/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2Fb9d3db8938d021741adaf0b0765547ec.jpg)
"Я не печу паски․ Я не можу": яким є Великдень для українських родин, у яких війна забрала найдорожчих людей
Великдень для українців є символом надії та відновлення. У час війни, коли багато українських сімей переживають загибель близьких людей – це як ніколи важливо.
На жаль, відчуття втрати лише підсилюється у великодній час. Поки одні родини єднаються та радіють світлому святу, інші – лише стримують біль та моляться за тих, кого вже немає поруч.
Родини, у яких війна забрала найдорожчих людей, відверто поділились із 24 Каналом своїм досвідом пережиття горя у час Великодня. У рамках проєкту "Життя після втрати"вони щиро розповіли, що допомагає їм не замикатись у собі, а що й досі ранить. Також вони підтримали тих, хто проживатиме цей Великдень вперше у втраті.
"Великодня метушня довкола дратує": сім'я загиблого пілота "Мунфіша"
Великдень та інші загальноприйняті сімейні свята Олексій та Юлія Месь рідко відзначали разом. Все через специфіку роботи чоловіка. Він був військовим пілотом, тому не завжди міг бути вдома.
Коли ти військовий, то служба не може зупинитись, "бо свято". Тому за 12 років стосунків з Олексієм можу згадати 2 – 3 Великодня, які ми провели разом. І це був чудовий час, коли можна було відчути себе "нормальними людьми" і дозволити таку розкіш,
– розповіла Юлія.
Сім'я на Великодні свята не мала якихось особливих традицій, але для них цей час завжди був найціннішим. Завжди, коли випадала нагода, вони їздили до рідних. В Олексія та Юлії є бабусі та дідусі, яких вони завжди намагались провідати.
Зверніть увагу! Олексій Месь – пілот ЗСУ. Він загинув 26 серпня 2024 року під час повітряного бою, відбиваючи масовану російську атаку. Спогади його дружини більш детально читайте в матеріалі 24 Каналу в межах проєкту "Життя після втрати".
Юлія розповіла, що вони з чоловіком ходили до церкви освячувати паску – дотримувались всіх великодніх традицій і звичаїв.
Вона поділилась, що їм дуже пощастило мати можливість бути разом на Великдень у 2023 році, адже це свято стало для них останнім.
У 2024 році Олексій був у Данії, де навчався опановувати F-16. І ми, зустрівшись із батьками, телефонували йому, ділились моментами святкування і дуже сумували, що не маємо можливості бути разом,
– сказала жінка.
Коли в Юлії та Олексія народилась донечка, то вони переосмислили сприйняття всіх свят. Почали ретельно до них готуватись, прикрашати оселю, готувати разом традиційні страви.
"Коли Олексій був на відстані, ми фотографували кожен свій крок: як обираємо продукти, як готуємо, що у нас вийшло. Він дуже тішився всьому, щасливі очі нашої Улянки були його розрадою. Ми з донею завжди готували пасочки разом, декорували їх", – поділилась Юлія.
На жаль, Великдень 2024 року став першим, коли мама з донечкою святкували без батька. За словами Юлії, після втрати Олексія мало чого хотілось, мало що приносило радість у житті.
Ця метушня навколо більше дратує, бо ж у всіх все добре, а твоєї найдорожчої людини, з якою ти б хотів розділити це свято, немає поряд,
– сказала жінка.
Проте за цей час вона навчилась думати, що Олексій точно хотів би щасливого дитинства для доні. Тому Юлія разом з Улянкою продовжують готуватись до Великодня: печуть паски, декорують їх зайчиками та йдуть освячувати.
Однак фінальним та головним етапом їхнього свята тепер є похід на кладовище з пасочкою та квітами, щоб поділитись із татом – показати, що у них вийшло цьогоріч.
Минулого року так було. Так буде й цього. Традиція залишилась, тільки має одну дуже велику трансформацію. Дуже боляче знайти в собі сили це робити, але я дуже вірю, що Льоша бачить нас, пишається нами й розділяє це свято з нами, але по-іншому,
– підкреслила Юлія.
Вона також поділилася найціннішими спогадами про Великодні свята, які пов'язані з чоловіком. Для Юлії це дорога до рідних.
"Коли ти складаєш у валізу речі, пакуєш у коробочки пасочки, щоб всі спробували, що у нас вийшло. Льоша злиться, але чемно пакує всі ті пакети в авто. Ми зупиняємось на заправці, беремо каву і їдемо дорогою до рідних, розмовляючи про все на світі", – розповіла вона.
За словами жінки, це, на перший погляд, прості й дуже банальні речі, але зараз за цей момент вона б віддала усе на світі.
"Це тобі освячене, доню": сім'я загиблої 6-річної Софійки
Для родини Голинських Великдень завжди був особливим святом, яке 6-річна Софійка дуже любила і з нетерпінням чекала. Вона активно долучалася до підготовки. Однак 19 серпня 2023 року її життя обірвав уламок російської ракети. Ця страшна трагедія назавжди змінила життя її батьків.
Зверніть увагу! Софія Голинська загинула внаслідок російської атаки по драмтеатру у Чернігові. Мати Ольга у рамках проєкту "Життя після втрати" поділилася історією життя донечки. Її спогади читайте у матеріалі 24 Каналу.
Ольга Голинська поділилась, як вони із Софійкою ходили разом обирати, що вона хоче покласти у великодній кошик та як прикрасити святковий стіл.
"Для неї це було свято тепла, коли вся родина збирається разом і говорить одне одному добрі слова. Вона це дуже любила", – сказала Ольга.
Софійка разом з мамою пекла паски, а для дівчинки завжди була окрема – маленька, її власна пасочка.
