Китайський маневр до РФ

Примітка редакції. Пізно відривати Росію від Китаю — як і у фільмі Карпентера, цей монстр уже цілком самодостатній. Пізно.

Офіційна позиція Китаю щодо російсько-української війни залишається здебільшого незмінною з 2022 року. Однак на практиці реальна позиція Пекіна — на відміну від заявленої — за останні чотири роки суттєво змістилася в проросійському напрямі. Зараз Китай надає масштабну економічну, інформаційну, дипломатичну і технологічну підтримку Росії, включно з допомогою, спрямованою на обхід санкцій і підтримку російської військової машини, а також, можливо, і на створення екзистенційної загрози європейській безпеці та НАТО.

Китай послідовно просуває проросійські наративи про війну через різні платформи, зокрема дипломатичні канали, ЗМІ, соціальні мережі й експертні форуми, перекладаючи провину на Захід і повністю знімаючи будь-яку відповідальність із Росії. Частка китайських компонентів й обладнання в російському озброєнні та на російських військових виробництвах зросла щонайменше вдесятеро з лютого 2022 року.

Паралельно із цим китайські дипломати намагаються підірвати українські мирні ініціативи. Під час зустрічей із європейськими колегами китайські експерти наполегливо та систематично намагаються переконати Європу припинити підтримку України та натомість піти на поступки вимогам Росії — задля побудови «стабільної архітектури безпеки», яка б враховувала «законні безпекові занепокоєння» Росії. Кількість антиукраїнського контенту в китайських соціальних мережах, запозиченого з російських джерел або створеного самостійно, значно зросла.

У цій статті досліджено дебати китайських експертів щодо російсько-української війни та залученості Європи і США, а також доповнено узагальненнями, отриманими в результаті участі в обмінах за форматами «Трек–1,5» і «Трек–2» із китайськими експертами. У підсумку зроблено висновок, що, попри формальні заклики до мирного врегулювання та заявлений нейтралітет, Китай може віддавати перевагу перемозі Росії — або принаймні її стратегічній перевазі над Україною, — оскільки такий результат може становити екзистенційну загрозу для Європи.

Природа російсько-китайського зближення

Щоб вийти за межі офіційно заявленої позиції Китаю та зрозуміти його справжнє сприйняття російсько-української війни й особисті інтереси, можна проаналізувати китайські публікації або взяти до уваги дискусії з китайськими експертами. Численні публікації інтелектуалів Піднебесної свідчать про те, що Пекін розглядає це вторгнення як конфлікт між Росією та Заходом, у якому Москва захищає свої законні інтереси. З такої перспективи Україна здебільшого відсутня як самостійний актор із власними інтересами. Вони також схильні інтерпретувати реакцію Заходу як проєкцію того, як він міг би відреагувати на потенційну кризу навколо Тайваню, та оцінюють конфлікт із точки зору можливостей послабити Захід, одночасно посилюючи власну міць і самодостатність Китаю.

Наразі китайські експерти абсолютно переконані, що три роки тому Пекін зробив правильний вибір, не розірвавши торговельні зв’язки з Росією, тим самим забезпечивши собі підтримку перед обличчям західного тиску. Хоча вони вважають, що продовження війни не є повністю поганим для Китаю, мирне розв’язання конфлікту — очевидно, на умовах Росії — було б вигіднішим для Пекіна.

Щодо поточного етапу мирних переговорів за участю США, Росії та України, китайські вчені песимістично оцінюють перспективи Європи щодо гарантування власної безпеки. Вони обговорюють можливість того, що «українська криза» може перерости в пряме військове зіткнення між Росією та НАТО. Lang Jiazereng (郎加泽仁) з Інституту європейських досліджень Китайської академії суспільних наук вважає таке зіткнення цілком імовірним, враховуючи нарощування військового потенціалу як Росією, так і Європою.

Інші стверджують, що у Європі зростає «втома від України» і що через слабкість європейської позиції Європа може почати приймати «прагматичну позицію» щодо Росії — таку думку висловив Dong Yifan (董一凡) з Інституту національних і регіональних досліджень Пекінського університету мови та культури. Військовий коментатор Zhou Bo (周波) вважає, що якщо виникне потреба в миротворчій місії, вона має виключати європейські держави-члени НАТО. Замість них він пропонує залучати такі країни, як Ірландія, Австрія та Швейцарія — держави, які історично були радше противниками миротворчих операцій.

