Антисемітизм поза законом: рішення, яке визначає Україну

Світ входить у фазу, де антисемітизм перестає бути маргінальним явищем і повертається в мейнстрим.

Після загострення на Близькому Сході різко зросла кількість інцидентів у Європі та США від нападів і вандалізму до відкритої мови ненависті в університетах, медіа та політиці.

Лише 2024 рік зафіксував 6 326 антисемітських інцидентів по всьому світу — це зростання на 107% порівняно з 2023-м, який і сам побив усі рекорди.

А 2025 рік виявився найсмертоноснішим для євреїв за останні 30 років: 20 людей загинули внаслідок антисемітських нападів.

Антисемітизм маскується під політичну критику, але фактично виходить далеко за її межі. І саме це робить його небезпечним: будь-яка ненависть починається не з дії, а з дозволу.

Україна йде у зворотньому напрямку

Президент Володимир Зеленський 14 квітня підписав закон, що запроваджує суворе кримінальне покарання за прояви антисемітизму в Україні. Примітно, що підписання відбулося в День пам'яті жертв Голокосту в Ізраїлі — і це не випадковий збіг.

Закон про протидію антисемітизму виглядає не технічним, а принциповим. Цей закон не виник на порожньому місці.

У вересні 2021 року Рада прийняла базовий закон "Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні", який дав юридичне визначення явища. Але визначення без покарання — це декларація. Новий закон перетворює принципи на кримінальну відповідальність.

Законопроект підтримали 295 народних депутатів.Закон чітко визначає антисемітизм і виводить його зі сфери інтерпретацій: йдеться не лише про пряму ненависть чи насильство, а й про мову ворожнечі, приниження, заперечення Голокосту, створення дискримінаційного середовища.

За базові порушення передбачено штрафи або ув'язнення до трьох років. У разі обтяжуючих обставин, насильства, погроз або використання службового становища — до п'яти років. Якщо ж йдеться про організовані дії або тяжкі наслідки, відповідальність може сягати восьми років ув'язнення.

Антисемітизм перестає бути "сірою зоною" і стає ризиком із чіткою ціною.

Чому це добре для України?

Антисемітизм ніколи не був лише проблемою єврейської громади. Це індикатор того, як працює суспільство. Якщо в ньому допускається ненависть до однієї групи, вона неминуче поширюється далі.

Тому питання не в євреях, а в тому, чи здатна держава провести межу між свободою слова і мовою ненависті — і не переглядати її щоразу під тиском обставин. Україна цю межу провела.

Українсько-єврейська історія — одна з найскладніших в Східній Європі. Протягом кількох сотень років на цих землях формувалися великі єврейські громади: Одеса, Бердичів, Умань, Київ були центрами єврейського культурного та релігійного життя. Але ця ж земля несе тягар жахливих трагедій.

Лише за два дні, 29 і 30 вересня 1941 року, в Бабиному Яру нацисти розстріляли майже 34 000 євреїв. Загалом же жертвами Голокосту на теренах України стали понад мільйон осіб. Радянська влада десятиліттями замовчувала цю трагедію — на першому пам'ятнику в Бабиному Яру слово "євреї" взагалі не з'являлося.

Сучасна держава не може існувати в логіці замовчування. Коли Україна формалізує неприйнятність антисемітизму, вона фактично визнає: ця історія є частиною її самої. Не зовнішньою темою і не чужою проблемою, а власною відповідальністю.

• Додатковий контекст: за даними ADL Global 100, рівень антисемітських настроїв в Україні нижчий, ніж у деяких сусідів по Східній Європі, зокрема Польщі чи Угорщині.

А президентство Зеленського, який має єврейське походження, широко вважається фактором, що нормалізує єврейську ідентичність у публічному житті.

Значення прийняття закону про протидію антисемітизму на глобальному рівні

Такі кроки завжди мають зовнішній вимір.

Для Ізраїлю це сигнал про готовність працювати з чутливими темами на рівні інституцій, а не декларацій. Для ізраїльської аудиторії це більше, ніж технічна юридична подія — це моральний і політичний сигнал у час, коли єврейські громади по всьому світу живуть у стані постійної тривоги.

Для західних партнерів — це маркер того, що Україна рухається в бік системи, де правила не залежать від ситуації. У сучасному світі довіра формується саме через такі рішення.

Тож я глибоко впевнений, що цей закон — не про боротьбу з антисемітизмом.

Він про інше: чи здатна держава називати речі своїми іменами навіть тоді, коли це незручно.

Україна на це відповіла. У сучасному світі саме такі речі формують довіру.