Майбутнього чемпіона ще не визначено, Балакіна стравлює VAR, нудне фіаско Динамо Київ. Підсумки 23-го туру УПЛ

Поступово наближаємось до тієї частини сезону, коли команди бачать перед собою лише потребу здобувати позитивні результати, що далеко не завжди супроводжується яскравим футболом. От і в контексті двадцять третього туру української Прем’єр-ліги вийшло так, що очікування від матчів подекуди значно перевищували реальний перебіг подій на полі.

Чемпіонська інтрига житиме ще довго — і це добре

Для центрального матчу цього Великоднього туру виділили аж окремий день у розкладі. Щоправда, лише на прохання донецького Шахтаря, який поміж дуелями проти нідерландського АЗ у Лізі конференцій УЄФА зумів утиснути ще й гостьову гру на полі черкаського ЛНЗ, яку справедливо вважали потенційно чемпіонською.

І насправді краще обставин для команди Віталія Пономарьова взяти колектив Арда Турана "на гарячом" годі було й шукати. Хіба що в їхній першій зустрічі в цьому сезоні на Арені Львів, коли "бузкові" влаштували сенсаційний розгром. Однак у підсумку ті зайві години відпочинку поміж офіційними іграми та логістикою насправді зайвими для "гірників" не стали й не дозволили статись повторенню того фіаско.

Гра поділилась на два різних тайми. І не через повітряну тривогу, яка розтягнула цю зустрічі на три астрономічні години, а через ігровий малюнок ЛНЗ, який обрав тренерський штаб. У першій половині "бузкові" були активні у пресингу, створювали чималий тиск на гравців "гірників", і особливий акцент зробили на стандарти. Пономарьов після гри потім розкриє головний секрет підготовки його команди до цього матчу — тиждень готували фактично самі ці положення, що одразу не збагнули гравці Шахтаря, і продовжували гатити м’ячі під час флангових передач саме на кутові або близькі аути.

Але в тактичному плані попрацював і Туран. Голи, які вдавалось до перерви забити донеччанам, за стилістикою були "запозичені" в Полісся, про що також розповів турецький фахівець після матчу. Тож вийшла така собі тактична дуель, у якій жоден із тренерів не поступився своєму візаві.

Проте це було лише в першому таймі. У другій половині матчу ЛНЗ вирішив, що якщо хтось і має позбавляти Шахтар шансів на чемпіонство, то це не вони. Пасивна гра від черкаського колективу, який у підсумку наче й не допускав глибоких провалів у власному захисті, але свої моменти з другого поверху "гірники" таки мали, що аж ніяк не йде до позитивних характеристик трійки в центрі оборони команди Пономарьова. Лише одна контратака за другу половину зустрічі — акцент був зроблений не на потенційній перемозі.

Нехай і перед власними вболівальниками, яких на трибунах зібралось понад 6 тисяч, і насправді це є гарним приводом поговорити проте, що всі ці обмеження від УАФ з огляду на безпеку — просто зайвий привід зібрати данину з клубів.

Якщо на трибуни Центрального стадіону в Черкасах глядачі продовжували прибувати навіть після пів години ігрового часу, бо банально не встигали їх туди пропускати стюарди, то повірити в те, що вони зможуть, у разі виникнення небезпеки, швидко залишити межі стадіону та перейти до укриття, якого відповідної місткості, очевидно, ніхто там і не планував будувати поблизу арени, у принципі неможливо. Але штраф ЛНЗ заплатить, так, от тільки куди потім ці гроші підуть — секрет Полішинеля.

Що ж до самої спортивної події, то шоу видалось дуже високого ґатунку насправді, що відзначала велика кількість уболівальників. Можливо, якби два тайми були зіграні так, як перший, це був би найкращий матч за останніх кілька сезонів у нашому футболі, але до гри вступила стратегічна перспектива, і тут уже не до авантюризму, що також можна зрозуміти.

