Музичний критик Ігор Панасов: 60 експертів обрали вас в п’ятірку номінантів YUNA – це вже відзнака!

15-та церемонія нагородження Національної музичної премії YUNA символічно пройшла 15 ж квітня. В столичному Палаці «Україна» оголосили переможців у 14 номінаціях – повний список лауреатів – тут.  І традиційно довкола нагородження почались пересуди: «А чого це його/її нагородили?», “Чому та пісня, а не інша?", Хто взагалі їх обирає?" – все, як завжди, українцям важко догодити.

Але, щоб принаймні розібратись, чому нагороди були розподілені саме так, кореспондентка Коротко про попросила пояснити директора з розвитку музичної премії YUNA, музичного критика Ігоря Панасова. Обговорили найвагоміші номінації, а також трошки пройшлися по ситуації в шоу-бізнесі в цілому. 

— Ігоре, як музичний критик чи ви задоволені картиною нашого шоу-бізнесу, який помітно звузився під час війни, ну і абсолютно змінився список артистів? Бо в ньому сьогодні я не бачу майже нікого, хто був зіркою до 2022 року. Як ви вважаєте, це прикро чи це ОК?
— Звісно, Jerry Heil, Пивоваров, TVORCHI — до війни не були зірками того рівня, якими є зараз. Останні чотири роки додали їм ваги — медійної і в якомусь сенсі творчої. Для мене нічого дивного не відбувається, бо будь-які зміни в країні та в суспільному просторі створюють нові шанси для інших музикантів, які відходять і вже сприймаються, як доволі далеке минуле. Той же Потап, наприклад, який був просто поп-королем і не лише як артист, а й взагалі як продюсер, співавтор тощо. І звісно увагу завойовують інші.

Для мене, як для людини, що слідкує за музичним процесом і аналізує його, останні роки музика не сприймається як “сферичний кінь у вакуумі”, який живе сам по собі. Тобто те, чого не існує насправді. Музика не існує у відриві від того, що відбувається з людьми, які її слухають. Тому коли в країні потрясіння, коли це спричиняє якісь рухи в голові, емоціях, світогляді, то звісно це зсуває ланки артистів, які займали перші шпальти, на інших. Це абсолютно нормально. Якщо б цього не відбувалося, це була б стагнація. 

“Найкращий дует/колаборація” — ADAM & SASHA NOROVA - “Ау Ау”

— Тоді давайте пройдемося списком переможців  премії YUNA - 2026. Першу статуетку ви вручили в номінації “Найкращий дует/колаборація”. Перемогла пісня ADAM & SASHA NOROVA - “Ау Ау”

— Пісня хітова. Абсолютно ніяких сумнівів в тому, наскільки вона була вагома. Вона була дуже високо в чартах  YouTube декілька місяців, але, зрозуміло, що більше шансів на перемогу в неї стало після того, як фронтмен гурту ADAM Михайло Клименко пішов у засвіти. Звісно, що члени журі голосувала за цей дует, бажаючи віддати шану музиканту. Але ця пісня ні за якими показниками не програвала своїм конкурентам по номінації. Просто враховувалася не лише пісня та її успішність, а й контекст, пов’язаний з артистом.

“Найкращий виконавець” Артем Пивоваров  та “Найкращий поп-гурт” The Bуса

— В чому секрет тріумфу Артема Пивоварова, який отримав цього року аж 3 нагороди та й до цього неодноразово ставав лауреатом? 

— Комусь може здаватися дивним, що Артем вже чотири роки поспіль виграє нагороду найкращого виконавця. Але мені важко сперечатися з тим, що Пивоваров серед чоловіків-виконавців на сьогодні наймасштабніша фігура. Він, як артист, працює системно, тобто він не просто робить концерти та випускає альбоми — він створює навколо себе свій музичний простір. Бо проєкт “Твої вірші, мої ноти” в рамках якого вийшло вже два альбоми — це ж не просто пісні зібрані в альбоми, це величезна кількість дуетів, колаборацій з різними артистами і дуже широкий пласт української літератури, який він піднімає завдяки цим пісням.

