Культурний геноцид. Росія зруйнувала і пошкодила понад 1700 пам'яток в Україні

18 квітня у світі відзначають День пам’яток. За роки війни в Україні постраждали три об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО – історичні центри Львова та Одеси, а також ансамблі Софійського собору і Києво-Печерської лаври у Києві.

Загальна кількість зруйнованих або пошкоджених Росією обʼєктів культурної спадщини України складає 1723. Окрім того – 2524 об’єктів культурної інфраструктури, з яких 513 – повністю знищено.  

Загалом постраждали пам’ятки у 18 областях і з-поміж них – найбільше бібліотеки.

Топ-5 областей, які зазнали руйнувань або пошкоджень пам’яток: Харківщина (349 об’єктів), Херсонщина (302), Одещина (200 пам’яток), Донеччина (195), Київщина та Київ (173). Для того, щоб зберегти пам’ятки Мінкульт співпрацює із ЗСУ.

По суті, відбувається культурний геноцид. Таке поняття ввів ще в середині минулого століття випускник Львівського університету, польський юрист Рафаель Лемкін, але в українському законодавстві цей термін досі так і не з’явився.

Якби Верховна Рада його ввела, то захищати об’єкти культурної спадщини та археології можна було б більш ефективно.

Громадська ініціатива «Голка» до Дня пам’яток поспілкувалася із заступником міністра культури Іваном Вербицьким про стан культурної спадщини України під час війни, її втрати та захист, а також про виклики державної політики у сфері охорони пам’яток і управління ними.

Які важливі об’єкти знищили росіяни?

У Львові знищено музей – будинок, в якому загинув генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич. Зазнав пошкоджень комплекс Бернардинського монастиря. Окрім того, пошкодили меморіальний музей Михайла Грушевського та 17 будівель – пам'яток по вулиці Стрийській.

В Одесі пошкоджені цілі квартали історичної забудови – 29 пам'яток національного значення, серед них такі визначні об'єкти, як Воронцовський палац, палац Потоцького, палац Абази, будинок Ашкіназі, будівлі Морського та Археологічного музеїв тощо.

А у Харкові пошкоджені будинок «Слово», будівля Держпрому, комплекс будівель Харківського університету. А також у Харківській області знищено Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди. Загалом, серед закладів культури зазнали пошкоджень 872 бібліотеки, 139 музеїв, 191 заклад мистецької освіти.

Цілеспрямоване знищення культурної спадщини України є серйозним порушенням норм міжнародного гуманітарного права, зокрема Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту та статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, що кваліфікує прямі напади на будівлі, призначені для релігійних, освітніх, мистецьких, наукових чи благодійних цілей, а також на історичні пам’ятки як воєнні злочини. 

Як міністерство культури співпрацює з силами оборони, щоб у війну зберегти пам’ятки?

У складі Збройних Сил України діє окремий підрозділ, який опікується питаннями охорони культурної спадщини. Мінкульт підтримує з ним постійний робочий зв’язок і інтегрує його експертизу у формування державної політики. Представники підрозділу долучаються до розробки нормативно-правових актів, наприклад надавали пропозиції до рішень щодо евакуації музейних предметів і цінностей.

Голова комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв наголошував на тому, що у війну дуже гостро постає питання, зокрема культурного геноциду. Ми знаємо про злочини російських «археологів», зокрема в Криму. Чи реально зараз притягнути до відповідальності тих, хто здійснює такий культурний геноцид?

Культурна спадщина, безумовно, є частиною національної безпеки України. Її знищення, привласнення або незаконне дослідження на тимчасово окупованих територіях є елементом системної політики Росії, спрямованої на стирання української ідентичності.

Російські «археологи», які працюють на території тимчасово окупованого Криму, здійснюють діяльність без дозволу органів державної влади України. Відповідно закону «Про охорону культурної спадщини» (стаття 35) такі роботи є незаконними, а їхні дії підпадають під кримінальну відповідальність (стаття 298 Кримінального кодексу). 

Це вже має конкретні наслідки – у 2024 році одному з таких «археологів» Олександру Бутягіну було оголошено підозру, а наприкінці 2025 року його затримано на території Європейського Союзу. Зараз при триває процес екстрадиції.

