Жителі «полуничної столиці»: Дощі пішли вчасно, ягода буде не «за всі гроші світу»

Поки в інших областях фермери, згнітивши серце, викорчовують вимерзлі цієї холодної зими груші, персики та абрикоси, на Волині жителі полуничного села Хорохорин хрестяться: хоч би не було весняних заморозків. Поки що прогнози на ягідний урожай оптимістичні: суворий сезон полуниця пережила на ура. З огляду на те, що кожного року тут зацвітають нові гектари ягоди, можна обережно сподіватися, що цифри на цінниках з вітчизняним продуктом не шокують.

– Торік у нас через весняні заморозки загинула половина врожаю, – згадує у розмові з Коротко про староста села Анатолій Мельничук. – Зараз головне, щоб було тепло і щоб у червні градом і штормами не побило – цієї пори в нашій області це звичне явище. Була трохи посуха, але зараз уже пішли дощі – це дуже вчасно.

Ягідні кущі поки що нудьгують у полі – ними ще ніхто не займається. Зарано.

Заробляє той, хто не вирощує

Місцеві ще піт не втерли після іншої роботи – допродують пекінську капусту. Село живе за двома сезонами: у холодний - заробляють на капусті, у теплий - працюють з полуницею. Садять і капусту, і полуницю у серпні.

– Для цього так і було задумано: щоб люди завжди були при ділі та щоб були якісь гроші, – пояснює Анатолій Мельничук. – Але на сільському господарстві важко заробити насправді. Люди платять за землю податок, оренду. Виростили, перекупник приїхав, забрав, підняв ціну вдвічі-втричі і продав у Києві, Львові. Минулого року брали по 30 гривень, продавали по 100. Люди думають, що заробляєм на полуниці. Заробляє хтось... Той, хто не вирощує.

Сам староста посадив лише декілька соток полуниці. Нема коли нею займатися: і він, і дружина на роботі. Для себе вистачить, а якщо що – знають де знайти. І не за київськими цінами.

У пік сезону збирають по 100 тонн на день

У селі полуничний рай розміром 250 гектарів щороку оновлюють: кущики-«пенсіонери» йдуть під сапку, натомість садять молоді. На ягідному господарстві працюють усі 200 дворів невеликого Хорохорину. Вийти у сезон мають 500-600 осіб, щоб зібрати 100 тонн полуниці за день. Це у розпал сезону. На початку щодня виходить кілька сотень кілограмів – скільки дозріє. Під кінець – по дві-три тонни на день.

Збирають не всю - не встигають, не вистачає рук, хоча у пік сезону приєднуються і закарпатці, у яких своя ягода закінчилася. Оплата погодинна, 100 гривень за годину.

- У Польщі платять за кошик, але як може бути одна ціна за кошик на початку сезону, коли ягоди мало, і ти більше часу збираєш кошик, і в пік сезону, - дивуються в селі.

До речі, ідею вирощувати полуницю сюди привезли заробітчани з Польщі. Навіщо кудись їздити, якщо все вдома можна зробити? З тієї думки місцевих селян і досяг Хорохорин слави полуничної столиці.

На Волині збирають на два тижні пізніше

Частина ягід все одно залишиться у полі наприкінці сезону. Тож якщо хтось набере собі її сам, віддають за пів ціни. У селі вважають нормальну ціну за полуницю за собівартістю – долар, а щоб був прибуток – півтора.

Поки що на ринку є тільки полуниця з Туреччини, Голландії. Ціни не надихають: 250-300 гривень за кіло. Але що таке заморська ягода в порівнянні з нашою, ароматною та соковитою? Так, пластик із запахом полуничного спрею. А волинська – вирощена на сонці, не в теплиці.

Для нашої ціну, за словами Анатолія Мельничука, диктуватиме закарпатська полуниця: вона піде першою серед вітчизняних.

- Закарпатська з'явиться на два тижні раніше за нашу, і вона завжди дорожча саме з тієї причини, що перша, - зазначає староста. – У них якість гірша, і коли з'являється наша, вони почнуть віддавати дешевше. А ми – дорожче. Але в нас якість "екстра". У пік сезону буде обвал цін, полуниці дуже багато. Потім знову цифри на цінниках підуть вгору. Але в жодному разі цього року полуниця не коштуватиме «всіх грошей світу».

Зазвичай у Хорохорині збирають полуницю у середині червня. Закарпатську – у травні. Тож сезон уже на підході.

«Головне - не гроші, а що люди зайняті і в селі спокій»

У полях залишається багато вже некондиційних полуниць, які не встигли зібрати – тоді вона перезріває. Її забирають на переробку тернопільські підприємці – ціна вдвічі дешевша. Невисокої якості ягоду волиняни продавати гидують – втрата іміджу «їхньої» полуниці.

До речі, у селі навіть готувались переробляти її на місці. Було це ще на початку 2000-х. Тоді навіть уже був готовий бізнес-план – у співпраці з одним із найсильніших світу цього.

- Він тоді казав: "Що ж це таке, у мене під боком десятками тонн у селі вирощують полуницю, а я їм варення з Польщі", - згадують місцеві. - Але потім він помер... І все зупинилося. Але переробка - непроста справа: треба, щоб село вирощувало і малину, і яблука. Інакше невигідно, сезон полуниці – місяць. А потім ще 11 місяців платити людям зарплату та забезпечувати підприємство.

Як варіант, зазначає Анатолій Мельничук – заморожування. Але там свої специфічні особливості, підходить не кожен сорт.

- Нам навіть поляки пропонували полуницю, підходящу для заморозки, але ідея у нас не прижилася – ця полуниця набагато дрібніша за нашу, збирати її треба довше, - зазначає староста. – Для цього потрібне ціле підприємство. Більше пропозицій не було.

Інші ягоди, овочі у селі вирощують лише під продаж на ринку у невеликій кількості. Весь рік люди на «пекінці» та полуниці.

Якогось фантастичного доходу від полуниці сільська влада не чекає. Говорять: «Головне – не гроші. Головне, що люди зайняті роботою і в селі спокій».