І паралельно з цим проєктом, що стартував з березня 2021, в останні півтора роки Артем зробив проєкт “Вірші інші”, який став відгалуженням в створеному артистом всесвіті. Паралельно з цим Пивоваров - учасник проекту The Bуса в якому важливі ролі грає не лише Артем, а й стендапери “Леви на джипі”. Вважаю те, що The Bуса виграли в номінації “Найкращий поп-гурт” — це класно та прогресивно, і це додає свіжості сприйняття того, які фігури у нас в цьому сегменті працюють. 

— При цьому деякі блогери і коментатори в Інстаграмі вже написали, що ви вручили нагороду неіснуючому гурту. 

— Пояснюю. The Bуса не ведуть концертну діяльність і вони не є поп-гуртом в класичному розумінні слова, як такий собі сталий склад, що постійно себе презентує як конкретну одиницю на музичній сцені. В якомусь сенсі зауваження блогерів вірні, але це зауваження людей, які дуже вузько розуміють що таке поп-гурт у 2026 році. Ми живемо в епоху онлайну і коли люди збираються і роблять проєкт, який живе насамперед на стрімінгах і в YouTube, тому що кліпи - це дуже важлива складова — то його не можна відкидати. 

Якщо б цих кліпів не було, а у них купа переглядів — від 3 мільйонів кожна робота збирає — то це була б неповноцінна історія. І тому добре, що нагороду в номінації вийшов забрати Мітя Шмурак — режисер всіх кліпів і людина, що є безпосередньою частиною команди. 

Причому The Bуса — це не просто команда однодумців, які постійно створюють щось незвичайне, вони весь час підтягують в проєкт інших музикантів, мова про Ірину Білик, Даша Астаф'єву, “Циферблат”, Степана Гігу тощо. Тобто це дуже незвичний проект і саме тому він переміг.  А людей, які незадоволені таким вибором я хочу запитати, чи вони знають історію британського віртуального гурту Gorillaz, який з'явився, як абсолютно анімаційний проект, і в якому немає людських обличь? І він якийсь час існував як отака медійна фігура в інфопросторі — без концертів, без проявів конкретних людей, які робили ту музику. 

— Поясніть будь ласка, з експертної точки зору,  чому така сумна ситуація з номінацією “Кращий поп-гурт” вже другий рік поспіль. Бо в списку, за великим рахунком, вибирати не було з чого. 

— Так, це не перший рік така тенденція. Кількість поп-гуртів, які потрапляють в списки YUNA, з кожним роком зменшується. Колись там фігурувало 30 гуртів, потім 20, а цього року 13.

І цьому є просте пояснення. Останніх років пʼятнадцять ми живемо в епоху, коли увагу на себе притягує саме особистість — не колективний проєкт. Навіть коли є гурт, там обов'язково яскравий фронтмен. Як приклад можна навести гурт The HARDKISS де в центрі уваги харизматична та талановита Юлія Саніна. Ну, тобто хлопці, звісно, молодці, але саме особистість солістки вирішувала те, скільки уваги буде приділено проєкту. А якщо в гуртах немає такої яскравої особистості, то вони не вистрілюють. Тому сьогодні перевага у солних виконавців — їх сотні, бо вони більше на себе уваги притягують. 

— Я ще думаю, що, поп-гурти, корейські наприклад, це все ж таки комерційний продукти, в який вкладають багато грошей. У нас зараз і проєктів таких немає і продюсерів, які на це можуть піти. Ну бо воно не на часі, як кажуть. 

— Ви класно цей момент підмітили. Дійсно лихі нульові, коли купа продюсерських проєктів було саме в поп-гуртах, минули. Зараз не такі часи. В нульові, наприклад, Юрій Нікітін займався цим, купа дрібних продюсерських центрів когось проштовхували. Команда Потапа і Горової цим займалася, і їх проєкт “Время и стекло” можна сказати, єдині, хто вижили в цій боротьбі з купи проєктів. 