Окремі експерти заявляють, що перспективи європейської оборонної незалежності, зокрема створення єдиної армії, залишаються нереалістичними. Zhu Junwei, директор Центру досліджень США при Аналітичному центрі національного спостереження, є одним із тих, хто поділяє цю точку зору. Yan Xiaoxiao (严骁骁) із Шанхайської академії соціальних наук також прогнозує, що Європа не зможе гарантувати власну безпеку ні політично, ні військово, що змусить окремі країни сильніше орієнтуватися на США, а це, своєю чергою, призведе до провалу європейської оборонної інтеграції. Примітним є те, що ідея розгортання багатонаціональних європейських сил в Україні сприймається несхвально. Деякі в Китаї вірять в те, що це може створити прецедент для розгортання іноземних військ у Тайванській протоці.

Висновки з офіційних і неофіційних обговорень

Детальнішу і, можливо, правдивішу картину сприйняття Китаєм можна отримати із закритих експертних дискусій. Упродовж 2022 та 2023 років я брав участь у низці таких зустрічей із представниками китайських аналітичних центрів, афілійованих із державними структурами, зокрема з Міністерством закордонних справ і військовими, аж до рівня генерал-майора (у відставці). Дискусії проводилися за правилом Chatham House, яке дозволяє посилатися на зміст обговорень, але без розкриття авторства.

Під час обмінів, що тривали по три-чотири години, українські представники навмисно займали конфронтаційну та «яструбину» позицію щодо Китаю, прямо звинувачуючи його в підтримці Росії, у невідповідності між заявами та діями, а також у відступі від норм Статуту ООН і міжнародного права. Це виводило китайських представників із зони комфорту. Вони починали виправдовуватися, говорити емоційно й часто виходили за межі підготовлених тез. Їхній психологічний стан, мова тіла та поведінка також аналізувалися, що, на думку українських учасників, допомогло виявити більш реалістичне ставлення Китаю до ситуації.

Зокрема, під час дискусій у 2022 році китайські учасники висловлювали жаль із приводу поразок Росії на полі бою. Вони заявили, що Росія припустилася помилки у війні проти України, але не тому, що розпочала її, а тому, що неправильно оцінила сили противника, погано підготувалася та не змогла забезпечити швидку перемогу. Вони висловлювали розчарування стійкістю українських військових, зміцненням трансатлантичної єдності та консолідацією ширшого західного блоку, який, на їхню думку, має бути послаблений.

Заяви української сторони про те, що Росія також зазнає військової поразки й що російський Чорноморський флот буде повністю знищений, були сприйняті китайською стороною з подивом і шоком. Вони також прагнули зрозуміти, як довго Європа продовжуватиме підтримувати Україну й коли з’явиться «втома від України». Китайці повторювали аргументи про «п’ять хвилин польоту ракет НАТО до Москви», стверджуючи, що потенційний вступ України до НАТО становитиме загрозу для Росії. Китайські експерти також порушували питання щодо системи прийняття рішень в Україні, особливо ролі, яку в ній відіграє президент Зеленський. Це ще більше перегукувалося з російськими наративами про те, що Зеленський не є самостійним, що він — маріонетка Заходу, якій допомагають іноземні радники в Києві. Через ці запитання китайська сторона, здавалося, неявно натякала саме на це.

Водночас китайські коментатори ігнорували українські аргументи, звинувачуючи НАТО у розв’язанні війни. Натомість вони стверджували, що «ключі від конфлікту» тримають США, які через Україну мали намір послабити Росію, і тим самим ігнорували будь-яку суб’єктність України в конфлікті. Їхній загальний висновок полягав у тому, що Китай розуміє дії Росії проти України, оскільки Росія була принижена Заходом і виключена з європейської архітектури безпеки — цей наратив знаходить відгук у Пекіні. На їхню думку, Китай пережив подібне приниження та займає порівнянну структурну позицію.

