Посол Василь Зварич: Чехія буде прискіпливіше ставитись до українців зі статусом тимчасового захисту

Після фіаско на виборах в Угорщині партії українофоба і євроскептика Віктора Орбана Київ розраховує на те, що новий угорський лідер Петер Мадяр перезавантажить відносини наших країн. Проте політичні метаморфози у «східноєвропейському поясі» ще довго будуть лишатися для нашої країни викликом.  Особливо з урахуванням того, що Кремль активно намагається ускладнити стосунки України з найближчими сусідами. Вже найближчої неділі парламентські вибори (а восени – президентські) відбудуться у Болгарії, де також існує ризик антиукраїнського розвороту.

Такі перестороги були й щодо Чехії, де на торішніх парламентських виборах до влади прийшли політики, які під час виборчої кампанії використовували, м’яко кажучи, не позитивні для України гасла. Нову коаліцію в чеському парламенті створили партії ANO, «Автомобілісти за себе», які були скептично налаштовані щодо подальшої допомоги Україні, та праворадикальна SPD з відвертою антиукраїнською риторикою.

Проте на практиці відносини між Україною та Чехією виявилися більш стійкими, ніж очікувалося. Прага продовжила «снарядну ініціативу» для України, започатковану у 2024 році президентом Петром Павелом та колишнім урядом, а також не стала на заваді важливим для нашої країни ініціативам ЄС. Прем’єр Андрій Бабіш, хай і прогнозовано не декларує підтримку Україні (і публічно підтримав на угорських виборах Орбана), не ламає механізми співпраці між нашими країнами та обережно поводить себе у стосунках з Брюсселем.

Посол України в Чехії Василь Зварич до переїзду до Праги у червні 2024 року працював у Польщі. «В Польщі було більше логістики: практично 80% часу проводив в автомобілі між Варшавою і Жешувом, де міститься основний хаб військової допомоги Україні, та кордоном, – пояснює Зварич специфіку роботи в двох країнах. – У Чехії теж маю багато регіональних поїздок, але це більш класична дипломатія, коли ти можеш з людьми зустрітися особисто, обговорити якісь питання безпосередньо віч-на-віч».

В інтерв’ю «Главкому» Зварич розповідає, чому не справдилися найгірші очікування від нового чеського уряду, як успішно українці інтегруються в чеське суспільство та за яких умов їм загрожує депортація.

Останні парламентські вибори в Чехії викликали в Україні тривогу: до влади прийшли парламент та уряд, які важко назвати проукраїнськими. Новий спікер Томіо Окамура почав зі зняття українського прапора з будівлі парламенту та скандального новорічного звернення. Ви особисто дуже гостро на це відповіли. Новий прем’єр Андрій Бабиш також дозволяв собі, скажімо так, скептичні висловлювання щодо євромайбутнього України. Але Чехія, на відміну від Угорщини, підтримала допомогу ЄС Україні на 90 млрд євро, але з ремаркою, що не братиме участь у гарантуванні цієї позики.

Проте є й позитивні сигнали: після розмови нашого голови МЗС Андрія Сибіги з чеським колегою Петром Мацинкою ніби настала певна «відлига»… Як ви оцінюєте поточний стан українсько-чеських відносин після всіх цих метаморфоз?

Одразу зазначу, що велика кількість проєктів, які були закладені раніше, створила дуже міцну основу для наших відносин. І те, що минулого року ми офіційно вивели відносини між Україною і Чехією на рівень стратегічного партнерства, – не просто політична декларація. Це все підкріплено практичним змістом, який залишається незмінним. Єдина зміна, яку я відчув з приходом до влади нового уряду, – можливо, зменшення публічної риторики щодо України. Проте це не означає, що практичних дій у нашій співпраці стало менше. Уже новий міністр закордонних справ Петр Мацінка свій другий закордонний візит на посаді здійснив саме в Україну. Це важливий сигнал в дипломатичній практиці. Коли я зустрічаюся з міністрами нового уряду, то бачу у них інтерес розвивати стратегічне партнерство з Україною. Воно залишається в силі.

І нас такий стан відносин цілком влаштовує. Скажу навіть, що зміну уряду ми сприймаємо як появу нових можливостей. І жодним чином не як крок у зворотному напрямку.

Звісно, ми розуміємо всі нюанси внутрішньополітичної ситуації. Справді політичні суб'єкти, які формують коаліцію, мають інколи різні погляди, зокрема, й на співпрацю з Україною. Але консенсус перемагає у багатьох питаннях. Яскравий приклад – продовження ініціативи про постачання боєприпасів.

