Булгаков, Петлюра та мільйони загиблих: Яневський на ефірі у Влащенко викрив міфи української історії

Ця розмова стала справжньою бомбою: відверте зізнання про еміграцію, розгромна критика Інституту національної пам’яті та жорсткий аналіз того, чому Україна досі живе за лекалами Сталіна. Чому «живих людей» стає менше, а державна машина продовжує працювати проти власного громадянина?

«Я фізично йду з цієї країни»: фінальний акорд Данила Яневського

Під час розмови з Наталією Влащенко Данило Яневський приголомшив глядачів заявою про свій від’їзд. Це не просто зміна місця проживання, а глибокий маніфест людини, яка втомилася боротися з «вопіющою безграмотністю» та державним обскурантизмом.

«Я йду фізично. Я йду з країни. Повернуся в родину, у мене п’ятеро онуків. Це набагато більш творча задача, ніж щодня читати сайт Інституту національної пам’яті», — зізнався Яневський в ефірі. На запитання Наталії Влащенко про те, з ким же залишиться Україна, історик відповів максимально різко: «Це не моя проблема. Україна як держава не просить мене залишитися. Вона не звертається до світлої пам’яті та знань інтелектуалів». Він наголосив, що держава сьогодні не цінує тих, хто здатен поставити правильний діагноз її хворобам.

Сталінський спадок та фальшива незалежність

Одним із найгостріших моментів ефіру став аналіз подій 1991 року. Яневський стверджує, що сучасна Україна — це «медичний факт» сталінської логіки управління. За його словами, незалежність була проголошена комуністичною верхівкою лише для того, щоб приватизувати ресурси СРСР.

«Ми отримали кримінальний олігархічний комуністичний режим. Чому ТЦК бігає по вулицях? Бо людям так і не пояснили, навіщо була проголошена незалежність. Відповідь проста: щоб верхушка приватизувала все майно і пустила його за вітром», — підкреслив історик.

Яневський переконаний, що Україна зробила фатальну помилку, проголосивши себе правонаступницею УРСР, а не правової держави минулого. Це, на його думку, все одно, що сучасна Німеччина назвала б себе правонаступницею Третього Рейху.

Війна з пам’ятниками та «ідеологічна інженерія»

Наталія Влащенко підняла питання гуманітарної політики, зокрема боротьби з культурними символами, як-от Булгаков чи Пушкін. Яневський назвав нинішній курс «ідеологічною інженерією», яка не має нічого спільного з наукою.

«Не з Булгаковим треба воювати, а запустити проект: іменне дерево кожному загиблому українцю. Якщо ми цього не зробимо, ми не маємо права називатися українцями. А чим займається Інститут національної пам’яті? Вони стоять на Липках, у будинку, де були розстрільні підвали НКВД. Вони стоять на крові знищених людей», — емоційно заявив він.

Історик іронічно зауважив, що вибірковість у «деколонізації» вражає: одних діячів радянської епохи викреслюють, а інших залишають лише тому, що це вигідно нинішній політичній кон’юнктурі. За його словами, народ відчуває цю фальш «нутрянкою», тому й виникає прірва між суспільством та політичною елітою.

Покаяння як єдиний шлях у майбутнє

Завершуючи ефір, Наталія Влащенко запитала, чи не запізно ще щось змінити. Яневський відповів метафорою про Великий піст та покаяння, яке має бути «глибоко інтимним актом».

«Ніхто з сьогоднішніх діячів не винен особисто в злочинах НКВД, але вони мають визнати: ця система злочинна у своїй суті. Потрібно сказати: "Я ніколи не буду таким". Але еліта не здатна на це, бо вона хоче красти, тирити і підводити народ під мечі», — підсумував Яневський.

Наталія Влащенко, попри мінорний тон розмови, закликала глядачів до рефлексії, підкресливши, що відповідальність за країну лежить на кожному, хто має совість. Проте чи почують цей заклик ті, хто сьогодні приймає рішення — питання залишається відкритим.