Мінкульт системно працює над тим, щоб кожен такий злочин був задокументований і винні понесли відповідальність. Ми співпрацюємо з правоохоронними органами, міжнародними партнерами та експертними інституціями, щоб фіксувати факти незаконних розкопок, переміщення та привласнення культурних цінностей.

Разом з Інститутом археології Національної академії наук України та іншими органами державної влади ми забезпечуємо доказову базу для кримінальних проваджень і міжнародних процесів.

Паралельно формується санкційна політика. За ініціативи Мінкульту та за рішенням РНБО вже запроваджено персональні санкції проти осіб, причетних до таких дій. 

Фізичне знищення пам’яток і «археологи» – це не єдина загроза. Окрім цього є ще Московський патріархат і він володіє багатьма пам’ятками, які взагалі не можна було приватизовувати. Скільки таких памʼяток виявлено і які заходи вживаються для їх захисту у судовому порядку?  

Питання моніторингу пам’яток, які не підлягають приватизації наразі перебуває в процесі опрацювання в Мінкульті. Маємо результати перевірок щодо незаконного набуття власності культових споруд, що є пам’ятками з боку УПЦ МП – у 2023–2024 роках у Рівненській області працювала спеціальна комісія, яка обстежила понад 50 культових споруд, що мають статус пам’яток національного значення. 

У межах цієї роботи виявили численні порушення – проведення незаконних робіт, неукладання охоронних договорів, а також випадки неправомірного оформлення прав власності.

Завдання – гарантувати, щоб пам’ятки національного значення залишалися під захистом держави, використовувалися відповідно до законодавства і не могли бути інструментом зловживань або зовнішнього впливу.

Але загроза є не лише з боку зовнішнього ворога. Останнім негативним рішенням в сфері охорони культурної спадщини Кабміну Гройсмана була зміна порядку визначення категорії пам’яток. Діючі з того часу критерії, м’яко кажучи, невдалі. Наприклад, всі кафе і ресторани Михайла Поплавського можуть отримати статус пам’яток національного значення, бо у критеріях написано, що пам'ятками можуть стати будівлі, що пов’язані з життям та діяльності людей, які зробили значний внесок в розвиток культури країни. А от довести відповідність ознакам для пам’ятки бодай місцевого значення історичного будинку XIX століття десь в центрі Києва, майже неможлива задача. Що можна тут зробити?

Міністерство культури працює над оновленням системи визначення категорій пам’яток. 

Що ж стосується вирішення питань посилення захисту будинків ХІХ-ХХ століття, які наразі не є взятими на державний облік, – один із механізмів – це законопроєкт №11481 щодо збереження цінної історичної забудови в населених пунктах.

Мінкульт долучений до розробки цього законопроєкту. Завдяки цьому рішенню, значна кількість споруд, які мають цінність архітектурну чи історичну можуть бути збережені через внесення до переліків цінної історичної забудови і визначення відповідних заходів контролю.

(Мова про законопроєкт народних депутатів Ганни Бондар, Романа Грищука, Віталія Безгіна, Олександра Аліксійчука та інших парламентарів, який громадський сектор підтримує як корисний і стежить за тим, щоб між першим і другим читанням його у Верховній Раді не зіпсували правками – детальніше про цю законодавчу ініціативу – в інструменті «Перезарядити країну тобі під силу» – прим. авт.). 

Як організована робота з оголошенням обʼєктів культурної спадщини, які щойно виявили, а також подальше занесення їх до Державного реєстру нерухомих памʼяток України? Так, для прикладу в Києві є перелік тих обʼєктів, які складають цінність. Але вони досі не пройшли реєстраційну процедуру занесення до відповідних реєстрів. Така ситуація в більшості регіонів.  

Система обліку культурної спадщини в Україні побудована як багаторівнева – із розподілом повноважень між державним і місцевим рівнями.

Водночас Міністерство забезпечує координацію цієї системи і працює над тим, щоб процеси ідентифікації та внесення об’єктів до реєстру були швидшими, прозорішими і більш ефективними. Зокрема, зараз опрацьовуються рішення, які дозволять прискорити внесення об’єктів і посилити відповідальність на місцях.