Наприкінці 2022 року українські експерти намагалися переконати китайську сторону прийняти більш проукраїнську позицію, посилаючись на російські воєнні злочини в Бучі та зусилля Росії щодо знищення енергетичної інфраструктури України, що спричинило гуманітарну катастрофу у великих містах. Примітним є те, що китайські експерти залишилися абсолютно байдужими та нечутливими до цих аргументів. Вони не вважали російські ракетні удари по українських містах воєнними злочинами, натомість описуючи їх як ефективний спосіб підірвати моральний дух цивільного населення та змусити противника капітулювати. Коли китайську сторону звинуватили у підтримці Росії, вона відреагувала емоційно і сердито, відкинувши українські аргументи. І заявила, що Пекін не може дозволити собі поразки Росії, інакше США спрямують усі свої ресурси проти Китаю.

Китайці також відкинули будь-яку можливість дистанціювання від Росії, використавши метафору двох тигрів: «якщо вони б’ються, один неминуче буде поранений, тому Китай не має наміру бути пораненим тигром». Експерти зазначили, що Китай і Росія таким чином сформували новий тип відносин, заснований на дружбі, добросусідстві та взаємній повазі — підхід, який також ґрунтується на історичному досвіді, коли між Китаєм і Радянським Союзом існували суперечності, що призвели до військового протистояння.

Ці та подальші дискусії дозволили зробити кілька висновків. По-перше, Китай не займе позицію, яка би погіршила його відносини з Росією, навіть якщо це суперечить Статуту ООН і міжнародному праву. По-друге, Китай розглядає війну Росії проти України виключно крізь геополітичну призму та як інструмент для послаблення Заходу. По-третє, Китай продовжуватиме ігнорувати російські воєнні злочини та допомагатиме Росії здобути перевагу над Україною. По-четверте, Китай вивчатиме реакцію Заходу з огляду на свої майбутні дії щодо Тайваню. Насамкінець, можливість конструктивного діалогу між Україною та Китаєм є низькою, оскільки Китай дотримується радикальних поглядів, схожих на російські. Дійсно, обидві країни бачать Україну як таку, що не має повної самостійності та перебуває під «зовнішнім управлінням» або є частиною «керованого Заходом хаосу».

Кількість і якість: технологічна підтримка Китаєм російських військових зусиль

Із 2022 по 2026 рік технологічна підтримка Росії з боку Китаю значно зросла як кількісно, так і якісно. Це фактично дало можливість Росії виробляти зброю для війни проти України і підтримувати технологічний розвиток своєї оборонної промисловості, перетворивши Китай на «вирішального чинника» війни.

У результаті Китай став ключовим постачальником — як у ролі виробника, так і як платформи для обходу санкцій — компонентів і критичних матеріалів для російського високоточного озброєння, включно з ракетними системами та стратегічними й тактичними безпілотними літальними апаратами (БПЛА). У кількісному вираженні частка мікроелектроніки і критичних компонентів у російському озброєнні, що походять із Китаю — як виробів західного виробництва, доставлених через КНР, так і продукції власне китайського виробництва — сягнула 75–80% ще у 2023 році. Крім того, того ж року Китай постачав до 67% критичних компонентів, включно з процесорами, мікросхемами та навігаційними модулями, для основних фронтових БПЛА, таких як «Орлан-10», «Ланцет-3», а також «Шахед-136» і «Шахед-131».

Окрім кількісного виміру, китайська допомога розширилася і якісно. Китай перейшов від постачання базових і простих компонентів до надання набагато складніших і технологічно досконаліших елементів для російських систем озброєння. Наприклад, «Шахед-136», також відомий у Росії як «Герань-2», який РФ виробляє сотнями на день і використовує для терору українських міст, спочатку оснащувався двигунами MD550 китайського виробництва компанії Beijing MicroPilot UAV Flight Control Systems. Згодом Росія налагодила власну лінію виробництва цих двигунів на своїй території. Китайські радіомодеми XK-F358, вироблені компанією Xingkay Tech і призначені для передачі відео та управління польотом, стали ключовими комунікаційними компонентами у російських розвідувальних і ударних дронових мережах, зокрема в новітньому реактивному безпілотнику «Герань-5». Реактивний двигун цього дрона — Telefly TF-TJ2000A — також виробляється в Китаї компанією Telefly Telecommunications Equipment Co.

