Заміна Starlink для росіян: які є аналоги і що це каже про технологічне відставання Росії

Росіяни мають кілька систем супутникового зв’язку, але далеко не всі з них здатні хоча б частково замінити Starlink, кажуть джерела 24 Каналу у відповідній сфері. У кожного варіанта є свої обмеження – і саме вони добре демонструють реальний рівень технологічного відставання РФ. Докладніше про це розповідає 24 Канал.

В чому важливість Starlink?

Після блокування незареєстрованих терміналів Starlink в Україні окупанти втратили не лише можливість керувати дронами через цей канал, а й зручний спосіб передавати відео з БПЛА до командування. Для сучасного поля бою це критично, адже швидкий і стабільний інтернет часто важливіший за сам факт наявності зв’язку.

Антена супутникового зв'язку РС-30М у захисному куполі / Фото з російських джерел

Зверніть увагу! Starlink працює через угруповання тисяч супутників на низькій навколоземній орбіті — приблизно на висоті 550 кілометрів. Завдяки цьому система має низьку затримку, швидке перемикання між супутниками та високу швидкість з’єднання. У російських аналогів ці параметри значно слабші.

У нових умовах інтернет доводиться забезпечувати через кабель або Wi-Fi-мости, що значно менш зручно і практично – особливо для мобільних груп і операторів дронів. З огляду на це росіяни змушені шукати альтернативні рішення.

Супутник "Ямал" / Фото з російських джерел

Starlink працює завдяки великому угрупованню супутників на низькій навколоземній орбіті (приблизно 550 кілометрів). Його термінали з фазованими антенними решітками дозволяють швидко перемикатися між супутниками без втрати сигналу, забезпечуючи швидкість понад 200 Мбіт/с і затримку близько 40 мс. Саме ця комбінація параметрів робить систему ефективною для бойових задач.

Найбільш очевидною альтернативою для РФ є система "Газпрому" на базі супутників "Ямал" (зокрема Ямал-601, Ямал-300К, Ямал-401 та Ямал-402). Вони працюють на геостаціонарній орбіті на висоті близько 36 тисяч кілометрів, що призводить до значно більшої затримки – на рівні 600–1200 мс.

Покриття "Ямалу" / Інфографіка з російських джерел

Для роботи з цією системою використовуються або стаціонарні тарілки, які потрібно вручну спрямовувати, або поворотні антени, здатні автоматично коригувати положення. Серед них – серії РС-30М/С, які вже встановлювали на морські дрони та навіть поїзди. Проте такі антени мають великі габарити, їх складно маскувати, а встановлення на літальні дрони фактично неможливе.

Крім того, система "Ямал" має нижчу пропускну здатність. Наприклад, для РС-30М заявлено до 80 Мбіт/с на приймання і лише 5 Мбіт/с на передачу. Навіть у кращих тарифах швидкість обмежена, а обсяг трафіку – лімітований. Це робить практично неможливою стабільну відеотрансляцію у високій якості. Додатково, такі канали зв’язку вразливі до засобів радіоелектронної боротьби.

Стаціонарна антена супутникового зв'язку через "Ямал-601" / Фото з російських джерел

Ще один напрям – проєкт "Бюро 1440", який передбачає створення повноцінної низькоорбітальної системи, подібної до Starlink. У планах – виведення 288 супутників і запуск комерційної експлуатації у 2027 році.

Водночас уже виникають затримки: першу партію з 16 супутників не змогли вивести у 2025 році, перенісши запуск на 2026-й. Навіть якщо запуски розпочнуться, темпи розгортання залишаються під питанням. Без достатньої кількості супутників покриття буде нестабільним, а в окремі моменти зв’язок може зникати повністю.

Додатковим викликом є відсутність у Росії дешевих і масових запусків, подібних до можливостей SpaceX. Окрему категорію становлять військові системи, зокрема угруповання "Благовест", розгорнуте у 2017–2019 роках.

Гексокоптер з антеною РС-30М / Фото з російських джерел

Воно призначене для забезпечення зв’язку штабів, відеоконференцій та передачі даних, однак використовує великі й складні термінали. Це обмежує застосування на тактичному рівні – зокрема для підрозділів на передовій або операторів дронів. Навіть відносно компактна станція "Аурига-1,2В" залишається громіздкою і потребує додаткового обладнання та складного налаштування.

Інші системи, як-от "Гонец", ще більш обмежені – вони здатні передавати лише текстові повідомлення із затримкою, оскільки працюють за принципом накопичення і подальшої передачі даних.

Російський морський дрон "Бриз" з супутниковим зв'язком через антену РС-30М / Фото з російських джерел

У підсумку росіяни намагаються компенсувати втрату доступу до Starlink різними рішеннями, але жодне з них не дає аналогічного рівня швидкості, затримки та зручності використання. Більшість систем або технологічно застарілі, або ще не готові до повноцінного розгортання. Це означає, що наразі йдеться не про створення повноцінної альтернативи Starlink, а про спроби закрити критичну прогалину – що водночас підкреслює системне відставання Росії у сфері супутникового зв’язку.

Що кажуть експерти про російські аналоги старлінка?

Антон Садиков, CEO Adaptis, наголошував в інтервʼю 24 Каналу, що жодна інша система наразі не дає такого поєднання параметрів, як Starlink. Причина – низька орбіта й менша затримка, критична для керування дронами.

Наразі жодну систему не можна порівняти зі Starlink. Адже керувати дроном через звичайний супутниковий інтернет – надзвичайно важко,
– каже Садиков.

Попри заяви РФ про розвиток власних рішень, Садиков підкреслює, що фізику орбіт обійти неможливо, тому в найближчій перспективі такі системи не стануть повноцінною альтернативою. Він також пов’язує посилення контролю над Starlink із прагненням обмежити його використання противником.

У цьому контексті Росія тестує альтернативи – зокрема аеростат "Барраж-1", який може працювати на висоті до 20 км як ретранслятор зв’язку. Його планують використовувати для 5G та інших систем, але наразі це експериментальна розробка.

Авіаційний експерт Анатолій Храпчинський вважає, що РФ шукає більш прості у розгортанні рішення. За його словами, класичний супутниковий зв’язок і великі радіорелейні системи складні для фронту, тоді як аеростати можуть спростити інфраструктуру. Водночас він наголошує, що російські системи на кшталт "Ямал" – "це не аналог, а системи з суттєвими обмеженнями".

Храпчинський також підкреслює ключову перевагу Starlink — простоту: це фактично plug-and-play рішення, яке легко розгорнути навіть без спеціальної підготовки. Саме це зробило його масовим інструментом на війні.

Головний редактор Defense Express Олег Катков звертає увагу на масштаб і темпи розгортання російського "аналога" Starlink. За його словами, Росія планує вивести 288 супутників до 2027 року, що дасть лише обмежений функціонал:

Важко оцінити, наскільки він буде обмежений.

Важливо! Для порівняння, Starlink уже має близько 11 500 супутників, а OneWeb – близько 600. Навіть за оптимістичними планами РФ, повноцінна система може з’явитися не раніше 2030 року (близько 730 супутників). Катков підкреслює, що без регулярних запусків і дешевих ракетоносіїв реалізувати ці плани буде складно.

У підсумку, за його оцінкою, Росія зможе створити систему радше рівня OneWeb, а не Starlink. Повторити Starlink зараз неможливо для будь-якої компанії у світі, наголошує експерт.