Ви кажете про зменшення публічної риторики чеської влади щодо України, але показові антиукраїнські випади представників партії SPD якраз свідчать про протилежне…

Я поясню, що відбулося на Новий рік. Був обраний новий уряд, до складу якого увійшла праворадикальна євроскептична партія «Свобода і пряма демократія» (SPD), яку очолює Томіо Окамура. Ця партія отримала на виборах трішки більше 7% голосів виборців, але увійшла до коаліції з огляду на поствиборчу конфігурацію сил у парламенті нового скликання. І після цього відчула себе, скажімо так, на коні та намагається використати момент своєї присутності у владі, щоб зміцнювати популярність серед своїх виборців.

У програмному виступі прем'єр-міністра Андрія Бабіша, який очолює уряд і є основним відповідальним за зовнішню політику, на Новий рік не лунало жодних критичних моментів на адресу України і загалом українсько-чеської співпраці. Водночас той самий виступ спікера спричинив певний дисонанс і всередині самої урядової коаліції і від його заяв, по суті, відмежувалося дуже багато політиків, що до неї входять. Як мені потім пояснювали, пан Окамура виголосив новорічну промову виключно для свого виборця, не зовсім прихильного до українців. Він і зараз продовжує робити такі заяви, але це не відображає загальної  політики уряду щодо України.

Вважаю, що таку риторику можна пов’язати з виборчою кампанією, яка триває. Бо парламентські вибори завершились, але невдовзі (у 2028 році) будуть президентські. А восени цього року ще й місцеві вибори. Тут вирує демократичне, дуже динамічне життя – і це нормально.

Прем'єра Бабіша також не можна назвати великим українофілом. Чи можна очікувати, що українська тематика з наближенням президентських виборів знову буде піднята на прапор не тільки з боку таких сил, як SPD?

Прем’єр-міністр є дуже прагматичним, виваженим і мудрим політичним діячем, який привів свою партію до влади на демократичних виборах. І ми поважаємо результати волевиявлення чеського народу. Ми відкриті до співпраці з новим урядом. Дуже важливо, що керівник чеського уряду з моменту свого призначення особисто бере участь в «коаліції охочих» і що Чехія продовжила на цей рік ініціативу з постачання боєприпасів. До слова, минулого року близько половини поставлених нашими іноземними партнерами боєприпасів великих калібрів, в т.ч. 155 мм, забезпечила саме Чехія. Також чеська сторона на початку березня доєдналася до нової міжнародної Коаліції укриттів на підтримку цивільного захисту в Україні.

Те, що Прага підтримала в рамках Європейського Союзу позику для України в $90 млрд та долучилися до ініціативи країн ЄС з обмеження пересування російських дипломатів в рамках Шенгенської зони – це також позитив. Ба більше, Чехія зараз є однією з країн, які лобіюють заборону в’їзду до Євросоюзу для російських військових злочинців. Нещодавно з ініціативи міністра закордонних справ Чехії та безпекових служб були внесені до національного санкційного списку росіяни, повʼязані з фінансуванням «тіньового флоту» Росії. Знаковим був також виступ пана Мацінки в ООН. Ці конкретні кроки показують, що новий уряд в Чехії чітко розуміє, хто є агресор, а хто жертва, і чому важливо далі підтримувати обороноздатність України.

Тобто ви не бачите ризику дрейфу Чехії до «клубу любителів Путіна» таких, як Угорщина та Словаччина?

Ми розуміємо, що співпраця Чехії з Угорщиною і Словаччиною не спрямована проти України чи проти наших євроінтеграційних та євроатлантичних амбіцій. Всі ці країни поєднує членство в одній політичній групі в Європарламенті – «Патріоти для Європи». І в програмі діяльності чеського уряду розвиток відносин з країнами Вишгородської групи (Чехія, Польща, Угорщина, Словаччина) визначений як пріоритет. Проте серед цих країн немає спільної точки зору щодо Росії, підтримки України тощо. І на сьогодні нема підстав казати, що Чехія дрейфує до орбіти недружніх щодо України держав.

Як ви працюєте (чи взагалі працюєте) з тими політичними силами в Чехії, які відкрито критикують допомогу Україні?

