Трамп проти Папи: Реформація традиціоналістів

Конфлікт між адміністрацією Трампа та Святим Престолом був питанням часу.

Чинний американський президент, граючи на полі консервативного популізму, хоче мати ексклюзивне право визначати, «що таке добре й що таке погано» для всіх шанувальників «традиційних цінностей» як у себе вдома, так і, бажано, в усьому світі. А право на остаточну теологічну й моральну оцінку, закріплене за Папою Римським у католицькій доктрині, йому в цьому відверто заважає. Тому американські католики-традиціоналісти мають зробити вибір — вони більше католики чи, як стверджує Трамп, «вони всі — MAGA».

Хоч як це дивно, їхній вибір зовсім не очевидний.

Спроби Трампа і компанії «осідлати» американський християнський консерватизм на перший погляд виглядають комічно. Згенеровані ШІ картинки, на яких Трампа зображено в образі Папи, а потім — чого вже дріб’язкувати — в лику Самого Христа. ШІ-шні ж ролики, де глава Пентагона Гегсет крокує в латах хрестоносця. І вже зовсім не ШІ-шний — цілком реальний Гегсет, який проголошує проповідь, спірачену з «Кримінального чтива».

Усе це здається сюжетами радянських гумористичних програм, у яких жорстко заощадили на акторах: американські політики висміюють самі себе, американську релігійність та «американську вояччину».

Проте загальну картину порушує — й водночас доповнює — Джей Ді Венс. Він — католик. І, здавалося б, зіткнення Трампа з Папою Левом мало б його помітно похитнути.

Так, його похитнуло. Але зовсім не так, як можна було очікувати. Венс не став відмовчуватись. Однак він і не поспішив показати себе добрим католиком — стати на бік глави своєї церкви. Навпаки. Він майже повторив слова Трампа, порадивши Папі Леву втриматися від розмислів на геополітичні теми, а натомість зайнятися своїми справами — хіба що трохи чемніше. Але навіть у «своїх справах» Папі потрібно бути скромнішим: Венс радить главі Католицької церкви «бути обережним у теологічних розмірковуваннях».

Утім, не поспішайте з висновками. Це все ще не означає, що Венс не став на бік глави своєї церкви. Вам просто мало відомо про те, чим є його церква та хто в неї глава. І добре б, якби це стосувалося лише Венса, але те саме можна сказати про багатьох американських католиків.

Соцопитування в США фіксують тенденцію: довіра до Трампа серед католиків падає. Нагадаю, на виборах нинішнього президента США підтримали 52% католиків. З огляду на останні події ця цифра трохи просіла. Але зовсім не так, як можна було очікувати: 48% католиків підтримують те, що робить президент Трамп.

І це для багатьох із них уже не просто політичний, а саме релігійний вибір.

Іще недавно існувала ілюзія, що, на відміну від американського євангелізму, американський католицизм надійно захищений від сповзання у християнський націоналізм. І ось ілюзія розвіялася: допоки президент Трамп дотримуватиметься консервативного порядку денного, католики США його підтримуватимуть. І в ногу з ним крокуватимуть — молитимуться за «перемогу нашої зброї», за реставрацію «нашої величі», за «упокорення ворогів нашого богообраного народу». Хоч би що про це думав і казав Папа Римський. Трамп, звісно, трохи прикрасив реальність, коли заявив Папі, що католики США більше не «його» — «вони всі — MAGA». Не всі католики, звісно, MAGA. Але їх чимало.

Коли не-трампістська частина американських християн бачить, як цементується християнством іще недавно досить строкатий консерватизм у США, у неї зростають апокаліптичні настрої. В англосфері почали помітно частіше цитувати антиутопії — здебільшого «1984» і «Оповідь служниці». Укорінення в літературну традицію виглядає водночас зворушливим і абсурдним на тлі торжества слопу — не лише контент, а й політичні рішення, здається, тепер генерує ШІ, якому промпти пишуть мавпи.

Утім, промпти найчастіше запозичені. І це лише згущує атмосферу апокаліпсиса. Адже зразки, на які орієнтується Трамп у своїй релігійній політиці, цілком очевидні.

Дональд Трамп направду ніколи й не приховував, що він у захваті від Владіміра Путіна. Не варто дивуватися, що він наслідує його політичний стиль — де може та як може. Путін змусив православного патріарха благословляти війну, єпископів — освячувати балістичні ракети, священників — шпигувати й доносити, черниць — збирати пожертвування на потреби бійців-окупантів. То чому президент США не може розраховувати на щось схоже з боку «своїх» попів?

