"Мисливці за тілами" та черги в крематорій: як у Києві заробляють на смерті — розслідування ТСН

У Києвічерги на кремацію можуть розтягнутися на кілька днів! Про цю проблему ТСН дізналася ще в лютому. Надсилала офіційні запити до місцевих чиновників: саме тоді, коли крематорій переживав найбільший наплив і працював на межі можливостей. І лише навесні — нам вдалося потрапити всередину.

Про це йдеться у розслідуванні кореспондентки ТСН Ірини Кондрачук.

Три з чотирьох поховань у Києві — кремація

«Це історія, від якої дійсно холоне кров. Тут гроші і смерть. Безвідповідальність і безкарність. А ще суцільна монополізація. Упродовж місяця ТСН розбиралася у темі: чому українці дедалі частіше обирають кремацію? Чи дешевше це за традиційні поховання? І для кого наша з вами пам’ять про померлих — це в першу чергу заробіток?», — каже Ірина Кондрачук.

Три із чотирьох поховань у Києві — кремація. І це не питання економії грошей. Це — безвихідь.

«У Києві ховають, якщо є підпоховання. А так у Києві всі кладовища закриті», — каже власник похоронного бюро Вадим Маліновський.

В Україні працює три крематорії: у Харкові, Одесі та Києві. І були вони не лише для померлих містян. Везли і з інших регіонів. Так було донедавна. Але схоже, що ця зима — правила змінила.

Батька Дмитра Яцечка відмовились кремувати, бо він не з Києва

Батько Дмитра Яцечка — родом із Києва, але помер на Чернігівщині. Логістикою та оформленням зайнялася одна з ритуальних агенцій столиці. Зі знижкою за все — 22 тисячі гривень замість 28-ми. Дмитру ж пообіцяли: складнощів не буде, потрібно лише приїхати на прощання.

«У нас було домовлено на 2 годину крематорій. Начебто як заброньовано», — каже Дмитро Яцечко.

Це — субота. Напередодні прощання ритуальний агент шокує Дмитра: мовляв, батька не кремують, якщо свідоцтво про смерть буде не з Києва. Слід терміново зробити нове.

Про цю ж «проблему» ТСН вже чула у телефонній розмові з іншою ритуальною агенцією, яка до слова, називається однойменно із Київським крематорієм. Тому ми й натрапили на них. Певно, як і більшість людей, які хочуть замовити кремацію. Але є нюанс: наш співрозмовник, який нав’язував сервіс оформлення свідоцтва у Києві — забув уточнити — ця державна послуга безкоштовна.

Але навіть зі столичним свідоцтвом про смерть — у кремації знову відмова. Тоді ритуальний агент оформлює у крематорії ВІП-залу для прощання та збереження тіла у холодильній камері на 3 доби — поки вихідні.

«Неділя, понеділок, так як зараз крематорій в ці дні не приймає. А за ці дні вони вирішать це питання і плюс-мінус вівторок-середа тата кремують. Ну так і трапилося», — каже Дмитро Яцечко.

За інформацією джерел ТСН, Київський крематорій досі працював без вихідних. Робота спинялася хіба на Новий рік, Різдво та Великдень — і так упродовж півстоліття.

Історія Київського крематорію

Про те, що у столиці має бути крематорій — у Києві замислилися в 1967 році. Але знайти архітекторів, які б зробили проект, було складно. Усі відмовлялися. Тема смерті надто важка, а кремаційні цехи в той час ще асоціювалися з європейськими концтаборами Другої світової.

«І тодішній партнер Мельниченко і Рибачук по попередніх проектах, Авраам Мілецький звернувся із пропозицією до них за це взятися. І вони теж на перших порах відмовлялися», — каже керівник проєктів у Фонді Ади Рогачук та Володимира Мельниченка Інокентій Вировий.

Інокентій Вировий — керівник проєктів фонду сімейства Ади Рибачук та Володимира Мельниченка зустрічає нас у музеї творчості митців.

Рибачук і Мельниченко все ж беруться за справу, але за умови, що їдуть у Карпати на рік, аби вивчити українські традиції поховання. Митці шукають спосіб, як розрадити людину в момент найбільшої втрати. Архітектура має стати терапією. А весь комплекс — кольоровим і світлим.

«Тобто, насправді, всі ці зали прощання і зовні, і зсередини мали бути абсолютно білими», — каже Інокентій Вировий.

Зали прощання — це «Храм неба» — футуристичні напівсфери стоять на горі у крузі, що уособлює безперервний рух. До них дорога найдовша — це час, щоб людина звикла і прийняла невідворотне. За задумом, жалобна процесія мала йти повз 200-метрову Стіну Пам’яті. Це — підпірна конструкція пагорба, яку митці перетворили на історію людства.

«Всі ці композиції, всі ці сюжети мали налаштувати людину на розуміння того, шо як не сумно, але все це події, з яких складається життя», — каже Інокентій Вировий.

