Чи потрібен Манчестер Юнайтед тренер-суперзірка?

Якби гравцям Манчестер Юнайтед дали право голосу, чимало з них підтримали б ідею залишити Майкла Карріка на посаді вже не як тимчасове рішення, а на постійній основі. Їм імпонує його підхід до роботи, подобаються тренування, а тренерський штаб, де ключову роль відіграє колишній асистент збірної Англії Стів Голланд, виглядає збалансованим і зрозумілим. Але чи достатньо симпатії роздягальні, щоб Каррік отримав цю роботу — і чи взагалі має її отримати?

Ті, хто добре знає сера Джима Реткліффа, сумніваються. Кажуть, що Каррік не зовсім відповідає типажу, який зазвичай приваблює британського мільярдера. Реткліфф, за їхніми словами, тяжіє до "альфа"-характерів — не випадково йому одразу сподобався Рубен Аморім, тренер, який звик відповідати на виклики жорстко і без компромісів.

Каррік — інший. Він спокійніший, стриманіший у своїй манері керування. Його авторитет — тихий, без демонстративної жорсткості, яку сам Реткліфф не раз показував у публічному просторі.

Є й інший момент: Каррік приходив як тимчасова фігура. Його призначення значною мірою було продиктоване його зв’язком із клубом — це дало керівництву трохи часу на фоні невдоволення фанатів після відходу Аморіма. І якщо така тимчасова історія раптом переросте у довгострокове рішення — це виглядатиме як відхід від чіткої стратегії, з якою INEOS заходив на Олд Траффорд.

Не зникають і питання щодо майбутнього: чи готові Каррік і його штаб витримати навантаження сезону з одночасною участю в Прем’єр-лізі та єврокубках, зважаючи на те, що Юнайтед нині рухається до повернення в Лігу чемпіонів?

Втім, серед людей ізсередини індустрії, які мають доступ до клубу, є й інша думка: Юнайтед варто довіритися Карріку. Вони звертають увагу на помітний прогрес команди з моменту його приходу. Перемоги над Манчестер Сіті та Арсеналом — як доказ того, що він уміє грамотно налаштовувати команду на топсуперників. А якщо залишити його, керівництво фактично отримає другий шанс: якщо новий тренер провалиться, повернутися до Карріка вже не вийде.

І, звісно, залишається доволі очевидна проблема — довіра до тих, хто ухвалює рішення. Поки що їхній послужний список виглядає суперечливо. Спершу вони залишили Еріка тен Гага, активували опцію продовження контракту, а вже за чотири місяці звільнили — перший серйозний прокол. Далі — сміливий вибір на користь Аморіма з його системою з вінгбеками. Генеральний директор Омар Беррада відіграв ключову роль у цьому призначенні, і хоча спортивний директор Джейсон Вілкокс мав сумніви щодо тактики, зрештою він погодився.

Те, що сталося далі, лише ускладнило ситуацію: клуб занадто довго терпів провальні результати Аморіма, а потім звільнив його саме тоді, коли той відмовився змінити схему на гру з чотирма захисниками. Виглядає це як доволі хаотичний і невдалий епізод.

Тепер на Олд Траффорд добре розуміють: цього разу ключове — обрати тренера, який зможе витиснути максимум із нинішнього складу. І тут аргументи на користь Карріка виглядають переконливо. Те, що він уже зробив разом зі своїм штабом, — серйозний плюс у його досьє.

Зараз у клубі наполягають: поспішати з рішенням щодо майбутнього не будуть. Хочуть дочекатися завершення сезону — подивитися, на якому місці фінішує Манчестер Юнайтед, відчути загальний настрій і вже тоді підсумувати всі дані. Попередню аналітику ринку вони провели, розуміння кандидатів є, але до повноцінного процесу співбесід поки не переходили.

Чи не поставить це клуб у невигідне становище на трансферному ринку — питання відкрите. Новачки зазвичай хочуть розуміти, під чиїм керівництвом гратимуть. Втім, у Юнайтед вважають, що цей фактор часто перебільшують: селекція має працювати на клубну модель, а не під конкретного тренера.

У клубі чітко налаштовані на повернення до Ліги чемпіонів і запевняють, що жодної самозаспокоєності немає. Там не хочуть ризикувати тим прогресом, який дав Каррік, розпочинаючи активний пошук нового тренера просто зараз. Та й сам Каррік не тисне на керівництво, не вимагає швидкої визначеності.

Усе вирішать останні тижні сезону — результати й якість гри. Важливий і фінансовий аспект: після витрат у 31 мільйон фунтів на звільнення Еріка тен Гага та історію з призначенням і відставкою Рубена Аморіма, Реткліфф не горить бажанням знову платити компенсації.

