Проблемні. Кого ми побачимо, коли тінь Орбана зблякне

Хоч би як нас надихали результати парламентських виборів в Угорщині, але марно очікувати, що надалі взаємодія України з Європейським Союзом буде безхмарною. Попри те, що переважна більшість країн ЄС публічно декларує всеосяжну підтримку України та засуджує дії РФ, коли доходить до діла, «всеосяжне» нерідко стає осяжним, а «засудження» перетворюється на підсуджування. Нас від безхмарного майбутнього у європейській сім'ї відділяє не лише угорський паркан. Є там і словацький тинок, і брюссельський мур, і грецька гребля, і французький рів. У Союзі чимало країн, політики яких опираються спробам ЄС допомогти Україні та обтяжити життя РФ. Хтось відверто симпатизує режиму Путіна, хтось упав жертвою російської пропаганди, хтось керується виключно економічним інтересом власної країни, але так чи інак підіграє росіянам, ослаблюючи Україну.

Навіть переможець угорських виборів Петер Мадяр не раз неприємно здивує як Київ, так і Брюссель. Після пуску нафтопроводу «Дружба», коли до Угорщини потече російська нафта, нині прогресивний політик має уникнути чималої кількості спокус, аби не обернутися на Орбана 2.0. Той замолоду теж був прогресивним реформатором. Найгірше, що Орбан передав Мадяру готову інфраструктуру для побудови затишної квазіавтократії з усім потрібним інструментарієм і зацікавленими групами впливу. Тож ми можемо лише сподіватися, що з цієї лялечки зрештою вилупиться прекрасний метелик, а не гнойова муха.

Словаччина

Тим часом Роберт Фіцо метаморфоз давно завершив — не метелик. І точно не полишить спроб ускладнити співпрацю України з ЄС. До його приходу до влади Словаччина була одним із найактивніших донорів військової допомоги Україні.

У листопаді 2023 року уряд Фіцо офіційно відхилив 14-й пакет військової допомоги Україні на суму понад 40 млн євро. Відтоді Братислава припинила безоплатну передачу озброєння зі своїх складів, обмежившись лише комерційними контрактами та гуманітарною допомогою. Словаччина також відмовилася від участі в кредитних гарантіях для українських позик і рішуче протестувала проти пропозицій Єврокомісії щодо надання Україні кредитів за рахунок прибутків від заморожених російських активів, якщо ці кошти «планувалося спрямувати на військові потреби».

Апофеозом абсурду стали розслідування, ініційовані словацьким урядом проти попередньої адміністрації через передачу Україні літаків МіГ-29 і ЗРК С-300. Загалом словацька прокуратура порушила чотири кримінальні справи, пов'язані з військовою допомогою Україні. Три вже припинено через відсутність складу злочину. Наразі триває розслідування передачі технічних матеріалів до ЗРК С-300 українському військовому аташе, документи названо «надсекретними», і, за версією слідства, це було шпигунство. Хоча, за словами колишнього міністра оборони Словаччини, передача згаданих матеріалів була невід'ємною частиною власне передачі С-300 Україні на початку повномасштабного вторгнення.

Також Словаччина неодноразово блокувала або затримувала ухвалення санкцій проти РФ. Свіжий приклад: у березні 2026 року Братислава вимагала виключення із санкційних списків Алішера Усманова та Міхаіла Фрідмана, погрожуючи заблокувати продовження всього санкційного режиму. Буквально в останню хвилину Фіцо все ж розблокував санкції, відмовившись від своїх вимог.

І хоча Брюсселю здебільшого вдається дотиснути Фіцо, капостей від нього не переведеться. Що гірше, електорат, який привів його до влади, цілком поділяє цей азарт. Якщо загалом серед словаків близько 33% бажають перемоги України, а лише 14% зраділи б перемозі РФ, то серед виборців партії Фіцо Smer-SD тих, хто чекає на перемогу Росії, — 35%.

Бельгія

Бельгія офіційно підтримує санкції проти Росії та допомогу Україні. Тим не менш саме вона вирішально вплинула на гальмування механізму використання заморожених російських активів на нашу користь.

Так склалося, що Бельгія — серце не лише ЄС, а й глобальної фінансової інфраструктури, де чільне місце посідає брюссельський центральний депозитарій Euroclear. Саме там опинилася левова частка знерухомлених активів РФ, а отже, сама Бельгія зазнає хронічного юридичного та іншого тиску з боку Росії, яка робить усе, аби її заморожені кошти Україні не дісталися.

Бельгія від початку виступає проти використання активів РФ, висуває нові юридичні й фінансові умови та вимагає гарантій від країн ЄС, які вони об'єктивно не можуть надати. 2025 року прем'єр-міністр Барт де Вевер відмовився підтримати пропозицію ЄС щодо надання Україні кредиту на 140 млрд євро, який мав фінансуватися не самими російськими грошима, а лише доходами від активів, що зберігаються в Euroclear. Позика у 90 млрд євро, якої ми наразі чекаємо, вже навіть не план Б, а план С. Жоден не знадобився б, будь Бельгія поступливішою.

З одного боку, тиск на Бельгію очевидний. У грудні 2025 року Центробанк Росії подав позов до московського арбітражного суду проти Euroclear із вимогою стягнути 18,2 трлн руб. У березні 2026-го — позов до Суду ЄС у Люксембурзі, де оскаржує рішення про безстрокове заморожування активів. Крім того, проти Euroclear у російських судах перебуває близько сотні позовів від приватних інвесторів. За даними The Guardian, російські спецслужби також залякували бельгійських політиків і керівників фінансових інституцій, погрожуючи «вічною відплатою».