Кольоровий барельєф мав віддзеркалюватися у штучному озері, створюючи ілюзію нескінченності. Над ним Ада та Володимир працюють 13 років, але в один день їхню роботу заливають бетоном. У 1982-му радянська влада вирішує, що цей витвір мистецтва впливатиме на свідомість людей. І називають ідею стіни пам’яті — «чужою принципам соціалістичного реалізму».

Барельєф під бетоном поховали на майже 40 років. І весь цей час один з його авторів Володимир Мельниченко чекав, чи вдасться відновити.

«Цей малюнок побачив Київ знову наприкінці 2021-го. Він має подвійну назву: „Берегиня“ або ж „Жінка, яка повідомляє про війну“, — каже кореспондентка ТСН Ірина Кондрачук.

«І от коли ми відкрили цю скульптуру, Мельниченко просто не ховав сліз і казав, що єдине, про що він жаліє, що Ада цього не побачила, що це просто збулася мрія всього його життя, бо люди можуть прийти і побачити масштаб взагалі цього твору», — каже Інокентій Вировий.

«Мисливці за тілами»: цинічні заробітки на смерті

На території крематорію — запаркуватися ніде. До «Храму неба» або ж у народі «ракушок» — пішки ніхто не йде. Стежина вже давно обросла пам’ятниками. Та й часу на прощання — обмаль. Жалобні процесії — одна за одною. По півгодини на кожну.

Але доти ще треба вистояти чергу до адміністративного корпусу, де поміж родичів померлих на оформлення чекають агенти ритуальних бюро, навіть, якщо замовлення ще не мають.

Так звані «мисливці за тілами» приїздять на місця прильотів, коли знають, що там є загиблі. Знаходять згорьованих рідних, які ще в стані шоку, і нав’язують їм свої ритуальні послуги.

Замість норм моралі — «кишенькові інформатори» у білих халатах або ж погонах.

«Раніше це було в рамках там 3-4 тисяч, зверху приватні служби добавляли до цінника послуг. Це ті кошти, які віддавалася відповідно надавачам інформації», — каже президентка Асоціації «Похоронної справи в Україні» Марина Лазуренко.

Тепер, за джерелами ТСН, такий дзвінок чи коротка смс із контактом рідних померлого у Києві коштують 5 тисяч гривень.

Жителька Києва розповіла про свій випадок

Киянка Світлана Ковалевська називає це медичною мафією, роботу якої відчула на собі у січні цього року. Її свекруха померла в лікарні від інсульту. У морзі тіло зберігали безкоштовно, а от за дезобробку, бальзамування і макіяж покійної виставили рахунок — 4700 гривень.

«І сказали обов’язково. Тобто, відмовитись я не змогла», — каже вона.

Крім цього, в лікарні Світлані одразу ж запропонували послуги ритуального агента. Але щоб заощадити — жінка обрала похоронне бюро із області.

«Дуже дорого» — це від 20 тисяч гривень і до масштабів ваших бажань та можливостей.

Як працює ритуальний бізнес

Вадим Малиновський разом із дружиною Іриною — у ритуальному бізнесі вже понад 20 років. Він — контролює робочі процеси, вона організовує поставки товарів, замовляє домовини. Найдешевша тут 3950 грн — обгорнута у тканину. Найдорожча може вартувати більше мільйона гривень. Усе це — українське.

Ірина перераховує журналістам повний пакет послуг: забезпечені всім — від морозильних камер до фальш-кремації. Це коли із померлим рідні прощаються у залі ритуального бюро. Коштує це вдвічі дорожче за «Храм неба» у крематорії, але й чекати в черзі не потрібно.

Опісля прощання у залі поверхом вище — поминальний обід. Водночас домовину працівники бюро везуть до кремаційного цеху на Байкову.

Сім’я Малиновських пояснює: ринок ритуальних послуг в Україні — стихійний. ТСН відомі випадки про збереження тіл померлих у підвалах та гаражних кооперативах.

Марина Лазуренко очолює всеукраїнську асоціацію «Похоронної справи», яка із спекулянтами бореться вже 5 років. Нам пояснює: щоб надавати ритуальні послуги — достатньо зареєструватися як ФОП.

За даними «Юконтрол», в Україні 3 238 юросіб та ФОПів, які надають ритуальні послуги офіційно. Лише у Києві — це більш ніж півтори сотні агентств.

Саме ритуальні агентства у випадках наших героїв домовлялися про церемонії прощання. І в обидвох — від крематорію була відмова. Світлані запропонували перенести прощання із свекрухою на наступний день. Але у сховищі крематорію — зберігати тіло було ніде. Домовину забрало ритуальне агентство. Додаткові послуги — обійшлися сім’ї ще у 5 з половиною тисяч гривень.

Що кажуть у Київському крематорію

«Цей наплив почався десь два місяці тому, як пішли великі морози, то важко було на кладовищі ховати, бо техніка не могла справитися з землею, бо вона була промерзла», — каже радник директора КП «Київський крематорій» Ростислав Маршак.

