Четверо+ друзів Коваля

Про зйомки нового детективного серіалу «Справи НБР» канал-виробник ICTV2 офіційно повідомив торік. Тоді ж окремо зазначили: дату прем’єри в ефірі каналу повідомлять згодом.На момент написання цього тексту вона вже відома — 20 квітня. Але час вносить корективи: від другої половини 2025-го українське телебачення переорієнтовується на ОТТ-платформи. Тому, долучаючись інвестиціями на етапі зйомок, кожна з них отримує «право першої ночі», тобто ексклюзив на допрем’єрний показ.У цьому випадку «Справа НБР» вийшла спершу на Sweet.TV, причому, як зазначається, значно раніше, ніж у телевізійному ефірі.

Це дає повне право небайдужому глядачеві висловити думки від побаченого до згаданої вище прем’єрної дати. Але перед тим спробую трошки прояснити різницю між ефірами платформ і телебачення на прикладі Sweet.TV та ICTV2. Мова про заперечення впевненого твердження, що «ящик уже давно ніхто не дивиться». Насправді це не так, і мою думку, сам того не знаючи, підтвердив донедавна один із провідних журналістів та облич ICTV, а нині — військовий Вадим Карп’як. У свіжій розмові в ефірі «Радіо Хартія» з Сергієм Жаданом він сказав: телебачення не просто не помирає. Його не просто дивляться. Питомо телевізійний контент є на першому місці цитованості в соцмережах. Спершу знімається продукт для класичного, звичного нам телебачення, а потім він або дублюється на платформах та ютубі, або використовується блогерами та користувачами мережевих майданчиків як повністю, так і у вигляді ілюстрацій.

Тому ОТТ-платформи, в нашому випадку Sweet.TV — теж телебачення. Яке в силу обмеженішої доступності, тобто за передплату, а ще простіше — заплати і дивися (ну або «пірать» і дивися, що незаконно) може пропонувати і вже пропонує дещо інші за форматом і змістовим наповненням продукти. Й має ширше поле для експериментів і дещо більше творчих свобод, що можна побачити на прикладах «Тихої Нави» та «Ховаючи колишню». Але «Справи НБР» це не стосується, і ось чому.

Серіал створено за підтримки Держкіно, про що продюсери ICTV2 згадувалиокремо,і цей логотип відкриває кожну серію. Це означає, що виробництво залучило якусь частку державного фінансування. Державні кошти, коли йдеться про продукт, орієнтований на найширшу, масову аудиторію — не поле для експериментів. Авторське кіно та/або проєкти, фінансовані самостійно — знову привіт тобі, «Тиха Наво»! — можуть собі дозволити і дозволяють виходити за рамки, звичні консервативним глядачам традиційного безплатного (ефірного) телебачення. А серіал, від самого початку призначений для такого ТБ, ще й із логотипом державної установи, нічого подібного собі дозволити не може.

Таким чином, показ «Справи НБР» на ОТТ-платформі зовсім не означає, що він буде і є таким, котрий здатен дати сміливого ляпаса суспільному смаку. Досі, до речі, зіпсованому російськими серіалами. Це продукт не для обмеженого — платного, — показу, котрий передбачає формат «можна все». І під цим словосполученням я маю на увазі зовсім не рівень відвертості й натуралізму сексуальних сцен чи вищий, ніж у серіалі «Майор Сковорода», градус насильства та жорстокості.

Мова передусім про незвичність, певною мірою ризикованість власне тематики. Вона в основі «Справи НБР» закладена, проте піти далі, відмовитися від певних умовностей і пуститися сюжетного берега не дозволяє оця сама поправка на консервативного глядача. Боязнь збентежити його, заскочити, навіть образити в кращих почуттях.

Отже, про що історія. Для тих, хто чекає на офіційну прем’єру, це не спойлер, її можна побачити в описі проєкту. Майор поліції Коваль, знаний бунтар, борець за справедливість і порушник правил, отримує в підпорядкування новий експериментальний відділ. Якщо експеримент буде успішним, у поліції почнуться омріяні Ковалем великі реформи. Йому дано повний карт-бланш, свобода дій, над ним нема начальства, окрім Ірини, в якої з ним давні й, чесно кажучи, доволі токсичні особисті стосунки. Фішка в тому, що четвірка підлеглих Коваля — криміналістка Аїда Петрівна, оперативник Славко, айтівець Лакі та медексперт Неля, — раніше ніколи в органах не служили. Це не все: всі вони в різний час притягалися до кримінальної відповідальності. Зголошення на поліцейську службу для всіх і кожного — другий шанс.