Ми відкриті до діалогу з усіма силами і пояснюємо свою позицію в різний спосіб – прямо і опосередковано. Насправді реалії такі, що допомогу Україні критикує дуже малий відсоток суспільства та політиків – в основному, вони орієнтовані на SPD, яка є частиною урядової коаліції. Більшість все-таки вважають допомогу Україні життєво необхідною, зокрема, такою, що відповідає інтересам безпеки Чехії. Тому говорити, що Чехія згортає допомогу і підтримку України – це перебільшення. Хоча, коли ми чуємо в публічному просторі багато таких заяв від політиків та прихильників з кола SPD, звісно, може скластися таке враження, що «все пропало».

Але навіть останні соцопитування авторитетного аналітичного інституту STEM свідчать: підтримка допомоги Україні в Чехії в тій чи іншій мірі перевищує 50% – навіть в тому, що стосується постачання військової техніки та боєприпасів, не кажучи вже про гуманітарну допомогу. Коли вже трохи вщухли передвиборчі і поствиборчі пристрасті, ці речі сприймаються не настільки емоційно.

«Президент Павел – фактично найбільш популярний політик Чехії»

Після парламентських виборів вочевидь похитнувся вплив президента Петра Павла, який є стовідсотковим другом України і був драйвером ініціативи з боєприпасів. Як він знаходить спільну мову з новим урядом, зокрема, й щодо українського питання?

Безперечно, президент Чехії з його позицією відіграє важливу роль у питаннях підтримки України. І цю позицію схвалює величезна частина чеського суспільства. Зараз президент – фактично найбільш популярний політик Чехії, і для нас важливо, що між ним та головою уряду все-таки є нормальний конструктивний діалог. Час від часу вони між собою зустрічаються, обговорюють різні, зокрема, й спірні, моменти. Тобто є успішні приклади такої взаємодії та координації.

Які ініціативи президента, з якими не було проблем за минулого уряду, зараз гальмуються?

Власне, нічого станом на сьогодні не гальмується. Боєприпасна ініціатива та інші постачання, які фінансуються нашими іноземними партнерами, продовжуються, і за це ми дуже вдячні президенту і уряду Чехії. На початку року набула резонансу історія з чеськими літаками L-159, коли всупереч заявленій публічно позиції президента, новий уряд відмовився передати їх Україні. Але це ще спадок від попереднього уряду, і саме попередній міністр оборони фактично заблокував переговорний процес з нами в умовах наближення виборів. Тому це рішення – інерція від попереднього уряду, а не щось нове. 

В якому форматі Чехія бере участь в «коаліції охочих»? Коли новобраний прем’єр Бабіш летів на зустріч цієї коаліції в січні, то казав, що йому «цікаво, що він там дізнається». Тоді це було більше схоже на позицію спостерігача. Що з тих пір змінилося?

Дуже добре, що прем'єр-міністр особисто бере участь в засіданнях «коаліції охочих», також координація відбувається на рівні військових. Якщо ви проаналізуєте участь інших країн в цій коаліції, то жодна з них не оприлюднює практичну ціль своєї участі і не каже прямо, яку конкретну допомогу надасть Україні в разі, якщо така потреба виникне. Але це не означає, що таких планів не існує, або що країни не координуються між собою. Просто деякі речі краще не розкривати назагал.

Варто також зауважити, що прем'єр Чехії зараз діє в рамках узгодженої між партнерами коаліційної угоди. А там про Україну згадується дуже скупо. Лише в частині підтримки мирного процесу. І не тому, що чеський уряд не хоче співпрацювати з Україною чи буде менше нас підтримувати, а через те, що це формулювання стало наслідком певного компромісу між членами коаліції. У питаннях, які викликали найбільші суперечки з тією ж партією SPD, було вирішено уникати якоїсь конкретики. Тож ми не очікуємо від представників влади, що вони будуть казати щось таке, що виходить за рамки цієї угоди. Більш важливими є практичні дії.

Чи варто очікувати від Праги сприяння євроінтеграції України? Чи нинішня влада буде обмежуватися у кращому випадку нейтралітетом?

Чехія, як член Євросоюзу, вже відіграє важливу роль в нашій євроінтеграції. Всі затверджені урядом мандати на засідання Європейської Ради, з якими туди їде прем'єр-міністр Чехії, містять формулювання на підтримку України. Там немає жодної тези, яка би блокувала наш шлях до Євросоюзу...

