виносив Кремль усім, хто насправді становив загрозу.

Ікона необов'язково має бути одна. Росія вклала колосальні ресурси в дискредитацію Бандери. Було б логічно мати не лише портрет Степана Андрійовича на випадок незручних запитань.

Почнемо з невеликого факультативу чисто для власного розвитку. Будь ласка, почитайте біографію Коновальця. Вона того варта. Він того вартий. У нас було не так багато дійсно сильних лідерів в історії, щоб уникати згадки цієї людини.