«М'ясорубка» на Донбасі: чому росіяни не можуть взяти Костянтинівку та Добропілля

Огляд, коротко про ситуацію на окремих напрямках, частина друга.

1. Костянтинівський напрямок

Схоже, підрозділи російської 70-ї мотострілецької дивізії (мсд), посилені силами та засобами 3-ї загальновійськової армії (ЗВА) – які, ймовірно, входять до складу тактичної групи (ТГр) «Бахмут», протягом попереднього тижня здійснили кілька досить наполегливих спроб наступу в районі Часів Яр. Зокрема, із використанням кількох одиниць бронетехніки і легких засобів «моторизації» (мотоцикли, багі тощо).

Перш за все, це стосувалося напрямку – мікрорайон «Новопівнічний» – Стінки. Крім того, противник (російські війська), обійшовши місцевий Дніпровський ставок із заходу, намагалися увійти до Миколаївки з північного заходу силами кількох малих піхотних груп.
Очевидно, що командування російської 70-ї мсд має достатньо однозначний наказ – «негайно сприяти» частинам і підрозділам 3-го армійського корпусу (АК), які, в свою чергу, намагаються прорватися на схід і північний схід Костянтинівки.

Наскільки я розумію, воно намагається вирішити цю проблему, досягнувши рубежу Віролюбівка – Новодмитрівка, для чого посилило атаки/штурмові дії по обидва боки залізниці, що веде від Часів Яр до Краматорська (вздовж Привокзальної вулиці) у напрямку сіл Стінки та Віролюбівка. А також, робить досить активні спроби обійти українські підрозділи, що обороняються в районі Миколаївки, у загальному напрямку Часового Яру – Подільське і далі – на Новодмитрівку.

Поки що російські війська не змогли досягти значних успіхів у смузі своєї 70-ї мсд. Їм вдалося захопити рівно три лісосмуги на північний захід від мікрорайону «Новопівнічний» (тобто на північ від залізниці), але прорватися до самої Віролюбівки або просто закріпитися в Подільську чи Червоному вони поки що не спромоглися.

У самій Костянтинівці, у її східній частині, наразі ведуться запеклі ближні бої з окремими штурмовими групами російських військ, які прорвалися до околиць (ймовірно, мова їде про штурмові групи зі складу 72-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) 3-го АК або його 6-ї мсд).

Інфільтрована російська піхота наразі відчайдушно намагається «зачепитися» за міську забудову в районі вулиць Мартенівська та Паркова (це південніше Новодмитрівки), а також у районі вулиць Бахмутська та Котельникових. Це – найсхідніший «краєчек» міста.

Штурмові підрозділи російського 3-го АК з цією метою діють з боку сіл Предтечине та Ступочки (фактично вздовж дороги Т-0504 Покровськ-Бахмут, яка проходить через Костянтинівку). Противник, щоб проникнути в цю частину міста активно використовує лісові насадження між міським кладовищем і залишками кафе «Маргарита», які розташованого біля дороги на схід від міста.

Наскільки я розумію, поки що російським підрозділам не вдалося надійно закріпитися в цих районах через активний опір ЗСУ, які періодично контратакують їх у цих місцях і намагаються «зачистити» малі піхотні групи російських військ, що виявляються на східних околицях міста.

У свою чергу, їхнє швидке посилення та нарощування російським командуванням у визначених районах Костянтинівки суттєво ускладнюється інтенсивним впливом українських тактичних БПЛА по всім підходам до міста зі сходу.

У смузі російської 8-ї ЗВА, очевидно, її командування сконцентрувало свої основні зусилля на її правому фланзі, тобто безпосередньо в напрямку Костянтинівки.

Насправді, щоб штурмувати місто з півдня та південного заходу, його командування зосередило переважну більшість боєздатних сил і засобів зі складу 150-ї та 20-ї мотострілецьких дивізій, а також засобів їх посилення, у вигляді інших частин і підрозділів зі складу ТГр «Дзержинськ». Їхнє головне завдання – прорватися до західної (центральної) частини Костянтинівки з боку Берестка та через Іллінівку.