Але це, скоріше, інерційна роль…

Нам важливо, щоб між нашими країнами в цих питаннях була відкритість. І ми її відчуваємо. Важливо, щоб був обмін досвідом – на рівні міністерств ця робота ведеться. Чехи відверто обговорюють з нами речі, які ми б мали врахувати на своєму євроінтеграційному шляху. Наприклад, йдеться про особливості кліматичної політики ЄС та її впливу на промислово орієнтовану економіку, розвиток ядерної енергетики, сільське господарство, особливості формування місцевих бюджетів та використання європейських коштів. І тут, до речі, важливою є роль місцевої регіональної влади. Відбувається дуже активний діалог між органами місцевого самоврядування України і Чехії, оскільки євроінтеграція – це також і про підготовку стандартів на рівні регіонів.

Звісно, Чехія не має амбіцій бути другою Німеччиною чи Францією, які є ключовими державами ЄС. Але для нас важливо мати цю робочу співпрацю і підтримку. І ми вдячні чеській стороні за це.

«Коли з Чехії вислали 18 російських дипломатів, тут чомусь відразу зросла кількість російських релігійних діячів»

Ви казали про понад 50% підтримки України в Чехії, але ця підтримка різного ступеня. Як змінюються ці настрої в динаміці? Бо є підозра, що з часом підтримка йде вниз, особливо якщо дивитися на політичну ситуацію в країні.

Частина тих, хто підтримує Україну, в чеському суспільстві залишається стабільною. Є певні коливання серед людей, які з самого початку мали хитку невизначену позицію. Звісно, має місце й елемент певної «втоми від війни», який роздмухують певні політичні сили. Але від чого ця «втома»? Я завжди кажу, що втомитися може лише український військовий зі зброєю в руках або українське суспільство, яке щоденно переживає війну через ракетні та дронові удари. А чеське суспільство живе у спокої, в зовсім іншому стані. Тим паче, що українці, які через війну опинились тут, є для чеської економіки доданою вартістю, а не навпаки.

Мені здається, що всі ці розмови – більше елемент російської пропаганди та інформаційного впливу, який намагаються масштабувати. Але насправді є приклади, які мене надихають. Наприклад, коли росіяни знищували нашу енергетичну інфраструктуру і наш міністр закордонних справ Андрій Сибіга закликав світ допомогти Україні, то одними з перших відгукнулися звичайні громадяни Польщі та Чехії.

Маленька Чехія з десятимільйонним населенням за тиждень зібрала майже $10 млн на енергетичну допомогу Україні. Це – безпрецедентний обсяг і масштаб суспільної мобілізації на підтримку України навіть в рамках всього світу. Тобто чеський народ є емпатичним по своїй суті і завжди хоче допомогти тим, хто цієї допомоги справді потребує.

Чеське суспільство саме неодноразово зазнавало утисків з боку різних імперських режимів, зокрема, радянського. Воно знає ціну справжньої свободи, і це відображається також в політиці. Я колись мав дуже цікаву розмову з представницею наукової чеської спільноти, яка займається соціологією. Вона навела мені дуже цікавий приклад, який розкриває ментальність чеського народу. Я їй доводив, що суспільство в Україні дуже демократичне і з різними поглядами, бо на президентських виборах у нас якось балотувався персонаж Дарт Вейдер і навіть набрав якийсь відсоток голосів. Моя співрозмовниця посміялася, і сказала: «Знаєте, в чому ваша різниця від чехів? Бо ми б цього Дарт Вейдера були б здатні обрати президентом». Тобто тут панує така специфічна атмосфера свободи та волі. Тому якщо чехи бачать, що Україні треба допомогти, вони здатні настільки себе мобілізувати, що цю підтримку так просто не зупинити.

Однак при цьому на виборах в Чехії перемогли «україноскептики». Зрозуміло, що чехи керувалися у своєму виборі в першу чергу далеко не українським питанням, але якщо політики взяли цю тему на озброєння, на неї є попит. І вочевидь Росія і далі буде вкладатися в сили, які роздмухують антиукраїнські настрої.

Ці вибори були не про Україну, українська тематика не експлуатувалася у важливих політичних дискусіях, як це зараз відбувається в Угорщині. Найбільше використовували її радикальні популістські сили, частина яких взагалі не потрапила в парламент. І взагалі, до речі, це – перше скликання парламенту, куди не пройшли комуністи, які найбільше агітували за дружбу з Росією, а Україна, яка обороняється, їм ніби у цьому заважала. Партія SPD, яка набрала лише 7,7% голосів, експлуатувала тему України здебільшого в контексті загальної антиміграційної політики. Просто українці зараз становлять найбільшу кількість іноземців, які проживають в Чехії, тому на них і був основний фокус. Тому коли ми вважаємо, що зміна влади тут відбулася на якихось антиукраїнських гаслах, то дещо переоцінюємо самі себе.

