Головна дилема ЗСУ перед битвою за Оріхів. Огляд фронту

Огляд. Сьогодні – Новоолександрівський та Гуляйпільський напрямки.

• 1 •

Російське угрупування військ (УВ) «Восток» продовжує вирішувати завдання, щодо охвату Оріхівського району ЗСУ зі сходу та південного сходу у смугах своїх 5-ї та 35-ї загальновійськових армій (ЗВА) – на Гуляйпільському напрямку, а також відбиття контратак ЗСУ в смугах 36-ї та 29-ї ЗВА – на Новоолександрівському напрямку.

На цих напрямках УВ «Восток» діє у такому складі (орієнтовно):

• 5-а ЗВА, діє у складі 127-ї мотострілецької дивізії (мсд) – 114-й, 143-й і 394-й мотострілецькі полки (мсп), 218-й танковий полк (тп), а також 57-ї та 60-ї окремих мотострілецьких бригад (омсбр).
• 29-та ЗВА діє силами своєї 36-ї омсбр, 430-го мсп, можливо, також частиною сил 68-го армійського корпусу (АК) у вигляді зведеної тактичної групи 18-ї кулеметно-артилерійської дивізії (кулад), а також сил і засобів, приданих їй для посилення сил і засобів 90-ї танкової дивізії (тд), можливо, у вигляді 228-го мсп.
• 36-та ЗВА діє силами 37-ї омсбр та 5-ї окремої танкової бригади (отбр), також, очевидно, у її смузі противник використовував частину сил 120-ї дивізії морської піхоти (дмп), це колишня 336-та окрема бригада морської піхоти (обрмп) Балтійського флоту (БФ).
• 35-та ЗВА, частиною своїх сил, очевидно, була включена до складу оперативного резерву УВ «Восток», який її командування частково вже досить активно використовує, як у смузі 5-ї ЗВА (38-ма омсбр), так і 36-ї ЗВА (69-та окрема бригада прикриття – обрп), а також досі частково притримує – 64-ту омсбр.

Слід також зазначити, що з метою посилення зусиль на Гуляйпільському напрямку та стабілізації ситуації на Новоолександрівському, командування противника дещо раніше перегрупувало сюди (в операційну зону УВ «Восток») низку сил і засобів зі складу 120-ї дмп БФ-у та 40-у обрмп зі складу Тихоокеанського флоту (ТОФ-у).

Окрім вищезазначених сил і засобів, російське командування в цих районах у своєму розпорядженні має ще низку формувань рівня «мотострілецький\стрілецький полк» (мсп\сп) своїх Територіальних військ (ТрВ) та «мобілізаційного резерву» (МР). Вони або входять до «штату» частин і з’єднань, які вже розгорнуті і діють тут, або придані їм в оперативне підпорядкування, як засіб підсилення. Їх близько 5-6-и.

Численні повідомлення, що з'явилися попереднього тижня (як у зарубіжних джерелах, так і українських) про переміщення значних резервів противника через Маріуполь та його околиці в тилу операційної зони УВ «Восток», цілком ймовірно, свідчать про подальше нарощування російським командуванням обох його угрупувань, (УВ «Восток» та 58-ї ЗВА УВ «Днепр»), які діють на, так званому, «великому» Запорізькому напрямку – Новоолександрівський, Гуляйпільський та власне Запорізький напрямки.

Ймовірно, йдеться про частину стратегічних резервів, які російське командування концентрує і розгортає як в операційній зоні УВ «Восток», так і на правому фланзі УВ «Днепр» (смуга 58-ї ЗВА) напередодні літньої кампанії 2026 року. Хоча це цілком можуть бути й демонстраційні дії.

Загалом, обидві «ударні» армії УВ «Восток» і «Днепр» (відповідно, 5-та та 58-а ЗВА), наразі, об'єктивно, явно потребують досить серйозного поповнення та посилення через суттєві втрати у весняних боях за Гуляйполе та Степногірськ. Отже, цілком можливо, що частина цих сил може «спливти» саме в смугах 5-ї та 36-ї ЗВА УВ «Восток».

• 2 •

Поточна ситуація. Вона значною мірою визначається характером завдань, які сторони вирішують на оперативно-тактичному рівні, зокрема наразі:

• Командування російського УВ «Восток» намагається відновити відносно швидкий темп наступу в смузі своєї 5-ї ЗВА на захід і північний захід від Гуляйполя (очевидним її найближчим завданням є вихід основними силами на рубіж Верхня Терса – Гуляйпільське).
• А також – відновити положення власних військ, яке існувало до початку активних контратакуючих дій ЗСУ на Новоолександрівському напрямку, тобто стабілізувати ситуацію в смузі 36-ї ЗВА та на прилеглих до 5-ї і 29-ї ЗВА її флангах.
• У свою чергу, українське командування прагне запобігти подальшому просуванню передових частин і підрозділів противника по напрямках Залізничне – Гуляйпільське, Зелене – Верхня Терса та Зелене – Прилуки.

