Прогнозувати дії терористів правоохоронці не в змозі, це проблема всього світу - Ступак

В Україні досі існують протиріччя щодо питання легалізації вогнепальної зброї, для його вирішення має надійти політичний сигнал, вважає експерт.

Випадки резонансних інцидентів зі стріляниною в Україні знову підняли питання безпеки всередині країни — від наявності великої кількості зброї в цивільному обігу до ефективності роботи правоохоронних органів і ризиків дестабілізації. На цьому тлі активізувалися дискусії як про можливий "зовнішній слід", так і про внутрішні причини — психологічне виснаження суспільства в умовах війни.

Військовий експерт, екс-співробітник СБУ Іван Ступак розповів Главреду, чи є ці випадки ознакою системної тенденції, наскільки реально їх попереджати та чи може держава використати ситуацію як поштовх до врегулювання обігу зброї.

Чи можуть нещодавні інциденти зі стрілками у Києві та Чернігові свідчити про певну системну тенденцію?

Я б їх не пов’язував. Звісно, своє слово скажуть слідчі СБУ та Нацполіції, які аналізують обставини, шукають збіги, спільні риси — і саме вони дадуть остаточну оцінку. Але наразі я не бачу ознак системності.

За останнім випадком стрілянини в Києві відкрито кримінальне провадження з кваліфікацією як теракт. Його розслідує СБУ, і саме вони мають встановити, чи є за цим слід Російської Федерації. Так, багато говорять про те, що стрілок росіянин, але він мав і український паспорт та проживав в Україні. У нас є громадяни різних країн — білоруси, казахи, росіяни. Чи стоять за ними російські спецслужби — потрібно слідкувати.

Водночас потрібно розуміти: подібних випадків може ставати більше. Причина проста — в українському суспільстві дуже багато зброї, як легальної, так і нелегальної.

Для прикладу: лише за один місяць повномасштабного вторгнення, за моєю інформацією, органи Нацполіції видали близько 11 тисяч дозволів на нагородну вогнепальну зброю. Просто уявіть цю цифру.

Коли військові повернуться з фронту, вони не захочуть повністю відмовитися від зброї. Вони скажуть: "Ми воювали, керували технікою, працювали з дронами, вибухівкою — і маємо право володіти вогнепальною зброєю". І вони цілком логічно вимагатимуть ухвалення адекватного законодавства про легалізацію вогнепальної зброї.

Йдеться про збалансований закон, не перекошений у бік чиновників та посадовців, а такий, що реально відкриє ринок. Це також може стати можливістю для працевлаштування ветеранів — через стрілецькі клуби, тири, навчальні центри, регулярні тренування.

Фактично це може стати величезним драйвером для економіки. Тому це питання вже на часі — відповідний законопроєкт потрібно розглядати.

Як ви вважаєте, чи з’явиться у держави після цих випадків чи додатковий стимул для ухвалення такого законодавства?

Має зʼявитися. Основна проблема — у протиріччях між різними підходами. Є дві основні концепції. Перша — від Міністерства внутрішніх справ: вона передбачає концентрацію контролю, ведення реєстру власників зброї та досить непрозорі умови її отримання. Інша — від Української асоціації власників зброї. Вони давно просувають альтернативний законопроєкт, який є більш відкритим і орієнтованим на громадян, із чіткішими та зрозумілішими правилами. Як на мене, цілком ймовірно, що ініціатива виходитиме від МВС, і це законодавство може виявитися не таким якісним, як очікує суспільство.

Якщо говорити про причини подібних ситуацій і терактів, як би ви їх охарактеризували? Які передумови найчастіше можуть виникати в суспільстві?

Мабуть, втома суспільства, фізичне та психоемоційне напруження. Якщо говорити про випадки без російського сліду — це важливо підкреслити — то причини зазвичай криються в особистих обставинах: проблеми в родині, складнощі в особистому житті, фінансові труднощі або переживання втрати, наприклад, коли хтось із близьких загинув на фронті. Людина може не витримати цього тиску, і стається емоційний зрив.

Такі ситуації, на жаль, трапляються. Тому важливо звертати увагу на рідних і близьких, стежити за змінами їхнього стану та настрою — особливо якщо вони володіють зброєю, навіть легально. Це складний процес. Навіть у США досі не можуть повністю впоратися з цією проблемою — подібні інциденти там регулярно трапляються.