Проблема для противника полягає в тому, що ЗСУ продовжують утримувати низку позицій у районі Іванопілля та Плещіївки, а також у районі Степанівки. Тобто на флангах піхотних підрозділів противника, які просунулись до району Берестка. Це, у свою чергу, дозволяє українському командуванню своєчасно виявляти накопичення російської штурмової піхоти у напрямку Бересток – Костянтинівки та своєчасно відповідати належним чином на будь-які спроби російського командування просунутися у північному напрямку значними силами.

Крім того, передові підрозділи ТГр «Дзержинськ» й досі не змогли захопити Іллінівку, оскільки, фактично, єдиний можливий спосіб для російського командування посилити свої зусилля в цьому напрямку (а це, по суті – зарослий яр, що простягається від авторозв'язки на дорозі Т-0504 південно-західніше від Берестка на північ, майже до самої Іллінівки) добре відомий місцевому українському командуванню і, фактично, перебуває під регулярним вогневим впливом ЗСУ.

Насправді все це призвело до того, що передові підрозділи російської 8-ї ЗВА, з того моменту, коли їм вдалося закріпитися в Берестку і «інфільтрувати» кілька «ультрамалих» піхотних груп по згаданому вище яру до південно-західних околиць Іллінівки (район вулиці Набережної), так й не спромоглися зрушити з місця протягом більше двох тижнів, тобто просунутися до західної (центральної) частини Костянтинівки.

Тим часом російське командування, якому фактично достатньо складно суттєво посилити свої зусилля у цьому напрямку, намагається «інфільтрувати» тут якомога більше своїх малих і «надмалих» піхотних груп.

Саме таким чином вони в основному діють на трьох ділянках – вздовж вулиці Дорожньої (у напрямку Тепличного господарства), вздовж дороги Т-0504 у напрямку колишнього автомагазину «Магістраль» і намагаються проникнути в район Костянтинівського технікуму Луганського національного аграрного університету (ймовірно, аби змусити ЗСУ відійти з їх позицій в районі Іванопілля та Плещіївки, які розташовані на південь від нього).

Наразі противник так й не може похвалитися значними успіхами в цьому сенсі.

2. Добропільський напрямок

Російська 51-ша ЗВА продовжує зосереджувати свої зусилля на своєму лівому фланзі, поруч із смугою 2-ї ЗВА. Фактично, поки що її командування відмовилося від негайних спроб дістатися району Новий Донбас – Вільне – Нове Шахове – Білецьке більш-менш значними силами, тобто прорватися на ближні підступи до Добропілля зі сходу та південного сходу.

Це зрозуміло, адже поточний рівень боєздатності значної частини її бригад, скажімо так, викликає певні питання. Тому рішення її командування зосередити свої сили і засоби, які ще мають необхідний рівень боєздатності, найближче до наступаючої, хоч і дуже повільно, 2-ї ЗВА, аби посилити її, так би мовити, «натиск», виглядає цілком логічним і адекватним.

Кілька «рутинних» спроб передових підрозділів цієї армії все ж-таки «прорватися» малими піхотними групами в Білецьке, здійснені з напрямку Затишка та Родинського, не принесли противнику результатів. На цьому командування 51-ї ЗВA й обмежилось. Протягом минулого тижня воно не виявляло особливої активності на південь від Кучерів Яр, у районі Дорожнє та в напрямку Вільне.

Але на півдні, очевидно, командування російської 51-ї ЗВА продовжувало накопичувати штурмову піхоту в районі Червоного Лиману та шахти «Краснолиманська», де, ймовірно, вже встигло облаштувати кілька взводних та ротних опорних пунктів і підтягнути сюди значну частину своєї артилерії.

