15 солдатів на кілометр: Кофман про роботизований фронт найдовшої війни в Європі

Війна в Україні вступила у фазу, яку визначають не піхотні атаки, а конкуруючі дронові екосистеми, сірі зони замість ліній фронту та геополітичний ландшафт, перекроєний американо-іранським конфліктом.

У новому випуску подкасту War on the Rocks Майкл Кофман - який щойно повернувся з передової - пояснює, чому Україна тримається краще за очікування, незважаючи на втрату дронової переваги; як обидві сторони щодня витрачають тисячі FPV-дронів (дронів з видом від першої особи) у зоні ураження, від якої залежить, хто контролює територію; і чому головна вразливість - не на фронті, а в небі над українськими містами.

На тлі зростання російських нафтових доходів через війну з Іраном, виснаження американських запасів перехоплювачів у Перській затоці та наростання напруженості в НАТО Кофман стверджує: оптимальна стратегія України - нарощувати можливості ударів середньої дальності по російській логістиці в глибині, одночасно конвертуючи бойовий досвід в оборонні контракти з країнами Затоки, поки це вікно не закрилося.

Раян Еванс: Ви слухаєте подкаст War on the Rocks про стратегію, оборону та міжнародні відносини. Мене звати Раян Еванс. Я заснував War on the Rocks, і сьогодні зі мною Майкл Кофман з Фонду Карнегі за міжнародний мир. Ми будемо говорити про війну в Україні. Хоча триває війна з Іраном, війна між Україною та Росією не зупинилася і навіть особливо не сповільнилася. Майку, ти був в Україні - два місяці тому? Місяць?

Майкл Кофман: Близько місяця тому. Трохи менше місяця. Я повернувся в середині березня.

Лінія фронту: Україна тримається краще за очікування

Раян Еванс: Які головні висновки в плані стратегічної картини - як іде війна?

Майкл Кофман: Перший головний висновок - Україна насправді воює краще, ніж очікувалося. Фронт стабілізувався за зиму, як зазвичай, але під час виходу із зими в ранню весну російські війська відновили механізовані штурми, і вони проходять не дуже успішно.

Раян Еванс: Чому?

Майкл Кофман: По-перше, російська армія просто не змогла створити суттєві резерви або наростити угруповання з урахуванням втрат, які вони несли протягом 2025 року. Вони можуть підтримувати бої приблизно на нинішньому рівні інтенсивності або трохи нижче, але стає все очевидніше, що вони не здатні діяти значно ефективніше, ніж ми бачили минулого року. По-друге, Україна все краще і краще застосовує дрони, хоча певною мірою і втратила свої переваги в цій сфері за 2025 рік.

Дронова зона ураження та тактика інфільтрації

Раян Еванс: Давай розберемося детальніше. Що це були за переваги і як вони їх втратили?

Майкл Кофман: Суть боїв на тактичному рівні минулого року - це боротьба за зону ураження, тобто зону дії дронів, яка часом простягається на 15-25 кілометрів від лінії зіткнення. На початку року в України була велика перевага, але Росія поступово підтягнулася - і в тактиці застосування дронів, і просто в кількості, відвойовуючи частину переваг. До кінця року сторони прийшли до відносного паритету. Але, незважаючи на цю негативну для України тенденцію, російська армія так і не змогла цим скористатися і конвертувати тактику просочування у серйозне просування. Головна причина - сам спосіб ведення бою. Інфільтрація поодинокими солдатами, малими піхотними групами або моторизовані атаки - все це не дає проривів.

Раян Еванс: Хочу копнути глибше, тому що це нагадує - виправ, якщо помиляюся - адже багато з цих тактик інфільтрації були розроблені групою Вагнера раніше в цій війні, особливо під час битви за Бахмут, де вони посилали дрібні підрозділи за лінію оборони, створюючи вразливості. А коли Вагнер був поглинений російськими збройними силами - чи можна сказати, що ця тактика поширилася ширше?

