Довге відлуння Тамбори

Виверження вулкана Тамбора на острові Сумбава (зараз це Індонезія, а тоді це була Нідерландська Ост-Індія, окупована британцями), яке сталося у 1815 році, вважають одним з найбільших, а може й найбільшим за всю писемну історію людства. І при цьому надзвичайно стрімким. За лічені дні величезна гора перетворилася на суцільну масу рідкого вогню, що виривався з її глибин. Потоки лави стрімко рушили на сусідні поселення, знищуючи усе на своєму шляху. Місцеві мешканці просто не встигали рятуватися.

Вулкан Тамбора на початку виверження. Малюнок Роба Вуда

Тим часом висота димового стовпа над вулканом сягнула 43 кілометрів, кількість попелу, змішаного з пемзою, викинутого Тамборою, оцінюють в 140 мільярдів тонн. Щільна димова завіса накрила навіть віддалену від Сумбави Яву, досягла Суматри та Сулавесі, а за 600 кілометрів від вулкана кілька днів панувала цілковита темрява.

Відлуння від вибухів було чутне навіть за дві з половиною тисячі кілометрів від місця виверження (і воно справді була гучним – бо часто його сприймали як артилерійську канонаду). А викликаний виверженням землетрус спровокував своєю чергою  цунамі – островами Зондського архіпелагу прокотилися хвилі до чотирьох метрів висотою. 

Іноді кажуть, що за потужністю воно в 70 разів перевищувало атомний вибух у Хіросімі. Безпосередніми його жертвами стали 12 тисяч людей, а загальна кількість загиблих перевищила 70 тисяч. Зникло три держави, що до того існували острові, й принаймні одна культура із самобутньою мовою в його глибині. Зрештою, і висота самого вулкану зменшилася в півтора раза.

Навіть коли виверження завершилося, частки попелу ще кілька місяців, якщо не років знаходилася в атмосфері. Вітри рознесли їх по всьому світу – незвичне світіння сутінкового неба спостерігали навіть у Лондоні. 

Читайте також: Тезко президента, або Іграшка, яка підкорила світ

Але найтриваліші наслідки були викликані викидами оксиду сірки, які оцінюють щонайменше в 10 мільйонів тон, саме їх вважають головними винуватцями кліматичних змін, які пов’язують саме з виверженням Тамбори.

Нойбранденбург. Картина Каспара Давида Фрідріха

У Сполучених Штатах кілька місяців стояв сухий червонястий туман, який не могло розігнати ані вітри, ані дощі. Жовтявий відтінок заходів сонця на картинах Вільяма Тернера і Каспара Давида Фрідріха, який змушував мистецтвознавців губитися в здогадках, насправді  можна пояснити тим же – вони малювали те, що бачили.

Наступний, 1816 рік в історію Європи та Північної Америки взагалі увійшов як "рік без літа" (у США є й свій варіант - "тисяча вісімсот і замерзлий до смерті"). Він і досі залишається найхолоднішим роком за всю історію документування погодних спостережень. 

У Канаді та Новій Англії сніг тоді випадав навіть у червні, а в липні траплялися заморозки. Втім, і в Англії в цей час зливи були просто крижаними, а сніг (влітку!) бачили навіть іспанці, що вже казати про німців, французів і швейцарців.

Незвичний холод призвів до катастрофічного неврожаю. В Ірландії внаслідок незвично довгих дощів був знищений річний врожай картоплі – їжі найбідніших верств населення, а відтак острів пережив "репетицію" Великого Голоду. 

У Франції врожай зернових вразив грибок – спориня, який викликав масове отруєння, або ж ерготизм. Та й в інших країнах континенту ціни на збіжжя зросли на порядок. Дорожнеча могла бути навіть більшою, якби не "відкритий" європейцями саме в цей час – значною мірою вимушено — український хліб (в наших краях літо тоді нікуди не поділося і сплеск зернового експорту через одеський порт припадає саме на 1816-1817 рік).

Одеса – "хлібна брама" України з 1816 року

Втім, і "європейська житниця" не могла вдовольнити попит настільки швидко. Дорожнеча по всій Європі викликала заворушення та бунти. А ті, хто втратив надію на краще життя на батьківщині, вихід бачив в еміграції. 

Читайте також: Гра з вогнем, або Розвага "господарів життя", що ледь не коштувала Франції незалежності

"Рік без літа" став потужним стимулом для виїзду величезної кількості людей не лише з Ірландії, а й з Британії та Німеччини – до колоній та Сполучених Штатів (кількість прибульців в американських портах у 1817 році була вдвічі більшою за будь-який рік до того). 

А в самих США – рух із "замерзлих" Нової Англії та Пенсильванії на Середній Захід. Саме зростання населення водночас перетворило на окремі штати Індіану та Іллінойс (у 1816 та 1818 році відповідно).

Аристократи та інтелектуальна еліта від голоду здебільшого не страждали. Але чимало з них все одно переживало депресію або ж сплін – зрештою, погода тисне на всіх майже однаково, незалежно від статків. 

Подружжя Шеллі, Джордж Байрон і Джон Полідорі зовсім не випадково саме влітку 1816 року опинилися на віллі Діодаті на березі Женевського озера. Тож в появі "Франкенштейна", "Вампіра" та принаймні деяких похмурих віршів Байрона певна "заслуга" Тамбори теж є.

Вілла Діодаті. Малюнок Вільяма Персера

Втім, вплив далекого виверження часто бачать навіть у винаході велосипеда Карлом Дрезом та виборі кар’єри хіміка Юстусом фон Лібіхом. З цим, звісно, можна сперечатися. В чому сумніватися не доводиться, так це в тому, що катастрофа в далекій Індонезії зрештою сприяла стрімкому поширенню нового штаму холери, який з’явився саме в 1816 році в Бенгалії й звідти почав свою "тріумфальну" ходу світом. 

З цією недугою боротися довелося майже ціле століття – перша вакцина проти неї була створена лише в 1892 році – за цей час про Тамбору майже забули – на слуху вже було виверження іншого індонезійського вулкана, Кракатау, у 1883 році.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.