Коли скандал між Трампом і Папою Левом вибухнув, одним із перших і найвдаліших коментарів у пострадянському сегменті був такий: Папа Лев відмовився перетворюватися на вівтарного хлопчика Трампа. Алюзія на слова Папи Франциска, звернені до патріарха Кіріла в перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну: «не перетворюйтеся на вівтарного хлопчика Путіна». Ці слова пристали до патріарха Московського намертво, тому що влучили прямісінько в яблучко.

Минуло зовсім трохи часу, і Папі — щоправда, вже не Франциску, а Леву — дали зрозуміти, що від нього очікують того самого: як патріарх Московський благословляє «війну Путіна» й молиться «за перемогу російської зброї», так і Папа має благословити «війну Трампа» й молитися за його перемогу.

Так, це зовсім різні війни. Однак чи різні це молитви? Папа Лев уважає, що ні. І Трампа це обурює тим сильніше, чим більше це відрізняється від «ікони стилю». Патріарх Кіріл ніколи не давав підстав засумніватись у своїй лояльності до Путіна. Тільки схвалення. Тільки найпалкіша підтримка. Патріарху Московському на думку не спаде сказати, що «він не боїться» президента — як це зробив Папа Лев. Патріарх боїться. Його страх перед Богом давно поступився місцем страху перед Путіним. Він узагалі явно плутає цих двох — Бога й Путіна. Поки Трамп сусальними картинками демонструє публіці свої вологі мрії, Путін їх уже здійснив: принаймні для свого патріарха він замінив бога.

Путін зумів сакралізувати свою владу — так, що в системі власної владної вертикалі він якщо й не бог, то його повноважний т.в.о. Порівняно з Владіміром Владіміровічем, Дональд, який не зумів утихомирити Лева, ймовірно, почувається лузером.

Утім, програна битва — це ще не програна війна. У президента Трампа є кілька карт, які можна вдало розіграти. Його головний козир — американський християнський консерватизм, що, як з’ясувалося, може об’єднувати людей різних конфесій у єдиному пориві християнського націоналізму. «Вони всі — MAGA» — це готова формула новітньої громадянської релігії США.

Трамп ніколи не був релігійним. І йому загалом було б однаково, чим заповнити порожнечу, яка завжди зяє у популізму в тому місці, де мала б знаходитись ідеологія. Слід зазначити, що й тут трампізм не винайшов нічого нового: ідеологічні лакуни завжди легко заповнюються саме каламутною тванню псевдорелігійних месиджів. Де зазвичай ясно й чітко вказано, що Бог бажає саме того, про що згадав «Батько Нації» у своєму попередньому посланні. І ви — о, диво! — не знайдете в таких месиджах ані слова про необхідність нагодувати голодних, прихистити бездомних, помолитися про заблудлих. Заповіді блаженства витіснені за межі реальності новою редакцією Десяти заповідей (виправлених і доповнених), згідно з якою «провчити», «стерти з лиця землі» чи навіть «знищити цілу цивілізацію» — це і є найточніше формулювання Божого задуму.

Упродовж десятиліть багатьом американським громадянам було звично й зручно поєднувати традиціоналізм із християнством. Це зручно, оскільки не вимагає доказів і роздумів, не допускає сумнівів і дискусій. Якщо «так написано» або «так хоче Бог» — які тут можуть бути дискусії?

Однак останнім часом ставки різко зросли: право говорити від імені Бога (й підмінювати Його волю своєю) прибирають до рук люди з величезними амбіціями та відсутнім моральним імперативом. Дехто з них — не те щоб геть самозванці, з огляду на той факт, що їхні пальці лежать на кнопках Судного дня. Усе, що їм потрібно зробити, — витіснити конкурентів із поля духовного лідерства. Будь-якими засобами. Викинути з ефіру та/або з країни (чи навіть зі списку живих). Залякати й змусити служити собі, а не Богу (в ідеалі собі як Богу). Дискредитувати. Оголосити поза законом.

У цій ситуації американські католики-трампісти опинились у складному становищі. Їм доведеться обирати між двома провідниками Божої волі — тим, який проповідує мир, і тим, який проповідує війну.

Проте набагато важливіше — і важче — те, що їм доведеться обирати між тим, хто буде помилуваний, а хто — розіп’ятий. Їм доведеться робити вічний щоденний християнський вибір. Знаючи, що від цього вибору тепер залежать не лише їхні власні душі.