Майкл Кофман: Погоджуся частково. Вагнер дійсно розробив штурмові групи - малі штурмові групи по 6-8 осіб - і практику використання ув'язнених, а також штурмові роти, які розбивалися на штурмові групи і штурмові загони.

Раян Еванс: Тобто невеликі підрозділи, що намагаються просочитися через фронт.

Майкл Кофман: Так. Вагнер створив цей підхід "перемелювання". Вони вибудували систему використання людей з мінімальною підготовкою і вкрай жорсткими методами примусу. Після 2023 року відбулася свого роду "вагнеризація" російської армії: у звичайних частинах з'явилися штурмові роти з ув'язнених, а також штурмові роти і загони з нових контрактників. Підготовка у них - близько двох тижнів.

Раян Еванс: Два тижні, і все.

Майкл Кофман: Так. У них налагоджена система застосування. Спочатку - малі штурмові групи по 6-8 осіб. Потім, у 2025 році, - цілий взвод, але такий, що наступає поодинокими бійцями або парами, яких направляє дрон-розвідник Mavic, через позиції - тому що в України на цьому етапі немає суцільних оборонних ліній. Вони просто з'ясовують, де знаходяться українські позиції. Коли бачать, що хтось зміг пройти, - посилають більше людей тим самим маршрутом, поки вони не накопичаться в тилу.

Фронту немає - є сіра зона

Майкл Кофман: До цього моменту війни більша частина боїв іде взагалі не між піхотою на землі. Все вирішують дронові підрозділи: чия вогнева підтримка, чия артилерія, а головне - чиї дрони зможуть витіснити дрони противника. Коли одна сторона подавляє і відтісняє дронову підтримку іншої - лінія зсувається. Тому що лінії немає. Між сторонами - сіра зона. Жодних суцільних оборонних рубежів.

Ця тенденція посилилася у 2026 році. Коли розмовляєш з колегами про те, хто зайняв скільки території за березень, відповіді розходяться кардинально. DeepState, український ресурс, показує російське просування приблизно на 160 квадратних кілометрів - тому що вони певним чином оцінювали просування, а основна частина раніше зайнятої території значилася сірою зоною. Фінські колеги, які теж займаються картографією, оцінили російське просування у 25 квадратних кілометрів як чистий приріст - тому що картографували інакше. Сіра зона настільки велика, що три різні організації дають абсолютно різні цифри.

Раян Еванс: У перший рік війни ми записували випуск з кількома колегами - Кріс Доерті [Chris Dougherty, аналітик CNAS], здається, була Дара [Дара Массікот], Джан Джентіле [Gian Gentile, військовий історик з RAND] - і говорили про те, що за цей же шматок східної України воювали німецька армія і Червона армія у Другій світовій. Тоді це були багатомільйонні угруповання. Крізь фронт не можна було просто "просочитися", тому що людей було занадто багато. А зараз - по кілька сотень тисяч з кожного боку і роботизація. Вражаюча ілюстрація того, як на тій самій території війна змінилася за 80 років.

Майкл Кофман: Якщо подивитися на кількість піхоти на лінії - Росія, можливо, має помітно більше сил, ніж Україна. В України - приблизно 15 з гаком осіб на кілометр у середньому. Значна частина підрозділів - це дронові розрахунки, забезпечення та логістика. Хід боїв визначають різні типи дронових підрозділів і вогнева підтримка.

Раян Еванс: Для порівняння: на Східному фронті у Другій світовій було близько тисячі бійців на кілометр.

Майкл Кофман: Так.

Раян Еванс: А тепер - 15.