Тобто оця продюсерська конвеєрна схема вже не працює так, як раніше. Тому і не з'являється багато поп-гуртів, які заходять в мейнстрім на високі ланки слухацької уваги. А премія YUNA — це ж мейнстрім, бо вона робить зріз саме того, хто найбільше досяг успіху, а вже потім після цього йде вибір журі хто найбільш гідний, щоб нагороду отримати. В цьому відмінність YUNA  від всіх інших премій, які більше слідкують за сегментом інді-музики, андеграунду тощо. 

Найкращий рок-гурт - Ziferblat

— А яка ситуація на ринку з рок-гуртами і чому купа народу виступає проти гурту Ziferblat в цій номінації?

— Ще гірше ніж з поп-гуртами, тому що рок-культуру як суспільство розуміє — що це якісь патлаті дядьки з гітарами. Це такий патерн і саме він заважає сприймати людям гурт Ziferblat як рок-гурт. Зараз в інстаграмі YUNA під постом про перемогу Ziferblat люди гнівно пишуть "Який це рок?" А у відповідь на ці коментарі з акаунту Ziferblat, думаю, що хлопці самі це пишуть, приходить пояснення, чому вони рок. Тому що більшість людей не знає, що існує така галузь рок-культури, як арт-рок чи як прогресивний рок, який абсолютно далекий від того, що таке AC/DC чи там Black Sabbath. Арт-рок — це така субкультура в культурі. І адептами, тобто людьми, які продовжують історію цієї культури, є Ziferblat - вони несумнівно частина рок-культури. 

Найкраща виконавиця - Alena Omargalieva

— В цій номінації я згодна з результатом — Олена Омаргалієва дійсно рулить бо її хіт "Не п'яна, закохана" бʼє всі рекорди прослуховування. Але ж Jerry Heil, вона теж крута.  

— Думаю Jerry Heil виграє наступного року, бо її нещодавній концерт в Палаці спорту безсумнівно в майбутньому вплине на рішення багатьох, тому що це дійсно особлива історія вийшла. Вони змогли побудувати таке музичне шоу, яке мало кому вдається. І думаю, що за цей рік артистка продовжить цей свій успіх розвивати і вийде на рівень, коли в журі буде достатньо експертів, які проголосують саме за неї в цій номінації.

А цього року експерти пішли за несподіваною успішністю Alena Omargalieva — за минулий рік вона вистрілила дуже сильно і подарувала нам декілька справжніх хітів, про які багато поп-артистів мріють все життя. Одне те, що в шорт-листі номінації “Найкраща пісня” одразу дві композиції  Alena Omargalieva — "Мужчина" та "Не п'яна, закохана". А ще з МамаРікою у неї вийшов дуже успішний дует (композиція “Не ходи”, - Авт.). Думаю, що експерти були настільки вражені тим, що ця артистка прорвалася на такий рівень, що віддали їй більшість голосів. 

— А щодо інших претенденток в цій номінації Dorofeeva, Kola, MamaRika, Анна Трінчер?

— У Dorofeeva не було гучних хітів в минулому році. Kola менше стала писати і думаю, що у неї зараз йде процес внутрішньої перебудови, як у артистки. Думаю вона відчуває: те, що їй вдалося успішно реалізувати за минулі три роки, коли вона була серйозно на висоті, це вже не працює настільки класно, як раніше, тож артистка буде шукати якісь інші свої прояви. Можливо, з новими авторами почне працювати. 2025 рік в карʼєрі співачки Kola був дуже спокійний, тому вона не була фавориткою премії. 

— Судячи з того, що Аня Трінчер теж пролетіла зі статуеткою, експерти не ведуться на велетенські цифри в Instagram. 

— Моя гіпотеза, що для експертів YUNA це занадто легковажній контент. Тобто її успіх очевидний, це зірка справді без проблем. Але розмова про вклад в сучасну культуру, сучасну музику — це точно не про Анну Трічер. Тобто це успішний яскравий артистичний маркетингово структурований проєкт розкрутки талановитої дівчини, але це не про музичну культуру. І я думаю, що експерти просто розрізняють ці речі для себе. 

