Місія “екстрадиція”. Коли Микола Лагун повторить долю фігурантів “справи Міндіча”

Наприкінці березня Офіс Генерального прокурора направив до Ізраїлю запит на екстрадицію фігурнатів справи “Мідас” Тімура Міндіча та Олександра Цукермана. Це сталось через менш ніж півроку після оприлюднення основної частини розслідування і буквально через кілька тижнів після ініціювання процедури оголошення в міжнародний розшук. Цей приклад створює сподівання, що й щодо інших фігурантів масштабних кримінальних справ із розкрадання державних коштів невдовзі можуть бути також ініційовані процедури екстрадиції. Наприклад, одним із перших запит мали б відправити щодо Миколи Лагуна – колишнього власника збанкрутілого “Дельта банку”.  
 
Сигнал для інших 
 
Коли Офіс Генпрокурора за матеріалами Національного антикорупційого бюро спрямував до Ізраїлю запит щодо екстрадиції Тимура Міндіча та Олександра Цукермана, це викликало неабиякий скепсис у юридичній і дипломатичній спільноті. По-перше, обидва фігуранти “справи Мідас” мають ізраїльське громадянство. По-друге, як розповів в інтервʼю каналу “Є питання” детектив НАБУ Олександр Абакумов, НАБУ провело велику роботу для підготовки екстрадиційних документів, зокрема, переклали на іврит 24 томи справи, оскільки Ізраїль вимагає для розгляду ледь не всіх матеріалів. Відтак, якщо в ОГП вже було ухвалено рішення про запит на видачу – ймовірно, там впевнені в своїх силах.  

Такий крок став негласним сигналом для інших фігурантів кримінальних проваджень, які переховуються від українського правосуддя за кордоном та де-факто очікують на екстрадицію, що відповідний трек уже відкрито. Відтак у країнах, що мають відносно легші екстрадиційні процедури – процеси можуть рухатися набагато швидше. Яскравий приклад – Австрія, де перебувають колишній голова Нацбанку Кирило Шевченко, колишній власник збанкрутілого “Дельта банку” Микола Лагун, інший екс-банкір і власник агрохолдингу Укрлендфармінг Олег Бахматюк, екс-голова Конституційного суду Олександр Тупицький, колишній “смотрящий” за київськими земельними схемами Денис Комарницький тощо.  

На відміну від Ізраїлю, Австрія не вимагає всіх матеріалів кримінальної справи і не розглядає її по суті задля ухвалення рішення щодо екстрадиції – лише за формальними ознаками відповідності. Згідно із місцевим законодавством, видача громадян іноземних держав неможлива лише у випадку, якщо йдеться про політичні переслідування, якщо діяння не є караним на території Австрії, на батьківщині є загроза смертної кари або якщо є ризик, що не буде дотримано право на справедливий суд. 

Попри це, з 27 запитів, які були станом на літо 2025 року направлені до Відня, було задоволено лише один. У інших випадках австрійські суди відмовляють через “воєнні” умови утримання в українських СІЗО, хоча українська сторона регулярно надає всі підтвердження зворотного. Саме тому президент Володимир Зеленський ще в червні 2025 року звертався напряму саме до уряду Австрії з проханням сприяти у видачі українських олігархів та інших сумнівних персонажів, що переховуються у європейській столиці від відповідальності за скоєні в Україні – переважно економічні та корупційні злочини.  
 
Перший на валізах 
 
Уже тоді було зрозуміло, що колишній власник збанкрутілого “Дельта Банку” Микола Лагун – один із перших кандидатів на таку екстрадицію. “Кейс Миколи Лагуна в цьому випадку виглядає “найпростішим”: цілком конкретні фінансові збитки, більшість з яких вимушена була покрити держава, низка доведених епізодів на десятки мільйонів доларів, зрозумілі активи, які легко можна арештувати і віддати на погашення боргів. І при цьому жодних політичних підтекстів. Лагун менш інтегрований у західний істеблішмент, не має покровителів, а обсяг звинувачень – величезний і добре документований. Екстрадиція екс-власника Дельта банку могла б стати хорошим “швидким кейсом” для запуску процесу і демонстрації ефективності спільних зусиль”, - писали тоді ЗМІ.  