Майкл Кофман: Приблизно так. У міській забудові, звичайно, більше, але загалом - так. Бувають ситуації, коли дев'ять осіб сидять у трьох оборонних позиціях, розділених 250 метрами. Суть у тому, що ми виходимо із зими, коли тактика просочування не працює - сховатися ніде, особливо від тепловізорів. Але у квітні повертається рослинність, усе зеленіє. Тоді зазвичай російські війська намагаються проводити великі механізовані штурми - це відбувається вже пару тижнів. Потім у штурмових підрозділів закінчується техніка, і вони повертаються до тактики просочування, ближче до травня. Швидше за все, так і буде розвиватися.

Заповнюючи "дірку від бублика" - удари середньої дальності

Майкл Кофман: Де я бачу серйозні зміни - Україна по-справжньому зосередилася на ударах середньої дальності, на оперативній глибині. Вони ведуть цікаву кампанію, серйозно вибиваючи російську ППО в тилу.

Раян Еванс: Ти говорив про це минулого року. Ти називав це "діркою від бублика" в українській дроновій стратегії. На дистанції від 1 до 30 кілометрів - маса FPV-дронів. На дистанції 800-1000 кілометрів - системи дальнього удару. Але проміжок між ними був порожнім. І саме там, ти вважаєш, іде серйозний прогрес?

Майкл Кофман: Так. Розрив від 30 до 300 кілометрів.

Раян Еванс: Тепер це скоріше "ведмежа лапа", а не бублик.

Майкл Кофман: Якщо вже ми про випічку. Раніше, якщо потрібно було вразити щось на 30 кілометрах, в України була величезна кількість засобів. На тисячі кілометрів, якщо ціль нерухома, - теж були можливості. Але між цими дистанціями - проблема. І саме там були багато російських переваг.

Україна поступово вирішує це завдання. Є ще багато питань координації - хто управляє оперативною глибиною. Це звичайні проблеми росту: дронові підрозділи будуються, але не підпорядковуються корпусам. Корпуси зосереджені на лінії фронту, дронові підрозділи орієнтовані на максимізацію втрат противника. Але загалом рух правильний, і результати видно.

Це так важливо тому, що потрібно не тільки вражати війська на передовій. Потрібно бити по логістичних вузлах, по місцях збору резервів, по таборах у тилу. Саме для цього і потрібно заповнити цей розрив.

Скільки дронів потрібно насправді?

Раян Еванс: Вірно.

Майкл Кофман: Головна проблема України - російські війська роззосереджені на передовій. Кількість засобів, яку доводиться витрачати на будь-яку ціль біля лінії фронту, величезна. У багатьох людей хибне враження. Вони бачать на відео: один FPV-дрон вражає солдата. Але я скажу і за загальною статистикою, і за безліччю власних спостережень - це не так.

Часто потрібно кілька FPV і кілька дронів-бомбардувальників, щоб убити одну людину. Так, на відео здається, що їх легко знищити дроном. Але на практиці потрібно враховувати дрони, які не долетіли, які промахнулися, - і їх може бути чимало. З технікою та сама картина: на добре захищену БМП може піти 15 і більше дронів, на танк - часто 30 і більше.

Важливо розуміти: так, війська фактично позбавлені мобільності комбінацією мін, підготовленої оборони, артилерії та дронів. Але потрібно розуміти, скільки дронів це вимагає. Обидві сторони вибудували організаційну структуру, системи управління, які дозволяють застосовувати дрони в таких масштабах. Україна, ймовірно, використовує тисячі FPV-дронів на день. Взимку менше, ближче до літа більше, але 6-8 тисяч на день - цілком реалістична оцінка. І це тільки один тип, без урахування дронів-бомбардувальників, важких мультироторних бомбардувальників, дронів-мінерів та іншого.

Динаміка ударів середньої дальності дуже важлива, тому що всі звикли стежити за можливостями дальнього удару - крилатими ракетами, балістичними ракетами, - про які ми теж поговоримо. Але можливості ударів середньої дальності по-справжньому почали розвиватися.

Ракети: російські дальні удари та вразливість України

Райан Еванс: Давай про це. Хочу поговорити про ракети і про те, як усе розвивається з обох боків.