З іншого боку, зараз за рік Euroclear заробляє близько 5–7 млрд євро на інвестуванні російських грошей, тоді як без них виручав би не більше 300 млн. Так, частина доходів зараз іде на допомогу Україні, але навіть ті 1,5–2 млрд євро, що залишаються Euroclear, в рази більші від довоєнних заробітків. Цей камінець у лакованій туфлі, вочевидь, і робить ходу Бельгії такою непевною.

Греція

Поки бельгійці про свої шкурні інтереси говорити соромляться, греки саме цю аргументацію роблять ключовою. Оскільки грецькі судновласники контролюють значну частку світового танкерного флоту, їхня роль у протидії «тіньовому флоту» РФ визначальна. Проте Афіни наполегливо блокують або пом'якшують будь-які заходи, що обмежують перевезення російської нафти, буцімто щоб захистити свій морський сектор. Це фактично затримало новий жорсткіший етап нафтових санкцій у рамках 20-го пакета. Разом із Мальтою Греція також заблокувала пропозицію замінити ціновий ліміт на російську нафту повною забороною відповідних послуг: морських, брокерських, страхових, вантажних. Арештовувати чи бодай не приймати «тіньових» суден ці країни, на відміну від північноєвропейських, не поспішають.

Торік, уперше з 2022-го, Греція заблокувала пропозицію ЄС щодо жорсткіших обмежень на видачу віз громадянам РФ, бо російські туристи важливі для економіки. Єврокомісія також зазначала, що Греція та Мальта значно відстали від інших країн ЄС у реальному заморожуванні активів підсанкційних осіб.

Так, Греція передає Україні озброєння та загалом дослухається до Брюсселя, але вплив РФ на країну — як на політичні сили, так і на економічні кола — значний. Поки у найпринциповішому питанні — протидії «тіньовому флоту» — «копєйка» перемагає совість.

Франція

Франція — джокер, який залежно від ситуації то козирний туз, то винова двійка. Глобальна проблема у тому, що, будучи надзвичайно впливовою в ЄС, ця країна ніколи не займає залізобетонної позиції. Сьогодні — страви високої кухні, завтра — «бідні лицарі» без джему.

У 2023–2024 роках Франція тривалий час блокувала використання коштів Європейського фонду миру для закупівлі снарядів для України в третіх країнах. Бо європейські гроші мають витрачатися виключно на озброєння європейського виробництва. Ідея класна, от тільки виробити потрібну кількість снарядів Європа досі не може. У січні цього року Франція виступила проти ініціативи, яка дозволила б Києву використовувати європейські кошти для закупівлі британських ракет Storm Shadow. Знову з переконання, що фінансувати треба лише виробників ЄС. Хай укотре пошкодують про Брекзит.

2024 року Франція скоротила на третину обіцяну Україні фінансову допомогу через бюджетні застороги, а вже цього року не погоджувалася з розмірами загального пакета ЄС через побоювання щодо власного держборгу, який, ніде правди діти, справді великий.

Додатковий сумбур вносять регулярні «мирні ініціативи» безумовно амбітного політика Макрона. То перемир'я без умов, то врахування інтересів РФ у гарантіях безпеки, то пропозиції на кшталт «просто перестать стрелять». Одного дня здається, що французький лідер усвідомлює рівень загрози від РФ і робить усе для підвищення обороноздатності Європи. Іншого — що він досі переконаний: годинна телефонна розмова з Путіним може завершити війну.

***

На жаль, цей перелік країн, які так чи інак ускладнюватимуть підтримку України, можна продовжувати. Розуміння, що ми виграємо час для того, щоб Європа встигла підготуватися до нападу, прийшло далеко не в усі голови.

Однак будь-який такий перелік буде неповним без згадки самої України. Попри весь героїзм фронту, наш тил повсякчас дає нові приводи для критики. Від одіозних корупційних скандалів до тотальної нездатності влади до конструктивної співпраці.

Буквально кілька тижнів тому над Україною нависала реальна ймовірність, на щастя, нетривалої фінансової кризи через затримку із надходженням європейського кредиту. Про цей ризик експерти попереджали ще з лютого 2026-го. Було очевидно, що часу обмаль. Тим не менш уряд доклав нуль зусиль, аби убезпечити країну: не акумулював внутрішних ресурсів, не скоротив некритичних видатків, не шукав альтернативних зовнішніх джерел і навіть не поговорив чесно з бюджетниками про перспективу кількох тижнів без зарплат. Настане літо безгрошів'я — жуйте «тисячовесну».

Не напружився і парламент. Про те, що Україна ризикує втратити 115 млрд дол. допомоги через невиконання зобов'язань перед партнерами, ZN.UA писало ще у лютому. Парламент уперто ігнорував це питання аж до квітня, потім надзусиллям зібрався, прийняв третину з потрібних маяків і згорнув активність до кращих часів.

І весь цей балаган відбувається на тлі небаченого корупційного скандалу з поки що не дуже зрозумілими наслідками.

Українська влада регулярно сама підкидає дрова в багаття антиукраїнських настроїв в Європі, чим миттєво користуються і російська пропаганда, і проросійські політики, і поборники економічних інтересів, що шукали додаткових аргументів. Так, Україна має бути готова до того, що опір її підтримці точно не зникне, якщо й ослабне. Але Україна ж має докласти зусиль, щоб не збільшувати цього опору власноруч. Впораються і без нас.