Від дронів до Місяця: Джордж Фрідман про фронтир війни, якого ніхто не помічає

Екіпаж "Артеміди II" повертається на Землю після обльоту Місяця - весь світ спостерігає за цим із захопленням. Але Джордж Фрідман, голова Geopolitical Futures, бачить за цим дещо куди менш романтичне. У цьому випуску подкасту Talking Geopolitics Фрідман пояснює, чому космос уже став вирішальною ареною війни: саме супутники дозволили меншій за чисельністю українській армії протистояти російській, дрони в іранському конфлікті наводяться з орбіти, а будь-яка майбутня війна між США та Китаєм почнеться зі спроби засліпити супротивника в космосі. Місяць, за його словами, - не мрія романтиків, а майбутня фортеця, де можна сховати сенсори та вести війну, коли низька орбіта стане занадто небезпечною. Від панування на морях адмірала Мехена до панування в космосі - логіка геополітики не змінилася. Змінилася тільки висота.

Крістіан Сміт: Вітаю, ласкаво просимо до подкасту Geopolitical Futures. Я - Крістіан Сміт. Повернення людей на Місяць знову захопило уми і серця мільйонів по всьому світу. Але якщо космічні подорожі розпалюють уяву, то геополітика космосу залишається куди менш зрозумілою темою. Від супутників до видобутку ресурсів на Місяці - програма "Артеміда" відкриває новий фронтир у геополітиці. Фронтир, який, утім, формується вже давно. І поки капсула "Оріон" із чотирма астронавтами на борту мчить назад до Землі, цього тижня в подкасті зі мною засновник і голова Geopolitical Futures Джордж Фрідман, і ми обговорюємо геополітику космосу. Джордже, вітаю. Перше запитання - чи існує геополітика космосу?

Астрополітика: чому космос став новою панівною висотою у війні

Джордж Фрідман: Існує. Це називається астрополітика. Більш модне слово, напевно. Але воно з'явилося тому, що зараз космос - одна з головних арен війни. Космос уже впливає на війни на Землі. Відповідно, можливі й війни в самому космосі - і вони вже починаються з появою протисупутникової зброї. На даний момент головний фактор у війні - це дрони та ракети. І ці дрони та ракети потребують наведення. А наводяться вони здебільшого з космосу. Тож якщо подивитися на війну в Україні та на війну в Ірані - обидві вони значною мірою ведуться з космосу.

Крістіан Сміт: І продовжують вестися, зрозуміло. Давайте почнемо з цього - з того, як ведуться ці війни і яку роль відіграють супутники. Ті, хто слухав наш подкаст минулого тижня про ситуацію в Ірані, вже знайомі з частиною цієї теми. Якщо не слухали - рекомендую повернутися і послухати. У цих недавніх війнах - особливо в Україні та Ірані - значення супутників для всього: від GPS до інтернету - виявилося ключовим. Ми бачили, що відбувається через відсутність Starlink у росіян в Україні. Можете пояснити, наскільки війна зараз залежить від того, що відбувається в космосі?

Джордж Фрідман: Цінність космосу - це панівна висота. На війні ви хочете утримувати висоту. Одна з причин - звідти можна дивитися вниз і бачити все. На даний момент сенсори на супутниках настільки хороші, що можуть прочитати номерний знак автомобіля з космосу. Відповідно, якщо цю інформацію передати військам на землі, вони отримують колосальну розвідувальну перевагу. Американські та європейські супутники над Україною бачили, де росіяни концентрують війська. Після цього можна було взяти значно меншу українську армію і підказати, куди направити блокуючі сили. А коли з'явилися дрони, стало можливим виявляти великі скупчення військ і вражати їх - передавати координати, у ряді випадків безпосередньо на зброю.

Зараз в Ірані, наприклад, війни ведуться переважно за допомогою дронів. Ормузька протока - всі говорять про те, щоб її відкрити. Десять-двадцять років тому це означало б висадку морської піхоти, сухопутний бій, витіснення противника на двадцять миль по обидва боки протоки. Зараз, завдяки супутниковій розвідці, ви запросто бачите траулер, що проходить через протоку. Ви передаєте цю інформацію безпосередньо дрону, запускаєте його за п'ятсот миль і знищуєте корабель. Принципово змінилося ось що: раніше війни велися піхотою, бронетехнікою, артилерією - тепер усе більше зброєю великої дальності. Відкривати Ормузьку протоку висадкою морської піхоти безглуздо, тому що за сотні миль - а може, і за тисячу - готуються ракети і дрони, які, отримавши ціль, знищать її за лічені хвилини.