Майкл Кофман: Два важливі моменти. Перший - зима показала, що головна проблема України - не фронт. Це російські дальні удари. Російська армія зараз робить ставку або на масоване застосування одноразових ударних дронів - "Герань-2" і подібних, чий більш примітивний прототип "Шахед-136" знайомий тим, хто стежить за війною з Іраном. За останні місяці використовується 500-600 таких дронів на місяць, у зв'язці з крилатими ракетами.

Але головна проблема - балістичні ракети. Від високотехнологічних засобів нікуди не дітися. Росія дедалі активніше застосовує балістичні ракети і отримує з них дедалі більше користі. А тут Україна вкрай обмежена, бо залежить від американських систем ПРО PAC-3 [зенітно-ракетний комплекс Patriot].

Райан Еванс: І навряд чи скоро отримає більше.

Майкл Кофман: Так, з перехоплювачами проблема, їх мало.

Райан Еванс: Хіба що від союзників по НАТО, але не від США - особливо враховуючи те, що відбувається на Близькому Сході.

Майкл Кофман: Я бачив, як союзники по НАТО збирають перехоплювачі - буквально штуками. Німеччина, коли я там був, пообіцяла п'ять штук, за умови що інші наберуть щось близько тридцяти. Це дає уявлення про масштаб. А в Затоці США та союзники за понад місяць, імовірно, відстріляли більше перехоплювачів Patriot, ніж Україна отримала за всю війну.

Українські власні рішення для ППО

Райан Еванс: Ми бачили багато української винахідливості. Чи розробляють вони власні рішення для ППО?

Майкл Кофман: Для ППО - безумовно. Для протиракетної оборони від високотехнологічних засобів ураження - там усе набагато складніше. Неможливо зібрати щось за 10 тисяч доларів, що вирішить проблему "Іскандера-М" або "Циркона". Ось де справжня заковика.

Але звичайна ППО - так, абсолютно. Вони чудово навчилися розгортати власні дешеві дрони-перехоплювачі з тактичними радарами. Вони вибудували екосистему сенсорів, яка об'єднує дані і дозволяє всім розрахункам ППО координуватися. Мобільна зенітна артилерія, дрони-перехоплювачі, різні системи ППО малої дальності, гелікоптери та літаки, що працюють на зональну оборону. Але коли справа доходить до крилатих і балістичних ракет...

Головна загроза: дешеві дрони плюс балістичні ракети

Райан Еванс: Ось моя точка зору. Крилаті ракети, принаймні російські, не так складно збивати. І їх випускають не в таких величезних кількостях. Проблема - складність удару. Російська армія серйозно поліпшила маршрутизацію, одночасний підліт різних засобів ураження, спроби перенасичення ППО. Так, більшість дронів перехоплюють, це правда. Але одна справа, коли Іран запускає 60 дронів, і кілька проходять. Інша справа - 600-800 і більше одноразових ударних дронів за ніч. Перехоплено понад 80 відсотків - але залишається чимала кількість дронів, які досягли цілі. Росія виділяє 50 і більше "Гераней" на одну ціль.

Тож крилаті ракети для мене - не головна проблема. Головне - поєднання дешевих одноразових дронів з високотехнологічними балістичними ракетами.

Але зауважу: Україна теж сильно просунулася в дальніх ударах одноразовими дронами. Якщо стежити за ударами останніх двох тижнів - українська армія явно зосереджена на тому, щоб Росія не змогла скористатися різким зростанням цін на нафту. Війна з Іраном негативно впливає на переговорні позиції України: вона не вирішує структурних економічних проблем Росії, але частково вирішує її бюджетні проблеми на цей рік.

Українські удари по російському нафтовому експорту

Райан Еванс: Так, найоптимістичніші прогнози про можливий крах російської економіки, які і так були надто оптимістичними, тепер куди менш імовірні - з огляду на потік додаткових грошей у російську скарбницю через зняття санкцій і зростання цін на нафту.