Але поле для проросійських впливів в Чехії, безумовно, є. Росіяни використовують демократію, свободу слова та інші принципи, щоб просувати у суспільство інших країни елементи своєї пропаганди. Такі спроби помітні, але мені здається, що в чеському суспільстві є певний імунітет до проросійськості. Чехи ніколи не будуть настільки русофілами, щоб підтримувати Росію в нинішній її подобі.

Звісно, є категорія людей, які мають певні ностальгічні уявлення про Росію давніх часів, про радянську систему. Але такі люди є в кожному демократичному суспільстві, особливо в такому, яке пройшло шлях від фактично радянської системи до демократичної системи західного взірця. І російській пропаганді в Чехії буде дуже непросто, хоча вона намагається під гаслами свободи слова нести свої наративи, зокрема, через церкву.

Ви про маленьку Російську православну церкву в Чехії чи про Православну церкву Чеських земель і Словаччини, яку часто пов’язують з РПЦ? Як саме росіяни використовують церковний фактор в країні, яка є однією з найменш релігійних в Європі?

І в РПЦ, і в Православній церкві Чехії є російські впливи і саме тому діяльність цих інституцій тут привертає увагу органів національної безпеки Чехії. До речі, згадаю цікавий факт, про який я дізнався з достовірних джерел. Коли нинішній премʼєр-міністр Андрей Бабіш ще за своєї попередньої каденції, після російських терактів на складах з боєприпасами в чеському селищі Врбетіце, які мали місце у 2014 році, вислав з Чехії 18 російських дипломатів, чомусь відразу зросла кількість російських релігійних діячів у Чехії. Такий собі дивний збіг.

Коли йдеться про збільшення впливу Росії в Чехії, мова ж не про те, що чехи ходитимуть з портретами Путіна, а про якісь маленькі кроки. Наприклад, зараз у світі глобальна нафтова криза, то «давайте все-таки будемо торгувати з Росією, знімати санкції, бо це нам вигідно»…

Цього не буде. Всі ми чули заяви міністра закордонних справ Чехії Петра Мацінки, який є лідером партії «Автомобілісти»: поки Росія як агресор веде свою агресивну війну, питання про відновлення постачання російської нафти в Чехію не стоїть взагалі. Чехія, слава Богу, на відміну від Угорщини і Словаччини, зараз повністю незалежна від російських нафти та газу.

Як посольство і взагалі наше МЗС протидіють поширенню російських впливів у світі? Зосереджуються на спростуванні фейків чи діють на випередження та просувають свої сенси?

У нас налагоджена взаємодія з чеськими органами, які відповідають за інформаційну галузь і бачать ці інформаційні вкиди, знають, як їх треба нівелювати тощо. Це копітка щоденна робота, яка не є публічною. Коли з’являється якийсь фейк, ми його спільними зусиллями намагаємося спростувати. Росіяни люблять розповсюджувати якісь страшилки про Україну: наприклад, на початку минулого навчального року розкидали по школах е-мейли про мінування і те, що за цим стоять українці. Тобто створювали таку негативну атмосферу страху навколо українців. Чеська сторона спрацювала дуже чітко, аби не допускати розгортання і впливу цієї пропаганди на чеське суспільство.

В інформаційному плані наша основна зброя боротьби з російською пропагандою – це правда. Ми намагаємося поширювати, зокрема, через чеські ЗМІ, інформацію про реальний стан справ і на полі бою в Україні, і про політику Росії щодо не тільки України, а й всього світу, і про важливість збереження санкцій тощо.

«Ми категорично проти асиміляції наших громадян»

Чехія виступила за зміну тимчасового захисту для українців у ЄС. Чи ви можете спрогнозувати, чого можна очікувати нашим громадянам в Чехії?

Насправді це тенденція, яку ми спостерігаємо в багатьох країнах Європи: та ж Польща вже схвалила відповідний закон щодо українців. В Чехії він лише в розробці.

Переважна більшість українців, які сюди приїхали, тікаючи від російської агресії, вже достатньо сильно інтегрувалися в чеське суспільство. Тобто вони працевлаштовані, мають певні певний дохід, можливості тощо. Тому питання змін до законодавства зараз спрямоване не на погіршення становища українців, а на адаптацію законодавства до реалій – через надання українцям більших можливостей для зміни свого статусу тимчасового захисту на довгострокове проживання в Чеській республіці.

