Неконтрольовані заяви Трампа: чому радники просять його мовчати?

Останнім часом у Білому домі зростало занепокоєння через активну публічну поведінку Дональда Трампа. На тлі загострення ситуації на Близькому Сході та напружених переговорів з Іраном, численні імпульсивні заяви президента дедалі більше хвилювали його помічників, які почали бачити війну з Іраном як «політичний альбатрос» — подію, що переслідує політика. Ці висловлювання, що часто з’являлися в ранкових посланнях та імпровізованих телефонних дзвінках журналістам, розходилися з офіційною позицією Білого дому, створюючи хаос і підриваючи політичні позиції адміністрації.

Найближче оточення президента, включаючи прессекретарку Білого дому Керолайн Левітт, неодноразово прямо рекомендувало обмежити такі спонтанні контакти з пресою. Вони вважали, що ці імпровізовані інтерв'ю лише переконують громадськість у суперечливості меседжів президента та посилюють відчуття нестабільності, ускладнюючи комунікацію як із союзниками, так і з громадськістю. Проте Трамп не завжди дослухався до цих порад, а іноді навіть жартував із Керолайн Левітт, про те, що він вже встиг повідомити журналістам важливу інформацію, про яку вона дізнається лише після її оприлюднення.

Одним із яскравих прикладів такої поведінки став великодній допис президента, в якому він використав фразу «Хвала Аллаху» та нецензурну лексику. Цей інцидент викликав дзвінки від республіканських сенаторів та християнських лідерів, які вимагали пояснень. Згодом Трамп пояснив, що свідомо обрав таку риторику, аби виглядати «максимально нестабільним» і таким чином змусити Іран піти на переговори. Пізніше він висунув Ірану ультиматум, погрожуючи загибеллю цілої цивілізації у разі відсутності угоди протягом 12 годин. Ця заява, за словами представників адміністрації, також була імпровізацією та не входила до погодженого плану національної безпеки.

Попри жорстку риторику, менш ніж за півтори години до дедлайну, який Трамп сам встановив, він оголосив про двотижневе припинення вогню. Його радники вказували, що президент насправді прагнув налякати Іран і завершити конфлікт дипломатичним шляхом, проте такі різкі зміни в його позиції лише підкреслювали непослідовність та непередбачуваність його зовнішньої політики. Паралельно з цим, у Європі, навіть найближчі ідеологічні союзники Трампа, як-от Марін Ле Пен та Джорджія Мелоні, почали дистанціюватися від глави Білого дому, вважаючи його тягарем.

Трамп неодноразово телефонував журналістам, заявляючи, наприклад, в інтерв'ю Axios, що в Ірані «практично нічого не залишилося для атаки». Він також скаржився італійській газеті на прем'єр-міністерку Італії Джорджію Мелоні, а у великодньому інтерв'ю The Wall Street Journal, він сказав, що може завдати удару по «кожній електростанції» в Ірані. Також під час одного з прийомів у Білому домі, Трамп допустив можливість нагородити себе Медаллю Пошани, найвищою військовою нагородою США, що згодом його речниця Керолайн Левітт пояснила як жарт.

Занепокоєння щодо поведінки Трампа зросло на тлі загострення ситуації на Близькому Сході, де його заяви про «допомогу» Кубі, яку він схарактеризував як «новий світанок», та різке відхилення допомоги від союзників по НАТО у питанні Ормузької протоки, лише посилили сумніви щодо його стратегії. Трамп закликав союзників «триматися якомога далі» від цього питання, назвавши Альянс «паперовим тигром».

Хоча Трамп періодично погоджується скоротити кількість таких контактів із пресою, він з часом повертається до звичної манери спілкування. Керівниця апарату Білого дому Сьюзі Вайлз навіть пропонувала йому виступити з офіційною промовою перед нацією, щоб запевнити країну в наявності чіткого плану, на що Трамп спочатку не погоджувався, але зрештою виступив 1 квітня.

«Нерідко президент робить різкі або неузгоджені заяви, які можуть розходитися з офіційною позицією Білого дому», — йдеться у матеріалі.

Помічники дедалі більше непокоїлись, що непослідовні меседжі Трампа, зокрема у соціальних мережах та спонтанних коментарях журналістам, підривають довіру до офіційної позиції Білого дому та створюють політичні ризики на тлі війни з Іраном, — пише The Wall Street Journal.

Така комунікаційна стратегія Дональда Трампа продовжує створювати напругу як у його адміністрації, так і на міжнародній арені. Чим закінчаться ці постійні «мовні війни» і чи зможуть радники вплинути на стиль комунікації президента – покаже лише час.