Наскільки такі випадки можуть дестабілізувати ситуацію в Україні?

Російська Федерація не полишає спроб дестабілізації, однак щодо масових стрілянин — щоб просто хаотично вбивати людей — я про такі випадки не чув. Натомість є інша тактика: передача зброї, створення схронів, підготовка до ліквідації окремих українських посадовців або лідерів думок — це дійсно має місце.

Військові та спецслужби відстежують такі загрози, оскільки йдеться про цілеспрямовані дії. А от масові стрілянини як інструмент — це не те, з чим раніше доводилося стикатися.

Щодо вибухів — такі випадки були: закладення вибухових пристроїв у громадських місцях, зокрема поблизу торговельних центрів, із уражаючими елементами. Це більш характерна тактика. Тому говорити про масові стрілянини як системний інструмент наразі підстав немає. Водночас гіпотетично не можна виключати жодного варіанту — якщо слідство встановить відповідні факти.

СБУ проводить розслідування, і саме вони нададуть остаточні висновки. Ймовірно, на це може знадобитися певний час — орієнтовно до кількох тижнів. Це обережна оцінка.

Які ознаки можуть свідчити про ризик подібних нападів? Чи є так звані "тривожні дзвіночки", на які варто звертати увагу? Адже у випадку зі стрілком у Києві, за офіційною інформацією, його діям передував побутовий конфлікт.

Тривожним сигналом є вже сам факт, що людина, яка володіє вогнепальною зброєю, потенційно може її застосувати. Тому це питання потребує системної роботи — передусім психологічного оцінювання тих, хто хоче отримати зброю, а також вибіркових перевірок тих, хто вже нею володіє.

Йдеться про залучення медичної системи, зокрема фахівців із психічного здоров’я. Важливо не просто "перевіряти", а проводити регулярні оцінювання й тести для власників зброї.

Наприклад, можна почати з тих, хто має кілька одиниць нарізної вогнепальної зброї — скажімо, від п’яти і більше. Згодом — розширити підхід і на власників меншої кількості або навіть однієї одиниці, перевіряючи їхній психоемоційний стан.

Також важливо враховувати поведінкові фактори. Якщо людина притягалася до адміністративної відповідальності — наприклад, за правопорушення у стані алкогольного сп’яніння чи агресивну поведінку — це має стати сигналом для додаткової уваги. У такому випадку виникає питання: чи володіє ця людина зброєю і як вона може нею скористатися? Відповідно, її варто перевірити, запросити на бесіду.

Це велика й тривала робота, яку неможливо виконати швидко — ні за один день, ні навіть за рік. Це постійний, системний процес, який потребує уважності та послідовності, як у сфері освіти, так і в роботі з людьми в суспільстві.

Після цих інцидентів ми чули багато заяв щодо легалізації вогнепальної зброї для самозахисту. Як ви вважаєте, чи може цей процес зрушити з мертвої точки?

Може підштовхнути, але ключове рішення — за Офісом президента. Якщо там дадуть політичний сигнал, процес дійсно зрушить. Інше питання — який саме законопроєкт буде підтримано: варіант від МВС чи альтернативний, більш відкритий підхід, який просувають представники громадянського суспільства. Якщо ухвалять варіант МВС, то він, скоріше за все, працюватиме, але не отримає повної підтримки суспільства. У будь-якому разі "зелене світло" має надійти саме з Офісу президента.

Наскільки правоохоронці сьогодні здатні попереджати подібні інциденти, особливо в умовах війни? Чи можливо їх якось прогнозувати?

На жаль, повною мірою — ні. Це велика проблема для правоохоронних органів у всьому світі. Не має значення, чи це США, чи Китай — випадки з так званими "одинаками" надзвичайно складно передбачити.

Якщо людина діє сама, зрозуміти, що в неї в голові, практично неможливо. Єдине — якщо вона починає демонструвати наміри: говорить комусь про свої плани, активно готується, наприклад, постійно відвідує тир і відстрілює велику кількість набоїв. Тоді це може привернути увагу.

Якщо ж ідеться про групу осіб, їх виявити легше — взаємодія між людьми залишає більше слідів. Але "одинаки" — це завжди найбільший виклик. Людина може бути абсолютно адекватною, а потім у певний момент — через стрес, емоційний зрив чи зовнішній тригер — різко змінити поведінку.