Інший момент, над яким зараз працює чеський уряд, – посилення контролю, який би унеможливив будь-які зловживання цим статусом, які, на жаль, мають місце. Тобто будуть прискіпливіше ставитись до тих українців, які мають статус тимчасового захисту, а у разі порушення ними чеського законодавства, – це може потягнути за собою і позбавлення статусу, і депортацію.

Але поки проєкту закону ніхто не бачив. І тому важко предметно коментувати. Ми в постійному контакті з і Міністерством внутрішніх справ Чехії, і з урядовою уповноваженою з прав людини.

Думаю, що життя українців в Чехії не зазнає якихось критичних обмежень. Просто треба буде більш уважно ставитися до того, що дозволено, а що ні законодавством країни перебування особам, які користуються чи претендують на статус тимчасового захисту в Чехії.

Глава МВС Чехії Любомир Метнар нещодавно заявив, що Європейський Союз має обговорити можливість обмеження прийому біженців із західних регіонів України та чоловіків працездатного віку. Ви раніше казали, що їх десь третина з 600 тис. українців, що проживають у країні. При цьому Метнар зауважив, що Чехія не може самостійно змінювати правила прийому біженців, оскільки вони регулюються на рівні ЄС. Що реально відбувається в цьому питанні і чи йде якийсь діалог з українською стороною, бо у нашої держави досить хитка стратегія щодо таких громадян?

Це має бути справді діалог в рамках всього Європейського Союзу. Те, що говорить міністр внутрішніх справ, випливає із положень їхньої коаліційної угоди, де тема міграційної політики є однією з пріоритетних. Тому я не думаю, що ці ініціативи якимось чином спрямовані проти українців. Давайте дочекаємося появи проєкту закону і тоді вже будемо в змозі предметніше говорити про ці нюанси. Але принаймні з того, в чому мене запевняють, ті українці, які легально тут проживають і працюють та отримали статус тимчасового захисту, не відчують особливих змін. Тобто будуть якісь мінімальні корективи, наприклад, в частині того, скільки часу людина, яка має тимчасовий захист, може перебувати за межами Чехії. Станом на зараз цей термін – до 90 днів без втрати статусу. Очевидно, що ця кількість днів буде скорочена, умовно кажучи, до 30 днів. Аби людина, що має статус тимчасового захисту в тій же Чехії, фактично не проживала весь час в Україні або в іншій країні ЄС. На запобігання таким випадкам і будуть спрямовані подальші зміни законодавства.

Але українська влада в цьому випадку перебуває перед доволі непростим вибором. З одного боку, Україна і ви, як представник держави, мають робити все, щоб нашим громадянам було максимально комфортно і не порушувалися їхні права. З іншого боку, Україні не вигідно, щоб українці масово виїжджали і асимілювалися в інших державах. Ваша задача більше допомагати їм в такій асиміляції чи робити все можливе, щоб заохочувати до повернення?

Ми категорично проти асиміляції наших громадян. Я постійно на всіх зустрічах і з українською громадою, і з чеськими урядовцями наголошую: інтеграція українців у європейське суспільство – це незворотній процес, пов'язаний із майбутнім членством України в Європейському Союзі. Але водночас має бути збережений зв'язок українців з Батьківщиною в той чи інший спосіб. Зараз на території Чеської Республіки проживає загалом десь близько 600 тис. українців. Менше половини з них вже були тут до початку повномасштабної російської агресії: вони тут навчалися, були працевлаштовані, тобто фактично укорінилися в Чехії. Але ми працюємо, щоб зв’язок їх та їхніх дітей з Україною не переривався – через українські школи, українську інформацію, через відкритість до них нашого посольства.

Я запровадив практику, коли своїми відзнаками, подяками відзначаю українських дітей, які навчаються в чеських школах, ходять в чеські гуртки тощо. Вони отримують значки від української дипломатичної служби з відповідними мотиваційними словами, що Україна їх ніколи не забуде.

Від кожного з тих, хто виїхав в Чехію ще до повномасштабного вторгнення, ми чуємо різне. Але випадків категоричного відмежування від України і небажання повертатися дуже мало.

Може, люди, які вже не асоціюють себе з Україною, просто до вас не звертаються?

Таких людей, як би ми не хотіли, уже не повернути. Звісно, ми не можемо нікого карати за той вибір, який вони зробили з різних обставин. Однак у тій категорії громадян України, які приїхали сюди вже після повномасштабного вторгнення, більшість мріє повернутися до України. Для цього мають бути створені відповідні умови, тому що зараз значній частині з них просто нема куди повертатися.