Крістіан Сміт: Війна - це насамперед розвідка. Ви очікуєте, що ці супутники - а йдеться здебільшого про низьку навколоземну орбіту - стануть полем бою? Що сторони почнуть знищувати супутники противника, щоб позбавити його розвідки?

Джордж Фрідман: Вони вже є елементами ведення війни - у тому сенсі, що для передачі інформації на Землю потрібен якийсь промінь, якийсь електричний або світловий сигнал. Якщо перешкодити цьому променю, заблокувати його, порушити передачу - супутник стає марним. І подібні речі вже відбуваються. Starlink-супутники не були пошкоджені фізично, але канали передачі даних на Землю серйозно постраждали, і тому GPS-системи та інше не могли передавати інформацію на Землю. Ці війни вже йдуть. Також на орбіті є протисупутникові апарати, призначені або для прямого зіткнення з іншим супутником, або для направлення на нього енергетичних променів. Це безумовно стає центральним елементом війни. До масштабних битв у космосі поки не дійшло. Але факт залишається фактом: той, хто контролює низьку навколоземну орбіту - найнижчу орбіту за межами атмосфери - має можливість бачити, виявляти, передавати інформацію військам на землі та вести бойові дії. Це стало ключовим виміром війни.

Супутникова розвідка: невидима сила, що вирішує хід війни в Україні

Крістіан Сміт: Давайте на секунду уявимо, що Україна не мала б доступу до супутникової інформації, яку надавали їй США, Європа та інші. Чи змогла б вона вести війну - не так, як вона це робила, а взагалі? Чи є це абсолютно необхідною умовою - без якої ти програв?

Джордж Фрідман: Враховуючи, що українська армія була меншою, враховуючи, що росіяни використовували супутники значно менш ефективно, ніж українці, - а це, нагадаю, розвідка, надана американськими та європейськими супутниками, - українці могли знати, звідки йде атака, сконцентрувати свої менші сили на її шляху і блокувати просування. Якщо ти не знаєш, звідки йде удар, тобі потрібна довга лінія військ, що окопалися і готові прийняти бій. В українців цього не було - особливо на початку і в середині війни. Тому вони могли направляти сили саме туди, де вони були потрібні.

Супутники зараз настільки точні, що навіть якщо ти ведеш дрібну перестрілку в лісочку за околицею села, ти можеш бачити солдатів противника, які до тебе підкрадаються. Ти бачиш зброю. Ти можеш передати цю інформацію військам. І навіть на тактичному рівні ти воюєш уже не наосліп, а маючи у своєму розпорядженні інформацію.

Українці блискуче цим скористалися. У росіян теж чудові супутники, але вони, схоже, не змогли налагодити інтеграцію цих даних із військами на землі. Можливо, інформація надходить у вище командування, але вище командування занадто довго її обробляє і передає вниз, військам у бою. Здатність передавати розвіддані безпосередньо офіцерам на землі дає українцям значну перевагу.

Крістіан Сміт: Якби ми побачили війну між двома великими супутниковими державами - скажімо, Росією та США або США і Китаєм - наскільки ймовірно, що обидві сторони почнуть запускати ракети в космос, щоб знищувати супутники одна одної?

Джордж Фрідман: Це один зі способів знищити супутники. Інший - навести власний супутник на блокуючу позицію або протаранити супутник противника. Є супутники-сенсори з тим, що ми назвемо телескопами, які пильно спостерігають за Землею і бачать дуже дрібні об'єкти. Їх необхідно знищити. Тому я стверджую: якщо Сполучені Штати і Китай почнуть воювати, перша фаза цієї війни розгорнеться в космосі. Якщо ви засліпите ворога в космосі, він зможе бачити тільки за допомогою авіації, яку можна збити, або військ на землі, які, як і тисячоліття тому, чекатимуть появи противника. Центр тяжіння війни - це завжди розвідка: знати, де ворог, що він робить і чим володіє. І ця розвідка тепер надходить не від командос, що підкрадаються до позицій противника, а від супутників. Якщо США і Китай вступлять у війну - а я впевнений, що обидві сторони мають протисупутникову зброю в космосі - першою битвою буде засліплення противника.

