Примусова мобілізація: військовий назвав умови уникнення «бусифікації»

На полі бою, де вирішується доля країни, військовослужбовці щоденно стикаються з викликами, які виходять за межі їхніх прямих обов'язків. Вони не лише захищають Україну зі зброєю в руках, а й, нерідко, виконують функції, що мали б належати цивільним органам. Це створює напругу, яка загрожує не лише їхньому благополуччю, але й ефективності всієї системи захисту.

Павло Казарін, військовослужбовець та журналіст, висловив щиру думку про те, що держава мусить активніше втрутитися в процес мобілізації. Для нього це не просто питання ефективності, а й справедливості: солдати не повинні полювати за новобранцями, коли ці обов'язки лежать на правоохоронних органах та Офісі президента, Кабінеті Міністрів, органах місцевого самоврядування і Національній поліції.

Він підкреслює, що мобілізація, через її примусовий характер на «великих війнах», ніколи не буде популярним процесом. Але це не привід для вищих посадових осіб уникати цієї теми у своїх публічних виступах. Таке уникнення лише підсилює відчуття дистанції між державою та її громадянами, які мають виконувати свій обов'язок.

На погляд Казаріна, щоб уникнути так званої «бусифікації» — ситуації, коли мобілізаційні заходи проводяться несистемно або з надмірним застосуванням сили, держава повинна посилити відповідальність для ухилянтів. Це має бути не лише декларація, а й активна робота правоохоронних органів, які мають системно забезпечувати цей процес.

В іншому випадку, він попереджає, що країна стрімко рухається до катастрофи, наслідки якої буде дуже важко або неможливо відновити. Це бачення не оптимістичне, але глибоко вкорінене в реаліях фронту, де кожен день відсутності системності може коштувати життів.

Наразі голова фракції «Слуга народу» та член комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Давид Арахамія повідомляв, що процес оновлення законодавства щодо мобілізації перебуває на завершальному етапі, а нові правила будуть представлені незабаром. З 1 квітня 2026 року процес мобілізації переходить на оновлений етап адміністрування. Хоча технічне впровадження нових інструментів розпочалося ще в березні, саме з квітня вони стають базовим стандартом. Йдеться не про зміну законодавчої моделі, а про повне розгортання цифрового контролю, автоматизацію перевірки відстрочок та нову періодичність аудиту заброньованих працівників.

Останніми днями в українському медіапросторі масово поширюється інформація про нібито підготовку до примусової мобілізації жінок. Командування Сухопутних військ ЗСУ офіційно заявило: ці повідомлення є безпідставними, маніпулятивними та використовуються ворогом для підриву довіри до армії. Можна стверджувати, що жодних механізмів для мобілізації жінок не розробляється.

Подібні дезінформаційні кампанії лише підкреслюють важливість єдиної та зрозумілої державної комунікації щодо мобілізаційних процесів. Коли держава не бере на себе цілковиту відповідальність за інформування та управління мобілізацією, виникає простір для ворожих маніпуляцій, які підривають національну єдність та довіру до інституцій.

Військовослужбовець та журналіст Павло Казарін в ефірі «Еспресо» заявив: «Держава самоусунулась від того, щоб менеджерити чи не найголовніший процес, від якого залежить доля нашої країни. Так сталось, що мобілізація не може бути популярним процесом через те, що вона примусова. На великих війнах інакше процес залучення людей до війська не відбувається. Тому, на жаль, перші особи держави не згадують мобілізацію ані у вечірніх зверненнях, ані під час офіційних промов. Насправді процес мобілізації, яким повинні керувати в Офісі президента, Кабінет Міністрів, органи місцевого самоврядування й Національна поліція, був покладений саме на військовослужбовців».

Історія мобілізації в Україні — це не просто сухі числа, а дзеркало суспільства, що стоїть перед вибором між хаосом та організованістю. Від того, наскільки швидко держава усвідомить свою роль, залежить не лише ефективність мобілізаційних процесів, а й здатність країни вистояти в цій війні.