Втім, скажімо, українські науковці, які закріплені за певними чеськими науковими інституціями, будують свою діяльність на тому, аби допомагати своїм колегам, що залишились в Україні та розвивають там науку. І наші науковці в Чехії за допомогою чеських науково-дослідних інституцій збирають, наприклад, важливу апаратуру для наукових досліджень, аби передати в Україну. Таких прикладів можна навести багато.

Я більш ніж впевнений, що щойно ми почнемо в Україні реальну відбудову, дамо людям можливість приїжджати і працювати, знайти житло, забезпечимо відповідні соціальні та безпекові умови, українці повернуться. Тому для нас головне, щоб наші співгромадяни закордоном не втратили український дух. Щоб вчилися, здобували досвід та знання, напрацьовували контакти, аби все це потім могли використати у розвитку і відбудові України.

«Коли треба щось ремонтувати, чеська компанія візьметься за тиждень-два. А Михайло з України зробить все того ж дня»

Чи більшість наших громадян знаходять себе в Чехії чи їдуть далі? Який відсоток повертається в Україну?

На початку повномасштабного вторгнення в Чехію заїхала велика хвиля українців – майже 700 тис. І більша половина з них або  повернулася в Україну, або роз'їхалась по інших країнах – переважно до Німеччини, тому що там кращий соціальний пакет.

В Чехії залишились ті, хто хотіли тут працювати і заробляти гроші, тому що чехи дуже правильно вибудували міграційну політику. Вони дали можливість українцям з тимчасовим захистом працювати на тих же умовах, що і місцеві громадяни. Відповідно була створена конкуренція, і українці були затребувані на локальному ринку праці. Потім вони закріпилися і облаштували певною мірою життя. Люди переважно старшого віку або люди, що мають відповідну кваліфікацію, не змогли себе тут реалізувати, бо не мали бажання працювати нижче рівня своєї кваліфікації. Вони або повертаються в Україну, або їдуть далі в інші країни.

З іншого боку, я помітив такий цікавий феномен: українці, які приїхали в Чехію вже під час повномасштабного вторгнення, певний час тут прожили та здатні порівняти своє життя в Україні і в Чеській Республіці, часто роблять висновок про те, що в багатьох сферах в Україні все влаштовано значно краще. Це, скажімо, банки, IT-галузь, сфера звичайних побутових послуг. У Чехії, щоб елементарно провести інтернет, треба протягом досить довгого часу стояти в черзі, а в Україні це можна зробити за пів дня. Мені один знайомий чех розповідав, що коли треба щось відремонтувати в помешканні, чеська компанія поставить в список очікувань на тиждень-два. А можна подзвонити знайомому Михайлу з України – і він приїде та зробить все того ж дня не гірше, ніж інші. Цей елемент конкуренції, яку створюють українці на чеському ринку, – також джерело розвитку економіки в багатьох галузях. І це дуже добра взаємодія: українці становлять додану вартість для чеського суспільства в багатьох напрямках.

Чи соціальна допомога для українців, які ще не знайшли своє місце у Чехії, потроху згортається? Бо це тренд в багатьох європейських країнах, навіть дуже дружніх до України.

Ця допомога, як я вже казав, стає більш контрольованою: потрібно навести більше аргументів, щоб її отримати. І державна система Чехії зараз більше сфокусована на те, щоб запобігати будь-яким зловживанням.

В чеському уряді був окремий представник з питань відбудови України, але минулого року він залишив цю посаду через певне розчарування щодо результатів та «тривалу недооцінку цього напряму». Чи є інтерес місцевого бізнесу брати участь у відновленні та взагалі в інвестиціях в Україну?

Відновлення залишається в пріоритеті, і інтерес до нього зовсім не згас. Я мав зустріч з віцепрем'єром-міністром промисловості та торгівлі Карелом Гавлічеком, який є співголовою українсько-чеської комісії з питань економічного співробітництва разом з нашим віце-прем’єром Тарасом Качкою. Гавлічек – дуже розумний, дієвий і прагматичний політик з діловим підходом до розвитку співпраці з Україною. Ми проговорили дуже багато цікавих напрямків, і я пересвідчився, що інтерес чеського уряду зовсім не зменшується, а навпаки зростає. Ми зараз готуємо наступне засідання спільної комісії.

