Іранська слабкість Каліфорнії

Примітка редакції. Виявляється, віддати критично важливі галузі на аутсорс — погана ідея. Матеріал про США, але місцями як про Східну Європу.

Каліфорнія є магнітом для розумних людей. І все ж таки ми, схоже, особливо вправні у промисловому виробництві ініціатив, які б’ють по нас самих.

Особливо чітко це видно в нинішній енергетичній кризі. Протистояння, що триває в Ормузькій протоці, значно підвищило ціни на нафту в усьому світі. Водночас воно оголює помилки енергетичних підходів у сучасній Каліфорнії.

Понад десять років штат веде війну проти власної нафтової галузі. Колись Каліфорнія була, страшно подумати, великим експортером електроенергії. Але цим зацікавились регулятори, що наскрізь просочилися новою «зеленою» релігією. Судячи з усього, вони вирішили їхати до щасливого майбутнього на електромобілях, а решту автівок поки що заправляти імпортованим бензином.

У результаті Каліфорнія стала єдиним штатом у континентальній частині США, який залежить від нафти й нафтопродуктів, привезених з інших частин світу. Раніше значна частина надходила з Росії. Тепер — переважно з Перської затоки.

От халепа.

Виходить, цілий штат має майже наркотичну залежність від регіону, добре відомого своїм фанатичним антиамериканізмом.

Чому ж ми платимо за це так багато? Цілком очевидно: Каліфорнія не має трубопроводів ані з Близького Сходу, ані навіть із Техасу. Ставка, зроблена на зелену енергетику, зробила нас найбільшим імпортером електроенергії в США і одним із небагатьох штатів, що є чистими імпортерами нафти й газу.

Колись Каліфорнія давала 40% видобутку нафти у США. Тепер на неї припадає жалюгідні 2% американського нафтовидобутку. І у питанні нафтопродуктів штат також залежить від іноземних поставок.

Тим часом інші американці багатіють на тлі зростання цін. Танкери, переспрямовані з Перської затоки, йдуть до Мексиканської затоки — або «затоки Америки», якщо говорити по-трампівськи. І вони не допливають до портів Лос-Анджелеса чи Окленда.

«Північна Америка тепер є енергетичною наддержавою, — каже галузевий аналітик Роберт Брайс. — Але Каліфорнія просто облажалася в багатьох сенсах».

Тож на тлі зростання цін на нафту ми самі дбаємо про те, щоб Бейкерсфілд і Лонг-Біч жодним чином не наповнювали наш бюджет. У Пермському басейні знову розпочався бум на видобуток сировини, але в колишніх енергетичних регіонах Каліфорнії чомусь ніхто не святкує.

Примітка редакції. Це не помилка, можете не скаржитись на поганий переклад. Йдеться саме про великий нафтогазоносний басейн у південно-західній частині США. Понад 220 000 квадратних кілометрів. І так, басейн називається Пермським. Або ж, мовою оригіналу, the Permian basin.

Усе це принесено в жертву ідеології, яка якимось чином вважає нормальними товари, виготовлені з використанням вугілля — переважно китайського, — але при цьому бачить щось майже диявольське в американській або, ще краще, каліфорнійській нафті.

Наслідки цієї політики — катастрофа як для промисловості, так і для споживачів. Ціни на бензин у Каліфорнії зараз становлять близько 6 доларів за галон. Або навіть більше. Це на 40% вище за середній рівень по США. Економісти UC Davis очікують, що незабаром житель Каліфорнії буде змушений платити за галон пального на 2,50 долара більше, ніж пересічний американець.

Губернатор Гевін Ньюсом любить звинувачувати у високих цінах президента Трампа та злі нафтові компанії. А кого ж ще? Але більш як половина різниці в цінах походить від регуляторної політики самого штату. Бензиновий акциз у Каліфорнії — найвищий у країні. Навіть попри те, що багато штатів такі збори скоротили.

У майбутньому, як вважає енергетичний аналітик Рон Стайн, Каліфорнія значною мірою залежатиме від нових нафтопереробних заводів в Африці, Азії та на Близькому Сході. Просто блискучий хід у світі, який дедалі сильніше трусить від нестабільності.

Вплив високих цін на енергоносії розходиться хвилями по всій економіці штату. Вони відіграли критичну роль у пригніченні місцевої промисловості та скороченні робочих місць для «синіх комірців».

Найбільшими жертвами стають саме ті групи (передусім латиноамериканці), які непропорційно сильно пов’язані з тим, що в недавньому звіті Chapman University названо «вуглецевою економікою». До неї належать такі сфери, як виробництво, логістика, сільське господарство, будівництво й енергетика.

Латиноамериканці становлять понад 90% працівників сільського господарства, більш як 50% усіх будівельників Каліфорнії, переважну більшість фабричних робітників і приблизно 30% працівників нафтової й газової галузі. Будівництво часто передбачає використання важкої техніки з вуглецевим слідом. Транспорт критично залежить від поставок пального.

І все ж масивний внесок латиноамериканських працівників короткозоро зводиться політиками-екологами до узагальнення на кшталт «вуглецевих викидів».

Високі енергетичні ціни в Каліфорнії також непропорційно б’ють по бідніших жителях, особливо у менш помірних за кліматом округах. «Екологи» постійно намагаються обмежити або повністю ліквідувати природний газ. Хоча він значно дешевший і набагато більш надійний за зелену енергетику.

Що кумедно, ще однією жертвою можуть стати так звані техноолігархи. Вони часто фінансували зелені рухи, бо вважали, що їхня індустрія не є особливо вразливою до високих цін на електроенергію. Але сплеск популярності штучного інтелекту призвів до того, що тепер і їм також потрібно дедалі більше енергії.

А це означає, що технологічним компаніям дедалі частіше доведеться розміщуватися ближче до дата-центрів. Проте шанси, що такі об’єкти будуватимуть у Каліфорнії, мізерні — перш за все, з огляду на регуляторне і політичне становище штату.

На жаль, ми десятиліттями копали собі глибоку енергетичну яму. З урахуванням кризи в Перській затоці — а можливо, згодом і в Червоному морі — жителі Каліфорнії можуть готуватися не лише до надвисоких цін, а й до можливого дефіциту. Особливо влітку.

Гарна робота, Сакраменто.