За майже рік з моменту звернення Зеленського до австрійської влади ситуація кардинально не змінилась. По-перше, кримінальні справи Лагуна, серед яких і провадження, що розслідуються Національним антикорупційним бюро – це виключно економічні злочини: виведення в офшори рефінансування Національного банку, розкрадання кредитних коштів державних фінустанов, шахрайські схеми з кредитами на підставні компанії із фіктивними заставами. Відтак тут не може бути навіть натяку на політичне переслідування. Тим більше, сам Лагун постійно намагається позбутися боргів, періодично ініціюючи власне банкрутство як фізичної особи. 

По-друге, на відміну від Міндіча і Цукермана, яким за схемою у “справі Мідас” закидають розкрадання близько $100 млн, збитки від схем Лагуна, за найскромнішими оцінками, сягають понад  $1,5 млрд., не кажучи вже про те, що станом на момент нанесення цієї шкоди, це були набагато більші в доларовому еквіваленті суми. Приміром, тільки перед одним  Фондом гарантування вкладів фактичний борг Лагуна і його спільників сягає 23 млрд грн. При цьому позаминулого року він “легко” програв у Лондонському суді понад $120 млн групі компаній “Фокстрот”, заплативши тільки за послуги юристів щонайменше $2-3 млн. Це говорить ще й про необхідність активізувати пошук активів колишнього банкіра за кордоном. Адже виведені сотні мільйонів доларів не могли просто розчинитися і ймовірно осіли у тихих гаванях по всьому світу. Не здійснюючи жодних реальних кроків із їх пошуку та конфіскацію, Україна фактично дає змогу обвинуваченому в шахрайстві підприємцеві незаконно заробляти на цих коштах додаткові статки.  

По-третє, з моменту оголошення екс-власника “Дельти” в міжнародний розшук у жовтні 2023 року пройшло уже понад 2,5 роки, місцезнаходження втікача встановлено (він сам підтверджує це місце під час включень в судові засідання онлайн). За Міндічем і Цукерманом, нагадаємо, в Ізраїль “погналися” менше ніж через два місяці.  

З огляду на всі перелічені факти правоохоронні органи мали б набагато активніше (приблизно в 10 разів, якщо брати за основу розрахунків розмір завданих збитків) ініціювати екстрадицію екс-банкіра із Відня. І – дуже ймовірно, такий запит мав би велику вірогідність успіху.  
 
Санкційна пропозиція 
 
Додатковим аргументом може стати перебування Лагуна в списку санкцій Ради національної безпеки і оборони з вересня 2025 року за співпрацю із росією, зокрема фінансовим радником і “гаманцем” володимира путіна – американським переговорником і головою російського фонду прямих інвестицій Кірілом Дмітрієвим. Зараз ці санкції Лагун оскаржує, щоправда, жодного засідання по суті поки що не відбулось, тому його аргументи не відомі широкому загалу. У екс-банкіра давно є російський паспорт, яким він може скористатися не лише для спрощення управління бізнесом на окупованих територіях, але й для потенційної еміграції з Європейського союзу, коли екстрадиція стане невідворотною. Так само російський паспорт має мати двох неповнолітніх дітей Лагуна і колишня голова правління “Дельта банку” Олена Попова, яка має ще й прописку на території росії.  

Як показав нещодавній приклад із іншим підсанкційним олігархом Костянтином Жеваго, а також з обшуками у мюнхенському помешканні екс-заступника глави Офісу президента Ростислава Шурми (який навіть переїхав після цього до Австрії), українські правоохоронні органи – при великому бажанні – потенційно можуть організували слідчі дії на території Європейського союзу без особливих проблем. Країни Близького сходу, які традиційно розглядаються втікачами як альтернатива еміграції в росію, теж не надто привабливий варіант станом на сьогоднішній день і, очевидно, на кілька найближчих років. Відносно реальні перспективи виїзду до Москви чи іншого російського міста – ще одна причина українським правоохоронцям поквапитися із запитом на екстрадицію Лагуна з Відня.  

Інше питання, що, попри наявність десятків відкритих кримінальних проваджень, ледь не щотижневі засідання у якійсь із справ, де Лагун фігурує в якості обвинуваченого чи відповідача, реального прогресу із його хоча б заочним притягненням до відповідальності в Україні – не видно. І це може означати не лише вибіркову неповороткість судової і правоохоронної системи (кейс Міндіча-Цукермана демонструє, що за наявності волі всі справи можна вирішувати швидко), але й наявність певних шпарин у санкційній політиці, які дозволяють Лагуну – попри нібито заблоковані рахунки і заморожені активи – фінансувати постійне затягування притягнення себе до відповідальності.