Задум зібрати команду злочинців, котра успішно полюватиме на інших злочинців, бо ніхто краще за злочинця не знає психологію та методику злочинця — шикарний. І, якщо не помиляюсь, абсолютно новий, коли йдеться про українські детективи. Зараз не згадаю західних саме серіальних аналогів. Але кіно такі приклади має. Взяти хоча б «Брудну дюжину» Роберта Олдріча (1967), де, за сюжетом, для ліквідації нацистського гнізда залучили кримінальників, убивць і навіть одного маніяка. Фільм отримав «Оскара», до речі. Або інший, трошки інакший за жанром, але подібний за тематикою — «48 годин» Волтера Гілла (1982). Щоб розшукати вбивцю, поліцейський вирішує випустити з-за  ­ґрат шахрая, зробивши його своїм тимчасовим напарником. Залучають професійних терористів до ліквідації інших терористів у стрічках «Скеля» (1996) та «Шакал» (1997).

Якщо розвивати цю тему у форматі серіалу, є потенціал не на один сезон. Бо в самому задумі вже закладено конфлікт, котрий можна без особливих проблем підігрівати хоч у горизонтальній, хоч у вертикальній лінії. Команда злочинців — такий собі штрафбат, у якому всі на позір готові служити закону, а кожен індивідуально має власну мотивацію, власний розрахунок. Наприклад, вийти з-за ґрат, отримати посвідчення поліцейського і втекти, почавши злочинну діяльність уже з можливостями, котрі дає «корочка». Або — прикрити когось зі своїх. Або — отримати доступ до матеріалів, котрі доведуть його невинуватість. А уявіть, якщо серед них буде маніяк, котрий полюватиме на маніяків, такий собі аналог Декстера Моргана. Словом, можливостей для фантазії сценаристів і шоуранера дуже багато.

Проте втілення сміливої, як на мене, ідеї має результат, описаний фразою самого Коваля: «Підійдеш ближче, подивишся — а воно старе». Злочинці з інтелектом, як називають чотирьох друзів Коваля, насправді демонструють від серії до серії інтелект — але зовсім не злочинний. Якщо дивитися не від початку, а десь серії з четвертої, не знаючи про основну ідею створення НБР, ця четвірка, до якої згодом долучається п’ята учасниця, Софія, жодним чином не асоціюється з людьми, котрі мають плями в біографії чи кримінальні навички. Так, кожен має свої скелети в шафі й власне непросте минуле — зовсім не належне до питомо злочинного світу. Глядач дивиться звичний процедурний детектив, новий серіал, зовсім не помічаючи нового формату.

Сюди ж — не зовсім доопрацьована структура самого НБР. Задекларовано, що команда Коваля займатиметься розслідуванням злочинів, котрі мають суспільний резонанс. І напевне тестова справа — вбивство балерини просто на театральній сцені, — такою є чи цілком ладна бути. Проте подвійне вбивство на даху, зникнення дівчини в маленькому містечку, замах на вбивство, до якого причетна молода жінка без минулого, серія вбивств, скоєних месником, маніяк — усе це цілком може розслідувати і в інших серіалах розслідує не спеціально підібрана, ще й зі злочинців, а цілком собі звичайна оперативно-слідча група. У виборі злочинів для НБР немає нічого надзвичайного, вартого уваги передусім експериментального, десь навіть інклюзивного спецпідрозділу. Хоча якщо глянути на всі приклади загалом, проглядається певний ухил у розкриття вбивств, мотивом для скоєння яких є ревнощі. Не всі, але більша частина. Можливо, в НБР така спеціалізація? Хтозна…

Несподіваний виверт, котрий дозволить подивитися на НБР під іншим кутом зору, підготовлено в останніх серіях. Залишається простір для другого сезону. І в сухому залишку, до змістової та окремо виділеної операторської, візуальної складових питань глядачі не матимуть. Усе на рівні, до якого цільова аудиторія звикла, а місцями він навіть вищий. Натомість побоювання цю аудиторію втратити поки не дозволяють активніше розвивати сміливіші, ніж раніше, задуми. Залишаючи історію про злочинців, котрі протистоять злочинцям і боряться з власними демонами, ще одним процедуралом. І все одно хай буде: комедіям і постійно провальним «іронічним детективам» потрібна розумна альтернатива.

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).