Не просто «хороший хлопець»

Примітка редакції. Що ж, у Facebook попередній матеріал про Коновальця гарно оцінили, тож ми об’єднали зусилля з нашим новим автором.

Ми не могли не підтримати нашого дебютанта, який вирішив актуалізувати історію майже столітньої давності. Важливо розуміти, хто чого був вартий. Інакше є ризик воювати під незрозуміло чиїми девізами.

Тому цей текст про Євгена Коновальця, який мав доповнити перший грінлайт, ми вирішили зробити вже разом та як редакційний матеріал. У принципі, є чим зайнятись. Бо найважливіше тут — уже не просто розповісти про історичну постать, а й порівняти її з іншими видатними особистостями тих часів. Мабуть, такий метод працює найкраще.

Тож ми взяли двох помітних діячів і розібрали все на їх прикладі.

Та почнемо з екскурсу до епохи. Українська революція 1917–1921 років не була однорідним середовищем. За максимально короткий проміжок часу вона примудрилася зібрати на одній сцені десятки яскравих постатей. Настільки різних, що інакше б вони поряд і не стояли ніколи. Тому цей матеріал не конкурує з попереднім, а уточнює його.

Коновалець VS Скоропадський

Наприклад, гетьман Павло Скоропадський — постать, яку наші покоління оцінили вкрай несправедливо. Він був лише вісім місяців при владі. За цей період зробив більше для державних інституцій, ніж Центральна Рада за весь час свого існування: створив Академію наук, два університети, встановив дипломатичні відносини з тридцятьма державами.

Ось вам державник, аристократ і офіцер. Реальний його внесок не підлягає сумніву, незалежно від нашого ставлення до Павла Петровича.

Однак була і проблема. Всі свої ієрархічні процеси Скоропадський збудував, так би мовити, зверху вниз. А за таких обставин легко пропустити дещо важливе, щодо чого ти нічиєю думкою не цікавився. Що, власне, і сталося.

Його держава стояла на трьох китах: німецьких багнетах, підтримці консервативних землевласників і власній адміністративній волі. Так склалося, що перший важливий фактор відпав сам по собі: Берлін програв Першу світову. Залишилися ще два, але ненадовго.

Землевласники підтримали Скоропадського, коли впроваджена Центральною Радою земельна реформа почала відверто буксувати. Проте гетьман навіть спробував згорнути її. Неважко здогадатися, що землевласникам це не сподобалось. Так відпав і другий фактор, ідучи практично паралельним курсом до справ політичних.

А щодо адміністративної волі… Кого вона цікавить, якщо після поразки німців Скоропадський усерйоз допустив курс на федерацію з майбутньою, хай у його планах навіть небільшовицькою Росією?

Що найцікавіше, останній крок не рекомендуємо захищати абсолютно нікому. Сам гетьман, на щастя, вмів визнавати помилки. І це своє рішення вважав найбільшою помилкою, коли минув певний час для роздумів.

Утім, для збереження влади не вистачило жодного із трьох зазначених факторів.

І тут варто порівняти Скоропадського та Коновальця, щоб свідомо відкинути ймовірний емоційний фон. Так склалося, що зносити гетьманат вирушили саме січові стрільці останнього. На той момент це була найбільш дисциплінована і боєздатна складова війська УНР.

Перевагою стрільців було те, що їхні офіцери були виховані й загартовані ще в австрійській військовій традиції. Відповідно, переміг більш дисциплінований суперник.

Коновалець бачив, що гетьманат суттєво похитнувся. Він розумів, на які кроки змушений іти Скоропадський, і до чого це може призвести. Київ було взято, а УНР повернулась. На жаль, коли ми говоримо про її устрій, компліментів у дусі січових стрільців робити вже не доводиться.

Коновалець VS Міхновський

Також доречно порівняти Коновальця і з іншим діячем УНР — Миколою Міхновським. Це вже зовсім інша історія, не менш болюча. Якщо гетьмана ми розглядали як політичну персону, тут більше йдеться про одинака з непоганим умінням формулювати ідейне підґрунтя для цілого руху.

1900 року, коли вся українська інтелігенція ще говорила про автономію у складі Росії, Міхновський дещо випередив свій час. Він почав виступати виключно за повну незалежність України. І, звісно, цим виділявся серед однодумців.

Однак просто бути правим — непогано для початку, та недостатньо для серйозних здобутків. Міхновський був блискучим адвокатом і агітатором. Проте його Українська народна партія так і не стала масовою силою. «Десять заповідей» залишилися маніфестом. Конкретної програми як не було, так і не з’явилось.

Коли революція почалася, Міхновський опинився на узбіччі. У Центральній Раді, де правили соціалісти-федералісти, не було для нього місця. Людина, яка першою сказала «самостійна Україна», так і не зіграла ролі в момент, коли ця самостійність стала реальністю.

Коновалець зробив те, чого не зміг Міхновський: переплавив ідею в організацію. Він узяв головні атрибути руху, але скористався ними на власний розсуд. Міхновський міг показати лише проєкт Української народної партії. Натомість у Коновальця в активі були як Українська військова організація (1920 рік), так і ОУН (1929-й).

Перевага виглядає навіть у чисельному форматі. А про різницю в якості ви вже прочитали вище за текстом.

Той, хто встиг усюди

Так склалося, що підрозділ Коновальця дійсно брав участь у історичних подіях. Тому Євгена Михайловича дещо важко ставити на один щабель з іншими діячами. На відміну від них, наш сьогоднішній герой примудрився зіграти у кожному акті цієї п’єси.

Скоропадський? Так Коновалець його зносив. Міхновський? Коновалець на практиці виконав те, що той плекав лише в теорії. Хтось іще — наприклад, Петлюра? Коновалець фактично привів його до влади, коли розігнав гетьманат. І, на відміну від усіх згаданих діячів, навіть після політичної поразки Євген Михайлович продовжував працювати системно.

Насправді важко сприймати УНР не як проєкт, який провалив усі свої задані цілі. Проте наявність січових стрільців Коновальця — один із тих факторів, які хоч якось покращують сприйняття невдалої спроби тодішніх українців здобути незалежність.

Просто так вийшло, що після певного узагальнення для нас УНР є певним монолітним проєктом. Але ж це не так. Соціалістичне ядро Центральної Ради будувало «народну республіку» в умовах, коли треба було просто вижити. Директорія проголосила курс на твердий контроль влади, натомість не контролювала абсолютно нічого.

Погодьтесь, гарно вишколений підрозділ виглядає зовсім, зовсім іншою матерією. Це як порівнювати один із наших армійських корпусів та якусь партію з рейтингом 1,4%.

Може, Коновалець і не був хорошим хлопцем. Та важливо пам’ятати, що хороший хлопець — що завгодно, тільки не професія.