Державні програми підтримки культури: що виросте після «дощу з грошей»

Рівень державного фінансування державою культурної сфери, що і до війни традиційно був украй низьким, в останні роки став критичним і навіть загрозливим для виживання галузі. Попри те, щоМіністерство культури отримало на 2026 рік на 45% більший бюджет, ніж торік (в абсолютних значеннях він становить 16,145 млрд грн), ці додаткові кошти, на жаль, і близько не покривають реальні потреби сфери. Так, деякі державні культурні інституції залишаються профінансованими в рази нижчими бюджетами за їхній реальний фінансовий запит,інші ж міністерству доводиться екстрено дофінансовувати посередині бюджетного року. На цьому фоні існування таких програм підтримки культури, як нещодавно запущена «Тисячовесна», або ж державних грантових програм у сфері культури, викликає логічне запитання: а що насправді держава фінансує в полі культури? І про що свідчать ці пріоритети?

«Детектор медіа» проаналізував низку державних грантових і «підтримувальних» програм у сфері культури та креативних індустрій, аби зрозуміти, куди ж проливається цей дефіцитний фінансовий ресурс і що може вирости на цьому ґрунті.

Минулого тижня, під час традиційної години запитань до уряду у Верховній Раді, міністерка культури, віцепрем’єрка з гуманітарної політики Тетяна Бережна представляла перед українським парламентом результати першого півріччя оновленої команди міністерства. Наряду з іншими заявленими пані Бережною результатами роботи команди Мінкульту, серед якихзапуск державної програми підтримки культури «Тисячовесна»,законодавче врегулювання питання евакуації музейних фондів,запуск Українського фонду культурної спадщини тарезультати цьогорічної програми перекладів Українського інституту книги Translate Ukraine, було названо і розширення державної грантової програми «Власна справа», якою уже понад пів року можуть користуватися представники сфери культури та креативних індустрій (за інформацією Міністерства культури, нею скористалися вже понад 200 фахівців із цих сфер).

Проте не «Власною справою» єдиною — адже це далеко не одна програма, за якою культурно-креативний сектор може отримати державну фінансову підтримку. Тож спробуймо розібратися, які ж «культурні» державні програми існують, на чому їхній фокус, якими є їхні особливості та скільки це щороку коштує платникам податків (а в деяких випадках — і міжнародним донорам).

Отже, основною державною інституцією, що оперує грантами на культурні проєкти, от уже дев’ять  років залишається Український культурний фонд. На поточний 2026 рік фонд анонсував цілий перелік грантових програм. Основні напрямки грантової підтримки — це програми «Культурна спадщина», «Культура під час війни», «Стійкість суспільства через культуру», «Культура. Регіони», «Стипендії» тощо. В різних програмах розмір грантів, які можна отримати на реалізацію проєктів, варіюється від 300 тис. грн — 1 млн грн і до 500 тис. грн — 3 млн грн.

Цьогоріч УКФ отримав від держави 410,8 млн грн на власну діяльність, що помітно більше, аніж попереднього року (в 2025 році бюджет УКФ становив 251 млн грн).

Окрім значного державного фінансування, Український культурний фонд також залучає і спонсорські та партнерські кошти, аби мати можливість підтримати більшу кількість грантерів.

«Ми продовжуємо роботу над залученням фінансування від міжнародних партнерів і соціально відповідального бізнесу. Маємо домовленості з міжнародною програмою “Партнерство за сильну Україну” та Британською Радою в Україні щодо співфінансування конкурсів. Дві обласні військові адміністрації також висловили зацікавленість і попередню готовність підтримати нас», — розповідала наприкінці 2025 року виконавча директорка УКФ Анастасія Образцова.

Окрім цього, існують і окремі державні грантові програми з підтримки культури.

Одна з них — це вже згадана програма «Власна справа», яку Мінкульт реалізує спільно з Мінекономіки та Державною службою зайнятості. Від серпня минулого року тудитакож можуть подаватись оператори проєктів у сфері культури та креативних індустрій.

Згідно з інформацією Мінкульту, ця грантова програма розрахована на представників «малого та середнього бізнесу, а також тих, хто тільки починає власну справу».

Кошти можна використовувати на операційні витрати: придбання та оренду обладнання, транспорту, ліцензійного програмного забезпечення, оплату оренди приміщення, маркетинг, рекламу, створення об’єктів авторського права тощо. Отримати гранти можна у розмірі від 100 тис. грн до 1 млн грн (при цьому на гранти від 500 тис. грн розповсюджується норма співфінансування 70% на 30%, тобто грантер має самостійно покрити 30% вартості проєкту).