ЛНЗ виконав свій план на гру, і був дуже задоволений від нічиєї, тоді як Шахтарю теж немає особливо, на що скаржитись, бо все так само в руках команди Арда Турана. Якщо вона не втратить жодного очка до кінця кампанії, у що повірити насправді складно, то "бузкові" просто будуть спостерігати за піднесенням прямого конкурента на першу сходинку. А той саме це, схоже, і планує.

Інший претендент на звання центрального матчу туру відверто провалився

Із точки зору підсумкового результату, перемога над київським Динамо в Житомирі, перша в історії відносин цієї пари команд, стала для харківського Металіста 1925 фантастичним успіхом, вагу якого для колективу Младена Бартуловича наразі насправді важко навіть уявити. У стратегічному вимірі боротьби за місця в турнірній таблиці це взагалі казка для "жовто-синіх", бо вона залишає їм цілком реальні шанси на те, щоб наздогнати "біло-синіх" уже посеред тижня, якщо вдасться виграти у рівненського Вереса в перенесеному матчі.

Для команди ж Ігоря Костюка ця поразка ризикує стати фатальною в контексті боротьби навіть за третю сходинку турнірної таблиці, і тепер чинний чемпіон набагато ближче до п’ятого місця, аніж до зони єврокубків, куди, безперечно, може потрапити ще й через Кубок України. Але там також до заповітного трофею ще залишається дві дуже непрості гри, одна з яких, можливо, буде саме проти харківського Металіста 1925.

І насправді ми зараз говоримо про якісь майбутні події лише тому, що безпосередньо на полі в суботу ми побачили виступ двох команд із великими амбіціями, які ті не змогли жодним чином підтвердити на футбольному полі. Ставка харків’ян у відповідальній грі знову була зроблена на те, щоб скоріше не пропустити, що вважалось би фатальною подією, а от будь-який інший результат — це вже привід поговорити про великий успіх. Навіть якщо нічия.

Динамо ж намагалось вести гру "першим номером" у контексті атаки, але якоїсь зливи гольових моментів чи бодай стабільного підтримання атакувального темпу з боку команди Костюка, яка була змушена обходитись без свого найкращого бомбардира Матвія Пономаренка, ми не побачили. Виходить, що забивати в Динамо більше банально нікому, окрім новоспеченого форварда національної збірної України.

Долю ж матчу вирішила серія відскоків у штрафному киян під час стандарту, коли сторона захисту активно апелювала до гри рукою в суперників, а сторона атаки просто хотіла бодай якось довести справу до удару тим часом. Увесь цей сумбур завершився в підсумку голом Дениса Антюха, тож Динамо прибив далеко не чужий їм гравець. І як далі виходити з цієї ситуації, де в календарі киян попереду матчі проти Зорі, Кривбасу, Шахтаря, ЛНЗ та Колоса, а ще й принаймні одна кубкова баталія, наразі незрозуміло.

Були матчі, про які зайвий раз ніхто навіть силоміць не згадає

До переліку таких можна віднести дві зустрічі, які або не відзначались бодай якимось натяком на спортивну конкуренцію, або ті, у яких навіть із великим бажанням однієї з команд не вдавалось вплинути на ситуацію на полі. Когось ще дивує серед уболівальників, що до першої категорії потрапила гра за участі СК Полтава?

Команда Павла Матвійченка вже фактично вилетіла з "елітного" дивізіону, і межею її фантазій зараз може бути хіба що якась випадкова перемога та відсутність здобутих очок у Олександрії аж до самого завершення сезону, щоб хоч не бути в підсумку останніми в лізі. На інше "малино-жовті" взагалі не намагаються претендувати, і в матчі проти такого суперника, як житомирське Полісся, не вистачало хіба що таблички "три очки задарма" над центральним входом стадіону Зірка в Кропивницькому.