Навіть в нещодавно схваленому бюджеті, де передбачене тотальне скорочення по всіх напрямках, вдалося залишити деякі ключові для нас і чеського бізнесу позиції. Зокрема, з участі Чехії у відбудові українських лікарень в шести містах – Дніпрі, Кривому Розі, Києві, Львові, Вінниці, Рівному. Їх буде відбудовано в рамках проєкту Ukraine Facility. Загалом цьогоріч саме на лікарні заплановано 100 млн євро. Плюс є проєкт допомоги Україні у відновленні енергетичної галузі, на який передбачено близько 80 млн євро.

Надалі триватиме співпраця з Дніпропетровською областю, яка є пріоритетною для чеського уряду. В цьому регіоні працює дуже багато чеських підприємств, і що важливо – під час повномасштабного вторгнення жодне чеське підприємство не вийшло з України. Вони продовжують працювати на трьох ключових напрямках – охорона здоров'я, водозабезпечення та енергетика. Зараз ми хочемо розширити ці напрямки на IT-сферу та космічну галузь (насамперед, супутники).

«Останні події у світі, ймовірно, зменшили почуття захищеності з боку НАТО»

В березні галасу наробила пожежа на заводі у місті Пардубіце, який виготовляє дрони для України. Доволі швидко з’ясувалося, що це був навмисний підпал. Були затримання, сплило кілька версій підпалу, зокрема, «близькосхідна» – через участь цього підприємства у виробництві зброї для Ізраїлю… Чи вам відомо, наскільки серйозно внаслідок цієї пожежі був порушений ланцюжок постачань в Україну і чи був знайдений «російський слід» в цій історії?

Ця пожежа не зачепила виробничі потужності чи ланцюжок постачань в Україну. Взагалі справа ще розслідується, тому деталі не розкриваються. У публічному просторі більше звучить версія, що цей теракт має звʼязок з ситуацією на Близькому Сході, але давайте дочекаємось результатів слідства. Поки інформації про це дуже мало, тому не будемо спекулювати.

Чи є в Чехії відчуття російської загрози, як, наприклад, в Німеччині, Норвегії, де тривають заходи підготовки до ймовірної агресії?

В Стратегії національної безпеки Чехії Росія визначена як ключова загроза. Як готуються? Звісно, шляхом максимальної модернізації власних збройних сил. Є й певне відчуття захищеності з боку НАТО, оскільки Чехія є частиною системи євроатлантичної безпеки.

Президент Петр Павел нещодавно зробив дуже критичні заяви на адресу Дональда Трампа: мовляв, той за кілька тижнів зробив для зниження авторитету НАТО більше, ніж вдалося Путіну за багато років. І за таких умов Чехія все ще розраховує на НАТО?

Так, останні події в глобальному світі, ймовірно, це почуття захищеності з боку НАТО дещо зменшили. Тому більший акцент чехи роблять на посилення спроможностей власної армії. І тут на порядок денний виходить співпраця зі Сполученими Штатами, де Чехія закуповує літаки F-35 та інші нові зразки озброєння. Є дуже тісна співпраця у військовому плані з Німеччиною та Францією, а також значний інтерес до розвитку взаємодії із Україною, особливо в частині зміцнення систем ППО, дронів.

Щомісяця в Празі в певний час звучить сирена протиповітряної оборони, щоб, по-перше, постійно тестувати цю систему попередження та, по-друге, мабуть, тримати людей в тонусі. В школах, зокрема, відбуваються заняття з термінової евакуації.

І у чехів цей елемент посилення поінформованості щодо цивільного захисту поставлений на регулярну основу. Звісно, суспільство тут не відчуває такої загрози з боку Росії, як, скажімо, в країнах Балтії, але відчуття неспокою присутнє. І це, до речі, позитивно відбивається на підтримці України, бо є усвідомлення, що чим далі наші герої утримують Росію від кордонів Чехії, тим міцніше і спокійніше в своїх оселях будуть спати чеські громадяни.

Чи ви слідкуєте за ситуацією в Польщі, де раніше працювали послом, і як би порівняли ці дві країни?

Я дуже багато років працював в Польщі, за різних урядів. Там – бурхливе демократичне життя, але в ставленні до України я не бачу змін на гірше. Наші відносини з поляками, як, зрештою, і з чехами, побудовані на двох рівнях – емоційному та прагматичному. І прагматизм зрештою бере гору. А емоції можуть бути різні, як в кожній сім'ї: сьогодні – сваримось, завтра – любимось. І це нормально.

Павло Вуєць, «Главком»