Майкл Кофман: Я, як і раніше, вважаю, що якщо дивитися на загальний хід війни, час не обов'язково грає на боці Росії. Але війна з Іраном цьому розрахунку не допомагає і безумовно виграє для Росії час.

Україна завдає ударів по різних російських експортних об'єктах, особливо по портах. Приморськ...

Райан Еванс: Так, на Балтиці. Усть-Луга.

Майкл Кофман: І зовсім недавно - Новоросійськ. Це результат, по-перше, набагато кращої організації та складності ударів - вони якісно інші. Не хочу вдаватися в деталі, але скажу: ці удари виконуються помітно інакше, ніж інші атаки одноразовими дронами по Росії.

Крім того, вони серйозно натиснули на російську ППО. Я не люблю ліниву логіку, що ППО - це один загальний котел, і якщо ви знищуєте російську ППО малої дальності на півдні в Запоріжжі, це якось впливає на ППО в Балтійському регіоні. Але у російської ППО малої дальності - проблема з боєприпасами. У них ті самі труднощі, які Україна переживала пару років тому. І обсяг втрат ППО неминуче створить для них проблеми з покриттям.

Для України найбільш вигідна стратегія - стабілізувати фронт, розширювати можливості ударів середньої дальності, тобто розширювати зону ураження над російськими військами, і нарощувати потенціал дальніх ударів, щоб максимально впливати на російську економіку і не дозволити Росії скористатися нинішніми цінами на енергоносії.

Як війна з Іраном впливає на Україну

Райан Еванс: Ми вже торкалися цього, але давай детальніше. Крім економіки і нестачі американських перехоплювачів - як війна з Іраном впливає на російсько-українську війну? Як це вже проявляється? Як розвиватиметься, якщо війна затягнеться?

Майкл Кофман: Перший очевидний зв'язок - це перемикання уваги і зусиль США з України на Іран та Затоку. Ціни на енергоносії - серйозний фактор.

Ціни на добрива - ще один фактор, який мало хто відстежує. Компанії посилатимуться на форс-мажор, розриватимуть контракти на постачання з цього регіону і натомість звертатимуться до Росії - одного з найбільших експортерів добрив у світі. Це позначиться пізніше цього року. А те, що нам довелося цього місяця зняти санкції з Росії і дозволити їй продати накопичену нафту на танкерах, ситуацію ніяк не покращує.

Далі, Росія надає розвіддані та певні засоби Ірану. Ми не знаємо точно, наскільки вони допомогли поліпшити точність іранських ударів, але можна припустити, що позитивний ефект є.

Україна теж долучилася до цієї ситуації - спочатку вона була у програші від початку конфлікту, але намагається використати його як можливість. Відправляють команди в різні країни Затоки, пропонують ППО і намагаються закріпити угоди. Зеленський нещодавно був там, явно укладаючи угоди з країнами Затоки - чи то заради капіталу, чи то заради отримання додаткових можливостей після війни, на які Україна може розраховувати пізніше цього року.

Головна невідома - скільки триватиме війна. Ми не знаємо, якої довгострокової шкоди буде завдано експортним потужностям країн Затоки. Можна відкрити Ормузьку протоку хоч завтра, але...

Напруженість у НАТО і ризик відходу США

Майкл Кофман: І останнє, що мене дедалі більше турбує минулого тижня: США публічно вкрай незадоволені НАТО. Про це кажуть Трамп і Рубіо. Я не думаю, що Штати раптово покинуть альянс, але це може реально вплинути на розміщення американських сил. І це серйозна українська тривога.

Райан Еванс: Так, це стало політично емоційним питанням. Але факт залишається фактом: авіабаза Рамштайн у Німеччині - ключовий вузол для американських військових операцій проти Ірану. Більшість європейських країн не відмовили у праві прольоту. Ті, хто відмовив, - нам і не потрібен був проліт над Іспанією.