«Продовжуємо підтримувати креативний сектор. Понад 200 підприємців уже отримали гранти за програмою “Власна справа”. Кожен митець, видавець, викладач, дизайнер, який отримує грант, має можливість розвивати свою справу, створювати робочі місця і посилювати українську культуру», — цитує сайт Мінкульту слова міністерки культури, віцепрем’єрки з питань гуманітарної політики Тетяна Бережна про проміжні результати цієї програми.

Також на початку квітня Міністерство культури запустилопрограму з виробництва культурного контенту «Тисячовесна» під особистою ініціативою президента Володимира Зеленського. Це не гранти у чистому вигляді, а фактично форма державного замовлення виробництва культурного продукту, на яку цьогоріч спрямовано рекордний для культурної сфери бюджет у 4 млрд грн. При цьому 75% цього обсягу коштів буде проінвестовано саме в аудіовізуальний продукт (передовсім виробництво кіно та серіалів). Заявки від виробників контенту приймаються до 28 травня включно. Передбачені три основні моделі фінансування залежно від комерційного потенціалу виробленого продукту (100% для некомерційних сегментів — авторської та анімаційної продукції, а також дебютів і контенту для дітей, до 80% — для ігрових і неігрових (документальних) проєктів і 50/50 — для ігрових і неігрових серіалів (крім анімаційних та авторських — вони можуть претендувати на фінансування до 100% у рамках програми).

Звичайно, це добре, що держава і в складні воєнні часи намагається викроювати бодай якісь бюджети на підтримку культурної сфери. Але роздивімося уважніше, про підтримку чого саме в культурі насправді йдеться. Це передовсім виробництво культурного контенту та різноманітних культурних продуктів, а також — у випадку з грантовою програмою «Власна справа» — самозайнятість фахівців культурного-креативного сектору. Ще заснування або розвиток громадських організацій і невеликих інституцій незалежного культурного сектору. Це, безумовно, важливо, але перераховані напрямки — ще далеко не всі потреби культурної сфери, що мусять закриватися саме коштом державного бюджету (адже є ще державні та муніципальні культурні інституції, сфера захисту спадщини, напрямок мистецької освіти й інші надзвичайно фінансово вразливі напрямки культурної галузі).

Якщо помістити загалом добре і важливе явище державних грантів на культуру у ширший контекст реальних викликів і потреб сфери, картинка стає значно більш об’ємна та нюансована. Адже весь цей «атракціон небаченої щедрості» відбувається на фоні вбивчого та хронічного недофінансування культурної сфери загалом (і зокрема діяльності державних культурних інституцій), яке буквально ставить їх на межу виживання.В низці випадків держава навіть змушена екстрено шукати можливості дофінансовувати окремі інституції, аби вони змогли «дотягнути» до кінця фінансового року.

Наразі з запитом культурної сфери на проєктну підтримки загалом цілком добре дають раду міжнародні донорські програми (серед них House of Europe, Ribbon, PFRU, «Креативна Європа» тощо), а також локальні оператори грантових коштів у особі окремих культурних інституцій («Мистецький Арсенал», платформа культурних ініціатив «Ізоляція» тощо). В цій ситуації держава ж мусила б передовсім опікуватися «хардами», а не лише «софтами», зокрема фінансуючи в достатній мірі культурні інституції та дбаючи, щоб ті з них, що профінансовані в достатній мірі (зокрема УКФ, УІК, Держкіно тощо) ефективно працювати з наданими їм бюджетами.

А ще — доводити розпочаті ініціативи до пуття, перш ніж братися до наступних. Зокрема — привести до ладуобіцяну реформу мережі закладів культури та лібералізувати їхню роботу. Це дещо покращить ситуацію з кадровою та фінансовою кризою сфери, але точно не врятує від потреби нормально фінансувати культуру.

Питання, чи може країна спрямовувати стільки державних коштів на культуру під час великої війни, направду риторичне (підтримувати стійкість сфери культури навіть у темні часи надзвичайно важливо, адже стан цієї сфери напряму впливає на те, яким українське суспільство вийде з цієї війни). Значно ж більш фактологічним питанням є те, куди саме йдуть ці грантові кошти (зокрема і на культуру).

Можливо, в цій ситуації державі варто навчитися не розпорошувати дефіцитний фінансовий ресурс, натомість розподіляти його мудро, спрямовуючи передовсім на те, що «триматиме» культурну сферу в наступні роки та десятиліття. І це навряд чи велика кількість розпорошених культурних проєктів чи тисячі годин аудіовізуального контенту. Натомість система сильних спроможних інституцій культури точно могла б стати міцним каркасом, що зміг би забезпечити стійкість української культурної сфери на роки і десятиліття вперед.

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).