Питання надання об’єктам культурної спадщини статусу щойно виявлених є компетенцією органів охорони культурної спадщини обласних військових адміністрацій, КМДА.

Зокрема такий розподіл закріплено як на Законодавчому рівні (статті 5 і 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»), так і в Порядку обліку об’єктів культурної спадщини.

Ми часто критикуємо владу, забудовників чи приватного власника пам’яток. А є приклади дбайливого ставлення до пам’ятки з боку приватного власника чи громади?

Ставлення до культурної спадщини формується на законодавчому рівні, а також досвідом країни, історією власності, рівнем довіри до інституцій і відчуттям відповідальності за своє.

У багатьох європейських країнах ця культура відповідальності вибудовувалась поколіннями. Україна має інший історичний досвід. Ми пройшли через періоди, коли приватна власність знищувалась, коли традиція передачі спадщини не підтримувалась, а часто – свідомо викорінювалась. Зараз ми фактично відновлюємо цю культуру і на рівні держави, і на рівні громад.

Дбайливе ставлення до пам’яток – це, в першу чергу, вжиття заходів стосовно утримання пам’ятки у належному стані із дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Зокрема такі умови щодо утримання пам’ятки зазвичай прописуються в охоронному договорі. 

Окремий виклик – ресурси. В умовах повномасштабної війни, для більшості власників утримання та реставрація пам’яток стають складним фінансовим завданням. Тому важливим елементом стає залучення міжнародної підтримки і партнерств.

Діє чимало міжнародних програм підтримки, наприклад як Polonika, які сприяють відновленню об’єктів культурної спадщини. При цьому в Україні вже є сильні приклади відповідального ставлення до культурної спадщини. Костел у Підгайцях – один із них. Місцева релігійна громада тривалий час шукала можливості для реставрації костелу і зрештою змогла виграти конкурс в Інституті Полоніка. 

Вони підготували проєкт, погодили всю необхідну документацію і забезпечили якісне виконання робіт. Це приклад того, як ініціатива громади, професійний підхід і партнерство дають результат.

Україна гостро потребує ресурсів для оборони. Є міжнародні донори, які не готові давати на такі потреби кошти, але можуть фінансувати захист і відбудову пам’яток історії та культури. Наскільки активно працює в цьому напрямку Мінкульт і яку підтримку надає органам місцевого самоврядування та громадському сектору?

Культура є частиною стійкості країни і національної безпеки, тому Мінкульт активно працює з міжнародними партнерами, які готові інвестувати в збереження культурної спадщини України.

Ключовим інструментом у цій роботі є Український фонд культурної спадщини. Це мультидонорська платформа, яка консолідує міжнародну підтримку для захисту, відновлення та розвитку української культурної спадщини, реставрації та відбудови зруйнованих обʼєктів, будівництва та облаштування сховищ для зберігання музейних колекцій. 

Фонд вибудувано за міжнародними стандартами: стратегічне управління здійснюється радою директорів за участі українських державних органів та міжнародних партнерів, незалежну оцінку заявок забезпечуватиме експертний комітет, а сама організація зареєстрована у Бельгії як неприбуткова структура, що діє на міжнародному рівні, що суттєво підвищує довіру донорів. 

Після підписання Меморандуму з ALIPH (Міжнародний альянс за захист спадщини – прим. ред.) і офіційного запуску наприкінці 2025 року Фонд уже перейшов до практичної роботи. Наразі сформовано Раду директорів, ухвалено стратегію на 2026–2027 роки, відкрито рахунок для залучення внесків. Найближчим часом оголосимо виконавчого директора Фонду.  

Перші міжнародні партнери – Нідерланди, Польща, Велика Британія, Данія, Іспанія, Естонія, Люксембург – вже підтвердили свою підтримку. Загальний обсяг залучених ресурсів наразі становить близько 4,2 млн євро.

Через Фонд буде створено механізм прямого доступу для органів місцевого самоврядування до фінансування – як на невідкладні заходи (консервація, протиаварійні роботи, захист і евакуація культурних цінностей), так і на повноцінні проєкти відновлення та розвитку. 

Фонд формує довгострокову інфраструктуру відбудови культурної спадщини, зменшуючи навантаження на державний бюджет і надаючи громадам реальні інструменти для відновлення.