Володимир Івасюк: невідомі факти з життя легендарного композитора

24 квітня 1979 року зник легендарний український композитор, музикант і мультиінструменталіст Володимир Івасюк. Цього дня він вийшов із дому і не повернувся. 18 травня тіло композитора, який був повішеним на дереві, випадково побачив солдат у Брюховицькому лісі. Слідчі вважали, що музикант вчинив самогубство, однак у суспільстві не вірили в таку версію. Видання Viva! розповість цікаві факти з життя Івасюка, а також з’ясує причину його смерті.

Дитинство та юність

Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року у Кіцмані, що на Чернівеччині. Його батьки, Михайло Івасюк і Софія Карякіна, були вчителями. Михайло володів шістьма мовами, писав прозу й вірші, зокрема про Голодомор. У молодості чоловік планував вступити до університету. Для цього він спробував перетнути румунсько-радянський кордон, за що був ув'язнений в радянських таборах.

Володимир цікавився музикою з самого дитинства. У 5 років він почав опановувати гру на скрипці у місцевій музичній школі. Заклад відкрили за сприяння його батьків. Згодом він вступив до Київського музичного ліцею імені Миколи Лисенка на спеціальність альт. Навчання не зміг закінчити через хворобу, тому повернувся до Кіцманя. Там Володимир вчився грати на фортепіано у музичній школі.

Випадок із Леніним і робота на заводі

У 1966 році Івасюк разом із родиною переїхав до Чернівців. Він вступив до місцевого державного медичного інституту, однак у перший день навчання його відрахували. Причиною стало те, що Володимир із однокласниками випадково скинули бюст Леніна у Кіцмані.

Певний час Івасюк працював учнем токаря на заводі «Легмаш». Там він керував хором, який через пів року став лауреатом обласного конкурсу. Згодом Володимир написав музику до композиції «Відлітали журавлі», за яку отримав першу премію. Отримавши позитивну рекомендацію на заводі, хлопцю вдалося поновитися у медінституті.

Паралельно Івасюк почав брати участь в ансамблі пісні й танцю «Трембіта», у якому він грав на скрипці. Також завдяки зусиллям музиканта у виші з’явився камерний оркестр.

Створення «Червоної рути»

У 1970 році Івасюк випустив пісні «Червона рута» й «Водограй», які згодом стали національним надбанням. 13 вересня того ж року Володимир вперше виконав ці композиції з Оленою Кузнецовою на Театральній площі у Чернівцях. Це відбулося у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою».

Протягом трьох років Володимир намагався розгадати таємницю червоної рути. Композитор знайшов назву квітки у виданні «Коломийки» 1906 року, яке було у старій бібліотеці його батька. Там можна було побачити такі рядки:

«Ой ходила, говорила гільтайова мати,

Назбирала троєзілля мене чарувати,

Назбирала троєзілля червону рутоньку,

Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку».

Щоб дізнатися більше про червону руту, Івасюк відвідав Етнографічно-меморіальний музей Володимира Гнатюка. Там він знайшов фольклорні матеріали, які використав для написання пісні.

Також композитор відвідував гуцульські села та спілкувався з місцевими. Під час однієї такої мандрівки він знайшов цікаві варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про чар-зілля, яке символізувало чисте і світле кохання.

Виступ на фестивалі «Пісня-71»

Івасюк тісно співпрацював з Назарієм Яремчуком і Василем Зінкевичем, які входили до ВІА «Смерічка». Композитор створив чимало пісень, які довірив колективу: «Я піду в далекі гори», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Залишені квіти». Це був унікальний тандем геніального композитора та двох талановитих виконавців.

Культовим став виступ Яремчука, Зінкевича та Івасюка на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71» в «Останкіно». Три молодих виконавці в карпатських костюмах заспівали українською мовою «Червону руту», чим вразили публіку. Виступ був самобутнім, яскравим і помітно відрізнявся від інших. Після цього «Червона рута» стала шалено популярною у всьому Радянському Союзі.