Якщо ж дивитися ширше — хто ще може з’явитися на радарі Юнайтед?

Луїс Енріке виглядає очевидним кандидатом: переможець Ліги чемпіонів із різними командами, тренер, який дає яскравий і сучасний футбол. У керівництві клубу його цінують. Але очікується, що цього літа він продовжить контракт із ПСЖ до 2030 року, хоча нинішня угода діє до 2027-го.

Томас Тухель і Карло Анчелотті — ще два імені з беззаперечним авторитетом і досвідом, достатнім для такого клубу, як Юнайтед. Проте Тухель нещодавно підписав новий контракт зі збірною Англії до 2028 року, де має хороші стосунки з Деном Ешвортом — нинішнім функціонером Футбольної асоціації, який раніше працював у самому Юнайтед. Щодо Анчелотті — у лютому повідомлялося, що він близький до продовження угоди зі збірною Бразилії до 2030-го.

Юліан Нагельсманн також у цьому списку, але цього літа він працюватиме на чемпіонаті світу зі збірною Німеччини.

Директор із рекрутингу Крістофер Вівелл, який відігравав важливу роль у трансферах Беньяміна Шешко та Сенне Ламменса, добре знайомий із Нагельсманном і точно дав би йому сильну рекомендацію. Вони разом працювали в РБ Лейпциг, ще до того, як Нагельсманн очолив Баварію і привів її до чемпіонства в Бундеслізі.

Але тут виникає інша проблема: фінал чемпіонату світу відбудеться вже після першого передсезонного матчу Юнайтед. Це ускладнює будь-які домовленості. До того ж у клубі обережно ставляться до ідеї знову призначати тренера без досвіду роботи в Прем’єр-лізі.

Андоні Іраола вже довів, що здатен працювати в англійській лізі, але перехід із Борнмута до Юнайтед — це стрибок зовсім іншого масштабу. До того ж на нього претендує Крістал Пелас як на заміну Оліверу Гласнеру.

Ім’я Унаї Емері теж періодично спливає. Його високо оцінює сер Алекс Фергюсон, як і Чікі Бегіристан — колишній спортивний директор Манчестер Сіті, який підтримує зв’язок з Омаром Беррадою. Але в Астон Віллі Емері має рівень контролю, який навряд чи отримає в Юнайтед.

Сам Фергюсон неодноразово наголошував людям у клубі: тренувати Манчестер Юнайтед — це унікальний виклик. І порівнювати це з роботою в Манчестер Сіті — некоректно, це зовсім інший масштаб тиску і відповідальності.

Ще під час пошуку заміни тен Гагу, напередодні фіналу Кубка Англії 2024 року, керівництво орієнтувалося на тренера з чіткою ігровою системою, який легко інтегрується в нову структуру клубу — тому й вели переговори, зокрема, з Кіраном Маккенною. Але тоді Томас Тухель настільки вразив усіх на співбесіді, що отримав конкретну пропозицію.

Чи може щось подібне трапитися знову — несподівано і поза сценарієм? У Юнайтед точно не виключають такого розвитку подій.

І знову вирішальне слово залишиться за сером Джимом Реткліффом. Він особисто спостерігав за поразкою Манчестер Юнайтед від Лідса з директорської ложі — і саме він ухвалюватиме фінальне рішення. Родина Глейзерів, яка володіє контрольним пакетом акцій, готова віддати йому ініціативу.

Стів Макларен — людина, яка вигравала з сером Алексом Фергюсоном три титули Прем’єр-ліги та Лігу чемпіонів, а згодом повернувся до клубу асистентом Еріка тен Гага й допоміг узяти Кубок Англії та Кубок ліги — добре розуміє, як влаштований Юнайтед зсередини. Під час роботи в Каррінгтоні він не раз обговорював із сером Дейвом Брейлсфордом, одним із ключових людей у структурі INEOS, бачення розвитку клубу.

"У підсумку вони все налагодять", — каже Макларен. — "Футбол — це завжди про людей. Не про те, що у тебе є спортивний директор, технічний директор чи керівник селекції. Важливо, щоб правильні люди були на своїх місцях і рухалися в одному напрямку".

За його словами, наступне рішення стане визначальним.

"Це момент істини. Або все спрацює, або ні. І тут немає права на помилку. Джим — людина жорстка, з дуже високими стандартами. Він у будь-якому разі досягне свого — у нього є для цього ресурси".

Макларен підкреслює: багато залежить від того, кого саме оберуть.

"Структура клубу підлаштовується під тренера, бо всі працюють по-різному. Хтось чудово взаємодіє зі спортивним директором і довіряє йому трансфери. Хтось, навпаки, хоче контролювати цей процес особисто".