Також воно докладає певних зусиль для подальшого закріплення по рубежах Тернове-Новомиколаївка, Добропілля-Першотравневе, досягнутих у попередній період, час від часу намагаючись контратакувати на певних ділянках і напрямках.

Наприклад, ЗСУ, очевидно, протягом попереднього тижня досить інтенсивно контратакували у напрямку Новоселівка – Січневе (на суміжному фланзі 36-ї та 29-ї ЗВА противника), вели активні зустрічні бої в районі Новогригорівки та на схід від Добропілля та у районі Солодке.

Оперативно-тактичне значення дій ЗСУ в смузі російської 36-ї ЗВА очевидне. Вони явно намагаються дістатися дороги Гуляйполе – Велика Новосілка на ділянці Успенівка – Темирівка, створюючи таким чином, шляхом флангового охвату, труднощі російській 5-ї ЗВА з її наступом у районі Гуляйполя.

На практиці (на тактичному рівні) це виглядало наступним чином:

• Очевидно, що частина сил 120-го дмп, перегрупованих на «стик» 29-ї та 36-ї ЗВА, була використана російським командуванням для участі в контратаках у напрямках Мирне – Олександроград і Маліївка – Січневе, а також для утримання Воскресенки. Це не принесло особливих дивідендів російському командуванню, але, очевидно, йому таки вдалося затягнути у часі бої за Воскресенку та Січневе.
• Передові підрозділи ЗСУ, які дісталися району Тернове та Новомиколаївка, ймовірно, протягом попереднього та поточного тижня, були змушені відбивати кілька досить акцентованих спроб противника відтіснити їх у північному напрямку, здійснені з боку Новогеоргіївки та Запорізького.

Схоже, поки що ці спроби противника були безуспішними. Більше того, очевидно, що в районі села Березове присутність російських піхотних груп, які очевидно становили певну тактичну загрозу для українських підрозділів, переважно на їх флангах, скажімо так, була «суттєво мінімізована». Разом з тим, мені не відомо про подальше просування ЗСУ в напрямках Новомиколаївка – Темирівка або Тернове – Запорізьке.

• Українські підрозділи, які дісталися району Першотравневе – Новогригорівка – Рибне – Солодке, очевидно, у звітний період також вели досить активні зустрічні бої. Противник (російські війська зі складу 36-ї ЗВА) ймовірно зосереджувався на утриманні рубежу Солодке-Привільне, аби запобігти подальшому просуванню ЗСУ у напрямку Успенівки, вздовж західного берега річки Янчур.

Проблема для російського командування в цьому районі полягає в тому, що ЗСУ досить активні не лише на західному березі річки Янчур, а й на її східному березі, у напрямку Новогригорівка – Новоіванівка. Якщо внаслідок цих боїв українські війська все ж зможуть дістатися до рубежу Солодке-Новогригорівка і закріпитися там, то утримання району Успенівки російськими військами стане для них досить проблематичним.

• У смузі 5-ї ЗВА російське командування продовжувало намагатися прорватися вздовж річки Гайчур на північ, у загальному напрямку на Добропілля, ведучи досить активні атакуючі дії у напрямку Зелене – Варварівка та в районі села Прилуки зі сходу. Крім того, противник, ймовірно, кілька разів намагався відтіснити передові піхотні групи ЗСУ східніше самого Добропілля.

Поки що російські війська не змогли повністю відновити ситуацію в цьому районі, оскільки ЗСУ продовжують вести досить успішні стримуючі бої у всьому цьому «трикутнику» Прилуки – Варварівка – Оленокостянтинівка, не даючи противнику просуватися на північ вздовж західного берега річки Гайчур. Більше того, час від часу вони самі контратакують на протилежному березі, на схід від Добропілля.

• Але південніше, де, очевидно, командування російської 5-ї ЗВА зосереджує основні зусилля, йому вдалося досягти певних тактичних результатів, діючи силами численних штурмових груп зі складу своїх передових частин і підрозділів – просунутися у напрямку Зелене – Старопетрівка, дістатися до рубежу Гірке – Староукраїнка, розпочати бої за Криничне і Цвіткове. Іншими словами, дістатися ближніх підступів до «вузла» оборони ЗСУ у Верхній Терсі.
• Далі на південь передові підрозділи російської 5-ї ЗВА, очевидно за підтримки частини сил 35-ї ЗВА та підрозділів 40-ї обрмп, достатньо активно намагалися просунутись по напрямках Залізничне – Гуляйпільське, вздовж дороги на Оріхів, також з боку Дорожнянки в тому ж напрямку і намагалися повністю захопити район села Мирне, діючи з боку Загірного.

Ситуація тут досить складна для ЗСУ. З одного боку, російські війська тактично достатньо глибоко «інфільтрували» свої передові штурмові групи по цих напрямках. Однак, з іншого боку, ЗСУ продовжують утримувати низку позицій на їх флангах як у районі Залізничного, так і на південь від нього.

