Тіньова турецька дипломатія та Україна. Як Анкара включила Київ у свій пояс безпеки

Візит Володимира Зеленського в Дамаск відкрив нову геополітичну дійсність, де колишні вороги стають союзниками. Сирія після Башара Асадазмінила курс, віддаляючись від Росії та Ірану. За лаштунками змін – Туреччина і її стратег Хакан Фідан, який вибудовує нову систему регіональних альянсів.

Україна використовує момент, щоб послабити російський впливу регіоні. Старі союзи руйнуються, формуються нові. Тепер безпека Європи залежить від стійкості України та Туреччини проти російської агресії. Натомість вони можуть вимагати інтеграції до єдиного ринку ЄС, пише швейцарська Neue Zürcher Zeitung. LIGA.net переповідає коротко.

Вчора – ворог, нині – друг

Зеленський відвідав лідера Сирії, колишнього джихадиста Ахмеда аль-Шараа. У цей час ізраїльські винищувачі літали в сирійському небі, атакуючи Іран.

Візит Зеленського пройшов непоміченим на тлі ескалації на Близькому Сході. Але рукостискання двох лідерів – зміна парадигми. Сирія, яка нещодавно була союзницею Ірану та Росії, уклала тепер безпекову угоду з Україною.

Зустріч стала можливою завдяки главі турецького МЗС, колишньому главі розвідки Хакану Фідану, за сприяння якого Ахмед аль-Шараа переміг в Сирії в кінці 2025 року.

Корпус вартових ісламської революції з Ірану був змушений покинути Сирію, а російські війська замкнулися на двох базах на узбережжі Середземного моря.

Фідан супроводжував Зеленського в Дамаск, але непомітно. Турецького прапора не було на зустрічі двох лідерів, Фідан сидів з української сторони, за спиною Зеленського.

Сирійський візит – частина турецької концепції "регіональної самостійності". Фідан робить Туреччину силою, яка стабілізує регіон. Анкара наголошує на суверенітеті партнерів, водночас розширюючи власний вплив.

Фідан налагоджує зв’язки між Україною і Сирією, між Східною Європою та Левантом. Ця співпраця має коріння у спільному минулому: до ХІХ століття регіон був єдиною культурною територією. Навіть нині мусульманська меншина живе вздовж північних берегів Чорного моря. Найбільший порт України на Дунаї – Ізмаїл – має турецьку назву.

Потенційний альянс Києва, Анкари та Дамаска – турецька відповідь геополітичним потрясінням Дональда Трампа. Туреччина боїться, що США можуть змусити Україну укласти невигідний мир. Відтак Росія отримає винагороду і зміцніє після війни. Цього, як і вакууму безпеки в Сирії, Анкара прагне уникнути.

Україна глушить російські бази

Візит Зеленського в Сирію став кульмінацією його туру по Близькому Сходу. У країнах Перської затоки він обміняв український досвід у сфері захисту від дронів на ракети до Patriot. Так Київ компенсує мізерні постачання зі США.

У Сирії українські та турецькі інтереси сходяться. Співпраця Зеленського й Аль-Шараа може усунути Росію як гравця з Леванту. За підтримки Києва Анкара утвердить себе як сила, що забезпечує стабільність регіону, і збільшить свої геополітичні можливості.

Сама присутність Зеленського в Сирії – стратегічна поразка Росії. СРСР мав бази на сирійському узбережжі для поширення влади в Середземномор'ї та Африці. Російська армія досі покладається на сирійські бази для постачання своїх військ в Африці на південь від Сахари.

Київ обмежує сфери впливу Росії. Українські фахівці з РЕБ перешкоджають зв'язку російських військ на базах у Тартусі та Хмеймімі, фактично відрізавши їх від світу.

Українсько-сирійська співпраця ще не просунулася далеко. Однак "доктрина Фідана" розвивається – мережа альтернативних альянсів, що базується не на спільних цінностях, а на потребах безпеки.

Поки Україна прагне демократичних змін, турецький лідер Реджеп Тайїп Ердоган керує країною автократично, усуваючи потенційних суперників вдома. Проте Туреччина досі є відкритою, плюралістичною країною.

Поки Ердоган засуджує дії Ізраїлю в Газі, Лівані та Ірані, погрожуючи йому, Фідан тихо синхронізує регіональну політику Анкари з Ізраїлем. Ізраїльтяни воюють з іранським режимом і його проксі-силами в регіоні, а турки нарощують свій вплив.

Фідан відкидає неоосманську риторику Ердогана, а натомість зміцнює турецький вплив так, щоб Анкара не потрапила в економічну чи військову залежність від будь-кого. Ціль – активний захист ланцюгів постачання та інфраструктурних мереж серед хаосу поточної ситуації.

В України аналогічна стратегія. Вона поки не має військової переваги на фронті на Донбасі, тому тисне там, де Росія менше готова зазнавати втрат. Київ та Анкара – фактори стабільності й безпеки в регіоні.

Зеленський говорить так само, як Фідан, коли попереджає про наслідки дестабілізації ринків, руйнування енергетичних систем, порушення судноплавства та проблеми з продовольчою безпекою.

Турецько-українські гарантії безпеки для Європи

Серед хаосу геополітичних потрясінь формуються регіональні системи безпеки. Саудівська Аравія уклала угоду з Пакистаном і фактично стала під захист пакистанської ядерної зброї. Ізраїль присутній на Африканському Розі. Тель-Авів визнав незалежність Сомаліленду від Сомалі. Поки все заплутано.

З огляду на сучасну політику права сили у світі, повертаються мінливі альянси. Водночас Трамп підриває впевненість у НАТО, що базується на зобов'язаннях Альянсу. Поки європейські союзники намагаються подолати кризу, Київ і Анкара показують Європі її власну вразливість.

"Якщо США розглядають вихід з НАТО, то безпека Європи залежатиме від ЄС, але не в його нинішньому вигляді. Без України й Туреччини Європа не може конкурувати з Росією", – каже Зеленський і рекомендує прийняти Україну і Туреччину в Євросоюз.

ЄС, Україна і Туреччина потребують одне одного для безпеки. Стримування Росії – проєкт регіональної самовідповідальності та може відродити європейську інтеграцію після десятиліть застою.

Це дає Європі нові можливості, але вона повинна сміливо запропонувати Україні та Туреччині майбутнє членство. Фактичну гарантію безпеки для цих двох прифронтових країн не можна відокремити від європейської обіцянки процвітання.

Ті, хто захищають Європу, повинні мати можливість брати участь у її єдиному ринку. Однак в ЄС досі мислять категоріями минулого.

ЄС посилює правила, приймаючи нових членів. Вони захищають менші держави у межах мирної конкуренції та пом'якшують конфлікти. Якщо ситуація загостриться ще більше, військово сильніші Туреччина та Україна зможуть диктувати безпекові умови для Євросоюзу.