Ми не можемо жити окремо від проблем військових, – інтерв'ю з Валерією Ходос про фільм "Втомлені"

7 травня в прокат виходить нова українська психологічна драма "Втомлені", що розповідає історію Люби та Андрія – ветеранів війни, які намагаються подолати травми, знаходячи підтримку в своїх почуттях. Та закохані стикаються з серйозним випробуванням для стосунків – байдужістю оточення та власними страхами.

Роль Люби у цій стрічці зіграла Валерія Ходос. Глядачі обожнюють Валерію з українських серіалів, а тепер зможуть насолодитися її грою на великих екранах. Напередодні прем'єри "Втомлених" 24 Канал поспілкувався з акторкою. Інтерв'ю про фільм та багато іншого – читайте далі.

Про роль у фільмі "Втомлені" та співпрацю з Дмитром Совою

Валеріє, глядачі звикли бачити вас у серіалах, а тепер ви презентуєте нову повнометражну роботу. Де вам комфортніше працювати: у багатосерійних історіях, чи все-таки у повному метрі?

Звичайно, це дві великі різниці – зйомки в серіалах і в повному метрі. Робота в повнометражному кіно – це інший за часом знімальний період. Він включає довшу підготовку, можливість працювати з режисером і сценаристом ще до запуску фільму. Є час створити, відчути, наділити персонажа особистим досвідом.

Застільний період – важлива частина цього процесу. Репетиції сцен теж говорять про особливий підхід до створення фільму. Це творча атмосфера без поспіху, коли ми працюємо, точно знаючи, чого хочемо досягти, якою мовою і якими засобами це робимо.

Це дуже обережний, уважний процес народження картини, який кардинально відрізняється від швидких зйомок телефільмів. Я щаслива, що мала можливість відчути, як створюється таке кіно.

"Втомлені": дивіться онлайн трейлер фільму

Розкажіть, будь ласка, про фільм "Втомлені" та свою героїню, в якому стані вона з'являється перед глядачами і як трансформується протягом фільму.

Фільм "Втомлені" – це історія зустрічі двох ветеранів війни, які знайомляться під час реабілітації. Вони не планують нічого, вони закриті від світу і одне від одного, але між ними народжується почуття.

Моя героїня на початку – абсолютно закрита людина, яка проживає посттравматичний синдром наодинці. Вона стикається з нерозумінням навіть найближчих, проходить свою внутрішню болісну війну, і здається, що поруч немає нікого, хто міг би розтопити цей лід.

Але зустріч з Андрієм змінює все. Вона починає знову дихати, життя повертається до неї, вона відчуває, що не одна. Кохання повертає їх до життя.

Валерія Ходос / Кадр з фільму "Втомлені"

Чи є у цій історії щось дуже особисте для вас?

Так, для мене в цій історії склалося кілька важливих чинників. Я розумію, що таке залишитися внутрішньо наодинці зі своїм болем і справлятися самій, не підпускаючи нікого.

Наші внутрішні патерни з героїнею дуже схожі. У моєму житті була людина, яка проживала подібний стан, і її історія в чомусь перегукується з історією героя Андрія.

Як вам працювалось з Дмитром Совою?

Діма має особливу здатність притягувати до себе людей. Мені в роботі з ним дуже пощастило – це вже не перший наш спільний проєкт.

Я переживала, як ми будемо працювати під час війни, адже він уже був військовослужбовцем, і я розуміла, що такий досвід змінює людину. Але всі ці переживання зникли після першої ж зустрічі.

Він настільки світлий і щирий, що його відкритості вистачило і на мене. У цій історії дуже важлива довіра, простота і відкритість, і саме він допоміг це створити між нами.

Ми прожили короткий, але дуже насичений період зйомок у сильному людському контакті. І для мене тут людське навіть важливіше за акторське – як ми існуємо поза кадром. Тому це було велике щастя працювати разом.

Як працювалось з ветеранами на знімальному майданчику?

До роботи над фільмом долучилися й інші військовослужбовці та ветерани, які стали частиною команди та акторського складу. Чи співпрацювали ви з ними?

Найбільше спільних сцен у мене було з Олегом Симорозом. Перед першою зустріччю я дуже переживала, бо ми, цивільні, не завжди розуміємо, як правильно взаємодіяти з ветеранами.

Але я вирішила просто підійти і познайомитися. І з перших хвилин стало зрозуміло, що можна бути собою, ставити питання, радитися. Олег дуже відкрита, жива, комунікабельна людина з гумором. Між сценами він завжди підтримує легкість, і поруч із ним дуже комфортно. При цьому він уже має акторський досвід, і це відчувається – є впевненість у роботі в кадрі.

Зараз, коли ми презентуємо фільм, його всюди впізнають, поважають і люблять. І я відчуваю велику гордість, що мала можливість працювати з ним.

Чому українцям варто подивитись психологічну драму "Втомлені"?

Судячи з опису сюжету, психологічна драма "Втомлені" буде близька багатьом українцям. Чому, на вашу думку, варто виділити час на перегляд цієї роботи?

Тому що зараз у кожній родині є військові або люди, дотичні до війни. І з кожним роком відстань між цивільними та військовими тільки зростає.