За рівнем бажання, майстерності та якихось футбольних думок із боку номінальних господарів ця гра була схожа на якийсь спаринг із боксерською грушою для житомирського Полісся. А там у структурі є, кому розповісти про досвід подібних баталій.

Інша гра, де очікування були значно більшими, аніж виявилась якість виконання на футбольному полі з боку обох колективів, відбувалась у столиці, куди нарешті повернулась із домашнім матчем на стадіоні Динамо ім. В. Лобановського луганська Зорі. Повернулась для того, щоб надати кам’янець-подільському Епіцентру урок гри на стандартах, після чого зачинитись у власному штрафному в другому таймі й довести гру до переможного рахунку проти суперників, які просто не могли довести справу до фінальної крапки у власних атаках.

Суддівська помилка на користь Карпат, знову

Олександрія тепер уже під керівництвом Володимира Шарана намагається знайти шлях до порятунку від прямого вильоту з "елітного" дивізіону за підсумками цієї кампанії. І за таких умов отримали в розкладі гостьовий матч проти львівських Карпат, які під орудою Франсіско Фернандеса нині витають у небесах від серії власних перемог — справжнє самогубство. Але діватись нікуди.

Так само очікуваним було те, що "леви" в домашній грі будуть намагатись домінувати над своїми суперниками, і якщо в першому таймі для "поліграфів" дійсно все виглядало не надто перспективно, то початок другої половини гри змусив повірити, що щось у цьому матчі таки може відбутись. Ще й вилучення для Дениса Мірошніченка за чверть години до кінця основного часу додавало інтриги.

Аж раптом з’ясувалось, що Карпатам просто заважав "зайвий" гравець на полі, і вони одразу ж відкрили рахунок за допомоги асисту свіжого Чебера на Костенка. Олександрія від цього наче й не посипалась, але епізод наприкінці основного часу ризикував її остаточно добити. Молодий Андрейчик відзначився помилкою в "стилі Забарного" з невірним вибором позиції перед високим м’ячем у центрі поля, що змусило в подальшому фолити Огаркова проти Карабіна ціною вилучення.

Тоді здавалось, що це була кінцева зупинка для "поліграфів". Але ж не настільки, щоб бригада арбітрів дозволила собі банально поцупити в команди Шарана цілком заслужений пенальті на 90 хвилині, коли подача Ндіага з лівого флангу прилетіла точно в руку Ерікі. І якщо до головного арбітра Миколи Балакіна в тому епізоді можна не надто активно висувати претензії — прогледів епізод, бо вже контролював боротьбу в штрафному, погана позиція, поганий кут огляду, будь-що, то як на цей момент примудрився не відреагувати VAR, запросивши головного до перегляду повтору — загадка.

І це той самий Балакін, якого після гри Полісся та Динамо хотіли "четвертувати" одразу після Дениса Шурмана, а тут найбільш престижний рефері нашої країни повертається до роботи, і його конкретно підставляє Олександр Омельченко. А цапом-відбувало буде Балакін, так, ну бо головний усе ж таки. Карпати за мить після того епізоду забили другий гол, а Олександрія потім вийшла з публічним звернення до УАФ розібратись у цій ситуації. І скільки ще це листування клубів та чиновників триватиме?

Рух ховають, але він не здається, гойдалка в Рівному

Ситуація складається таким чином, що боротьба за не потрапляння до зони перехідних матчів за підсумком основної частини чемпіонату буде на рівні цікавості з баталіями у верхній частині турнірної таблиці. Бо зібралось достатньо команд, які можуть провалитись у будь-який момент до критичної зони.

Більшість думок при цьому сходяться на тому, що львівському Руху в цьому контексті буде надзвичайно складно виправити власне становище, і колектив Івана Федика перебуває на межі від повної зневіри. Але домашня гра "жовто-чорних" проти ковалівського Колоса продемонструвала, що ситуація не настільки фатальна, як це може здатись на перший погляд.