Відкриття року - Кажанна. Найкращий хіп-хоп хіт - Кажанна - пісня "boy"

— У нас ще є Кажанна, яка перемогла в двох номінаціях. 

— Ну, Кажанні випала величезна увага завдяки пісні "boy", яка вийшла в кінці 2025 року. І вона дуже завірусилася. Це цікава пісня, доволі нестандартна. Багато хто глузував з того, що вона — це найкращий хіп-хоп хіт. Так, це не класичний хіп-хоп — артистка просто використовує елементи хіп-хопу в пісні — речитатив, якась ігра слів і так далі. Але, звісно, що це не класика хіп-хопу, як Skofka, Yarmak та інші номінанти, які в нас були.

Але ж ми кажемо не про те, щоб пісня відповідала всім канонам хіп-хопу, а щоб вона використовувала його стилістику і була хітом обов'язково. Номінація ж називається не “найкраща хіп-хоп-пісня”, а саме “хіп-хоп хіт”. Хоча я скажу чесно, мені хотілося, щоб в цій номінації виграв Yarmak. І справа тут не лише в тому, що він ближче до класичного хіп-хопу, а те, що це просто фігура дуже серйозна саме в українській хіп-хоп-культурі, яка проходить свій особливий шлях. І мені б хотілося, щоб у наступні роки якось були відмічені його талант та його внесок в музику. 

— Мені дуже шкода, що цього року в “Кращих дуетах” не виграла композиція Jerry Heil і Yarmak — "З якого ти поверху неба". Це дуже класна робота. Взагалі шкода, що багато по-справжньому талановитого пройшло повз перемогу. 

— Ну, тут я хотів проговорити загальний момент. Зрозуміло, що хочеться, щоб виграв і той, і той, і той. Й у кожного свої пріоритети. Але ж виграє один. І тут я би повернувся до того, що номінація - це вже перемога. Тобто те, що пісня або артист потрапляє до п'ятірки в шорт-лист премії YUNA, вже є відзнакою.

І мені дуже прикро насправді, що деякі артисти не сприймаються це так. Тобто вони сприймають своє досягнення як перемогу лише тоді, коли вони вище всіх. От вони стоять на найвищій сходинці, а всі інші внизу. Оце перемога. А те, що 60 експертів вас обрали в цю п'ятірку — а пісень, на секундочку, цього року в номінації “Найкраща пісня року” було 190. Бути в пʼятірці кращих серед майже двох сотен пісень — це ж хіба не перемога? Я б на місці артистів з того дуже радів і прийшов на церемонію лише задля того, щоби побачити, що нехай нагороду отримає хтось інший, але ж і мене разом з моєю піснею згадають. 

— Мені здається, що багато артистів цього не розуміють. І оцей спортивний інтерес, який в них переважає здоровий глузд, на мою думку, призводить до того, що вони постійно щось втрачають.  До речі, цього року, як і в минулому, знову на церемонію нагородження прийшло вкрай мало артистів. Чому так ігнорують?

— Як директор з розвитку YUNA хочу вам відкрити, це не таємниця ніяка, що купа артистів просто дістає оргкомітет премії запитаннями "А ми виграли чи не виграли?". І на основі цього вони вирішують чи приходити їм на церемонію чи ні. На мою думку, це трошки неадекватна поведінка. Ви вже виграли, ви вже потрапили в шорт-лист, це вже відбір, есенція з величезної купи матеріалу. Чому ви не сприймаєте це як особливу увагу до себе, як перемогу? Тому що у вас всередині якісь думки, якісь сумніви в собі, можливо, я не знаю. Це питання до артистів дуже серйозне і відверте: “Що вони собі думають, коли так кажуть?”. Чи можливо це їхні менеджери їм щось кажуть? Не знаю. Але мені б хотілося, щоб наші артисти сприймали потрапляння до номінації саме таким чином, що це вже і є перемога. А те, що ти отримуєш нагороду фінальну — це такий супербонус, який в фіналі чекає на тебе, або не чекає.