Пам'ятаю, коли вона ще була менша, мій чоловік місив тісто. Вона теж хотіла взяти в цьому участь, то у неї маленький шматок тіста впав на підлогу. І вона так смішно, по-дитячому каже: "Пластилін упав! Ой, тісто впало",
– посміхнулася жінка.
Перед Великоднем донька Ольги завжди раніше лягала спати, щоб зранку разом із батьками йти до церкви, а під час освячення кошиків стояла серйозна і чекала священника.
Після цього у сім'ї була традиція, яку дівчинка дуже любила. Сім'я їхала до парку на маленький пікнік.
Софійки, на жаль, вже немає третій рік. Відтоді Великдень для Ольги зовсім інший.
Ці роки, коли її немає поряд, я не печу паски. Я не можу. Так, ми купуємо, освячуємо, але на цьому все. Можливо, мине час і я зможу це робити, але зараз мені важко, бо я згадую, як це було колись,
– поділилась вона.
Разом із чоловіком Ольга створила нову традицію – після церкви у Великдень вони їдуть до дерева, яке посадили в пам'ять про Софійку у 2023 році. Там, на галявині, сім'я снідає та згадує донечку. Це важко, але така традиція дає відчуття, що вони всі разом, як колись.
Ольга також поділилась, що після освячення кошика вони з чоловіком обов'язково привозять на могилу Софійки маленьку пасочку, яйця та солодощі.
Я залишаю це все для неї в її тарілочці. Привожу й говорю їй: "Софієчко, це мама ходила до церкви. Це тобі, освячене",
– сказала вона.
Софійка дуже любила Великдень, вона чекала на це свято, раділа, що допомагала батькам у приготуванні. Зараз, попри біль, Ольга намагається зберегти всі ті традиції, які любила донька. На жаль, уже без Софійки, але з думкою про неї.
"Ми не пекли паски кілька років": сім'я загиблого військового Киричука
Володимир Киричук пішов на війну добровольцем 7 серпня 2022 року. На той момент йому було 23 роки, і до повномасштабного вторгнення він не мав військового досвіду.
Його сестра Юлія Ломтатідзе розповіла, що їхній батько тоді хворів на рак і мав інвалідність, тому хлопець міг не служити. Проте Володимир відчував обов'язок захищати свою сім'ю і країну.
Він потрапив до 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ, а після військового вишколу його направили на Херсонський напрямок.
На жаль, його служба тривала не довго. Володимир загинув 1 жовтня 2022 року. Його вбив уламок російського танкового снаряда. Шансів вижити не було.
Боляче, але під час евакуації автомобіль, який вивозив тіло Володимира, наїхав на снаряд, тому воно сильно обгоріло. Через це тривалий час військового вважали зниклим безвісти. Лише 27 листопада родині повідомили про збіг ДНК, а 4 грудня 2022 року Володимира поховали.
2022 рік для Юлії став вкрай важким, адже після загибелі брата у той же місяць помер батько.
Вона поділилась, що від тоді будь-які свята для неї – це сильний біль. Особливо це відчувається цьогоріч, адже напередодні Великодня Володимиру мало б виповнитись 27 років.
Юлія відзначила, що раніше Великдень у їхній родині був справжнім сімейним святом. До нього завжди ретельно готувалися. Мама з татом разом пекли паски, а вони з братом їм допомагали. Потім усі разом йшли святити кошики. У її спогадах це був теплий, сімейний час, наповнений традиціями, яких вони дотримувалися з дитинства.
Після освячення кошиків сім'я організовувала святковий сніданок.
Ми збиралися всією родиною, ходили в гості, а потім гості приходили до нас. Але зараз мені дуже важко дається це родинне свято. Хоча в мене є сім'я, в мене є чоловік та діти. Я розумію, що це вже моя сім'я. Але все ж велика частина життя втрачена і воно ніколи не буде так відчуватися, як було колись, коли брат був живий,
– наголосила сестра Володимира.
Тепер родина щороку на Великодні свята їде на кладовище – до могил батька і брата, які поховані разом. Туди вони привозять паску та крашанки, як символічне продовження традицій.
Сестра Володимира поділилася, що лише торік, вперше за довгий час після втрати, вони з мамою спекли паску. Все задля того, щоб зберегти хоча б частину свята заради своїх дітей, щоб у них було відчуття Великодня.
Старший син Юлії досі згадує про Володимира, він дуже його любив. Вона підкреслила, що це й не дивно, адже її брат був чудовою людиною. Для Юлії він став найкращим другом, який завжди був мудрим та розважливим.
Попри біль, вона намагається жити далі: виходить на прогулянки, зустрічається з подругами, проводить час із родиною. Але спогади про брата нікуди не зникають.
Отак просто їду в машині, і в один момент знову все перед очима. Немає такого дня, щоб я не згадувала про нього,
– розповіла Юлія.
Її чоловік також військовий. Він 3 роки воював на Донбасі, тож жінка добре знає ціну війни, яка забрала її брата, завдавши так багато болю її родині. Юлії дуже важко змиритися з втратою, але вона намагається жити далі, вона продовжує рухатись уперед із теплими спогадами про Володимира.
"Не вимагайте від себе радості": священник звернувся до українців, які проживають втрату
Священник УГКЦ о. Михайло Квасюк напередодні Великодня підтримав родини, які втратили близьких через війну.
Якщо людина втратила когось, засмучена, переживає біль – не вимагайте від себе радості. Не треба себе змушувати. Краще спробуйте розказати про це Богові: у молитві, сльозах, на самоті, але спробуйте відкрити йому своє серце. Ваша молитва не залишиться невислуханою,
– сказав він.
Отець порадив тим, у кого війна забрала найближчих, пробувати жити зараз, у цю мить, адже Господь завжди каже нам: "Я – є сущий". Він вчить людей бути тут і зараз.