Крістіан Сміт: Це наводить на два запитання. Перше - чи побачимо ми нарощування оборони цих супутників? Ракети, призначені для знищення інших ракет, або якісь ракетні бази в космосі?

Джордж Фрідман: Перше, що ви робите, - створюєте резервування. Саме тому на низькій орбіті зараз стільки супутників - їх тисячі - саме заради резервування. Знищили один - використовуєте інший. По-друге, я думаю, ми розробляємо маневруючі супутники - супутники зі ШІ, які виявляють щось, що рухається в їхньому напрямку, і ухиляються. Я підозрюю, що в космосі є супутники з лазерною зброєю, здатні вразити противника. Точно сказати, що відбувається в космосі, складно, тому що це одна з найбільш засекречених сфер, які тільки можна уявити. Ви хочете, щоб це було несподіванкою. Але в загальних рисах ми розуміємо ситуацію: низька навколоземна орбіта - ННО, або LEO, як її називають, - це зона трохи вище лінії Кармана [умовна межа між атмосферою Землі і космосом]. Це приблизно сто кілометрів. І звідти видно дуже багато.

Крістіан Сміт: Інше запитання - що станеться, якщо на початку війни, як ви кажете, обидві сторони атакують одна одну в космосі? Напевно існують плани на випадок, коли наступна війна ведеться взагалі без супутників, тому що їх знищено?

Джордж Фрідман: У цьому і суть. Якщо в однієї сторони є супутники, а в іншої немає, та, у якої є, знає незрівнянно більше про противника - його розташування, можливості - і отримує колосальну перевагу. Знати, що ворог робить за п'ятдесят миль, готується до атаки. Виявляти дрони, запущені по тобі, і знищувати їх системами ППО. Усе це зараз вимагає супутникової інформації.

На гранично коротких дистанціях супутники, можливо, не настільки корисні - просто не вистачає часу на отримання розвідданих. Але зараз війни ведуться на відстані. Раніше для контролю Ормузької протоки потрібно було дві ескадри за пару миль одна від одної. Зараз удар, найімовірніше, буде завдано з наземної бази.

Кажуть, що російська розвідка передає супутникові дані іранцям. Не знаю, чи правда це. Були звинувачення, що цим займаються і китайці. Я не думаю, що це так - скоріше, це росіяни заявляли про подібне. Але суперечки про те, хто саме передає іранцям розвіддані, точилися активно. Так чи інакше, в іранців є певна розвідка. Вони іноді перехоплюють наші ракети. Вони можуть наводити удари по нас - і навпаки. Якби у них не було цих можливостей, а у нас були - або навпаки - сторона із супутниковою розвідкою мала б переважну перевагу.

Крістіан Сміт: Усі, хто вивчав роботу цих супутників, знають, що на низькій орбіті вже тісно. Виникають інциденти з потенційними зіткненнями. А якщо на орбіті почнеться бій - уламки одних супутників можуть вразити інші. Але ось що я хочу запитати в ширшому контексті: у земній геополітиці існують правила - не обов'язково закони, але певні "закони джунглів", усталені порядки. Космос як новий фронтир у буквальному сенсі безпрецедентний. Джордже, чи є у вас відчуття, що формуються правила конкуренції між державами в космосі?

Джордж Фрідман: Я думаю, є певні негласні домовленості. Правил - немає. Якщо, наприклад, китайці почнуть атакувати американські супутники, ми, швидше за все, зрозуміємо, що це роблять саме вони. І ми будемо думати: у них є на те причина. А якщо вони нас засліплять, ми будемо впевнені, що причина була серйозною - можливо, вони вирішили почати війну зі Сполученими Штатами.

Як і в усьому іншому, бойові дії помітні, навіть якщо ви щойно втратили контроль над своїми супутниками. Якщо ваші супутники-сенсори - ті, що спостерігають за Землею, - раптово гаснуть на екранах, і чотириста з них виведені з ладу одночасно або майже одночасно, ви відразу запідозрите недобре. Частина ваших супутників на орбіті спостерігає за іншими супутниками і зможе їх ідентифікувати. Але втрата контролю над супутниками ставить вас у становище, коли ви знаєте, що перебуваєте під атакою. Ви, швидше за все, розумієте, хто атакує, але не цілком упевнені, як реагувати. А це означає, що ви будете стріляти наосліп.