Майкл Кофман: Так, літаєш через протоку і все.

Райан Еванс: Це стало емоційною проблемою і безглуздим відволіканням, що дуже нагадує 2003 рік - для тих, хто пам'ятає, як адміністрація Буша нагнітала обурення європейськими союзниками, які розумно не захотіли - деякі захотіли, але такі як Німеччина і Франція розумно не захотіли - втягуватися в катастрофічну війну. І верх іронії: здається, менше року тому віце-президент Джей Ді Венс заявив, що Європа мала б зробити більше, щоб завадити США вступити у війну в Іраку. Ну, ви вже так близько до розуміння...

Правило 80/20 в американській підтримці України

Майкл Кофман: Ось що мене на практиці турбує: після цієї війни США можуть сказати - ми витратили занадто багато боєприпасів, використали занадто багато перехоплювачів, і тепер нове виробництво піде на поповнення наших запасів. Вибачте, Україно та європейці, ви мало нам допомогли. Україна - ваша проблема. Це обґрунтований український страх.

Райан Еванс: По суті, багато в чому це вже сталося. Уряд США, як і раніше, надає важливу розвідку, цілевказівку та іншу підтримку. Але Європа зараз дає більше матеріальної допомоги Україні, ніж Сполучені Штати.

Майкл Кофман: Не люблю з тобою сперечатися.

Райан Еванс: Можеш сперечатися.

Майкл Кофман: Ми друзі, давні друзі, дружба переживе...

Райан Еванс: Стоп, вирізаємо. Він зі мною не погодився.

Майкл Кофман: За загальним обсягом - так. Але принцип 80/20: ті 20 відсотків можуть бути критично важливими. Це лише 20 відсотків зусиль, але якщо прибрати перехоплювачі для PAC-3, снаряди GMLRS [керовані ракети] для HIMARS, усі американські запчастини та обслуговування, тисячі артилерійських снарядів, які ми, як і раніше, відправляємо щомісяця, та інші можливості. А ще - американську розвідку, без якої, я думаю, Україна позбулася б більшої частини розвідувальної підтримки. Ці останні 20 відсотків можуть виявитися критично важливими через півроку.

Я не хочу принижувати внесок європейських союзників. Просто хочу сказати: вони, можливо, дають більше в загальному обсязі, але ми даємо дещо по-справжньому незамінне.

Друга частина: так, вони формально не платять, але погодилися оплатити все через процес PDA [повноваження щодо передачі оборонних засобів] або FMS [іноземні військові продажі]. Тож більша частина допомоги, окрім розвідки, технічно більше не є безоплатною.

Але мене по-справжньому турбує інше: після цієї війни США можуть сказати - справа не в грошах. Ми просто не будемо надавати вам ці можливості.

Трансфер дронових технологій: з Росії до Ірану і назад

Райан Еванс: Перш ніж закінчимо - два питання. Перше: як ми всі знаємо, "Шахеди" були іранською розробкою, виробленою Іраном і переданою Росії. Росія ліцензувала конструкцію і тепер фактично виробляє власні, набагато більш просунуті версії. Тепер ми бачимо зворотний процес - Росія ділиться технологіями, що виросли з іранської платформи, і допомагає Ірану воювати проти США та Ізраїлю.

Що ти бачиш у плані технологічної адаптації? Які елементи російського дизайну можуть потрапити або вже потрапляють у нові іранські версії?

Майкл Кофман: Публічно доступна інформація досить розмита. Але ми знаємо, що Росія постачала компоненти Ірану ще до початку цієї війни. Деякі публікації подавали це як допомогу у воєнний час, що частково правда. Але співпраця була і до війни. Росія, ймовірно, передає Ірану напрацювання з організації ударів. А в цьому вони виросли колосально: починали 2022 року примітивно, і тепер - просто день і ніч.