Китай також став ключовим постачальником високоточного промислового обладнання для російських оборонних заводів, зокрема верстатів із числовим програмним керуванням, що використовуються у виробництві зброї. З лютого 2022 року по липень 2023-го постачання такого обладнання зросло щонайменше вдесятеро: з 6,5 млн доларів (5,9 млн євро) до 98 млн доларів (89,2 млн євро). У результаті Китай став провідним постачальником для Росії в цій категорії, зайнявши 57% порівняно з 12% до лютого 2022 року. Це обладнання постачалося російським оборонним підприємствам, зокрема об’єктам, що виробляють боєголовки для російських гіперзвукових ракет, здатних нести ядерний заряд, таких як «Орешник».

Щодо готового озброєння, Україна офіційно не повідомляла про виявлення зброї китайського виробництва на полі бою. Однак Китай надавав допомогу іншими способами. Наприклад, китайська компанія Shandong Odes Industry, також відома як Aodes, станом на перший квартал 2024 року поставила Міністерству оборони Росії до 1590 мотовсюдиходів Desertcross 1000-3. Ці транспортні засоби вже використовуються російськими військами для перевезення особового складу, боєприпасів та евакуації поранених.

Попри обмежений захист від вогневого ураження, використання транспортних засобів Desertcross 1000-3 підвищує логістичні та маневрені можливості невеликих російських підрозділів. В умовах інтенсивного застосування FPV-дронів вони слугують ефективною альтернативою бойовим машинам піхоти та бронетранспортерам.

Згідно з інформацією представників сектору безпеки України, які побажали залишитися анонімними, Китай і Росія ще у 2024 році вели переговори про розгортання виробничих ліній і спільне виробництво озброєння для війни проти України. Це охоплювало БпЛА, системи протидії дронам, системи радіоелектронної боротьби, системи управління та контролю, а також підвищення живучості бронетехніки. Роботу проводили приховано через оборонні компанії в Гонконзі, Пекіні, Шеньчжені та Шеньяні під безпосереднім наглядом осіб, пов’язаних із державною безпекою Китаю та КПК. Крім того, ті ж представники українського уряду повідомили про зафіксовану активність офіцерів китайської розвідки на окупованих Росією територіях України, що свідчить про тісну координацію між їхніми розвідслужбами.

Китай також розбудовує потужності з виробництва зброї для Росії в третіх країнах. Зокрема, китайська компанія China National Electronics Import and Export Corporation створює виробничу лінію в Білорусі — військовому союзнику Росії — для виготовлення 122-мм реактивних снарядів, імовірно, призначених для РСЗВ БМ-21 «Град». Монтаж обладнання на білоруському оборонному підприємстві «Завод точної електромеханіки» (ЗТЕМ) заплановано завершити у липні 2026 року з початковою виробничою потужністю 120 000 ракет на рік. З огляду на те, що Білорусь постачає зброю Росії для війни проти України, а органом сертифікації якості цих боєприпасів є російська структура, це вказує на те, що ракети призначені для постачання в РФ і що Китай став ключовим елементом у забезпеченні російської армії озброєнням. Питання про те, чи є такий процес, що розмиває межі постачання зброї, вигідним для Китаю лише економічно чи також і геополітично, залишається відкритим.

Насамкінець, за даними української розвідки, у 2025 році Китай почав надавати Росії супутникові дані для ударів по енергетичній інфраструктурі України, фактично ставши частиною російського ланцюга ураження. Повідомлялося про зафіксовану кореляцію між російськими ракетними ударами та присутністю китайських розвідувальних радарних і оптичних супутників над регіонами України, зокрема серій «Yaogan-33», «Yaogan-33-03», «Yaogan-33-04» та «Yaogan-34».

Очевидно, що китайський уряд володіє інформацією про обсяги та номенклатуру технологій, компонентів і матеріалів, які постачаються для виробництва російської зброї, і що ці обсяги значно зросли, попри загрозу західних санкцій. З огляду на те, що Китай не запровадив суттєвих експортних обмежень, а натомість розширив військово-технічну допомогу Росії як кількісно, так і якісно, це свідчить про те, що дії КНР на підтримку російського оборонно-промислового комплексу є схваленими урядом і навмисними.

