Що ж ми будуємо культом заборони?

Таке враження, що ніхто уже не має сил і ресурсу розв'язувати проблеми. А от заборонити — одразу відчуваєш силу. Але ж такою логікою керувалися і в епоху тоталітаризмів?

Заборонити… Але там, де одні заборони, свобода не проросте. А якою є наша ідентичність без свободи? 

Заборонити дискусії про вектори розвитку. А що як це підважить опори на яких ми стоїмо? І байдуже, що опори залишилися у часах Байдена-Джонсона. І світ поїхав уперед. 

Читайте також: Давид не поборює Голіафа п'ять чи десять років

Заборонити пишатися людьми, які вкладаються у розвиток оборони. Раптом у них медійні родичі чи, не дай Боже, прапрадід не вийшов обличчям? 

Заборонити свою думку на історичні події. До того заборонити, що навіть Національний військовий меморіальний цвинтар не будемо робити. Ану ж ситуація зміниться і через років шістдесят якась нова нардепка назве негідниками нас? Як хтось червоноармійців, хтось бійців УПА, хтось ветеранів Афганістану? Заборонити! І байдуже, що вони приймали рішення в інших умовах? Простіше уже заборонити! І не облажатися.

Заборонити радість. Як радіти під час війни? 

Заборонити сум. Ворог не може бачити як нам важко! Гоу-гоу на танці! 

Заборонити багатих — вони ж накрали. І заборонити бідних — вони ж псують імідж країни.

Війна — це постійна мобілізація. Але що ж ми будуємо культом заборони?

Заборонити все. Щоб нашим дітям не довелося забороняти.

Джерело

Про автора. Петро Охотін, політолог, боєць ЗСУ.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.