Не розуміючи, що відбувається всередині людини, яка повертається з війни або проходить реабілітацію, ми просто закриваємо очі на цей складний і болючий процес. Нам дуже хотілося підсвітити це для цивільного населення. Бо ми не можемо жити окремо від проблем військових. Потрібна емпатія, підтримка і створення умов для їхнього повернення до життя.

Валерія Ходос / Кадр з фільму "Втомлені"

Хочеться, щоб цей фільм став зверненням до родин, які не завжди розуміють своїх близьких. Багато військових не говорять про свій досвід, закриваються. І дуже важливо, щоб вони відчували підтримку.

Назва фільму дуже промовиста, всі ми зараз по-своєму відчуваємо втому. А що особисто для вас означає це відчуття?

Я не можу дозволити собі говорити про втому під час війни. Коли військові на фронті віддають усе за мою безпеку – стоять у холоді, в складних умовах, втрачають здоров'я, не бачать рідних – це було б неповагою.

Як цивільна я можу відчувати вигорання – коли неправильно розподілила сили. Але це вирішується відпочинком і балансом.

Тому для мене слово "втома" зараз – це про військових. Я свідомо обрала бути тут, у цій країні, і не можу дозволити собі скаржитися.

Валерія Ходос / Кадр з фільму "Втомлені"

Що допомагає Валерії відновлюватись, які фільми та серіали радить подивитись?

Що вас сьогодні найбільше тримає і відновлює?

Я відновлююсь у тиші і на природі. Найкраще – поїхати недалеко від Києва з собакою, гуляти в лісі, читати. Тиша, мінімум комунікації, книга, проста їжа – і максимально вільна від думок голова. Бо найбільше виснажують саме внутрішні процеси. Також я повернулася до йоги – це допомагає через тіло зупиняти потік думок.

Попри повномасштабну війну український кінематограф продовжує розвиватися, з'являється чимало якісних фільмів і серіалів. Які роботи особисто вас вразили найбільше за останні роки?

Мені дуже близькі глибокі драми. Наприклад, "Як там Катя" – це для мене орієнтир чесності в акторському існуванні. "Памфір" – це наша велика гордість, дуже сильна робота на всіх рівнях. І, звичайно, я під великим враженням від фільму "Ти космос". Це дуже світла, чесна картина з тонким гумором, яка привела багато глядачів у кіно.

Мені здається, дуже важливо створювати кіно не лише про війну, а й на інші теми, щоб у глядача був вибір.

Із серіалів для мене відкриттям стала "Тиха нава". Це дуже смілива і якісна робота, новий рівень українських серіалів.

Про російську мову в кіно та українізацію

Багато серіалів, які колись обожнювали українці, знімались російською мовою. Зокрема й ви у кадрі часто спілкувались російською, але останні кілька років у публічному просторі спілкуєтесь виключно українською. Якою є ваша позиція щодо мовного питання? Розумію, що це питання часом тригерить, але на вулицях наших міст зараз все більше російської мови і важко зрозуміти, як діяти далі, щоб знову не повертати в наше життя російське.

Я виросла в російськомовній родині й у середовищі, де це було нормою. Але повномасштабна війна змінила все. Відмежування від культури агресора і збереження своєї ідентичності – це природний процес усвідомлення, який відбувається зараз у всіх нас.

Я стала більш безкомпромісною. Мені важливо працювати з людьми, які поділяють мої цінності. А мої цінності – це цінності країни, яка виборює свою свободу.

Мова – це перше, що намагаються відібрати і чим маніпулюють. Відстоюючи свою ідентичність, ми насамперед маємо відстоювати українську мову.

Я стала дуже категоричною в цьому питанні. Мене може обурювати, що не всі переходять на українську, але я згадую себе і розумію, що в кожного свій шлях. Зараз я обираю фокусуватися на позитивних змінах. Наприклад, мій російськомовний тато пише мені українською. І для мене це велика радість.

Якісним варіантом українізації є театральні постановки, які зараз збирають аншлаги не лише в Україні, а й за кордоном. Чи є у вас улюблені вистави, які порадили б подивитися кожному?

Я запрошую на виставу "Три швидкі та модні у цьому сезоні перукарки" в Молодому театрі. Це робота Станіслава Мойсеєва за п'єсою Максима Курочкіна. Це провокативна вистава без лінійного сюжету, яка працює з підсвідомістю глядача. Вона підіймає теми мови, ідентичності, культурних кордонів. Для мене це приклад того, як мистецтво може говорити про важливе і торкатися глибоких процесів у суспільстві.

Ірма Вітовська та Валерія Ходос / Кадр з фільму "Втомлені"

Що б ви сказали людині, яка зараз почувається так само "втомлено", як герої фільму "Втомлені"?

Я б сказала: давай разом знайдемо реабілітаційний центр, де ти зможеш пройти цей шлях серед людей, які тебе розуміють, під наглядом спеціалістів. Я не залишу тебе самого. Я хочу допомогти тобі впоратися з цим болем. Дозволь мені бути поруч. Я дуже вірю, що цей стан не назавжди. Я з тобою.