Театр Лесі Українки дивує. У колишній російські драмі – революційна прем’єра за повістю Миколи Хвильового

Національний театр ім. Лесі Українки сьогодні, 24 квітня, вперше покаже виставу за мотивами однойменної повісті Миколи Хвильового – «Санаторійна зона». Режисером цієї психологічної антиутопії є Дмитро Захоженко, а для сцени повість адаптувала його дружина, драматургиня Ніна Захоженко. «Главком» побував на передпрем’єрному показі і публікує ексклюзивні світлини справді сенсаційної для цього театру вистави.

Перші прем’єрні покази «Санаторійної зони» заплановані на 24 квітня, 4 та 24 травня.

Події вистави розгортаються у 1920-х роках у закритому санаторії, де співіснують колишні романтики-революціонери, обивателі та законспіровані чекісти. Усі вони лікуються від найрізноманітніших «душевних» хвороб: неврастенії, психопатства чи звичайного «одуріння». 

Простір, що мав би зцілювати, перетворюється на місце контролю та ізоляції. Колючий дріт, режим і постійний нагляд роблять санаторій моделлю держави – холодної й безжальної, у якій колишні революціонери стають «зайвими людьми». Ті, хто прагнув збудувати нове життя, тепер відчувають прірву між своїми ідеалами й реальною дійсністю. Ця суміш переживань підштовхує героїв до страшних вчинків.

Як наголошують творці постановки, «Санаторійна зона» – це історія не лише про 1920-ті, а й про людину всередині системи, про втрату ідеалів і про те, як божевілля світу починає здаватися нормою.

«Санаторійна зона» – химерний світ без чітких меж часу й логіки, який несподівано точно відгукується сучасності. Це історія про відчайдушний пошук свободи, цілісності й внутрішньої рівноваги там, де кожен рух уже перебуває під наглядом», – зазначає команда, що працювала над виставою.

Творча група попрацювала, зокрема, над створенням атмосфери паноптикуму – такої собі закритої системи контролю, за якої єдиний наглядач може непомітно спостерігати за всіма в'язнями одночасно. Можна пофантазувати, що цим наглядачем у певному розумінні є і сам глядач у залі, який у процесі вистави муситиме поставити собі незручні питання. Виставу точно не назвеш комфортною, вона постійно тримає в напрузі і створює ефект саспенсу.

Хоча події цієї історії розгорталися століття тому, вони відчуваються актуальними і зараз, оскільки в будь-які буремні часи, як-то революції і війни, розгортається боротьба не лише фізична, а й ідеологічна, у якій навіть перемога на полі бою не завжди означатиме перемогу на рівні сенсів і наративів. Вочевидь, сучасна «Санаторійна зона» піднімає й болюче питання: що Україна робитиме і куди рухатиметься після перемоги та як наша нація лікуватиме післявоєнні «душевні» травми.

У сучасній інсценізації Хвильового, окрім гри акторів, варто виділити і роботу з тілесністю, гру зі світлом та ненав'язливий, але моторошний музичний супровід.

Режисер Дмитро Захоженко справедливо додав, що в сучасній українській культурі творчість Миколи Хвильового відображена недостатньо. «Хвильовий – це давня історія, яка тягнеться ще з університету. Я пам’ятаю, що тоді хотів робити «Санаторійну зону» як свою дипломну виставу. Загалом маю велику любов до Хвильового. Є в ньому якась щирість і романтика, з якою він підходив до великих тектонічних зсувів. Це захоплює, це красиве, це потрібне», – вважає він.

Постановник «Санаторійної зони» Дмитро Захоженко – головний режисер Львівського театру імені Лесі Українки та лауреат премії імені Леся Курбаса. Але час від часу його роботи можна побачити й у Києві. Столичному глядачу Захоженко відомий за виставами «Річ-Річ» у Дикому Театрі (2019 р.), «Світ у горіховій шкаралупі» у Театрі на Печерську (2018 р.) та «Король Лір» у Театрі на Лівому березі (2025 р.).

Зазначимо, що твори видатного українського письменника, представника «Розстріляного відродження» Миколи Хвильового постають на сцені українських театрів не так часто через їхню складну структуру та глибокий психологізм. Зокрема, до його творчості не так давно зверталися столичні Театр «Золоті ворота» (вистава Love Revolution), Театр на Лівому березі Дніпра (вистава «Романтика»), камерний театр «Маланка» (вистава «Я (Романтика)»), а також Кіровоградський театр ляльок (вистава «Я (Романтика)»), харківська театральна група Slovo (вистава виставу Mothermotherland) тощо.

Також Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки відмовився від усіх вистав ексгенерального директора-художнього керівника театру Михайла Резніковича, який два роки тому втік з країни.