Фактично, на території глибиною у 8-10 км на захід і південний захід від Гуляйполя фронт являє собою безперервну смугу «змішаних» бойових порядків передових частин і підрозділів обох сторін, де ведення бойових дій окремими піхотними групами та підрозділами в оточенні або напівоточенні є радше нормою, ніж винятком.

Однак загалом слід зазначити, що вже щонайменше тиждень передові частини та з’єднання 5-ї російської ЗВА не мають значних просувань, навіть на тактичному рівні, у рамках її наступу на Оріхівський район оборони ЗСУ. Очевидно, що їм потрібне значне поповнення живою силою, насамперед у складі їх штурмових груп і підрозділів, чиїми силами власне воно й ведеться.

• 3 •

Перспективи. На даний момент можна досить впевнено констатувати, що між виконанням двох важливих оперативно-тактичних завдань у своїй операційній зоні (Новоолександрівський та Гуляйпільський напрямки), а саме стабілізацією ситуації в смугах 36-ї та 29-ї ЗВА та проведенням (продовженням) наступу в смузі 5-ї ЗВА, командування російського УВ «Восток», очевидно, надає пріоритет саме останньому.

Воно чітко впевнено в тому, що контратаки ЗСУ в смузі його 36-ї ЗВА та на її флангах, прилеглих до 5-ї та 29-ї ЗВА, є обмеженими і не становлять значної загрози в оперативно-тактичному плані. Більше того, воно впевнено, що цілком здатне розв'язати цю проблему саме тими військами, які вже розгорнуті на цьому напрямку, можливо – лише з «точковим» використанням додаткових сил і засобів.

Це яскраво підтверджується розподілом резервів і засобів підсилення між його арміями. Більшість із них потрапляє саме в смугу 5-ї ЗВА (40-а обрмп, 39-а омсбр 68-го армійського корпусу, 38-ма омсбр 35-ї ЗВА тощо), тоді як 36-та та 29-та ЗВА отримали лише частину сил 120-ї дмп та низку підрозділів 69-ї обрп 35-ї ЗВА.

Тому, на мою думку, варто пам'ятати, що командування російського УВ «Восток» у найближчому майбутньому навряд чи відмовиться від подальших спроб прорватися зі сходу та південного сходу на ближні підступи до Оріхівського району оборони ЗСУ.

Однак усе це зовсім не означає, що ситуація на Гуляйпільському та Новоолександрівському напрямках не зможе змінитися. Причому, в значущій мірі. Звісно, це може трапитись за однієї умови – контратакуючі дії ЗСУ в смугах 36-ї та 29-ї ЗВА противника отримають в подальшому більший розвиток.

Гіпотетичний вихід (прорив) ЗСУ в район Успенівки та Темирівки, що за визначенням змусить командування російської 5-ї ЗВА розгорнути частину своїх сил і засобів фронтом на північ для підтримки та стабілізації свого «ліктєвого» флангового зв'язку з військами 36-ї ЗВА, може суттєво вплинути на її здатність продовжувати наступ зі сходу в напрямку Оріхова.

Проблема в тому, що ЗСУ, на даний момент, явно не мають достатньо сил і засобів на Новоолександрівському напрямку для виконання цього завдання. І російське командування це чітко знає. Й саме з цього витікає його впевненість в тому, що його 5-й ЗВA таки не доведеться жодним чином «розвертати» її правий (північний) фланг, а її наступ у цій смузі може і повинен тривати й надалі.

Слід припустити, що впевненість у цьому йому також додається цілком ймовірним рішенням російського військового командування стратегічного рівня зміцнити всю Південну операційну зону частиною своїх стратегічних резервів. Поки що ми не можемо з упевненістю говорити про це, як доконану реальність, але, ймовірно, досить активна «метушня» з перегрупуванням певної кількості російських військ в оперативних тилах їхніх УВ «Восток» та УВ «Днепр» – таки відбувається.

Підсумуємо. Наразі для самого українського командування головною дилемою щодо планування, організації та подальшого ведення бойових дій саме на Новоолександрівському та Гуляйпільському напрямках є вибір ділянки (напрямку) концентрації його основних зусиль.

Інакше кажучи, воно має вирішити з максимальною реалістичністю та тверезістю одне ключове питання – чи зможе воно найближчим часом прорватися через смугу російської 36-ї ЗВА на тили 5-ї ЗВА, щоб цього було достатньо для зупинки її наступу в напрямку Оріхова, чи все ж-таки варто припинити контратаки на Новоолександрівському напрямку і зосередитися на обороні на Гуляйпільському?

У цьому сенсі найшкідливішим рішенням, очевидно, було би бажання «встигнути, і тут, і там», тобто спробувати досягти одночасного вирішення обох завдань, що неминуче призведе до додаткового розпорошення й так вже не надто значних сил і засобів ЗСУ на цих напрямках.

У цьому виборі, очевидно, вирішальною буде саме реалістична оцінка фактичного рівня боєздатності, як власних військ, так й військ противника, а також оцінка аналогічних спроможностей сторін для його нарощування.