І ось що станеться в разі війни: озброєння на Землі - війська, зброя - будуть постійно переміщатися, щоб противник, який знищив супутники, не знав, де вони знаходяться. Війни виграються і програються на Землі - потрібно знищити можливості противника на Землі. Але завдяки супутникам здатність зробити це зросла неймовірно.

Взаємне гарантоване знищення: як космічні супутники запобігли ядерній війні

За останні двадцять років ці два виміри - земний і космічний - злилися воєдино. До речі, першою причиною, через яку ми вийшли в космос, був не азарт - не тому, що "це важко, а не легко", як сказав Кеннеді. Ми вийшли в космос на основі принципу взаємного гарантованого знищення.

Ядерна війна так і не сталася тому, що обидві сторони мали в своєму розпорядженні радарні системи, розташовані досить далеко, щоб забезпечити десять-п'ятнадцять-двадцять хвилин попередження. За цей час - скажімо, півгодини в кращому випадку - можна було запустити власні ракети. США по Радах, Ради по Штатах. Саме тому війни не було.

Взаємне гарантоване знищення ґрунтувалося на здатності бачити, що робить противник, виявити ракети до того, як втратиш можливість завдати удару у відповідь. Спочатку це забезпечувалося радарами. Але радарні системи можна глушити, і вони вкрай вразливі. І ось, коли ми почали запускати супутники, сталася цікава річ: перший радянський і перший американський супутник були запущені з різницею в кілька тижнів. Я завжди задавався питанням, чи не було тут негласної співпраці - забезпечити, щоб принцип взаємного гарантованого знищення продовжував працювати.

З космосу можна засікти запуск ракети. Побачити його. Передати інформацію в Шайєнн-Маунтін [командний центр NORAD у Колорадо] - і завдати удару у відповідь. У міру того як радари ставали менш надійними, космос став альтернативою. І зараз космос залишається інструментом виявлення ядерного удару - супутники бачать ракети на відстані.

Ядерної війни так і не було - саме завдяки принципу взаємного гарантованого знищення. Страшно це говорити, але здатність обох сторін знищити одна одну втримала нас від цього. Коли ми запускали перші супутники - і росіяни, і американці - вони ще не були супутниками-сенсорами. Вони не могли спостерігати за Землею. Але сам принцип виведення об'єктів на орбіту був продемонстрований, і дуже скоро після цього була запущена серія супутників Corona, які вже могли передавати дані на Землю.

Так як же так вийшло, що ядерна війна не сталася - незважаючи на всю напругу, ворожість і небезпеку? Здавалося б, війна між США і Радянським Союзом була неминуча. Але жодна зі сторін не могла собі її дозволити. Вони воювали через посередників - у В'єтнамі, в Конго, по всьому світу, - але ніколи безпосередньо. І в якомусь сенсі саме супутники, саме взаємне гарантоване знищення - спочатку радарні системи, потім супутникові - вберегли нас від ядерної війни.

Стратегічна гонка за Місяць: чому "Артеміда" - це не про дослідження

Крістіан Сміт: Досі ми говорили про те, як космос впливає на війну. Але є й дещо ще. Давайте подивимося на Місяць. Екіпаж "Артеміди" зараз повертається з місячної орбіти [Рід Уайзман, Віктор Гловер, Крістіна Кох і канадець Джеремі Гансен - перші люди біля Місяця з часів "Аполлона-17" у 1972 році]. Але ідея програми "Артеміда" - повернути людей на Місяць і, в перспективі, створити там постійну базу. Чому Місяць такий цікавий?

Джордж Фрідман: У не настільки віддаленому майбутньому низька орбіта стане занадто небезпечною. По-перше, у космосі величезна кількість сміття - уламки супутників, що вийшли з ладу, фрагменти апаратів, які більше не функціонують. Ймовірність втратити один або багато супутників від зіткнення з високошвидкісним сміттям велика. По-друге, з розвитком протисупутникових систем імовірність того, що будь-яка війна почнеться зі спроби знищити супутники противника, дуже висока. Низька орбіта переповнена супутниками. І все більше - хоча поки цього ніхто не пробував - вона ставатиме першою зоною бойових дій.

