Трамп, Наполеон і Гітлер: як світові лідери сварилися з Папами Римськими і що з цього вийшло

Конфлікт президента США з Папою Львом XIV, якого називають "першим американським папою", що назріває, це, можна сказати, традиція. Так світові лідери дуже часто сварилися з главами Ватикану й іноді це призводило навіть до терміну у в'язниці, пише Politico.

Війна в Ірані, поряд із занепадом Римської імперії та Французькою революцією, є одним з історичних переломних моментів, що спровокували конфлікти між понтифіками і деякими з найбільш знакових політичних діячів цивілізації.

Останній конфлікт бере свій початок у близькосхідному конфлікті та неодноразових закликах Папи Римського до миру. Лев XIV розлютив президента США, заявивши, що Бог "не чує молитов тих, хто веде війну", і назвавши погрозу Трампа знищити цілу цивілізацію "неприйнятною".

Своєю чергою Трамп і його віце-президент Дже Ді Венс обрушилися з критикою на главу католицької церкви, а в Білому домі почали наполягати на тому, що конфлікт на Близькому Сході — це "справедлива війна", яку ведуть "в ім'я Ісуса Христа".

Конфлікт між главами Білого дому і Ватикану, можливо, і викликає подив, але для Католицької церкви це своєрідна традиція.

Перший Папа Лев лаявся з гуном Аттілою

Перший папа Лев (440-461) відомий тим, що конфліктував із постаттю, яка, безсумнівно, була більш запальною, ніж Трамп: Аттілою Гунном.

Після грабежів по всій Європі цей вождь варварів вторгся в Італію і розграбував міста на півночі півострова. Рим, що перебував на той час під номінальним контролем слабкого західноримського імператора Валентиніана III, був приреченим, доки 452 року Папа Лев не вирішив поговорити з Атіллою.

За словами грецького історика Пріска, який одного разу обідав з Аттілою, очільник гунів був настільки вражений перспективою божественної відплати, яку йому змалював Лев, що наказав своїм племенам відступити з Італії в Німеччину, де й помер менш ніж за рік.

Двоє Пап на ім'я Пій і конфлікт із Наполеоном Бонапартом

У французького імператора Наполеона Бонапарта були вкрай непрості стосунки з керівництвом католицької церкви. Будучи молодим генералом, він вторгся в Італію, швидко розгромив війська, що охороняли Папську область, і проголосив Римську республіку. Після того як 80-річний Папа Пій VI (1775-1799) висловив протест, його взяли в полон і відправили до в'язниці міста Валанс, де він і помер.

Його наступник, Пій VII (1800-1823) поводився обережніше. Він почав переговори з Французькою республікою, вирушив до Парижа на коронацію Наполеона як імператора, і люб'язно промовчав, коли французький лідер провокаційно коронував себе сам.

Але відносини зіпсувалися після того, як Папа відмовився підтримати введене Наполеоном ембарго на британські товари по всьому континенту. Пія відправили до в'язниці, де він дочекався поразки Наполеона під Ватерлоо і з тріумфом повернувся до Риму, коли його проголосили живим мучеником, який переміг Наполеона.

Друга світова війна і складна фігура Пія XII

Пій XII (1939-1958) був главою Католицької церкви під час Другої світової війни, але до свого обрання він вів переговори за договором 1933 року між Ватиканом і Німеччиною, який надав легітимність режиму, що формувався, Адольфа Гітлера і зобов'язав місцеве духовенство зберігати мовчання, коли нацисти почали переслідувати євреїв та інші меншини в Німеччині. Будучи Папою, Пій XII також піддавався критиці за те, що не засудив звірства нацистів.

Однак його захисники стверджують, що понтифік віддав перевагу публічній стриманості, щоб зробити більш обережні дипломатичні кроки, які врятували тисячі людей. Після того як фашистський лідер Беніто Муссоліні ухвалив расові закони, щоб вигнати євреїв з італійських університетів, Пій XII призначив багатьох безробітних учених на посади у Ватикані. Він також уклав угоду з Бразилією про прийом єврейських біженців і сховав тисячі людей у монастирях і жіночих обителях по всьому Риму.

Після смерті Пія XII тодішній міністр закордонних справ Ізраїлю Голда Меїр назвала його "слугою миру", який "підніс свій голос, щоб засудити переслідувачів і висловити співчуття жертвам". Незважаючи на цю похвалу, персона Папи Пія XII залишається спірною.

Карибська криза і Папа Павло VI

Після того, як Папа Павло VI (1963-1978) став свідком того, як світ опинився на межі ядерної війни під час Карибської кризи, він прийняв політику взаємодії, відому як Ostpolitik, яка робила ставку на діалог зі Східним блоком.

Після десятиліть рішучого протистояння комуністичним урядам світу, понтифік привітав радянських лідерів у Ватикані і направив емісарів для взаємодії з владою Польщі, Угорщини та Румунії. Ця стратегія викликала суперечки всередині Католицької церкви.

Тактику продовжив, хоча й у більш конфронтаційному стилі, Папа Іван Павло II (1978-2005), який прагнув налагодити зв'язки з Михайлом Горбачовим, водночас надаючи моральну підтримку польському руху "Солідарність".

Дональд Трамп і конфлікт зі ще одним Папою

Попередник нинішнього Папи Римського, Папа Франциск (2013-2025) теж конфліктував із Дональдом Трампом, але більш стримано, критикуючи його політику, а не самого президента США.

Напередодні інавгурації Трампа в 2017 році Франциск заявив: "Людина, яка думає тільки про будівництво стін... не є християнином". Однак пізніше його прес-секретар наполягав на тому, що коментарі папи не були спрямовані проти американського лідера або його планів з будівництва гігантського бар'єру на кордоні США і Мексики, а являли собою загальне спостереження.

Ця модель поведінки повторювалася протягом усього понтифікату Франциска. Папа займав тверду позицію проти політики Трампа — наприклад, його запеклий захист заходів по боротьбі зі зміною клімату після виходу США з Паризької угоди, — але ретельно уникав прямої конфронтації з людиною, яка обіймає посаду президента.

Нагадаємо, Папа Римський Лев XIV уже встиг різко розкритикувати лідерів, які витрачають мільярди на війни, і заявив, що світ "спустошується жменькою тиранів". Він заявив це після хвилі постів від Дональда Трампа.

До публічного скандалу президента США і Ватикану стало відомо, що папського нунція викликали в Пентагон, де йому довелося вислуховувати погрози. Це не був офіційний візит, який набув розголосу завдяки журналістам.