Операції впливу Китаю на підтримку Росії

Упродовж останніх чотирьох років низка ознак вказує на те, що Китай проводив так звані операції впливу, спрямовані на запобігання поразці Росії на полі бою, підрив українських мирних ініціатив, а також зменшення або припинення європейської допомоги Україні. Ці операції здійснювалися за допомогою різних інструментів, включно з медійними, дипломатичними та експертними каналами, а в деяких випадках — з їх поєднанням.

Наприклад, першим індикатором була спроба зірвати контрнаступ України у 2023 році. У той час, коли Україна готувалася до контрнаступальних операцій — результат яких був невизначеним, але очікувався як успішний — китайська сторона через непублічні канали комунікації намагалася переконати Україну відмовитися від них. Це сталося в березні 2023 року після того, як Китай опублікував свій так званий «Мирний план із 12 позицій», один із пунктів якого закликав до переговорів. Тоді група китайських експертів, пов’язаних з урядом, ініціювала контакт з українською стороною й терміново запросила закрите обговорення. Незвичним аспектом ситуації було те, що організація дискусій із китайськими колегами зазвичай займає багато часу — від кількох тижнів до місяця — через тривалу бюрократичну підготовку китайської сторони, включно з узгодженням виступів, тем для обговорення та схваленням відповідних органів влади. Однак цього разу китайська сторона наполягала на терміновій зустрічі протягом кількох днів.

Також дуже помітно, що домінуючим наративом, який неодноразово просувала китайська сторона під час дискусії, була теза про те, що Україна має негайно розпочати мирні переговори з Росією. На практиці це означало відмову від контрнаступу, спрямованого на звільнення півдня України. Упродовж тригодинного обговорення китайські учасники згадували про це приблизно 100 разів під час вступних промов, презентацій, сесій запитання-відповіді та заключних заяв.

Китайські експерти висловлювали занепокоєння і запитували, чи прийме Україна будь-який інший результат, окрім повної перемоги.

Навіть більше, конкретно щодо географії поля битви вони стверджували, що якщо Україна спробує звільнити південний фронт, Росія завдасть удару з півночі та просуватиметься у напрямку Києва — що було явною неправдою, оскільки Росія не мала розгорнутих сил у цьому напрямку. Китайці також висловлювали занепокоєння та запитували, чи прийме Україна будь-який інший результат, окрім повної перемоги й повернення до кордонів 1991 року. Вони наполягали на тому, що кожен конфлікт урешті-решт закінчується мирними переговорами, а тому необхідно йти на компроміси і поступки. Обміни з українськими дипломатами виявили, що подібні меседжі транслювалися і на дипломатичному треку, де китайські представники також дуже наполягали на мирних переговорах.

З урахуванням того, що китайську експертну делегацію очолював високопосадовець — генерал-майор, а також зважаючи на паралельні дії на дипломатичному треку, ймовірно, це була керована урядом операція впливу. Її метою було переконати український уряд відмовитися від військової операції, призначеної для розгрому російського угруповання та визволення півдня України.

Другим індикатором операцій впливу є зустрічі високого рівня між китайськими експертними делегаціями та європейськими аналітичними центрами в період 2022–2026 років, під час яких здійснювалися спроби вплинути на політику Європи щодо України та Росії. Це відбувалося паралельно з дипломатичними зусиллями Європейського Союзу, а також Франції та Німеччини, спрямованими на зміну позиції Китаю щодо війни. Навпаки, під час цих обмінів формату «Трек-2» китайські представники просували наративи, спрямовані на те, щоб відмовити Європу від продовження підтримки України. Вони аргументували це тим, що подальша допомога Україні є непотрібною, закликали до припинення постачання зброї Києву та спонукали Європу дистанціюватися від російсько-українського конфлікту й дозволити воюючим сторонам вирішувати суперечки самостійно. Вони стверджували, що Росія не становить загрози для НАТО, і попереджали, що подальше залучення Європи може призвести до подальшої ескалації та навіть ядерного удару. Зрештою, вони доводили, що Європа має нормалізувати відносини з Росією, прийнявши російські безпекові вимоги.

Фактично представники Китаю просували наративи, спрямовані на те, щоб відмовити Європу від подальшої підтримки України.