Насправді, це матч також цілком заслужено має ввійти до переліку тих, які були важкими для перегляду сторонніми вболівальниками через критичну нестачу швидкого футболу та малу кількість насправді гольових моментів. Але виявилось, що команди нас таким чином готували до заключних 10 хвилин, коли й настала розв’язка.

Спочатку забив Колос, і, здавалось за контекстом другого тайму, що це фінальна крапка в сподіваннях Руху на очки за підсумком цього протистояння. Але Іван Федик на гол Таллеса відреагував приблизно… ніяк. Тренер господарів спокійно спостерігав за своїми підопічними, і лише від одного його зовнішнього вигляду випромінювалась упевненість у тому, що зараз щось відбудеться.

І дійсно, банальна атака на останній хвилині основного часу, подача Кітели на Невеса, гол головою бразильця, який за силою виконання удару навряд чи сильно поступався м’ячу від опорника Колоса. Усім би в Русі таку впевненість, як у Федика. Особливо щодо контексту майбутнього цього клубу.

Інші дві зустрічі в цьому розділі відбувались на одній арені — рівненському стадіоні Авангард, причому Верес та Оболонь грали надвечір суботи, а Кудрівка та Кривбас уже в ранішньому телевізійному слоті Великодня. І потім хтось буде розповідати, що в Україні не вміють готувати футбольні поля. Та від такої інтенсивності спортивних подій навіть агрономи легендарного Вемблі навесні кожного року були б у шоці!

І от що-що, а поле точно не заважало всім чотирьом командами боротись за бажані результати. І боротьба ця була доволі гарячою, але з певними нюансами, які стали продовженнями тенденцій для окремих колективів.

Оболоні, наприклад, знову не вистачило на всі 90 хвилин ігрового часу в рівному темпі, тож команда Олександра Антоненка провалилась у заключному відтинку гри, яку насправді програвати їй було надзвичайно недоречно. Бо це була очна дуель за сусідні місця в турнірній таблиці, і тепер Верес може, якщо ще й проти харківського Металіста 1925 якісь очки здобути, віддалитись від тепер уже переслідувачів-"пивоварів". Хоча без красеня-гола Дениса "ван Персі" Ндукве цей успіх було б важко уявити.

А вже в святковий день публіка в Рівному, якій не вистачило футболу в суботу, могла подивитись за не менш цікавою грою криворізького Кривбасу, усередині якого нині тривають важкі фінансові процеси, як подейкують, та Кудрівки, яка за тур до цього провалилась до зони перехідних матчів, але передчасно ховати команду Василя Баранова було б надто необачно.

Бо в матчі проти колективу Патріка ван Леувена, який іде шостим, новачки УПЛ насправді продемонстрували, що за наявності кадрів трохи більшої виконавчої майстерності цей клуб міг би розраховувати й на значно кращі позиції в нашому чемпіонаті. Особливо це було помітно наприкінці другого тайму, коли "яструби" не просто відіграли пропущений у першій половині гол, а й претендували на перемогу, яка б узагалі нікого не здивувала.

Але натомість Кривбас, який знову після перерви був сам не свій, забив у одній з останніх атак гол із серії відскоків у чужому штрафному, тоді як аналогічні епізоди в штрафному Кемкіна подібним не завершувались. Відзначити хотілося б окремо вдалий вихід на заміну Глущенка в складі команди Баранова, а також традиційно активного бомбардира Сторчоуса, який і мав виривати перемогу для власних партнерів у одному з останніх епізодів у матчі.

Гол туру

Едуард Сарапій (Полісся)

Гіоргі Майсурадзе (Полісся)

Еліас Теллес (Колос)

Денис Ндукве (Верес)

Егіналду (Шахтар)

Найкращий гравець туру — Глейкер Мендоза (Кривбас).

Найкращий тренер туру — Младен Бартулович (Металіст 1925).