Фільм «Червона рута» і співпраця з Ротару

У 1971 році вийшов український музичний фільм «Червона рута», який знімали у селищі Яремче, що на Франківщині. Роль карпатської дівчини Оксани виконала Софія Ротару, а шахтаря Бориса зіграв Василь Зінкевич. Вони відтворили романтичну історію, яка сталася в поїзді «Донецьк — Верховина». У стрічці пролунали відомі пісні Івасюка: «Червона рута», «Водограй», «Залишені квіти».

Багато композицій Івасюка виконувала Софія Ротару, з якою у нього склався продуктивний тандем. У 1977 році вийшов альбом «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару», записаний у київському Будинку звукозапису на студії «Дніпро». Це була платівка-гігант, яку випустила фірма «Мелодія». До неї увійшли композиції «Пісня буде поміж нас», «Запроси у сни», «Два перстені», «Далина», «Червона рута», «Водограй».

Навчання у медичному та участь у конкурсах

У 1972 році Івасюк переїхав до Львова, щоб навчатися в медичному інституті. На таке рішення Володимира вплинув батько, який хотів, щоб у сина був надійний фах. 

У тому ж році пісні композитора виконав ансамбль «Смерічка» у Львівському театрі імені Марії Заньковецької. Закінчивши медвиш, Володимир почав навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії. У цей період він створив музику до вистави «Прапороносці» за однойменним романом Олеся Гончара.

У 1975 році на екрани вийшов фільм «Пісня завжди з нами», в якому прозвучало 6 пісень композитора. Їх виконувала Софія Ротару. Івасюк був присутній на зйомках стрічки, за що його відрахували з консерваторії. Однак згодом Володимир відновив навчання у виші. Невдовзі Ротару перемогла на фестивалі «Сопот-77» з піснею Івасюка «У долі своя весна».

У 1978 році Івасюк взяв участь у Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані, у Всеукраїнському зльоті творчої молоді, а також переміг на Всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві.

Особисте життя

Композитор мав насичене особисте життя. В юнацькі роки Івасюк мав стосунки з Людмилою Шкуркіною. Вони разом навчалися у музичній школі. Згодом Шкуркіна стала солісткою ансамблю «Буковинка», який заснував Івасюк. Також Володимир присвятив коханій пісню «А мені шістнадцять літ».

У Чернівецькому медичному інституті Івасюк зустрічався з Марією Соколовською. Дівчина входила до ансамблю «Трембіта», а також вони разом навчалися. 

Ще одним коханням музиканта була журналістка Галина Тарасюк. Саме вона надихнула Івасюка на композицію «Пісня буде поміж нас». Утім, шляхи пари розійшлися: Володимир переїхав до Львова, а Галина вийшла заміж за іншого.

Протягом останніх 5 років життя Івасюк мав стосунки із росіянкою Тетяною Жуковою, яка працювала солісткою Львівського оперного театру. Однак родина композитора не схвалювала вибір Тетяни як обраниці для Володимира. Вони відчували, що жінка має подвійні наміри.

Батьки Івасюка заявляли, що Жукову підіслали до нього представники КДБ. Цікаво, що після смерті композитора росіянка виїхала до Туркменістану, а невдовзі її помітили в Білорусі. Відтоді у публічному просторі вона не з’являлася.

Смерть і похорон Івасюка

Івасюк раптово зник 24 квітня 1979 року. У той же день батьки подали заяву у правоохоронні органи. Композитора шукали протягом двох тижнів, але не знайшли і справу закрили. 18 травня 1979 року тіло Івасюка випадково помітив солдат, який займався спортом у Брюховицькому лісі. Він був повішеним на дереві.

Слідчі висували версію самогубства через нестабільний психологічний стан Івасюка. Річ у тім, що Володимир перебував на обліку у Львівській обласній психіатричній лікарні. Композитору було потрібно це, щоб поновитися на навчанні в консерваторії, а хворобою можна було пояснити пропуски. Утім, слідчі відкидали таку версію. Водночас люди не вірили, що Івасюк у розквіті сил, сповнений ідей та планів, міг вчинити самогубство.

