Чому в Британії зростає підтримка ультралівих і що це означає для України

Справжня "революція" у Британії – поки консерватори та лейбористи перебувають у глибокій кризі, шанс вийти на перші ролі отримали ті, кого раніше всерйоз не сприймали.

Досі нішу британської "партії-сенсації" займала правопопулістська партія Reform UK (колишня "Партія Brexit") Найджела Фараджа.

І це несло чималі загрози для України – попри те, що зараз Фарадж утримується від проросійських заяв, його минуле нікуди не ділося.

Проте революційні зміни відбуваються не лише на правому, а й на лівому політичному фланзі Британії.

І тепер ми бачимо, як британський виборець потроху фарбує політичну карту країни в зелений колір.

"Зелені" у 2026 році – це вже не маргінальна група, а голос інтелектуального та професійного ядра нації, яке більше не бажає обирати менше з двох зол.

Про тектонічний зсув у політиці Великої Британії і те, чи вплине він на підтримку Лондоном України, читайте в статті експерта Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександра Краєва Британія позеленіла: чому "екологи" можуть стати головною партією країни та що це змінює.

Далі – стислий її виклад.

Протягом десятиліть британська Партія зелених сприймалася як своєрідний сумлінний додаток до демократичного процесу – поважна, але безпорадна група ідеалістів, чиї електоральні успіхи рідко виходили за межі статистичної похибки у 2-5%.

Голосування за "Зелених" тривалий час вважалося актом чистого протесту.

Або моральним жестом, що не мав практичних політичних наслідків у жорсткій мажоритарній системі Британії.

Коли на початку 2026 року рейтинги мейнстримних партій обвалилися під тиском економічної стагнації, саме "Зелені" виявилися єдиною силою з готовою системною альтернативою, що виходить далеко за межі екології.

Сьогоднішня підтримка у 20% – це вже не "крик душі" виборця, а раціональний вибір середнього класу та молоді, які більше не бачать у лейбористах чи консерваторах здатності відповідати на виклики нового часу.

Справжнім архітектором цього перетворення став Зак Поланські, чиє обрання лідером у 2025 році ознаменувало остаточний перехід партії до ідеології "еко-соціалізму".

Його стратегія "екопопулізму" змістила акценти з абстрактних викидів вуглецю на жорстку критику корпоративної жадібності та соціальної нерівності.

У цій новій парадигмі захист довкілля нерозривно пов'язаний із радикальним перерозподілом багатства – від запровадження податку на надприбутки енергетичних гігантів до масштабного розширення прав орендарів житла.

Замість того, щоб бути "совістю" британської політики, партія за Поланські стала її "гнівом".

Парадокс ситуації 2026 року полягає в тому, що навіть маючи стабільні 20% національної підтримки, партія ризикує зіткнутися з феноменом "спалених голосів".

В умовах мажоритарки, де мандат отримує лише той, хто посів перше місце в конкретному окрузі, рівномірне розпилення прихильників по всій країні є фатальним прорахунком.

Усвідомлюючи ці ризики, команда Поланські перейшла до тактики "хірургічних ударів".

Коли партія фокусує армію волонтерів на одному окрузі, вона здатна зламати опір будь-якої мейнстримної машини.

Тріумфальна перемога на дострокових виборах у Гортоні та Дентоні на початку року стала доказом того, що це працює.

Хоча "Зелені" підтримують право України на захист, вони традиційно виступають проти ядерної програми Trident та надмірних військових видатків, що може викликати певне тертя з союзниками по НАТО.

Проте ця потенційна напруга компенсується їхньою амбітною візією "Зеленого плану Маршалла" для України.

"Зелені" пропонують не просто відновлення зруйнованої інфраструктури, а перетворення України на перший у Європі повністю децентралізований енергетичний хаб.

У цій парадигмі Україна бачиться не лише як форпост оборони, а як лабораторія майбутнього.

Докладніше – в матеріалі Олександра Краєва Британія позеленіла: чому "екологи" можуть стати головною партією країни та що це змінює.