У бою у вас є вибір. Розосередити сили - на низькій орбіті це неможливо, супутники стануть марними, та й енерговитрати занадто великі. Маневрувати постійно - можливо, але ви сходите з орбіти, а поки маневруєте, не можете вести спостереження за Землею. Або сховатися. У відкритому космосі сховатися ніде. Але на Місяці - можна. Це було б місце для укриття.

Подивіться на низьку орбіту, середню орбіту, геостаціонарну орбіту - на кожній є різні типи супутників, і всі вони вразливі. При цьому і США, і Китай розробляють космоплани. Простір між Землею і Місяцем називається цислунарним. І в цьому просторі з'являться бойові апарати. Ми поки до цього не дійшли, але вже близько до того, що цислунарний простір перестає бути безпечним притулком для супутників. На Місяці вони захищені краще. З іншого боку, з Місяця видно тільки один бік Землі одночасно - тільки половину. Це створює додаткові складнощі, вимагає супутників на різних високих орбітах. Усе непросто.

Але на Місяці є так звані місячні лавові трубки - вони не такі холодні, як поверхня, там відносно висока температура, і вони, очевидно, герметичні - можна закачати кисень. А кисень на Місяці є - у ґрунті, і його можна витягти.

Головне питання - як люди перенесуть життя на Місяці, де немає відкритого простору, де гравітація мінімальна, а людське тіло створене для земної гравітації. Ми цього поки не знаємо, але спробуємо з'ясувати. Однак одна з причин, чому це потрібно робити - і чому цим цікавиться Китай, і чому раніше цікавилася Росія, яка, схоже, від цього відмовилася, - у тому, що якщо ви хочете вести війну за допомогою сенсорів-супутників, Місяць - це місце, де можна це робити і вижити. А отже, на Місяці будуть війни між державами, які захочуть знищити системи спостереження одна одної. Космос стає новим виміром війни.

Але в цьому немає нічого нового. Згадайте, чому європейці відкрили Південну Америку. Португальці та іспанці вели між собою війну, і ключем був доступ до Індії - до її багатств. У португальців був доступ, в іспанців ні. Зате в іспанців була теорія про те, що Земля кругла, - і це дозволило Колумбу отримати фінансування від королеви. По дорозі він натрапив на Карибські острови, відкрив Новий Світ - і той моментально став ареною війни між іспанцями та португальцями. Історія людства - це історія відкриттів і наступних війн за ці відкриття, використання відкриттів заради національної могутності. Картина не найкрасивіша, але це реальність.

Крістіан Сміт: Паралелі очевидні - досить згадати європейське завоювання Америки або Семирічну війну, яка частково велася далеко від Британії та Франції. До речі, я не можу викинути з голови фільм "Остін Пауерс", де Доктор Зло будує місячну базу. Ось моє особисте уявлення про те, як виглядатиме ця база. Але Місяць - це ж не тільки стратегічний актив? Кажуть, що він багатий на енергоносії та мінерали, які все більше потрібні державам.

Джордж Фрідман: Є такі припущення. Але, думаю, ми поки дуже мало досліджували Місяць. Знаєте, якщо ви висадитеся в Техасі, ви не знайдете того, що є в Росії. Місяць - величезна територія, і вона не досліджена. Але, схоже, на його Південному полюсі є вода - багато води, - а також кисень, водень та інші мінерали в ґрунті. Вони можуть бути використані для життя на Місяці - принаймні, так вважається. Реальне багатство Місяця невідоме. Можливо, воно колосальне. Хто очікував, що Північна і Південна Америка виявляться такими багатими - мінералами, всім іншим, сільським господарством? Ми по-справжньому не знаємо Місяць. Ми його досліджували рівно настільки, щоб зрозуміти: людина може прожити там кілька днів.

"Артеміда" покаже, що ми можемо долетіти до Місяця і повернутися, а також що ми можемо створити невеликі колонії і залишити їх на якийсь час, щоб подивитися, як це працює. Як і з Колумбом - Новий Світ був відкритий, але минули десятиліття, перш ніж інші європейці зацікавилися. Це поетапний процес, і унікальність "Артеміди" в тому, що вона розрахована на тривале перебування людей на Місяці.

Крістіан Сміт: Багато з цього звучить буквально як наукова фантастика. Як ви думаєте, як далеко ми від постійної бази на Місяці та від космічних війн?