На його думку, клуб має розглянути кілька кандидатів — приблизно п’ять.

"І те, що зробив Майкл, — він увійшов у цей список. Пів року тому його там не було б. Тож він заслужив це право. Тепер завдання для всіх однакове: показати, що саме ти зробиш із цією командою".

У Карріка, за словами Макларена, є серйозний козир.

"Він уже має кредит довіри. Він показав, що здатен керувати командою в матчі — у ці 90 хвилин. А це найголовніше. З понеділка по п’ятницю кожен може вибудувати модель гри. Але все вирішується на полі.

Фергюсон саме цим і був унікальний — він відчував гру. Тактика — це важливо, але він умів керувати матчем у процесі".

Також Макларен відзначає роботу штабу Карріка:

"Поруч із ним сильні люди, той же Стів Голланд і інші. Це має значення".

Водночас він вважає правильним, що клуб не відходить від процедури:

"Треба пройти весь процес: зрозуміти, хто доступний, хто відповідає рівню клубу, хто підходить під бачення. А далі — співбесіди. І тут кожен кандидат має бути максимально переконливим: який у тебе план і як він вписується у бачення Реткліффа?"

Говорячи про Рубена Аморіма, Макларен визнає: його впертість у тактичних принципах має свою логіку.

"Усі знали, що він грає за схемою 3-4-3. І тут питання: чи є в тебе гравці під цю систему? Він стояв на своєму. Багатьом колишнім футболістам це навіть подобається. Бо якщо тренер починає відступати від своїх ідей, гравці це відчувають. І тоді контроль переходить до них. А якщо ще й результати погані — тиск тільки зростає".

Ще один колишній гравець Юнайтед, Квінтон Форчун, який виграв із клубом три титули Прем’єр-ліги, а згодом працював у академії, переконаний: команді потрібна фігура з великим авторитетом.

"Це важка робота", — каже він. — "Планка, яку встановив бос, була неймовірно високою. Подивіться, хто приходив після нього… І все одно цього недостатньо. Здається, єдине, що залишилося — запросити Анчелотті, і тоді вже точно будуть усі топтренери. 

Тобі потрібен Анчелотті. Такий досвід, така аура. Він заходить у роздягальню — і гравці одразу відчувають: це Анчелотті".

Форчун, який зараз працює асистентом у збірній Сербії, пояснює свою думку глибше:

"Кілька років тому Анчелотті на пресконференції сказав річ, яка мені дуже відгукнулась: справа не лише в тактиці. Я не кажу, що тактика неважлива, але він чудово розуміє інше — як зробити так, щоб гравці почувалися впевнено.

Вінісіус, коли отримуєш м’яч — що ти хочеш зробити? Добре. Кіліан Мбаппе, у чому ти найсильніший? Я швидкий, я забиваю. Чудово. Лука Модрич, що у тебе? Пас, контроль м’яча. Тоді просто роби те, що вмієш найкраще".

Про Карріка він теж говорить із повагою:

"У Майкла чудовий характер. Я грав проти нього, коли він був у Вест Гемі — він робив складні речі так, ніби це взагалі нічого не варте. Але команду, звісно, потрібно підсилювати — це ключовий момент".

Часи змінилися, але базові речі залишаються незмінними.

"Бос ніколи не тренував нас напряму", — згадує Форчун. — "Цим займалися Стів Макларен, Карлуш Кейруш, Джим Раян, Рене Меленстен, Мік Фелан. А бос керував командою.

Хоча, якщо чесно, з тим складом культура вже була сформована".

І саме вона визначала все:

"Яке б тренування не було — усе максимально просто. Але що б нам не давали, ми виконували це на тисячу відсотків. Як у матчі.

Передачі — значить, робимо їх ідеально. Рондо — значить, із задоволенням, але на повну. Усе відпрацьовувалося так, ніби це і є гра. Оце і була культура, яку він створив".

Кріс Смоллінг, який грав поруч із Карріком і виграв із ним два чемпіонства Англії, Кубок Англії, Кубок ліги та Лігу Європи, також добре знає його підхід. Він працював із ним уже як із тренером — за часів Жозе Моурінью та Оле Гуннара Сульшера, який, до речі, теж починав як тимчасовий варіант.

Смоллінг вважає, що Керрік грамотно пройшов цей перехід:

"Це завжди непросто — змінити роль, коли ще вчора ти був “своїм” у роздягальні. Але водночас потрібно провести межу, бо тепер ти головний.

І Каррік із цим впорався. Дуже цікаво бачити, який вплив він зараз має на команду".

The Athletic