Ці дії часто збігалися за часом і змістом із відповідними зовнішньополітичними ініціативами Китаю, такими як сприяння переговорам з Росією, публікація китайського документа про «Політичне врегулювання української кризи» та візити спеціального представника Китаю у справах Євразії Лі Хуея. Відповідно, ці експертні зустрічі, ймовірно, були частиною китайської інформаційної кампанії — можливо, за участю китайських спецслужб — спрямованої на посилення офіційної комунікації та дипломатичних візитів у межах так званої дипломатії «Трек-1,5» або таємної дипломатії.

Ця діяльність, схоже, здійснювалася згідно з єдиним стратегічним задумом, підтримуючи основний дипломатичний переговорний трек.

Третім і найбільш очевидним прикладом китайських операцій впливу були неодноразові спроби знизити рівень підтримки або підірвати реальні українські мирні ініціативи. Наприклад, коли у 2024 році Україна прагнула реалізувати «Формулу миру» президента Зеленського та організувати Саміт миру у Швейцарії, Китай, який до останнього моменту не підтверджував і не заперечував свою участь, зрештою відмовився від неї. Ба більше, китайські дипломати контактували з низкою країн Глобального Півдня, спонукаючи їх не брати участі в українському заході. Це сприяло зменшенню кількості країн-учасниць саміту, про що публічно заявив президент Зеленський під час форуму «Діалог Шангрі-Ла» в Сингапурі.

Крім того, за інформацією, отриманою від європейського дипломата, після Саміту миру було приблизно десять країн Глобального Півдня, які не підписали комюніке першого саміту, але потенційно могли приєднатися пізніше. Європейські дипломати почали заохочувати їх підписати документ. Однак на цьому етапі китайські дипломати знову відновили зусилля, щоб відмовити країни Глобального Півдня (зокрема Мозамбік, Кенію, Анголу та В’єтнам) приєднатися до процесу підписання.

Водночас Китай запустив власну мирну ініціативу — так званий «мирний план Китаю та Бразилії», який у Києві також розцінили як спробу підірвати українські мирні ініціативи. Примітно те, що в цьому документі вперше було опущено навіть формальну згадку про повагу до територіальної цілісності. Під час візиту колишнього міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби до Китаю у 2024 році, у китайській заяві, оприлюдненій після зустрічі, також була відсутня будь-яка згадка про повагу до територіальної цілісності. Деякі джерела вказують на те, що під час зустрічі міністр закордонних справ Китаю Ван Ї дійсно заявив, що Китай підтримує територіальну цілісність України, про що згодом Кулеба доповів у Київ. Однак ця фраза не увійшла до підсумкового офіційного документа, що викликало неабияке здивування в Києві. Це вважалося безпрецедентним кроком, оскільки всі попередні двосторонні українсько-китайські документи завжди містили положення про взаємну повагу до територіальної цілісності, тому така дія Китаю була сприйнята як спроба послабити цю концепцію навіть на формальному рівні.

Коли я під час закритої дискусії запитав китайського експерта про причину відсутності згадки щодо територіальної цілісності, той відповів, що це свідома та послідовна політика Китаю, заявивши: «На думку Китаю, досягнення територіальної цілісності України є вкрай нереалістичним; тому Китай включає у свої документи лише ті позиції, які є здійсненими, як-от початок переговорів, деескалація тощо». Паралельно із цим, у розмовах із дипломатами китайська сторона надавала інше пояснення, стверджуючи, що територіальна цілісність уже була згадана в інших документах, зокрема в «документі з 12 пунктів», і тому не було потреби вказувати її знову. Можна з легкістю сказати, що обидва пояснення є маніпулятивними.

В Україні такі аргументи зустріли зі скептицизмом: опущення положення про територіальну цілісність України є невиправданим та непослідовним кроком, а також підриває ключові принципи зовнішньої політики Китаю. Це може свідчити про те, що Китай переходить до підходу «врахування ситуації на землі» — позиції, яку послідовно просуває Росія, щоб виправдати збереження контролю над окупованими територіями. Ці та інші дії можуть вказувати на те, що позиція Китаю, попри запевнення в нейтралітеті та конструктивній участі, насправді спрямована на підтримку Росії задля просування низки стратегічних інтересів Пекіна. Відкритим залишається питання, чи можуть західні країни, зокрема у Європі, задіяти ефективні інструменти для протидії цьому?

Юрій Пойта, керівник секції Азійсько-тихоокеанського регіону ЦДАКР