Похорон композитора став актом непокори радянській владі. Представники КДБ робили все, щоб на прощання з Івасюком прийшло якомога менше людей. Попри це, на похорон маестро до Львова з’їхалися шанувальники з всієї України. Труну з композитором несли від будинку до могили, а під час прощання люди трималися за руки. Хтось після цього втратив роботу, а когось навіть посадили до в’язниці.

Івасюка поховали на Личаківському кладовищі. Натомість біля могили музиканта постійно чергували працівники КДБ, які спалювали будь-які записки, залишені там відвідувачами.

Родина протягом 11 років не могла встановити пам’ятник Івасюку через заборону влади. Меморіал у вигляді бронзової статуї композитора біля роялю з’явився лише у 1990 році.

Чому насправді помер Івасюк

У 2015 році прокурор Львівської області Роман Федик заявив в інтерв'ю «Високому замку», що Івасюка вбили співробітники КДБ. У ході розслідування слідчі знайшли докази, які підтверджують цю версію. Згодом у Генпрокуратурі повідомили, що композитора повісили на дерево вже мертвим.

«Слідчі прокуратури зібрали безперечні докази того, що у 1979 році співака Володимира Івасюка вбили співробітники КДБ. Коли тіло улюбленця народу знайшли у Брюховицькому лісі, радянська влада поспішила визнати, що Володимир Івасюк вчинив самогубство. Люди відмовлялися в це вірити. Сьогодні можу заявити, що нам вдалося знайти свідків та беззаперечні докази вбивства Володимира Івасюка працівниками КДБ», - заявив Роман Федик.

А у 2019 році у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз провели кілька слідчих експериментів, під час яких спробували інсценувати самогубство. Для цього підібрали схоже дерево і залізли на нього, спробувавши затягнути петлю на шиї. У ході експерименту встановили, що Івасюк фізично не міг скоїти самогубство за таких обставин, навіть якщо був би дуже сильним. Для цього потрібно було як мінімум дві людини.

«Першим вирішувалося питання, чи міг потерпілий сам залізти на дерево, на висоту гілки 1,7 метра, зав’язати вузол та вчинити самогубство. Другим - чи можливо інсценувати самогубство за допомогою підручних засобів – драбини, підставки тощо, хоча на тому місці нічого подібного виявлено не було. І третє – чи можливо провести інсценування самогубства без застосування цих підручних засобів. І в результаті експерименту було встановлено, що зав’язати вузол та провести інсценування самогубства навіть дуже сильна фізично людина не змогла би. Очевидно, що їй для цього знадобилася б чиясь допомога», - розповів директор Київського НДІ судових експертиз Олександр Рувін «Укрінформу».

Пам'ять Івасюка

Іменем Івасюка названі вулиці та проспекти у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Сумах, Дніпрі. У 1989 році піснею композитора назвали фестиваль «Червона рута», а через 10 років у Чернівцях відкрили Меморіальний музей Володимира Івасюка.

У 1994 році композитора посмертно нагородили Шевченківською премією. А у 2009 році Віктор Ющенко присвоїв Івасюку звання Героя України за самовіддане служіння Україні та видатний внесок у розвиток національної музичної культури. У 2011 році на проспекті Шевченка відкрили бронзовий пам'ятник композитору. Профінансував меморіал Святослав Вакарчук. А у 2017 році в Києві на Будинку звукозапису розмістили меморіальну дошку Івасюку.

Володимир Івасюк увійшов в історію культури як експериментатор, який довів, що українська пісня може звучати стильно, сучасно і зі збереженням традицій. Його пісні  актуальні поза часом і досі лунають на багатьох фестивалях, церемоніях музичних премій та концертах пам'яті. 

Фото: spadok.org.ua, Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка, архів сестер Галини Івасюк-Криси й Оксани Івасюк, «Брюховичі Blog», Любомир Криса, koroldanylo.com.ua, dailylviv.com, bukrada.gov.ua, ivasyuk.org.ua

Відео: YouTube-канал «Пам'яті Назарія Яремчука»