Найімовірніше, противник має намір використати ці сили та засоби, які підтягуються сюди з боку Новоекономічне та Разіне, аби виконати принаймні два тактичні завдання, які для нього є достатньо актуальним:

• Здійснити подальше просування у напрямку Родинське – Шевченко.
• А також повністю витіснити передові піхотні групи ЗСУ з району на північний захід від Мирнограда, шляхом подальшого просування в напрямку Червоний Лиман – Новоолександрівка.

Окрім цього, спроби 51-ї ЗВА все ж-таки «прорватися» в Білецьке з півдня та сходу більш-менш значними силами та надійно закріпитися там, також цілком не виключені.

Але в загальному сенсі, передові підрозділи зі складу цілого ряду частин і з’єднань російської 51-ї ЗВА, які діють саме з плацдарму на Казенному Торці у західному та північно-західному напрямках, саме на даний момент – не дуже активні, причому, на переважній більшості смуги наступу цієї армії.

У свою чергу, командування російської 2-ї ЗВА, ймовірно, має досить «суворий» і однозначний наказ – за будь-яку ціну прорватися на ближні підступи до Добропілля з півдня. Інакше неможливо пояснити дуже вперті та дуже вартісні, у сенсі її власних втрат, спроби передових частин і підрозділів цієї армії просуватися досить вузьким фронтом у напрямку Добропілля (село на південь від однойменного міста Добропілля) виключно через Гришине та Новоолександрівку.

Бої за саме Гришине, які частини та підрозділи 2-ї ЗВА вели фактично понад місяць, перетворилися на справжню «м'ясорубку» для них. Дорога Покровськ-Гришине, а також промзони самого Покровська в його північно-західній частині, прилеглі до неї (район 9-го пожежно-рятувального загону, будівельної компанії «Восток-Профиль», район магазину «Наша Ряба» тощо), перетворилися на своєрідне ковадло, по якому ЗСУ, майже в «режимі постійного чергування», тобто цілодобово, били і продовжують бити всіма наявними в них засобами. Починаючи з різних типів дронів, закінчуючи різноманітною артилерією.

Однак командування російської 2-ї ЗВА, з певною маніакальною наполегливістю, продовжує затягувати в цю досить вузьку «горловину» (у найширшій точці – близько 4-4,5 км) все більше своїх сил і засобів, переважно штурмової піхоти, аби прорватися через цей «коридор» з півдня до Водянського та Добропілля (села). Більше того, на практиці вже місяць темпи просування передових російських підрозділів у районі Гришине оцінюються не більше ніж сотнями метрів на тиждень.

Я не можу сказати, що командування російської 2-ї ЗВА, у цьому контексті – це повні кретини, які не розуміють справжнього сенсу та змісту всього цього кривавого ідіотизму, який вони творять. Заради справедливості слід зазначити, що воно таки намагалося і продовжує намагатися розширити цей «коридор» досить активними власними, й не тільки власними, діями.

Зокрема, на північ через дорогу між Гришиним і Родинським у напрямку Шевченка (очевидно, аби посилити потрібний ефект, до цього «богоугодного дела» й підключили, свого часу, підрозділи 51-ї ЗВА, в надії, що їм таки вдасться розширити цей коридор), а також регулярними атаками у бік дороги Покровськ – Павлоград у районі на північ від Котлиного. Але, «хвала Аллаху», йому це вдається – не зовсім успішно. Темп просування російських підрозділів там такий самий, як в основному «коридорі», якщо не менший...

Я підозрюю, що такі дії командування російської 2-ї ЗВА зумовлені не якимось «нерозумінням» ним основ такої складної військової науки, як «водіння військ» або нюансів оперативного мистецтва, а, найімовірніше, зумовлені зовсім іншими обставинами. Наприклад – одностайними і наполегливими наказами власного «вищого» командування та політичного керівництва. А саме, «взяти Добропіллю» у визначені терміни, за будь-яких обставин. Далі буде.