Логістика, яка тримає країну: як транспорт забезпечує експорт та імпорт під час війни

Повномасштабна війна змінила українську економіку, але не зупинила її.

Росія системно атакує енергетику, транспорт, порти, залізничні вузли – усе, що забезпечує рух товарів і функціонування країни.

Це не випадкові удари. Це спроба паралізувати економіку через логістику.

Відповідь України – зберегти рух. Попри постійні атаки, експорт та імпорт не зупинилися. Товари продовжують рухатися – і це ключова ознака того, що економіка працює.

У 2025 році морем було експортовано 68,7 млн тонн вантажів. За перші три місяці 2026 року – ще 17,1 млн тонн. Основу становить аграрна продукція: понад 11 млн тонн зерна лише за перший квартал цього року. Важливу частку займає руда – понад 3,3 млн тонн, а також олія та металопродукція.

Морський напрям залишається критичним не лише для експорту, а й для імпорту. Саме через нього Україна отримує значну частину енергоресурсів – нафтопродукти, вугілля, добрива. У воєнних умовах це питання енергетичної стабільності та базового функціонування економіки.

Паралельно працює залізниця як ключовий елемент внутрішньої та зовнішньої логістики.

У 2025 році залізницею експортовано 73,9 млн тонн, а за перший квартал 2026 року – ще 16,9 млн тонн. Серед них – понад 7,6 млн тонн зерна та продуктів помелу, більш ніж 5,7 млн тонн руди, а також чорні метали.

Залізниця виконує критичну функцію в умовах, коли окремі маршрути стають недоступними або ризикованими. Вона забезпечує безперервність перевезень і дозволяє швидко переналаштовувати логістичні ланцюги, демонструючи динаміку зростання.

Автомобільний транспорт став основою інтеграції з Європейським Союзом. У 2025 році автомобільним транспортом експортовано понад 9,5 млн тонн, імпортовано – більш як 11,7 млн тонн. У грошовому еквіваленті це понад $16 млрд експорту та $61 млрд імпорту.

Ці потоки формують нову географію української торгівлі. Основні напрямки – Польща, Німеччина, Румунія, Угорщина та Чехія. Понад 14 000 українських перевізників забезпечують стабільність цих ланцюгів і дозволяють швидко реагувати на зміни.

Разом морський, залізничний і автомобільний транспорт формують багаторівневу систему, яка здатна працювати навіть під постійним тиском.

Це і є нова модель української логістики. Якщо до повномасштабної війни ефективність часто будувалася на оптимізації одного маршруту, то сьогодні – на диверсифікації. Україна більше не може дозволити собі залежність від одного коридору або одного виду транспорту. Стійкість означає наявність альтернатив. Саме тому ми будуємо систему, де кожен напрям підсилює інший.

Логістика стала надійним елементом національної безпеки держави. Водночас ця система формує і майбутнє. Україна поступово стає важливим елементом європейської логістичної архітектури. Наші маршрути інтегруються у транспортні коридори ЄС, а співпраця з європейськими партнерами переходить на новий рівень.

Це означає, що навіть після завершення війни логістика залишатиметься одним із ключових драйверів економічного розвитку.

За підрахунками RDNA5, збитки у транспортній сфері сягають $121,128 млрд, що дорівнює приблизно 115% загального державного бюджету України на 2026 рік.

Масштаб втрат транспортної та логістичної інфраструктури внаслідок війни є настільки великим, що держава об’єктивно не здатна самостійно повністю їх покрити, навіть якщо половину бюджету країни спрямує на реанімацію системи. Тому розвиток і модернізація галузі потребують масштабного залучення приватного капіталу.

У цих умовах ресурс має бути насамперед спрямований на безпеку. Це захист портової інфраструктури, залізничних вузлів, ключових автодорожніх маршрутів, прикордонних переходів і критичних логістичних хабів.

Саме безпека сьогодні є базовою умовою для функціонування економіки. Логістична галузь залишається живою. Попри війну, Україна зберігає значні обсяги експорту та імпорту, а отже, має реальний ринок, реальний попит і потенціал для інвестицій.

Транспорт продовжує бути економічним компонентом аграрного експорту, металургії, імпорту енергоресурсів, промислових вантажів, міжнародної торгівлі з ЄС.

Саме тому ми маємо дивитися на логістику не як на окремий сектор, а як на комплексну систему економічної стійкості держави.

Це дороги, залізниця, порти, пункти пропуску, складська інфраструктура, мультимодальні рішення, цифрові системи управління та механізми публічно-приватного партнерства.

Державні кошти – на безпеку, критичне відновлення та стійкість. Приватний капітал – у розвиток, модернізацію, нові логістичні маршрути, рухомий склад, термінали, PPP-проєкти.

Саме така модель дозволить не тільки втримати систему під час війни, а й закласти основу для післявоєнного економічного зростання.

Логістика вже сьогодні є одним із ключових драйверів економіки. І саме вона стане одним із фундаментів відновлення країни.