Джордж Фрідман: Десятиліття, але не надто багато. Люди ведуть війни. І у війні на кону стоїть усе. Коли низька орбіта стане непридатною, коли простір між Землею і Місяцем стане непридатним - ми підемо далі. Ніщо не стимулює винаходи швидше, ніж війна. Чому в нас є ядерна зброя? Тому що Сполучені Штати відчайдушно шукали альтернативу вторгненню в Японію - і вчені знайшли її. Одна з трагедій і водночас реальностей людської природи в тому, що війна може бути найбільш продуктивним періодом для винаходів. З неї виходять неймовірні речі. Ми не воюємо, але з моменту появи ядерної зброї живемо в постійному страху війни. І тому "Артеміда" та інші програми - не термінові, але й не втрачають даремно жодного дня.

Еволюція глобальної могутності: від панування на морях до панування в космосі

Крістіан Сміт: Ми говорили про те, що може статися. Але не так багато - про гравців. Очевидні учасники - США, Китай і Росія. Але космосом займаються й багато інших країн - у них є супутники або космонавти. На борту "Артеміди" зараз канадець. Як, по-вашому, буде розвиватися ця конкуренція? І ширше: чи є це фундаментальною зміною природи геополітики? Космос - це місце, де буде вестися Велика гра XXI або XXII століття?

Джордж Фрідман: Вона вже ведеться. В Ірану, кажуть, є супутник на орбіті - незрозуміло, хто його запустив. Росіяни, їхні союзники, явно мають супутники і, схоже, передають іранцям дані. Безліч держав вивели супутники на орбіту. В Індії їх чимало, і в неї є ядерна зброя. В Ізраїлю є ядерна зброя і супутники. Це більше не привілей наддержав - це роблять і інші.

І враховуючи, що війна на Землі - історично буденна справа, це не з'явилося нізвідки. Навіть невеликі держави, що володіють певними можливостями, виводять супутники на орбіту і підключають їх до цієї системи. І тому відбувається наступне: точно так само, як Західна півкуля після її відкриття стала ареною війн - війна буде вестися з космосу. Переваги розвідки колосальні. А потім почнеться боротьба за контроль над космосом. Така логіка людської природи. Є люди, які хотіли б, щоб було інакше, і вважають це злом. Що ж, може, і зло. Але так є - і так буде.

Крістіан Сміт: І якщо продовжити думку - ви вважаєте це просто розширенням, нехай і масштабним, звичної геополітики, як відкриття нового континенту? Або це фундаментально змінить саму суть геополітики?

Джордж Фрідман: Коли жителі Східної півкулі дізналися про існування Західної, війна фундаментально змінилася. Для Сполучених Штатів панування на морі було найважливішим. Коли європейці почали відкривати Індію і торгувати з нею, морська війна стала критичною. Раніше - у тих же римлян - війни велися переважно на суші. Раптово моря і контроль над ними стали життєво важливі - і залишаються такими вже століття.

Те ж саме з космосом. З космосу можна досягти безлічі місць, атакувати, оборонятися - найрізноманітнішими способами. Для Сполучених Штатів, наприклад, основою національної стратегії був адмірал Мехен [Альфред Тайєр Мехен, автор концепції морської могутності], який у XIX столітті заявив, що панування над океанами - головна умова безпеки Америки. Ми живемо між Атлантикою і Тихим океаном. З півночі - Канада, з півдня - Мексика - вони нас не завоюють. Поки ми контролюємо море, ми в безпеці.

Згадайте: у Першу світову війну ми вступили, тільки коли німецькі підводні човни почали топити наші кораблі. У Другу світову - коли стало небезпечно через Перл-Гарбор. Японці намагалися вибити нас із Тихого океану.

Якщо подивитися на еволюцію війни з XVI століття - вона стала океанською. І в океані не можна просто гуляти і насолоджуватися життям - це вороже середовище. Космос - теж вороже середовище: немає води, немає повітря. Але в нас є унікальна - і, прямо скажемо, не найпривабливіша - здатність адаптуватися до найважчих умов під час війни. Тож так - космос, у якого теж є своя географія, бо там безліч планет, - стане театром військових дій. Сухопутна війна як і раніше важлива, морська війна як і раніше критична, повітряна війна як і раніше критична - і космічна війна теж. Це продовження логіки.

Крістіан Сміт: Новий театр військових дій. Джордже, як завжди, дякую за цікаву бесіду. Дякую і вам за те, що слухаєте. Наступного тижня вийде новий подкаст, а поки - бережіть себе. До побачення.