Я думаю, ми, швидше за все, побачимо російські комплектуючі і, можливо, готові російські дрони в цій війні на іранському боці, якщо вона продовжиться. Є повідомлення з європейських джерел про те, що Росія експортує цілі дронові системи назад до Ірану.

Питання - що саме? Легкі розвідувальні БПЛА літакового типу? FPV-дрони? Чи будуть вони постачати FPV-дрони з оптоволоконним управлінням? Ми бачили, як проіранські угруповання в Іраку використовують їх, - може, у них є кілька штук. Але у Росії є можливість постачати їх.

Райан Еванс: "Герань-2", великі дрони.

Майкл Кофман: Я бачив неоднозначні дані, але нічого конкретного, що вказувало б на те, що Іран зараз використовує саме російські версії. За компонентами це буде очевидно - російські дрони на цьому етапі сильно відрізняються від іранських. Але, можливо, це скоро проявиться.

Якщо так - це створить проблеми з кількох причин. Росія має дуже значні виробничі потужності, що зростають рік від року.

Райан Еванс: Хоча вони й самі споживають багато.

Майкл Кофман: Вірно, але їм вистачить і на Іран. У них більш ніж достатньо для іранських потреб. А поточний іранський темп запусків - невеликий. Проблема ось у чому: іранські дрони з чотириканальною антеною CRPA [антена з керованою діаграмою спрямованості, стійка до перешкод] - легко глушаться, досить примітивні. Російські варіанти сильно просунулися: їх буде набагато складніше глушити, вони точніші і можуть дати Ірану можливості, яких у нього зараз немає.

Україна допомагає країнам Затоки з ППО

Райан Еванс: А з іншого боку війни - Україна працює з американскими партнерами в Затоці, допомагаючи їм із ППО, особливо проти дронів. Що ти про це думаєш?

Майкл Кофман: Думаю, вони все роблять правильно. Користуються моментом, щоб залучити капітал. У них більше виробничих потужностей, ніж капіталу для дронової промисловості. У них є дешеве ефективне рішення. І що важливіше - вони можуть навчити країни Затоки організовувати оборону.

Головна прогалина, яку я бачив у нашій ППО проти дронів, - не в тому, що ми недостатньо перехоплюємо...

Райан Еванс: Хоча я вважаю, що ми недостатньо їх глушили, але це розмова на інший раз.

Майкл Кофман: Проблема в тому, що нам не вистачало системного підходу і повноцінної екосистеми засобів для економічно ефективного вирішення цього завдання. Сюди входять сенсори, організаційні можливості, грамотне об'єднання даних, засоби РЕБ, дешеві розподілені засоби ППО та багато іншого.

Немає культури хибних цілей

Майкл Кофман: Повний відступ від теми, але ось що мене вразило, коли я дивився на радари THAAD [система ПРО для перехоплення балістичних ракет]. У нас абсолютно немає культури застосування хибних цілей. Це найпомітніший об'єкт на супутникових знімках, і я не знаю цього як факт, але впевнений, Райане, що всі радари...

Райан Еванс: Ти не знаєш це як факт, але впевнений - гаразд.

Майкл Кофман: Так. Я переконаний, що поруч з усіма втраченими радарами не було жодної хибної цілі. У нас просто немає цієї практики.

Райан Еванс: Українцям є чому навчити наших партнерів у Затоці - та й нас самих, якщо ми готові вчитися.

Чудовий випуск, час закінчувати. Дякуємо, що слухаєте подкаст War on the Rocks. Не забувайте про нашу програму підписки, де доступні подкасти та розсилки тільки для підписників. Серед них - The Russia Contingency Майкла Кофмана, який я дуже рекомендую. Якщо вам сподобався цей випуск, цей подкаст вам теж сподобається. Тільки для підписників на warontherocks.com/membership. Бережіть себе.