Із 5 залів прощання у крематорії працюють лише 3. Два з них — в адмінбудівлі, звідки небіжчиків до кремаційного цеху працівники доставляють самотужки на електрокарі. І одна — на горі, де після прощання домовина опускається під землю ліфтом.

Поруч — літній майданчик. Тут прощаються лише в теплу пору. Ще одна так звана «ракушка» — зачинена.

«Дуже багато було скарг від військових про те, що в дуже поганому вигляді знаходяться ці зали прощання», — каже Ростислав Маршак.

Люди, які щодня бачать смерть на фронті, не хочуть прощатися з побратимами у занедбаних, депресивних приміщеннях.

«Ніякого там ремонту чи реконструкції бути не може. Тільки реставраційні роботи. І саме такий проект — науково-проектна документація зайшла до нас і ми її погодили», — каже директорка департаменту охорони культурної спадщини КМДА Марина Соловйова.

Практично за півстоліття експлуатації профільний департамент КМДА ці зали прощання визнає щойно виявленою пам’яткою архітектурної спадщини. А це означає — підрядник має повернути ансамбль до авторського задуму. Рестравраційна частина коштує 56 мільйонів.

Але забетоновану стіну пам’яті авторства Ади Рибачук та Володимира Мельниченка навіть за підтверджених креслень і фактів визнати пам’яткою все ще не можуть.

Щоб залишити шанс на відновлення стіни — забетоновану ділянку, де колись було штучне озеро, під колумбарій поки не займають, пояснює радник директора Київського крематорію Ростислав Маршак.

Одномісне поховання можливе лише у стіні. Це — 15 тисяч гривень. Бетонні ніші в землі — дорожчі. Їх можна придбати або під 2 урни, або одразу під 4. Коштує це від 60 до 100 тисяч гривень. Всі пам’ятники — практично однакові. Їх теж замовляють виключно тут. Від усієї кількості кремованих — у колумбарії ховають третину. Решта зберігається в урносховищі, допоки не заберуть рідні.

Ростислав пояснює: ще восени тут було до 90 кремацій у день. У лютому — майже удвічі більше.

Чому клуби чорного диму затягують пагорби колумбарію

Чи через перенавантаження печей — клуби чорного диму затягують пагорби колумбарію? Із цим питанням журналісти пішли до ексінженера крематорію із питань екології.

«Зараз ідуть ДСП, лак — а це ж все викиди. У європейський країнах, Америці — там такі домовини не йдуть на кремацію. Там картон плотний і одяг померлого — який не містить синтетики. У нас, на жаль, зараз нема таких критеріїв», — каже колишній провідний інженер з питань екології, охорони довкілля КП «Київський крематорій» Андрій Ященко.

Якщо коротко: печі — зношені. Їм всім по 50 років, нині їх 6. Або як нам пояснюють: 3 дуплекси. По дві камери в кожному. Одна кремація триває трохи більше години. Всі процеси — від доставки домовин і навіть до гравіювання урн виконують три чоловіки поважного віку.

Раніше людей і змін було удвічі більше. Але пенсіонери йдуть, а молоді, яка б хотіла тут працювати, кажуть, немає.

Як хочуть реконструювати крематорій

Упродовж 2025 року крематорій провів кілька тендерів. Договір із підрядником уклали лише під кінець року. 157 мільйонів гривень Київ заплатить за капітальний ремонт приміщення — як от гідроізоляцію стін, нову газову інфраструктуру та нові печі. Виготовлять їх в Україні. Ціна однієї орієнтовно 16 млн гривень. Їх теж буде шість, але потужніших.

«Тобто ми зможемо, там у відношенні процентів на 25 більше робити кремацій», — кажуть там.

Капітальний ремонт цехів та реставрацію залів прощання за планом завершать до кінця цього року. Водночас дефіцит місць на діючих кладовищах у великих містах зростає.

Ще один крематорій хочуть побудувати у Львові

У планах до кінця року запустити у Львові дві іспанські печі. Це 20 кремацій у день. Загальна вартість будівництва — 170 мільйонів гривень. Але докорінно проблему і це не вирішить, — переконані в Асоціації похоронної справи.

Новий законопроєкт № 12188 зокрема передбачає скасування монополії — дозвіл на приватні кладовища та крематорії, також — вимоги до ритуальних бюро і боротьбу зі «зливом» контактів агентам. А ще — створення Національних військових меморіальних кладовищ. До парламенту законопроєкт збиралися внести ще у 2022-му. Минуло 4 роки — документ переписували, але він все ще очікує на розгляд у першому читанні.

Водночас в усіх трьох діючих крематоріях, кажуть — працюють на межі потужностей. І цим користуються ритуальні агенти.

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: Черги на смерть та ритуальна мафія! Ексклюзивні кадри з підземелля крематорію! Розслідування ТСН

Церковне свято 19 квітня / © pexels.com Курс валют. / © Reuters Дитина у воді / © скриншот з відео Комуналка здорожчала / © УНІАН